asyan.org
добавить свой файл
1 2

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

1.3. Економічна безпека підприємництва як структуроутворюючий елемент теорії детінізації економіки

1.3.1. Організаційно-правові основи безпеки підприємництва, її співвідношення з економічною безпекою держави
Безпека підприємництва є однією із складових частин економічної безпеки держави. Остання складається з багатьох напрямів організаційно-управлінської діяльності держави, в тому числі і зі створення сприятливого клімату для розвитку підприємницької діяльності, і на цій основі забезпечення різноманітних потреб суспільства, різних верств населення та окремого громадянина. Найпершою потребою особи, різних груп населення та суспільства в плані економічної безпеки є захист від кримінальних економічних посягань на їх свободу, майно та інтереси.
Необхідно усвідомити, що всі види ризиків і загроз настільки між собою пов’язані, що іноді відділити їх один від одного неможливо. Наприклад, економічна експансія, яка проявляється через надмірний імпорт товарів та інші загрози економічному розвитку країни, призводить до зниження виробництва, згортання галузей народного господарства країни, підвищує залежність її економіки від поставок з інших держав, зменшує кількість робочих місць, пригнічує власне виробництво, розвиток продуктивних сил, створює сприятливе середовище для виникнення різноманітних загроз як для підприємництва, так і для економічної безпеки держави в цілому. Сюди ж можна віднести демографічні, енергетичні, сировинні та інші загрози.
Наприклад, демографічна загроза у вигляді збільшення кількості громадян інших країн (демографічна експансія) чи зниження природного приросту корінного населення збільшує залежність економіки держави від наявності трудових ресурсів інших країн, створює загрозу розвитку продуктивних сил, старіння населення держави, що через певний строк зробить її державою пенсіонерів з усіма негативними наслідками, які відзначені при загрозах економічної експансії. Таким чином, ми встановили, що безпека підприємництва є невід’ємною частиною економічної безпеки держави. Вони тісно пов’язані між собою і впливають одна на одну. Разом із тим, об’єктно-технологічний зміст підприємницької безпеки, в тому числі в контексті побудови організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки, має свій, до певної міри декілька вужчий, відособлений предмет та методи вирішень проблем безпеки підприємницької діяльності. Виходячи з цього, сформулюємо поняття безпеки підприємства.
Безпека підприємництва – це сукупність організаційно-правових, режимно-охоронних, технічних, технологічних, економічних, фінансових, інформаційно-аналітичних та інших методів, спрямованих на усунення потенційних загроз та створення умов для забезпечення ефективного функціонування суб’єктів підприємницької діяльності відповідно до їх цілей та завдань.
За джерелом походження загрози безпеці підприємництва можна поділити на внутрішні та зовнішні.
До зовнішніх загроз у сфері підприємницької діяльності можна віднести:
- роботу спеціальних служб іноземних держав щодо здобуття інформації про економічні процеси у сфері підприємництва з метою здійснення антиконкурентних заходів;
- роботу служб безпеки суб’єктів підприємницької діяльності, як вітчизняних так і зарубіжних, з метою подавлення конкурентів, заволодіння ринками збуту чи майном конкурентів;
- протиправну діяльність організованих злочинних формувань та окремих осіб з метою заволодіння майном суб’єктів підприємницької діяльності.
До внутрішніх загроз безпеці підприємництва слід віднести:
- протиправні чи інші негативні дії персоналу суб’єкта підприємницької діяльності, що загрожують функціонуванню та розвитку підприємництва;
- порушення встановленого режиму захисту інформації з обмеженим доступом для сторонніх осіб;
- порушення порядку використання технічних засобів;
- інші порушення правил режиму безпеки, діловодства тощо, які створюють передумови для реалізації протиправних цілей злочинних елементів чи інших зацікавлених фігурантів;
низький рівень кадрового, організаційно-правового, інформаційно-аналітичного забезпечення управління потенційними ризиками як у контексті внутрішніх, так і зовнішніх загроз.
За напрямами роботи ризик потенційних загроз можна умовно поділити ще на дві великі групи – економічні та режимно-охоронні.
Розподіл загроз у сфері підприємницької діяльності за джерелами походження та напрямами роботи допоможе нам у подальшому на системному рівні визначити їх джерела, потужність загроз, а також розробити притаманні їм системи та методи своєчасного виявлення, попередження та усунення.
Перед переходом до детального аналізу наведених класифікаційних груп загроз слід визначити завдання системи економічної безпеки підприємництва. Вони спрямовані на:
- захист законних прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності та їх співробітників;
збір даних, їх аналіз, оцінка і прогнозування оперативної обстановки та різноманітних ризиків на підприємстві, в організації, установі;
- вивчення та перевірка партнерів, клієнтів і конкурентів;
- своєчасне виявлення можливих посягань на об’єкт чи його співробітників з боку джерел зовнішніх загроз безпеці;
- недопущення проникнення на об’єкт структур промислового шпіонажу, злочинних формувань чи осіб із

виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності фінансово-кредитної дисципліни, встановленого порядку бухгалтерського обліку, сплати податків та внесення інших платежів до бюджету;
– ...вимагати від... підприємств, установ, організацій усіх форм власності інформацію щодо виконання ними рішень і рекомендацій Координаційного комітету;
– ...безперешкодного відвідування (як членами Координаційного комітету, так і уповноваженими ним особами) підприємств, установ і організацій усіх форм власності, знайомитися в установленому порядку і в межах своїх повноважень з відповідними документами”.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про аудиторську діяльність” аудиторські фірми і аудитори мають право:
– п. 2 – “отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмета перевірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх осіб.
Треті особи, що мають у своєму розпорядженні документи стосовно предмета перевірки, зобов’язані надати їх на вимогу аудитора (аудиторської фірми). Зазначена вимога повинна бути офіційно засвідчена замовником”.
Права Національного банку України визначені Законом України “Про банки і банківську діяльність”. У ст. 16 Закону вказано, що ”Національний банк видає нормативні акти з питань, що входять до його повноважень. Нормативні акти Національного банку, прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими для всіх юридичних та фізичних осіб і набирають чинності у визначений ним термін”.
У ст. 48 Закону міститься таке положення: “Національний банк здійснює контроль за додержанням юридичними особами банківського законодавства та власних нормативних актів”.
Відповідно до ст. 24 Закону України “Про страхування” у разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку.
Підприємства, установи і організації зобов’язані надсилати відповідь страховикам на запит про відомості, пов’язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Закон України “Про державну статистику” у ст. 10 надає органам державної статистики право “одержувати у встановленому порядку безкоштовно від усіх, на кого розповсюджується цей Закон, включаючи фінансові, банківські, митні та інші відомства і служби, і використовувати державну статистичну звітність та інші необхідні для проведення державних статистичних досліджень дані (на будь-якій стадії їх розробки), а також пояснення, що додаються до звітності”.
Указом Президента України від 18.06.1993 р. № 219/93 “Про порядок виконання Державного бюджету України” Міністерству фінансів України надано право “одержувати від установ банків відомості щодо стану поточних бюджетних рахунків підприємств, організацій і установ”.
У ст. 13 Закону України “Про ціни і ціноутворення” вказано, що “господарські суб’єкти повинні в установленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін”.
Відповідно до Закону України “Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” місцеві ради самоврядування мають право складати територіальні зведені фінансові баланси. Відповідні державні і громадські органи, підприємства (об’єднання), організації і установи надають раді народних депутатів, її виконавчим і розпорядчим органам відомості, необхідні для їх складання.
У Законі України “Про зайнятість населення” у п. 2 ст. 19 сказано, що “державна служба зайнятості має право: одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників”.
Відповідно до ст. 9 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України здійснює контроль за додержанням усіма суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України.
Відповідно до ст. 20 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” до компетенції Міністерства охорони навколишнього природного середовища в Україні і його органів на місцях належить “... одержання безоплатно від міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань”.
Закон України “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” встановлює (ст. 13), що “господарюючі суб’єкти (підприємці), органи влади і управління та їх службові особи зобов’язані на вимогу державних уповноважених, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України подавати документи, письмові та усні пояснення, іншу інформацію, необхідну для здійснення Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями завдань, передбачених чинним законодавством”.
Необхідність надання всім переліченим органам інформації сумніву не викликає, оскільки без цього їх функціонування неможливе. Але, як бачимо, неузгодженість положень одного нормативного акта з положеннями іншого, як і в разі взаємовідносин органів внутрішніх справ із власниками відомостей, що складають банківську і комерційну таємниці, є й у взаємовідносинах останніх з іншими державними органами. Це істотно знижує ефективність їх роботи щодо протидії тінізації суспільно-економічних відносин.
Вихід із становища, що склалося, бачиться, передусім, в утворенні комплексної нормативної бази, яка регулює дані правовідносини (і не тільки стосовно правоохоронних органів), у створенні єдиного банку даних, в який відповідні органи, установи, організації в обов’язковому порядку і в установлені терміни надавали б точно визначені відомості, у тому числі конфіденційного характеру, і могли б у нормативно закріпленому порядку одержувати інформацію, відповідну завданням і повноваженням того чи іншого органу.
Без уваги не повинні залишитись і самі суб’єкти фінансово-господарських відносин, оскільки попередити заподіяння їм збитків, а відповідно і запобігти шахрайству або іншому корисливому злочину вони зможуть лише при отриманні інформації про імідж, платоспроможність і надійність свого партнера за фінансовою чи господарською угодою.
Створення такої комплексної інформаційно-аналітичної системи позитивно вплине на попередження зловживань між суб’єктами підприємницької діяльності, а відповідно на детінізацію економіки.

^ 1.3.5. Роль системи взаємообміну інформацією в інфраструктурі детінізації економіки
Перед тим, як перейти до висвітлення організаційних та правових основ створення системи взаємодії між суб’єктами підприємницької діяльності, відповідними державними органами необхідно здійснити аналіз об’єктивних і суб’єктивних факторів, що гальмують таку взаємодію.
Об’єктивні фактори виражаються насамперед у тому, що структура та зміст ринкових відносин передбачає конкуренцію між суб’єктами фінансово-господарської діяльності. У конкурентному середовищі ринкових відносин різноманітна конфіденційна інформація стає об’єктом економічного шпигунства, підкупу, шантажу та інших протиправних засобів, спрямованих на заволодіння нею з метою використання для придушення конкурентів, а також для неправомірного заволодіння грошовими коштами, іншими цінностями учасників підприємницької діяльності. Виходячи з цього, захист від розголошення ділової економічної та іншої конфіденційної інформації в умовах зростання корупції, організованої злочинності та різкого загострення оперативної обстановки є серйозним і часто важко здійсненим завданням служб економічної безпеки.



следующая страница >>