asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

Тема 4. СУДЖЕННЯ
Судження є формою мислення, яка дозволяє нам засвоювати навколишній світ, пізнавати себе і ставити перед собою виразно окреслені цілі. В даному розділі традиційні підходи логічної науки до аналізу суджень суміщаються із здобутками логічної науки сьогоднішнього дня. Ознайомлення з основами логічної теорії суджень є корисним і з позицій набуття звички замислюватися над істинністю чи хибністю власних висловлювань, сприяє прагненню дотримуватися істини і уникати хибних думок і, отже хибних вчинків. Вихід із складних ситуацій, спричинених заблудженнями і браком світла розуму один – через все той же ясний розум. „І зрозуміло, що не може бути висловлювань, які не є ані істинними, ані хибними, - відзначали французькі логіки Нового часу А.Арно і П.Ніколь, - адже будь-яке висловлювання, оскільки воно виражає наше судження про речі, істинне, якщо це судження відповідає дійсності, і хибне, якщо воно не відповідає дійсності”.
СУТТЄВО Після вивчення матеріалу теми Ви зможете
Знати: - які основні характеристики властиві судженню як формі мислення;

для правильності нашого мислення.

Вміти: - визначати кількість і якість простих атрибутивних суджень;

  • розрізняти різні види суджень властивості і відношення;

  • користуватися колами Ейлера для логічних дій із судженнями;

  • застосовувати схему „логічний квадрат” для суджень з однаковим за змістом суб’єктом і предикатом;

  • визначати істинність складних суджень за таблицями істинності;

  • користуватися формулами, прийнятими в логічній теорії суджень.


Розуміти: - зв’язок наших уявлень про істинність чи хибність актів мислення із

надбаннями в галузі логіки суджень;

- необхідність оволодіння основами теорії суджень для вдосконалення

розумових здібностей;

  • важливість набуття навичок використання схем і формул у логічному аналізі висловлювань.

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
4.1. Загальна характеристика судження.

4.2. Види суджень.

4.3. Логічний аналіз простих атрибутивних і релятивних суджень.

4.3.1. Атрибутивні судження. Відношення між термінами в них.

Розподіленість термінів.

4.3.2. Релятивні судження

4. 4. Визначення істинності суджень за логічним квадратом.

4.5. Складні судження.

4.6. Модальність суджень.
Ключові поняття і терміни

*атрибутивне судження *об’єднана класифікація суджень за кількістю

*диз’юнктивне судження і якістю

*екзистенціальне судження *підпорядкування суджень

*загальне судження *предикат судження

*загальнозаперечне судження *релятивне судження

*загальностверджувальне судження *розподіленість термінів

*заперечне судження *складне судження

*істинність *слабка диз’юнкція

*квантор *стверджувальне судження

*контрадикторні судження *строга диз’юнкція

*контрарні судження *суб’єкт судження

*кон’юнктивне судження * суперечні судження

*”логічний квадрат” *умовні судження

*логічний сполучник *хибність

*модальність суджень *частковозаперечне судження

*нерозподіленість термінів *частковостверджувальне судження
4.1. Загальна характеристика суджень
Розглядаючи поняття, ми говорили про те, що категоріальною основою цієї форми мислення в системі ”річ-властивість-відношення” є більшою мірою річ. Для іншої логічної форми – судження - цього недостатньо. Наведемо приклад судження: „Небо захмарене”. Тут поняттю „небо” відповідає певний стан (властивість) „захмарене”. Отже, в судженні йдеться не тільки про річ, але й про властивість.

У традиційній логіці з часів Арістотеля при аналізі суджень акцент у парі категорій „річ-властивість” робили на властивостях, називаючи їх атрибутами (лат. attribut – властивість).

Сутнісною характеристикою суджень є істинність. Розглядаючи поняття немає сенсу визначати його істинність чи хибність, оскільки говорити про це можна лише, коли йдеться про зв’язки, встановлення якихось відношень. Дійсно, хіба можна ставити питання: „істинно” чи „хибно”, просто констатуючи наявність тієї чи іншої речі? „Людина”, „серце”, „краса”. „любов” – вони істинні чи хибні? Якщо ж ми кажемо: „Ця людина красива”, „Моє серце болить” , тоді має сенс встановлювати істинність чи хибність цих висловлювань.

Отже, що таке судження як логічна форма?

Судження – форма мислення, в якій стверджується або заперечується щось відносно предметів і явищ, їх властивостей, зв’язків і відношень і яка має здатність виражати істину або хибу.

Н.І.Кондаков
Мовною формою судження є речення. Проте не будь-яке речення може вважатися виразом судження. Якщо за змістом речення можна визначити, істинним чи хибним є те, про що в ньому йдеться, тоді воно, дійсно, лінгвістично відповідає судженню. Таку функцію виконує розповідне речення. Це не означає, що інші форми речень, зокрема, питальні і окличні, позбавлені логічного сенсу. Вони мають власні логічні характеристики, але не пов’язані з істинністю чи хибністю.

Аналізуючи побудову розповідного речення (наприклад: „Літо тепле”), можемо з’ясувати, з яких елементів складається судження. Граматичній категорії простого розповідного речення „підмет”(„літо”) відповідає логічне поняття „суб’єкт” (лат. subjectum), відповідно „присудок”(„тепле”)– в логіці іменується предикатом (лат. praedicatum). Суб’єкт і предикат прийнято називати термінами. Третій складник такого речення - слова „є (не є)” - в логіці відомий як звязка (лат. copula). В українській т інших слов”янських мовах зв’язка може бути відсутньою в реченні в явному вигляді, хоча вона завжди мислиться. Структуру простого судження (в граматиці простого розповідного речення) записують формулою:

S є P або S не є P - скорочено - S - P

Іноді між термінами встановлюється відношення іншого типу, наприклад: „Сонце є більшим ніж Земля”. Тоді судження записується іншою формулою хRу, де R є символом відношення (зв’язкою). Предметів, пов’язаних відношенням, може бути два або більше. В логіці це називають двохмісним, трьохмісним, n-місним предикатом. Простим є судження з двохмісним предикатом, про такі судження розповідатимемо нижче. Судження з трьома або більшою кількістю предикатів є складними.

Слід усвідомлювати, що судження - логічна форма, а речення - граматична. Між ними є суттєві різниці. Речення дуже неадекватно виражаються різними мовами, навіть в межах однієї мови зміст тієї ж самої думки передається по-різному, в той час як їх логічна структура (судження) ідентична. Судження – форма мислення, за природою ідеальна, а речення – матеріальний вираз судження.
4.2. Види суджень
Всі судження можна поділити на прості і складні. Внутрішні особливості простих і складних суджень розглядатимуться нижче. Проаналізуємо різноманітні прості судження, а щодо складних зазначимо поки що лише те, що вони складаються з простих.

Зустрічаються судження із *визначеним і *невизначеним суб’єктом. Судження з невизначеним суб’єктом передаються в мові безособовими реченнями, наприклад: „Весело”, „Вечоріє”, „Мені однаково”. Судження з виразно визначеним суб’єктом поділяються на *одиничні, * часткові, *загальні. В одиничних судженнях суб’єктом є поняття, в обсязі якого наявний лише один єдиний предмет, наприклад: „Львів – найбільше місто Західної України”. В частковому судженні суб’єкт являє собою частину свого можливого обсягу, наприклад: „Деякі птахи не літають”. Загальними є судження, в яких суб’єкт охоплює всі предмети даного класу. Прикладом загального судження є визначення понять, а також речення типу: „Всі троянди є квітами” тощо.

Предикати суджень мають неоднаковий характер. В залежності від цього судження поділяються на *розповідні, *описові, *пояснювальні. У пояснювальних судженнях предикат завжди відображає певний тимчасовий стан, наприклад, „цей підручник друкується”. Описові судження мають предикат, який відображає відносно постійні властивості предметів чи явищ. Судження „трава зелена”, „гори високі”, „вода чиста” відносяться до описових. У пояснювальних судженнях встановлюється відношення між видом і родом, наприклад, „це є книга”, „людина – розумна істота” та ін.

Частина суджень - це судження відношень. Серед різноманітних відношень можна виділити окремі їх види, які зустрічаються доволі регулярно. Це відношення *тотожності, *підпорядкування, *просторові, *часові, *причинно-наслідкові. У судженнях тотожності суб’єкт і предикат однакові за обсягом і рівнозначні за змістом, наприклад, „Т.Шевченко – найбільший український поет”. Для суджень підпорядкування поняття з більшим обсягом є підпорядковуючі, відповідно менші за обсягом – підпорядковані. Такими судженнями є, зокрема: „Лев – дика тварина”, „Соціологія – гуманітарна наука” та ін. У судженнях, де йдеться про відношення просторові предикатом буде певне місце якогось предмету чи явища, наприклад, „Київ розташований на берегах Дніпра”. Часові характеристики так само є предикатом у судженнях типу: „Ми живемо в ХХ1 столітті”. Те ж саме стосується і суджень, що вказують на відношення причинності ( „Ненависть породжує агресію”).

Особливим різновидом простих суджень є екзистенціальні, або судження існування. Наведемо приклади таких суджень: „Дружба існує”, „Вічний двигун не існує”. В таких судженнях стверджується або заперечується існування суб’єкта. Хоч і здається, на перший погляд, що слова „існує (не існує)” виконують роль зв’язки, оскільки нагадують „є (не є)”, проте насправді ствердження чи заперечення існування є предикатом таких суджень.

Розрізняють також *аналітичні і *синтетичні судження. Аналітичними є судження, в яких про суб’єкт говориться щось таке, що в ньому вже наявне. Ми подумки ніби відділяємо властивості від речі, тобто робимо аналіз. У судженнях „Цей студент розумний” або „Вітер холодний” властивість (предикат) міститься у речі від початку. В синтетичних судженнях не розкривається зміст суб’єкта; в предикаті говориться про щось нове, чого не було в змісті суб’єкта.

Види простих суджень

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

З невизначеним суб’єктом З визначеним суб’єктом

Одиничні Часткові Загальні
Розповідні, описові, пояснювальні

Судження відношень

Тотожності Підпорядкування Просторові Часові Причинні
Екзистенціальні

Аналітичні Синтетичні

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

4.3. Логічний аналіз простих атрибутивних та релятивних суджень
Для логічного аналізу візьмемо два загальні типи суджень: атрибутивні і релятивні.

Атрибутивним (лат. attributum - ознака, властивість) є судження, в якому констатується чи заперечується наявність певної властивості у предмета. Приклади атрибутивних суджень: „Г.Сковорода був музично обдарованим”; „Вогонь гарячий”. Релятивним (лат. relation - відношення) вважається судження, в якому фіксується якесь відношення між предметами, наприклад: „Іван родич Петра”, „м.Лубни старіше за Львів”. Будь які із суджень таблиці, поданої вище, можуть розглядатися як атрибутивні або релятивні. Також атрибутивні судження можуть бути представлені як релятивні і навпаки.


4.3.1. Атрибутивні судження. Відношення між термінами в них.

Розподіленість термінів


Важливими логічними характеристиками атрибутивних суджень є їх кількість і якість.

Кількість суджень характеризує обсяг речей, яким надається певна властивість. Якщо властивість визнається (не визнається) за однією річчю – це судження одиничне. Прикладом одиничних суджень є „Г.Сковорода іноді іменується українським Сократом”, „Київ – столиця України”. В інших випадках якусь властивість має (не має) частина предметів даного класу. Це – часткові судження, наприклад: „Деякі люди музично обдаровані”, „Деякі альпіністи не були у Гімалаях”. Якщо ж властивість належить всім речам даного класу, або у всіх відсутня, такі судження називають загальними („Всі студенти нашої групи склали іспити”, „Всі мудреці Китаю шанували Небо”). Слова „всі”, „кожен”, „жоден”, „деякі”, „окремі” позначають кількість суджень і називаються в логіці кванторами (лат. quantum – скільки). Розрізняють два види кванторів: квантор загальний і квантор частковий.




следующая страница >>