asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 2 3 4

9. Образотворче мистецтво: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра.

У Софії Київській чудово збереглися мозаїки і фрески, створені в 30-40 роках ХІ ст. грецькими майстрами й їхніми місцевими учнями. Як матеріал (золото, кубики кольорового скла і смальти), так і стиль живопису мали навіювати людині, яка молиться, думку, що світ, до якого вона потрапила, абсолютно реальний та істинний. Такому враженню сприяє насичена і різнобарвна палітра фарб, особлива щільність кладки кубиків смальти, непохитність могутніх форм, твердість глибинних складок, статурна монументальність поз і жестів, жива, майже портретна вірогідність облич апостолів, святителів, мучеників, погляди яких спрямовані безпосередньо у простір храму.

Наступне новаторство – сполучення фресок та мозаїк у розписах інтер’єру. Для візантійських храмів типовим було сполучення мармурового облицювання стін з мозаїками.

Особливе місце у системі розписів посідають фрески на світську тематику, до яких належить композиція “Сім’я Ярослава Мудрого”, а також розписи в північній і південній вежах. Зображення родини князя вміщено навпроти вівтаря, на стінах хорів, де вона перебувала під час богослужіння.

Осібним видом мистецтва Київського Русі була книжкова мініатюра. Книгу на Русі любили й шанували. Рукописні книги були дуже дорогими, їх переплітали в міцні оправи з металевими замками, прикрашали численними ініціалами, заставками, мініатюрами. Якщо ікони можна було привозити з Візантії, то книги треба було або перекладати, або писати місцевою мовою. Книжкова мініатюра (хоч вона часто мала перед собою візантійський оригінал) виконувалася й ілюструвалася руськими писцями і художниками.

Найпоширенішим видом мистецтва Київської Русі було декоративно-ужиткове мистецтво. Воно охоплювало всі верстви населення і тому увібрало в себе і місцеві багатовікові традиції, і народні риси, і стилістичні тенденції світового художнього процесу, оскільки Київська Русь вела широкий торговельний та культурний обмін з іншими народами.

З художніх ремесел найвідоміша метало пластика, інші ж – кісткорізьбляне, деревообробне, ткацьке – відомі менше. Майстри працювали на замовлення князів та бояр, а часом і широкого загалу, створюючи коштовні й високохудожні вироби.

Майстерність давньоруських ювелірів віртуозна, особливо у практиці виготовлення витончених предметів із золота та срібла. Так, наприклад, на площині у вісім квадратних сантиметрів ювелір розміщував багато коштовних квіток на тонких золотих стеблинках.

Одним з найпоширеніших видів металообробного ремесла на Русі було художнє ливарство. Давньоруські майстри відливали безліч різноманітних предметів – від малесеньких ґудзиків до великих панікадил-хоросів і церковних дзвонів.

Ювеліри широко застосовували техніку скані (орнаменти з найтоншого дроту), штампування і тиснення.

Вершиною ювелірної техніки Київської Русі були вироби з перегородчастої емалі – золоті княжі діадеми. Широко відома, наприклад, діадема з с.Сахнівки на Черкащині. Золоті пластинки діадеми прикрашені різнобарвним рослинним орнаментом, що був символом життєдайної сили, та перлинами; на середній пластинці зображено Олександра Македонського, що злітає на небо, - мотив, у якому вбачають не тільки ілюстрацію до середньовічної легенди, а й образ Дажбога – захисника й покровителя Русі.

Отже, якщо у часи Володимира і Ярослава нова культура, активно утверджуючи себе, прагнула промовляти мовою монументальних архітектурних образотворчих форм, то в останню третину ХІ – на початку ХІІ ст. образотворча мова стає більш динамічною, здатною виражати багату асоціаціями думку. Утверджується смак до вишуканих рафінованих форм.

^ 10. Ткацтво, килимарство та вишивка.

На Русі був дуже розвинений ткацький промисел, передусім – виробництво з льону й конопель.

Найстаріша літописна згадка про килими на Русі походить з 997 р. Це опис смерті й похорону древлянського князя Олега в Овручі.

Можна пов’язувати початки килимарства на Русі з тривалим перебуванням тут кочових народів (печеніги, половці, тюрки, берендеї, чорні клобуки), що як пастуші племена вівчарювали і, ймовірно, виробляли з вовни тканини, але ці впливи не доведені. А історичні джерела стверджують довіз до Києва тканин (наволок) і шовкових матерій з Візантії, зі Сходу, але вже тоді на Русі міг витворитися й власний килимарський досвід.

Вибійки – окрема галузь виробництва тканин (нейстра, мальованки, димки) – відбивання, чи точніше, відтискування на білому полотні орнаменту за допомогою дерев’яних кліше плоскої або вальцевої форми.

З інших різновидів народного ткацтва поширеними на Русі були полотняні скатертини, обруси, верети, рядна, частини жіночого одягу: запаски, крайки, пере мітки, плахти, а також рушники, паси, наліжники, наволочки, доріжки, коци (грубе вовняне однотонне вкривало з насічками, або ж ворсовий пристрижений однобічний килим).

Відомі на Русі з давніх-давен і вишивки.

11.Висновок

Київська Русь, об'єднавши східних слов'ян під владою київських князів, успадкувала духовні традиції своїх попередників і мала тісні стосунки з багатьма сусідніми народами.

З офіційним прийняттям християнства, культурний розвиток України-Русі піднявся на новий щабель. Сталися якісні зміни у світогляді русичів, розпочалося їхнє відродження в європейський культурний світ через опанування писемності, розвиток освіти й естетичних традицій візантійської культури, для якої були характерні урочистість, шляхетність, пишність, витонченість. Поряд з народним активно розвивається професійне мистецтво, релігійна і світська література, архітектура й монументальний живопис, іконопис, хорова та інструментальна музика.

Епоха Київської Русі - золотий вік розвитку духовної культури, цілісність якої забезпечували єдина мова, релігія, ментальність.

Ментальність (від лат. Розум, мислення) - сукупність світоглядних і поведінкових настанов індивіда або соціальної групи, що формується на глибинному психологічному рівні.

У часи тривалого занепаду, спричиненого монголо-татарською навалою, традиції Київської Русі зберігались в культурних осередках Галицько-Волинського князівства. Саме воно стало опорою українства тоді, коли Київ втратив минулу велич. Тут утворилося середовище для проникнення нових західноєвропейських ідей, що збагатили візантійську основу культуру русичів. Невід'ємною частиною розвитку європейської культури середніх віків є вітчизняна культура польсько-литовського періоду, яка була тісно пов'язана з європейським Відродженням (Ренесансом).

Долучалися до ренесансного процесу й вітчизняна культура. Проте умови для її розвитку склалися не вельми сприятливі: землі України-Русі були поділені між Польщею, Литвою та Угорщиною, зазнавали спустошливих набігів татарських орд.

Високі духовні традиції княжої доби живили патріотичними ідеями середовище русько-української еліти під час Реформації.

Реформація(від лат. Перетворення) - боротьба народів європейських країн проти католицької церкви у XVI ст.

Отже, тривале існування давньої культури України на перетині різних культурних шляхів зумовило її самобутність і розвиток, як складової загальноєвропейської культури.

12. Список використаної літератури:
1.Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. — К., 1998..
2.Грушевський М. Історія України-Руси: У 10 т. Львів—Відень. — К., 1898—

1937.
3.Т.Б. Грищенко Культурологія – К., 2009
4.І.Крип'якевич Історія української культури. — К., 2002.
5.С.Крупчан, Т. Крупчан, О.Онопенко, О.Іванюк Новий довідник. Історія України – К., 2008.


<< предыдущая страница