asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 4

^ Наукова новизна одержаних результатів окреслюється самою темою дисертації, а також сукупністю визначених завдань дослідження і засобів їх вирішення. Робота є першим вітчизняним комплексним системним порівняльним дослідженням угоди про визнання вини в сучасному кримінальному процесі.

Підсумком дослідження стали отримані дисертантом такі наукові результати:

1. Визначення угоди про визнання вини як юридичної домовленості сторін обвинувачення та захисту щодо вирішення кримінальної справи на взаємовигідних умовах – визнання обвинуваченим/підсудним своєї вини в обмін на м’якшу міру покарання, ніж та, що визначена законом за злочин, у вчиненні якого його обвинувачено. Угода має на меті, з одного боку, процесуальне спрощення розгляду справ, зменшення навантаження на систему здійснення правосуддя у кримінальних справах, а з іншого – пом’якшення покарання обвинуваченого/підсудного. Угода є ефективним інститутом кримінального процесу, передусім при прискореному розгляді кримінальних справ про злочини невеликої тяжкості;

2. Визначення видів угод про визнання вини за різними критеріями:

- за етапами провадження у справі, на яких вони укладаються: досудова (“рання”) угода та угода, що укладається вже під час судового розгляду;

- за ступенем прозорості: “явна угода” та “презюмована угода про визнання вини”;

- за метою угоди: угода “про визнання обвинувачення”, “угода про визнання міри покарання” та “угода про зменшення обсягу обвинувачення”;

- за обсягом обвинувачення: угода про зменшення обсягу обвинувачення до одного злочину або злочину, що охоплений складом іншого злочину; угода про зняття інших обвинувачень;

- за мірою покарання: угода за рекомендацією прокурора щодо певного виду покарання (штраф, умовне покарання тощо); угода за рекомендацією прокурора щодо пом’якшення покарання (розміру штрафу, тривалості застосовного покарання тощо).

3. Виділення в угоді про визнання вини її стадій: первісна згода сторін вступити у переговори по визнанню вини; погодження сторін щодо фактичних обставин справи; кваліфікація злочину згідно з нормами кримінального права; визнання обвинуваченим/підсудним відповідних обвинувачень; досягнення домовленості про зняття обвинувачення, застосування обвинувачення в меншому обсязі та призначення м’якшого покарання; затвердження угоди про визнання вини судом.

4. Визначення ролі учасників угоди про визнання вини у процесі її узгодження та укладання. Ними можуть бути обвинувачений та його захисник, обвинувач, потерпілий, а в деяких випадках – суддя або суд.

5. Виявлення недосконалостей та процесуальних прогалин у законодавстві та практиці держав загальної та континентальної правової традиції під час укладання угоди з метою їх врахування при розробці відповідних пропозицій до чинного КПК та проекту нового КПК України.

6. Обґрунтування висновку, що угода про визнання вини у такому вигляді, в якому вона існує в Англії та США, певною мірою суперечить традиційним цінностям справедливої системи правосуддя. Проте поряд з негативними рисами угода має значні переваги, які полягають у оптимізації кримінального судочинства, раціональному і економному використанні бюджетних видатків, що асигнуються на здійснення правосуддя, скороченні часу розгляду кримінальних справ, а, отже, і строку тримання обвинуваченого/підсудного під вартою, зменшенні навантаження на суддівський корпус, забезпеченні прав потерпілого тощо.

7. Обґрунтування можливості та доцільності впровадження угоди про визнання вини у кримінальний процес України та формулювання пропозицій щодо внесення змін до проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України з урахуванням положень Конституції України, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), рекомендацій Ради Європи щодо забезпечення прав людини, в тому числі й під час спрощеного та скороченого розгляду кримінальних справ.

^ Практичне значення отриманих результатів конкретизується в сформульованих автором положеннях, висновках та пропозиціях, які можуть бути використані:

а) у законодавчій діяльності – для удосконалення чинного і проекту нового Кримінально-процесуальних кодексів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють кримінально-процесуальну діяльність та правовий статус її суб’єктів;

б) у правозастосовчій діяльності суддів, прокурорів, адвокатів у галузі кримінального судочинства у разі прийняття законодавцем України внесених дисертантом пропозицій стосовно впровадження угоди про визнання вини;

в) у науково-дослідній діяльності – при подальшому дослідженні проблемних питань принципів кримінального процесу, правового статусу суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, доказового права, прискореного і спрощеного провадження у кримінальних справах;

г) у навчальному процесі – під час викладання курсів “Кримінально-процесуальне право України”, “Порівняльне кримінально-процесуальне право”, “Теорія судових доказів”, для підготовки навчально-методичної літератури з цих курсів, при написанні підручників, навчальних посібників та наукових статей і в науково-дослідній роботі студентів.

^ Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення, висновки і рекомендації, викладені в дисертації, доповідались автором і обговорювались на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-практичних семінарах: “Тренінг з прав людини для викладачів Харківської академії внутрішніх справ” (Ялта, 16-18 липня 2004 р.), “Застосування Європейської конвенції з прав людини та спрощені і скорочені процедури судового розгляду кримінальних справ” (Київ, 2001, 2002 рр.), “Практика застосування статті 6 Європейської конвенції з прав людини і спрощені та скорочені процедури судового розгляду” (Ужгород та Київ, листопад 2003); “Прецедентна практика Європейського суду з прав людини. Співвідношення права на справедливий судовий розгляд і скорочених та спрощених процедур розгляду кримінальних справ” (Страсбург; березень та травень 2004 р.) та конференціях: “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” Київ: Національна академія управління. – 28-29 квітня 2004 р. і “Механізм правового регулювання в правозахисній та правоохоронній діяльності в умовах розбудови української демократичної правової держави”- Львів.- 30 квітня 2004 р.

До Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності направлено пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України та впровадження скороченого і спрощеного розгляду кримінальних справ на основі угоди про визнання вини, які прийняті до розгляду (лист-відповідь Комітету № 06-19/3-1592 від 29/11/2004).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано сім наукових статей, з яких 5 – у фахових виданнях ВАК України, та тези двох доповідей на науково-практичних конференціях.

^ Структура дисертації обумовлена предметом, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновку, списку використаних джерел та 11 додатків. Загальний обсяг дисертації – 225 сторінок (з додатками), обсяг основного тексту – 189, у тому числі список використаних джерел – 276 найменувань).

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

висновки
Розглянувши угоду про визнання вини в різних юрисдикціях на історико-теоретичному та правовому рівнях, доходимо висновку:

1. Угода про визнання вини – це спрощений механізм розгляду кримінальних справ, що регулює кримінально-процесуальні відносини між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності, обвинувачем, обвинуваченим/підсудним, захисником, судом та потерпілим, пов’язані з домовленістю між обвинувачем та обвинуваченим/підсудним стосовно внесення обвинуваченим/підсудним клопотання про визнання вини на розгляд та затвердження суду, на основі домовленості щодо кваліфікації діяння вчиненого обвинуваченим/підсудним, фактичних обставин справи, застосовного покарання, а також компенсації заподіяної шкоди. Предметом домовленості обвинувача та обвинуваченого/підсудного можуть бути будь-які питання, пов’язані з узгодженням клопотання про визнання вини між обвинувачем та обвинуваченим/підсудним. Це домовленість обвинувачення та захисту щодо вирішення кримінальної справи на взаємновигідних умовах – визнання обвинуваченим вини в обмін на м’якшу міру покарання, ніж та, що визначена законом за вчинений злочин.

2. Угода про визнання вини як скорочена форма розгляду кримінальних справ не передбачає повного розгляду справи в суді. Відповідно до цієї процедури спрощеного вирішення кримінальної справи з’ясовується питання щодо добровільності та справжності волевиявлення підозрюваним/обвинуваченим стосовно визнання ним вини у вчиненні злочину. У зв’язку з цим під час слухання справи на підставі угоди про визнання вини на обвинуваченого/підсудного не поширюються всі процесуальні гарантії, передбачені для повного судового розгляду.

3. В юридичній літературі не існує чітко визначеної, однозначної думки стосовно того, чи є угода про визнання вини необхідним, позитивним явищем кримінального процесу, чи існування угоди про визнання вини є “негативним” чинником. Угода про визнання вини є так званим “необхідним злом”, проте вона має на меті пом’якшення покарання, застосованого до обвинуваченого/підсудного в зв’язку з його каяттям, та зменшення навантаження на систему здійснення правосуддя у кримінальних справах. Угода про визнання вини є більш справедливою по відношенню до правопорушника, який стає на шлях виправлення та поверненн в суспільство. Вона відповідає вимогам прискореного розгляду кримінальних справ, хоча й може втратити низку рис та компонентів, властивих традиційному демократичному кримінальному судочинству та ряд недоліків, які необхідно уникнути при її впровадженні у кримінальному процесі.

4. Розрізняються різні види угод: “явна” угода та “презюмована” угода про визнання вини, письмова та усна, домовленість про заявлення клопотання щодо визнання обвинувачення та домовленість про призначення міри покарання, внаслідок чого справа може бути припинена за взаємною згодою сторін або може бути укладена угода про зменшення обсягу обвинувачення. Може також бути досягнуто домовленості стосовно запропонованої обвинуваченням міри покарання, яка передбачатиме рекомендацію суду призначити конкретне покарання відповідно до умов угоди про визнання вини.

5. В угоді про визнання вини можна виділити такі етапи їх укладання:

а) попередня згода сторін вступити у переговори про визнання вини, вирішення або встановлення фактичних обставин справи;

б) кваліфікація злочину у відповідності з нормами матеріального кримінального права;

в) визнання відповідних обвинувачень щодо вчинення злочину;

г) досягнення домовленості про застосування обвинувачення в меншому обсязі або зміна обвинувачення та пропозиції стосовно призначення м’якшого покарання;

д) передання угоди про визнання вини на затвердження суду.

6. Найбільша кількість справ у державах загальної правової традиції та в державах системи континентального права вирішується шляхом укладання угоди про визнання вини, учасниками якої є підозрюваний/обвинувачений/ підсудний, захисник, обвинувач, потерпілий, суд/суддя. З метою забезпечення прозорості та публічності вирішення справи на основі угоди про визнання вини слід враховувати думку громадськості та залучати засоби масової інформації

7. Існує суттєва відмінність між розвитком законодавства та практики у державах загальної правової та континентальної традиції. У державах загальної правової традиції угода про визнання вини є невід’ємною частиною кримінального процесу. Спочатку вона була складовою неформальної практики вирішення кримінальких справ, а потім поступово судові прецеденти закріпили та легітимізували угоду про визнання вини, внаслідок чого було прийнято відповідні законодавчі акти, доповнення до процесуальних кодексів, кодексів етичної поведінки суддів, адвокатів та прокурорів.

8. У державах континентальної традиції практика укладання угоди про визнання вини існувала спочатку без офіційного визнання, а в подальшому відбулось закріплення цих процедур у нормативних актах та кримінально-процесуальних кодексах, яке супроводжувалося деталізацією нормативних положень у судовій практиці відповідних судових інстанцій. Отже, почавши з різних витоків, обидві системи прийшли до єдиного знаменника: загальна система рухалась від судової практики до законодавчого врегулювання, а континентальна система – від нормативних актів до судових прецедентів.

9. Угода про визнання вини як одна з альтернатив повного судового розгляду кримінальних справ почала набувати певної процесуальної та правової форми. В обох системах: і держав загальної правової традиції, і континентальної традиції під час застосування угоди постають однакові проблеми. Потрібно насамперед конкретне законодавче забезпечення, обов’язкове надання правової допомоги під час укладання угоди про визнання вини (принаймні участь захисника в укладанні угоди має бути обов’язковою) та перед винесенням судом рішення стосовно угоди про визнання вини у публічному слуханні з метою дотримання процесуальних стандартів під час її прийняття.

10. Законодавство та практика держав континентальної і загальної традиції уніфікується і гармонізується під впливом таких чинників, як міжнародні стандарти у галузі прав людини, що є однаково застосовними у більшості держав-членів Ради Європи, які підписали і ратифікували Європейську конвенцію з прав людини та на які поширюється дія Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи щодо спрощеного та скороченого вирішення кримінальних справ.

11. Процесуальні гарантії прав обвинуваченого, що використовуються під час повного судового розгляду кримінальних справ, також поширюються і на процес перегляду заявленого особою клопотання про визнання вини, що в основному зосереджується на судовому нагляді за законністю та обґрунтованістю обвинувачення, нагляду за можливими порушеннями процесуальних прав сторін процесу (в основному обвинуваченого і деякою мірою – потерпілого), перевищенням службових повноважень обвинуваченням, а також у деяких випадках співставлення фактичних обставин справи та наявних доказів з обставинами, заявленими у клопотанні про визнання вини (фактичні обставини справи мають відповідати клопотанню про визнання вини). Незважаючи на те, що гарантії забезпечення прав учасників процесу спочатку стосувалися надання процесуальних гарантій учасникам “повного” судового розгляду кримінальних справ, поступово вони почали відігравати важливу роль і у з’ясуванні обставин клопотання про визнання вини.

12. Процес судового нагляду за укладанням угод про визнання вини має поширюватися не лише на нагляд за добровільністю угоди, її заявленням з усвідомленням наслідків (відмова від повного судового розгляду з усіма його гарантіями, а також відмова від оскарження рішення про застосовне покарання щодо суті), та відповідне застосування законодавства до конкретних фактичних обставин справи, що ймовірно призведе до того, що в оптимальному варіанті угода про визнання вини походитиме на спрощений судовий розгляд кримінальної справи у суді першої інстанції. Суд у будь-якому випадку має визначитися, чи буде достатньо справедливим рішення щодо заявленого обвинуваченим клопотання про визнання вини та чи може таке рішення бути постановлено без заподіяння шкоди інтересам правосуддя в кримінальних справах та справедливості в цілому.

13. Угода про визнання вини виконує свою утилітарну функцію – все менше справ розглядається судовою системою у повному судовому розгляді та все менше фінансових, процесуальних, людських та інших ресурсів використовується на судові розгляди кримінальних справ. Щоб зробити цю систему більш ефективною та щоб вона відповідала вимогам належного процесуального розгляду кримінальних справ і гарантувала захист прав людини у кримінальному процесі, практика угоди про визнання вини має зазнати деяких суттєвих змін. ЇЇ елементи, що наражаються на критику, мають бути досліджені в порівняльному аспекті та реформовані з належним урахуванням вищезазначених недоліків. Вважаємо, що запропоновані дисертантом доповнення до проекту нового КПК України відповідають цим вимогам і тому можуть бути застосовними як з точки зору дотримання основних принципів кримінального процесу, так і основних гарантій захисту прав людини в кримінальному процесі, закріплених Конституцією України та міжнародно-правовими документами захисту прав людини.

14. Дисертант вносить пропозиції на підставі клопотання про визнання вини укладати угоду про визнання вини в справах про злочини невеликого ступеню тяжкості (покарання за які не перевищує п’яти років позбавлення волі). Угода має бути “добровільною” (відповідати дійсному волевиявленню особи) та “розумною” (особа має розуміти правові наслідки угоди), відповідати фактичним обставинам справи (вина особи повинна бути належним чином доведена), а збитки, заподіяні потерпілому, відшкодовані. Цивільний позов може бути виділено також і в окреме провадження. Зокрема пропонується затверджувати “клопотання про визнання вини” у судовому порядку в справах про злочини невеликої або середньої тяжкості за умови пом’якшення призначеної міри покарання, повного або часткового звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 1 проекту). Затвердження угоди має допускатися лише у випадку письмового клопотання від обвинуваченого або підсудного про визнання вини, з яким погоджується прокурор, та згоди потерпілого з угодою про визнання вини. Визнання вини має ґрунтуватися на доказах, отриманих в результаті проведеного розслідування кримінальної справи, та відповідати її фактичним обставинам. Суд має переконатися у добровільності та свідомості заявленого клопотання про визнання вини (пункт 2 ст. 1). Затвердження угоди про визнання вини судом позбавляє сторони права на апеляційне оскарження. Право на заявлення клопотання про визнання вини, а також наслідки заявлення такого клопотання повідомляються особі в момент винесення постанови про притягнення як обвинуваченого, про що обов’яково робиться відмітка у протоколі про пред’явлення обвинувачення (пункт 3 ст.2). Визнання вини обвинуваченим/підсудним допускається тільки після затвердження обвинувального висновку та надання можливості обвинуваченому ознайомитися з матеріалами кримінальної справи і доказами проти нього, але до початку судового слідства (пункт 4 ст.1). Під час заявлення клопотання про визнання вини обвинувачений/підсудний має бути представлений захисником. Будь-який тиск на обвинуваченого/підсудного з метою примушування його до визнання вини забороняється та переслідується відповідно до закону (пункт 5 ст.1). Презюмується, що обвинувачений/підсудний заявляє про своє клопотання про визнання вини під час розпорядчого засідання суду, лише у присутності захисника (пункт 1 ст.2). Якщо захисника не запрошено самим обвинуваченим/підсудним, його законним представником або за його дорученням іншими особами, то участь захисника має бути забезпечена судом. Клопотання підписується обвинуваченим/підсудним, захисником та обвинувачем. При цьому зазначається, що клопотання було зроблено добровільно та що особа розуміла наслідки такого клопотання, включаючи можливу застосовну міру покарання та відмову від права на апеляційне оскарження (пункт 2 ст. 2). Суд, якому підсудна справа, вирішує, чи відповідає клопотання вимогам Закону. У разі необхідності суддя має право під час розпорядчого слухання вирішити, чи було клопотання заявлене добровільно та чи розуміє особа наслідки такого клопотання (пункт 3 ст.2). У разі невідповідності клопотання про визнання вини вимогам цього Закону суддя виносить постанову про відмову у порушенні провадження в спрощеному порядку та призначення повного судового розгляду. У разі відповідності клопотання про визнання вини вимогам цього Закону суддя виносить постанову про розгляд справи у спрощеному порядку на основі угоди про визнання вини (пункт 4 ст.2). Угода про визнання вини розглядається суддею одноособово. Судове засідання на основі угоди про визнання вини проводиться з обов’язковою участю обвинуваченого/підсудного, його захисника та обвинувача (пункт 1 ст.3). Угода про визнання вини не є обов’язковою для суду. Суд вправі не затвердити угоду, якщо має обґрунтовані сумніви щодо відповідності угоди про визнання вини фактичним обставинам справи або сумніви стосовно справедливості запропонованої в угоді міри покарання чи юридичній кваліфікації діяння. Якщо суд встановить, що передбачені частиною першою та другою статті 1 умови, за яких обвинуваченим було заявлено клопотання чи укладена угода, не дотримано, він приймає постанову про призначення судового розгляду в загальному порядку та про відмову у розгляді справи на основі угоди про визнання вини (пункт 2 ст.3). Якщо суддя дійде висновку, що обвинувачення, з яким погоджується обвинувачений/підсудний, є обґрунтованим, що підтверджується відповідними доказами, зібраними у кримінальній справі законним шляхом, і відповідає фактичним обставинам справи та юридичній кваліфікації діяння, він виносить обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене угодою про визнання вини, або таку міру покарання, що згідно з Кримінальним кодексом України відповідає обставинам цієї справи (пункт 3 ст.3). Після проголошення вироку суддя роз’яснює сторонам їхнє право на його касаційне оскарження, порядок і строки оскарження та порядок набрання вироком законної сили (пункт 4 ст. 3). Процесуальні витрати, понесені під час скороченого розгляду справи на основі клопотання про визнання вини, покладаються на рахунок держави (пункт 5 ст.3). Клопотання про визнання вини у разі його неприйняття судом не може вважатися доказом винуватості особи та бути підставою для притягнення особи до будь-якого виду юридичної відповідальності (пункт 5 ст.3).

Процес неухильного динамічного розвитку теоретичного потенціалу науки кримінально-процесуального права України не може обмежуватися рамками національної правової системи, потреби нагального реформування судової системи взагалі та системи кримінального правосуддя, зокрема, зумовлюють необхідність теоретичного осмислення сутності, розвитку та механізму функціонування інститутів спрощеного судового розгляду кримінальних справ, зміни ціннісних орієнтацій у правотворчості та правозастосуванні кримінально-процесуального законодавства. Цілком закономірним є інтерес до вивчення досвіду зарубіжних держав у цій галузі права. Звичайно, для правового дослідження, пов’язаного з вивченням досвіду зарубіжних держав у певній галузі права постає питання щодо критеріїв вибору держав, правові системи яких стануть предметом дослідження. Це мають бути передусім системи, в яких інститути, що досліджуються, є апробованими в часі, функціонують стабільно і ефективно.

Першими державами, що почали широко застосовувати “угоду про визнання вини” у кримінальному процесі, були Англія та Сполучені Штати. Досвід цих держав та інших європейських держав може бути використано й в Україні. Проте це не означає, що досвід цих держав є готовим зразком для запозичення. Механічне впровадження класичного інституту угоди про визнання вини, без урахування національних особливостей не може бути виправданим.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


<< предыдущая страница   следующая страница >>