asyan.org
добавить свой файл
1 2 3





Ознаки злочину та їх характеристика

1. Поняття злочину в кримінальному праві України

Дії людини складаються з вчинків. Вчинок - це головний елемент людських взаємовідносин, в якому проявляється особистість людини, її гарні й погані якості, ставлення до суспільства, до оточуючого світу. Вчинки поділяються на правомірні і неправомірні. Правомірні - тобто ті, які відповідають нормам моралі і нормам права, вимогам закону. Протилежною правомірній поведінці є неправомірна, тобто та, яка суперечить закону. Неправомірна поведінка проявляється в правопорушеннях, як це випливає з самого терміна діях, які порушують право, закон.

В свою чергу правопорушення поділяються на кримінальні злочини та проступки.

Кримінальне право як наукова дисципліна вивчає, головним чином, злочин і покарання. Злочин і покарання - це дві сторони всього кримінального права і законодавства. Саме ці дві кримінально-правові інституції визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та потребу кримінального законодавства, кримінально - правової охорони, кримінального правосуддя. Звідси видно, яке велике значення має визначення поняття злочину. Визначення поняття злочину дається як у законодавстві, так і в теорії кримінального права.

Законодавче визначення поняття злочину, його змісту та ознак, є досить стабільним, у ньому відбиваються соціально-економічні, правові, ідеологічні погляди та суспільна правосвідомість щодо форм і методів боротьби із соціально - небезпечними посяганнями на основні цінності суспільства, які потребують кримінально - правового захисту.

В окремих країнах законодавче визначення поняття злочину взагалі не існує, в інших воно, здебільшого, зводиться до визначення поняття злочину як діяння , забороненого під загрозою покарання, передбаченого кримінальним законом, чи діяння, яке порушує кримінально - правову норму. Поняття

злочину, яке дається в теорії кримінального права, повинно ґрунтуватись на його законодавчому визначенні, проте, законодавче і теоретичне ( наукове ) визначення поняття злочину, його змісту і ознак, здебільшого, не співпадають. У науковому визначенні поняття злочину, як правило, деталізуються його окремі ознаки, вказані в законі, і головне, в ньому відбиваються правові погляди наукового дослідження, здійсненого окремим ученим ( групою вчених ), який дає таке визначення. Наукове визначення поняття злочину не таке “консервативне” , як законодавче, оскільки закон, як правило, змінюється не так вже й часто, а соціально - політичні умови життя суспільства, його ідеологія, політика є більш мінливим.

Практичне значення поняття злочину полягає в тому, що воно окреслює коло кримінально караних діянь, дає злочинові чітку суспільно - політичну характеристику, вказує на його соціальну спрямованість і суспільну небезпечність, викриває зміст тих суспільних благ (цінностей), які виступають його об'єктом, виконує роль міри (масштабу) для відмежування злочину від інших правопорушень.

Законодавчо визначене поняття злочину, по-перше, утворює в громадській свідомості образ і характер забороненого кримінальним законом діяння і, таким чином, виконує інформаційну, запобіжну роль.

По - друге, воно дає правозастосовникам знання про злочин, уявлення про його головні ознаки, найсуттєвіші особливості, завдяки чому забезпечується можливість відмежування його від дій незлочинних. Розмежування злочину і дій незлочинних - дуже велике практичне завдання, бо від того, як воно буде виконане, залежить доля громадянина, його волі, прав і законних інтересів, а також стан і рівень законності в суспільстві.

З урахуванням всіх ознак злочину його поняття можна визначити таким чином. Злочин - це заборонене кримінальним законом суспільно небезпечне, винне та протиправне посягання на суспільні відносини, яке спричинює у їх

сфері суспільно небезпечну шкоду або утворює реальну загрозу заподіяння такої шкоди.[ 7 с. 170 ]

Згідно зі ст. 11 Кримінального кодексу України, злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність ), вчинене суб'єктом злочину. Згідно з ч. 2 ст. 11 Кримінального кодексу України не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь - якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не становить великої суспільної небезпеки.

Поняття злочину, дане у ст. 11 Кримінального кодексу України, вказує лише на одну із найістотніших ознак злочину - суспільну небезпеку вчиненого діяння ( дію чи бездіяльність ). Тобто це - суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке порушує відповідну норму права, що охороняється погрозою застосування покарання. Тому злочин, будучи суспільно небезпечним діянням ( дією чи бездіяльністю ) водночас є діянням протиправним.

В силу даної статі злочином може бути визнано лише винне суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність ), тобто вчинене особою навмисно чи необережно.

Злочин — це суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом. Отже, воно заборонено під страхом покарання. Тому караність винного суспільно небезпечного діяння є також істотною ознакою злочину. В характері і розмірі покарання, встановленого кримінальним законом за той чи інший злочин, виражена оцінка державного ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину.
^ 2.Ознаки злочину та їх характеристика

У визначенні поняття злочину, поданого в ст. 11 Кримінального кодексу України названо дві ознаки злочину винність та суспільна небезпечність. В теорії кримінального права обов'язковими ознаками злочину, здебільшого, також називають винність і караність або лише винність. Для визначення поняття злочину достатньо було б вказати лише його формальну ознаку -передбачення кримінальним законом. Проте вказівка лише на цю ознаку злочину не дає відповіді на питання, чому законодавець визначає ті чи інші діяння злочинними, а тому у визначенні поняття злочину має бути вказана і його матеріальна ознака - суспільна небезпека, - яка свідчить про соціальну сутність такого явища як злочин.[ 2 с.7 ]

Об'єктивно суспільно небезпечне діяння може бути визначене злочином лише у разі, коли воно є проявом свідомості і волі особи, тобто вчинене винно (умисно чи необережно). Яка б шкода не була б заподіяна діянням особи, які б тяжкі наслідки воно не спричинило, якщо воно вчинене за відсутності вини, тобто умислу або необережності, коли особою не усвідомлювалась суспільна небезпечність вчинюваних нею дій ( бездіяльності ) і їх можливих наслідків, і вона не тільки не бажала їх настання, а й не передбачала можливості їх настання, і при цьому на неї законом не покладався обов'язок передбачення таких наслідків, воно ( діяння ) не може бути визнане злочином, оскільки в такому діянні відсутній прояв свідомості та волі особи. Винність - одна з най важливіших ознак, але не самостійна ознака, а така, що характеризує суспільну небезпечність діяння, тобто є структурним елементом суспільної небезпечності.

^ 2.1 Суспільна небезпека

Суспільна небезпечність діяння - це перш за все, його об'єктивна властивість заподіювати шкоду або ж створювати загрозу заподіяння шкоди тим об'єктам, які охороняються законом, у ньому виявляється негативне

Сутністю суспільної небезпечності діяння є його посягання на об'єкти, що охороняються законом, у ньому (діянні) виявляється негативне ставлення до них.

Суспільна небезпечність діяння впливає на процеси нормотворчості (криміналізації і декриміналізації) та застосування кримінально - правових норм (кваліфікації діяння й індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання).

Поняття суспільної небезпечності діяння в нормотворчій діяльності своєрідно очолює ієрархію критеріїв (принципів) криміналізації і декриміналізації.

Крім того суспільна небезпечність діяння є критерієм класифікації злочинів у кримінальному законі та теорії кримінального права.

Законодавець визначає злочином не самі по собі об'єктивно суспільно небезпечні діяння, а дії вольові, тобто такі, що знаходяться під контролем свідомості та волі особи, - дії винні При цьому від суб'єктивних ознак

залежить не тільки ступінь суспільної небезпечності діяння, а насамперед , визнання самого діяння суспільно - небезпечним. Так, легке тілесне ушкодження злочином визначається тільки тоді, коли воно вчинене умисно;

необережне заподіяння такого ушкодження злочином не вважається; тільки умисний обман покупців тягне кримінальну відповідальність тощо.

Суспільна небезпека як ознака будь - якого злочину має характер і ступінь. Про характер суспільної небезпеки можна судити за значущістю суспільних відносин, на які спрямований злочин. Наприклад, злочини проти життя набагато небезпечніші, ніж злочини проти особистої власності.

Характер суспільної небезпеки залежить і від змісту шкоди, яка заподіяна злочином. Шкода може бути матеріальна, моральна, ідеологічна.

Про характер суспільної небезпеки можна судити і по особливостях способу посягання: насильницький чи ненасильницький. Наприклад, розбій

суспільно небезпечніший від крадіжки, навмисне вбивство з особливою жорстокістю небезпечніше навмисного вбивства без обтяжуючих обставин ( ст. 94 КК).

Характер суспільної небезпеки залежить і від форм вини. Так, навмисні тяжкі тілесні пошкодження небезпечніші від тяжких тілесних пошкоджень, вчинених по необережності

Крім сказаного на характер суспільної небезпеки впливають мотив і мета вчинення злочину.

У процесі застосування кримінально - правових норм суспільна небезпечність діяння є критерієм: 1) кваліфікації злочинів (відмежування злочинів від інших правопорушень; відмежування злочинів від діянь, що через малозначущість не є суспільно небезпечними ; розмежування злочинів як таких ); 2) індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання. При цьому показником рівня суспільної небезпечності злочину є (має бути) санкція відповідної статті ( частини, пункту статті) Кримінального кодексу.1

Характер суспільної небезпечності діяння складає його якість. Визначається він суспільною цінністю об'єкта посягання, а також злочинними наслідками, способом вчинення злочину, мотивом і формою вини.

Характером суспільної небезпечності відрізняються види злочинів. Так, наприклад, характер суспільної небезпечності вбивства інший ніж суспільна небезпечність хуліганства.

Ступінь суспільної небезпечності діяння складає її кількість і визначається, головним чином, способом вчинення злочину та розміром заподіяної шкоди.

Ступенем суспільної небезпечності відрізняються злочини одного виду. Наприклад, ступінь суспільної небезпечності простої крадіжки (ч. 1 ст.185 КК) значно менша крадіжки з проникненням в житло (ч.З ст.185 КК ).

Суспільно небезпечніший від крадіжки, навмисне вбивство з особливою жорстокістю небезпечніше навмисного вбивства без обтяжуючих обставин ( ст. 94 КК).

Характер суспільної небезпеки залежить і від форм вини. Так, навмисні тяжкі тілесні пошкодження небезпечніші від тяжких тілесних пошкоджень, вчинених по необережності

Крім сказаного на характер суспільної небезпеки впливають мотив і мета вчинення злочину.

У процесі застосування кримінально - правових норм суспільна небезпечність діяння є критерієм: 1) кваліфікації злочинів (відмежування злочинів від інших правопорушень; відмежування злочинів від діянь, що через малозначущість не є суспільно небезпечними ; розмежування злочинів як таких ); 2) індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання. При цьому показником рівня суспільної небезпечності злочину є (має бути) санкція відповідної статті ( частини, пункту статті) Кримінального кодексу.1

Характер суспільної небезпечності діяння складає його якість. Визначається він суспільною цінністю об'єкта посягання, а також злочинними наслідками, способом вчинення злочину, мотивом і формою вини.

Характером суспільної небезпечності відрізняються види злочинів. Так, наприклад, характер суспільної небезпечності вбивства інший ніж суспільна небезпечність хуліганства.

Ступінь суспільної небезпечності діяння складає її кількість і визначається, головним чином, способом вчинення злочину та розміром заподіяної шкоди.

Ступенем суспільної небезпечності відрізняються злочини одного виду. Наприклад, ступінь суспільної небезпечності простої крадіжки (ч. 1 ст.185 КК) значно менша крадіжки з проникненням в житло (ч.З ст.185 КК ).

Злочин характеризується певним ступенем суспільної небезпечності. За деяким його рівнем злочин втрачає свої суспільні властивості і перестає бути злочином. Так згідно з ч.2 ст. 11 КК не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого законом, але через малозначність не має суспільної небезпеки.

Малозначність вчиненого діяння в ч.2 ст. 11 КК розуміється такою, що кримінальна відповідальність та покарання в цьому випадку була б занадто великою та зайвою, не відповідною вчинку.

Малозначність діяння позначає незначний обсяг посягання на важливий об'єкт або посягання на незначний, малоцінний об'єкт.

Частина 2 ст.П КК підкреслює відсутність злочину в діяннях, які не мають властивості суспільної небезпечності, закріплює принцип економії кримінальної репресії, застосування засобів громадського впливу.



следующая страница >>