asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 6 7


Тема №1 Предмет і завдання курсу “Історія економічних вчень”


Економічне життя суспільства вивчається системою економічних наук – це науки про загальні закони економічного розвитку; галузеві економічні науки; науки, що вивчають конкретні процеси і явища; науки про народне господарство і економічну думку. Кожна з них має свій предмет, коло досліджуваних питань. Економічна думка людства пройшла довгий шлях від появи певних уявлень про явища господарчого життя, окремих ідей, висловлювань, поглядів економічного характеру до формування економічної теорії, вчень. Саме ці теорії, їх виникнення, розвиток та зміна інших теорій є предметом дослідження історії економічних вчень.

Історія економічних вчень на відміну від історії економічної думки має більш вузький предмет, а саме тільки ті економічні погляди, що склалися в певну систему.

Система економічних поглядів – це сукупність економічних ідей, що роз’яснюють сутність певного кола явищ взаємопов’язаних між собою та виникаючих, як внаслідок відображення у свідомості виробничих відносин.

Курс історії економічних вчень безпосередньо примикає до політекономії і довічно доповнює його.

Прослідкувавши історичний розвиток економічних ідей, з’ясувавши як і в яких умовах розвивалася економічна наука можна більш повно зрозуміти та засвоїти положення політекономії, осягнути генезис категорій і законів, зробити порівняльний аналіз їх тлумачень.

^ Мета курсу: поглиблене вивчення та творче осмислення основних етапів і напрямів в розвитку економічних вчень.

Історія економічних вчень розкриває передумови та закономірності еволюції світової економічної науки; систематизує економічні знання і дає їх аналіз. Вона висвітлює економічні концепції головних шкіл і напрямів економічної думки, знайомить з досягненнями видатних вчених-економістів. Таким чином основні завдання курсу такі:

  1. поглиблення знань з економічної теорії;

  2. формування уявлень про закономірності і тенденції розвитку економічної думки;

  3. аналіз наукового внеску окремих шкіл і напрямів в економічну теорію;

  4. розгорнута характеристика сучасних економічних теорій.

Історія економічних вчень має велике значення для оволодіння культурою економічного мислення, розуміння його альтернативи та для творчого сприйняття політекономії та розвитку економічної науки в цілому.

^

Тема №2. Економічна думка стародавнього світу та Середньовіччя. Меркантелізм.





  1. Економічна думка стародавнього світу:

а) економічна думка Сходу

б) економічна думка античного світу (Греція, Рим)

  1. Економічна думка Середньовіччя.

  2. Меркантелізм.


1.

Економічна думка стародавнього світу відображає риси соціально-економічного та політичного розвитку суспільства того часу. Деякі з них були суспільствами азіатського способу виробництва (стародавній Схід), а інші – античного способу виробництва (Греція, Рим). Відмінності між ними обумовили особливості їх економічної думки.
^ Економічна думка Стародавнього Сходу.

Писемні джерела, на основі яких можна судити про економічну думку Стародавнього сходу – зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори про управління державою та державним господарством. Тому багато з них мають державно-нормативний характер; дійсність розглядається з позиції правлячих осіб, вельможних придворних та чиновників. Економічному знанню притаманні догматизм, апріорність і символізм. В багатьох давньосхідних творах економічна думка обплутана релігійною оболонкою (особливо Індія, Китай).

Одні з перших відомих нам пам’яток економічної думки можна віднести до літератури стародавнього Єгипту; в них знайшли своє відображення питання організації та управління державним господарством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини.

Про економічну думку стародавнього Єгипту можна довідатись з творів державних чиновників (цисарів), багато з яких мають дидактичний характер (повчальний), різних адміністративно-господарських та юридичних документів.

Одним з найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя або Міжріччя). На відміну від стародавнього Єгипту в державах цього регіону порівняно швидко розвивалася приватна власність та товарно-грошові відносини. В результаті посилилося розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою господарства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватно-правові відносини. Відомою пам’яткою економічної думки 18ст. до н.е. є знаки старовавилонського царя Хаммурапі. Основна мета цих законів – всебічне зміцнення економічної влади держави. Закони містять 282 статті, в числі яких є присвячені питанням охорони власності вавилонських громадян; питання оренди, найму, лихварства.

Розвиток товарно-грошових відносин допускався в такій мірі, щоб це не викликало масового зубожіння громадян. Закони Хаммурапі захищають приватну власність, особливо царя, церкви, державних службовців, воїнів. Замах на неї карається смертю або оберненням винуватця у рабство. В цілому ці закони становлять систему правових норм, спрямованих на регулювання соціально-економічних відносин у Вавилоні 18ст. дон.е.

Економічна думка Індії.

Економічна думка стародавньої Індії була обплутана релігійною оболонкою. При цьому економічні проблеми як такі соціально не досліджувалися. Вони розглядалися в давньоіндійській літературі у зв’язку зі спробами вирішення соціальних та політичних питань. Писемними джерелами середини І тисячоліття до н.е. є переважно твори буддизму та іудаїзму (брахманізму). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності (майна).

Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння (нірвани).

Велика кількість творів брахманізму грунтується на концепції трьох цілей життя людини:

  1. релігія обов’язку,

  2. релігія матеріальної вигоди,

  3. релігія чуттєвої любові.

Кожній з цих ціле присвячена окрема література. Найбільш відомою книгою про релігію обов’язку є закони Ману; про другу – Артхашастра; про третю – Камасутра.

Артхашастра була написана між 4–3 ст. до н.е., присвячена користі (артхі) – це трактат про мистецтво політики та управління державою. В ньому містяться правила, якими мають користуватися правителі у своїй державній діяльності. В Артхашастра є відомості про економіку, адміністрацію, соціальні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику індійської держави. В ній йдеться про державні справи. При ньому увага концентрується на царському господарстві. Головною метою політики держави є поповнення скарбниці, тому у трактаті викладено вчення про правління і державний доход.
Економічна думка Стародавнього Китаю.

Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках філософських та політичних вчень; основними напрямами суспільної думки Китаю були – конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм, які сформувалися у 4 – 3 ст. до н.е. Протягом століть між цими напрямками велася полеміка про економічний лад суспільства, общину, міру втручання держави в економіку та методи управління нею. Провідною течією було конфуціанство. З часом воно перетворилось у державну ідеологію і мало величезний вплив на суспільно-економічний та політичний розвиток Китаю протягом приблизно 2 тисячі років.

Економічна думка давнього Китаю яскраво відображена у трактаті “Гуань-Цзи” (4 ст. до н.е.); в ньому визнається закономірність змін у природі і суспільстві. Приділяючи значну увагу економічній політиці держави в боротьбі з несприятливими природними умовами, автори трактату висловлюються за регулярний її вплив на господарське життя. В наслідок цього у творі глибоко розроблена система державного регулювання економіки.

Зміцнення землеробства вважалося умовою забезпечення стійкості економіки. Велике значення надавалося товарно-грошовим відносинам, з точки зору їх використання державою для регулювання економіки. В трактаті розглядаються питання пов’язані з податком та грошовим обігом. пропонувалося замінити прямі податки на залізо та сіль – непрямими, застосувати для стабілізації господарства нормовану емісію грошових знаків.

Багато з ідей, що містяться у “Гуан-Цзи” були застосовані у господарчій практиці стародавнього Китаю.
^ Економічна думка античного світу.

В античній літературі економічна думка старого світу виражена в найрозвиненішому вигляді. Джерелами, які дають уявлення про економічну думку античності є законодавство держав, публічні виступи і твори філософів, політиків, поетів та інш.

Висловлення античних авторів хоча й не являють собою цілісної системи поглядів, але є спробою теоретичне осмислення та узагальнення хронологічних для цієї добу економічних процесів та явищ.

Основні ідеї, що містяться у творах грецьких мислителів – Ксенофонта, Платона, Арістотеля увійшли до скарбниці економічної спадщини людства.

У цілому економічна думка Стародавньої Греції розвивалася спочатку в умовах розкладання общини і виникнення рабства, а згодом у період його розвитку та кризи. Тому в центрі уваги давньогрецьких мислителів перебували проблеми рабовласництва, які розглядалися, виходячи з соціально-політичної та економічної ситуації того часу. Ці ж обставини зумовили переважання у них натурально-господарського періоду до економічних питань. Разом з тим поглиблення суспільного поділу праці, зростання ремесла та торгівлі обумовили необхідність спеціального дослідження переваг натурального і товарного господарства, різних сторін товарно-грошових відносин.

Давньогрецькі автори зробили спробу наукового дослідження таких економічних процесів і явищ, як поділ праці, товар, гроші та інші; виявити закони господарського життя.

Економічна думка стародавнього Риму. Відноситься до періоду 8ст. до н.е. – 5ст. н.е. Розквіт могутності стародавнього Риму пов’язаний зі зміцненням і вищою мірою розвитку античного способу виробництва, при якому основними відносинами були відносини рабовласників та рабів, зрозуміло, що центральне місце серед соціально-економічних проблем давнього Риму займали проблеми рабства і аграрні проблеми. Особлива увага приділялася питанням раціональної організації рабовласницького господарства (латифундій). Саме ці проблеми насамперед знайшли відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах давньоримських авторів. Найбільш відомими були – Катон (старший), брати Гракхи (Тіберій і Гай), Варрон, Колумелла.

Економічні ідеї цього періоду знайшли відображення у вченні раннього християнства, яке виникає у Римській імперії у І ст. нашої ери.

Яскравим виразником ідей раннього християнства був ^ Августин Блаженний (354-430).

В цілому виникнення раннього християнства як релігії знедолених та безправних втілювало мрії про рівність, справедливість, чесне та трудове життя.

Таким чином, економічну думку античності слід розглядати з одного боку як продукт особливої історичної епохи, а з іншого як коло ідей, що знайшли подальший розвиток в наступному періоді. Важливим досягненням античної економічної думки є розробка основ натурального і елементів товарного господарства. В центрі римської економічної думки були питання організації рабовласницького господарства і управління ним.

У тлумаченні рабства економічна думка античного світу пройшла складний шлях від визначення та виправдання його як природного явища до критики і визначення загальної рівності людей.
2.

^ Економічна думка Середньовіччя.

Економіка доби Середньовіччя (5 – 17 ст.)була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Економічне мислення середньовічної людини мало теологічний характер.

Економічна думка ще не відокремилася в самостійну галузь знання. Цей процес розпочався лише в період пізнього Середньовіччя (16 – 17 ст.). Для економічної думки властивий “практицизм”. Численні трактати містять конкретні господарчі поради, різноманітні практичні рекомендації, але в той же час вони містять мало теоретичних узагальнень і спроб аналізу економічних процесів та явищ. Тобто у добу раннього та класичного Середньовіччя ще не з’явилося якихось теоретичних творів з економічних питань.

Основними джерелами економічної думки є юридичні і церковні пам’ятки. Економічні уявлення народних мас знайшли відображення в різних єресях та економічних вимогах селянських повстань.

Особливість економічної думки середньовічного сходу полягала в тому, що вона продовжувала приділяти увагу тим самим проблемам, що й в давні часи:

  • питання управління країною

  • сільське господарство як основна галузь економіки

  • торгівлі і ремесла, як допоміжних.

Великий вплив спричинив іслам.

^

Економічна думка Середньовіччя


Економічна думка Сходу

Економічна думка Західної Європи

Коран (між 610 - 632)

твори Ібн-Хальдуна (1332 – 1406)

юридичні пам’ятки

  • “Салічна правда”(481-511)

  • “Капітулярій про віли” (9 ст.)

твори релігійного характеру

  • твори Ф. Аквінського(1225/26–1274)

  • єресі та економічні вимоги селянських повстань


Історія економічної думки України часів раннього та класичного Середньовіччя (5 – 15 ст.). Пов’язана з добою Київської Русі. Літературними джерелами, по яких можна судити про економічну думку того періоду є літописи, угоди, грамоти князів, кодекси і записи норм світського і церковного права.

Визначною пам’яткою соціально-економічної та політичної літератури добу Київської Русі є “Руська правда”. Вона являє собою зведення законів давньоруського права 11-12ст. Статті “Руська правда” свідчать про соціальну структуру і відносини власності давньоруського суспільства, вони регулюють майнові відносини і захищають право власності князів та феодальної знаті на землю і кріпаків, розглядають питання оподаткування, отримання ренти, організації княжої та боярської вотчини в 11 столітті, заснованої на використанні кріпацької та рабської праці.

Терміни, що вживаються у тексті “Руська правда” дають уявлення про існуючі на той час у Давній Русі товарно-грошові економічні відносини.

У цілому у “Руській правді” тією чи іншою мірою відображені усі процеси економічного та суспільного життя давньоруської держави.

Одним з головних писемних джерел економічної думки Київської Русі є літописне зведення – “Повість временних літ” (12 ст.). Основною ідеєю повісті є відновлення цілісності колишньої єдності давньоруської держави перед загрозою навали кочовиків.

У літопису розглядаються джерела доходів Київської держави: надходження з господарства; данина і збори з населення; штрафи (судове мито); торгівельне мито і воєнна здобич. Данина збиралась у вигляді продуктів, хутра або грошей. Вона сприяла розвитку товарного виробництва і товарно-грошових відносин.

У повісті йдеться також про зовнішні торгівельні зв’язки Київської Русі з іншими державами. Літопис захищає феодальну власність, замах на яку гостро засуджується, а покарання схвалюється. У повісті відображено розвиток суспільного поділу праці; повне відокремлення ремісництва від землеробства і розвиток ремесел.

Серед пам’яток давньоруської економічної думки можна виділяти “Повчання дітям” Мономаха (п. 12 ст.). У ньому життєпис князя поєднується з викладенням історії Русі другої половини 11 – першої 12 ст. У ньому міститься чимало господарських спостережень та узагальнень, показані відносини між землевласниками та заможними селянами з метою подолання існуючих соціальних протиріч; показано розуміння (значення) розвитку землеробства, скотарства, промислів, торгівлі, для зміцнення могутності держави.

У Галицько-Волинському літописи (13 ст.) йдеться про економіку політику галицьких та волинських князів, котрі заохочували розвиток ремесел, торгівлі, міст, що сприяло розвитку економіки цих земель.

З 14 ст. на українських землях починає діяти магдебурзьке право (виникло в 13 ст. в Магдебурзі), за яким міста звільнялися від управління та суду, великих князів чи королів, одержували привілеї на самоврядування. Це право встановлювало порядок і функції органів міського самоврядування, суду, цехів, купецьких об’єднань; регулювало питання торгівлі, опіки та успадкування; визначало покарання за різні види злочинів. Київ його отримав 1494р.

Міста, що перебували під юрисдикцією польського короля або великого князя литовського не платили за міські землі, а міщани були звільнені від повинностей на користь феодалів, і сплачували лише держаний податок з торгівлі та ремесла. Вони мали право використовувати для потреб міста грошові збори, які встановлювалися магістратом (податок від пивоварень, млинів, земельних володінь тощо), а також мали значні привілеї в галузі організації та регламентування стаціонарної торгівлі, ярмарок і ремесел.

У 80рр. 16 ст. в ході боротьби проти унії та католицизму виникає полемічна література. Вона мала гостру соціальну та політичну спрямованість. Видатними полемістами були: Герасим Смотрицький, Іван Бороцький, Іван Вишневецький та інші. Так зокрема тема соціальної рівності притаманна творам і Вишневецького (др. пол. 16 – перш 17 ст.). він виступав проти уніатства, критикував існуючий соціальний суспільно-економічний лад. Він говорив, що будь-яке багатство, яким володіють пани і духовенство створене працею і потом кріпаків. В своїх працях він показав основні форми, за допомогою яких здійснювалася привласнення результатів праці селян і ремісників: панщину, оброк, податки, торгівельний та лихварський прибуток. Він розумів, що майнова соціальна нерівність людей не від природи або Бога, а від земних несправедливостей.

У цілому полемічні твори справили великий вплив на розвиток самосвідомості українського народу, розгортання визвольної бороть би на чолі з Богданом Хмельницьким.
3.

Меркантелізм.



В період розпаду феодалізму, коли в його надрах виникають передумови капіталістичного ладу, в епоху первісного нагромадження капіталу, коли провідною формою капіталу був торгівельний капітал створюється І-ша система економічних поглядів – МЕРКАНТЕЛІЗМ.
Переважною сферою діяльності у той час (XV-XVIст.) була сфера обігу; (саме від італійського слова mercante – торговець, купець походить термін). під терміном М. відома економічна політика феодально-абсолютиської держави епохи первісного нагромадження капіталу, яка відображала інтереси торгової буржуазії. М. також називається економічне вчення, метою якого було теоретичне обгрунтування М. економічної політики. М. не був ще наукою, у власному розумінні слова, тому що його основні положення – це результат не теоретичного аналізу, а простого опису спостерігаємих явищ і певною мірою їх класифікації.

Об’єктом вивчення М. була сфера обігу, зокрема багатство та джерела його зростання.

Основними рисами М. є:

  1. багатство ототожнюється з грошима, а гроші із золотом та сріблом як з річчю

  2. держава вважається тим багатшою чим більше грошей вона має

  3. накопичення багатства може бути збагачено за допомогою державної влади від зовнішньої торгівлі або видобутку дорогоцінного каміння.

така особливість М. об’єктивно зумовлена розвитком торгівельно-грошових відносин і зростанням потреби у грошах.

В своєму розвитку М. пройшов 2-ва етапи:

  1. з XV до сер. XVI ст. – ранній М. або монетарна система

  2. II половина XVI – XVII (І половина XVIII ст.) – пізній (розвинутий) м., який одержав назву мануфактурної системи.


Основними представниками раннього меркантелізму були:

  1. в АнгліїВільям Стаффорд (1554 - 1612)

  2. в ІталіїГаспар Скаруффі (1519 - 1584)

А представниками пізнього:

  1. в АнгліїТ.Ман (1571 - 1641) та Джем Стюард (1712 - 1781)

  2. в ІталіїАнтоніо Серра та Антоніо Джевонезі (1712 - 1769)

  3. у ФранціїАнтуан Монкрет’єн (1575 - 1621) та Жан Кольбер (1619 - 1683)

В багатьох питаннях погляди ранніх та пізніх М.-істів є як схожі, але й є суттєві відмінності.
Спільним є:

  1. дослідження багатства та його джерел

  2. зосередження уваги на сфері обігу

  3. відстоювання інтересів раннього капіталу


Але якщо ранні М-істи ототожнювали багатство з грошима, то пізні – під багатством розуміли надлишок продуктів, які мають на зовнішньому ринку перетворитися на гроші; виходячи з цього ранні М-істи з метою збільшення багатства проповідували накопичення скарбів, а пізнівиступали за розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема посередницької, а також були прихильниками розвитку мануфактури.

Ідеї раннього М. грунтувалися на теоріях грошового балансу, а пізнього на теорії торговельного балансу.

^ Пізні М-істи в грошах бачили не тільки засіб накопичення (як ранні), а також засіб обігу; можна сказати, що саме вони тлумачили гроші як капітал, виступаючи за необхідність їх руху (Г – Т – Г*)

Представники М. займалися збиранням опису та класифікацією фактів. Категорії економічної науки в той час були ще не з’ясовані, вони визначалися поступово. Накопичення і класифікація фактів були необхідні для з’ясування категорій.

Метод слідування від конкретного до абстрактного був неминучим в період виникнення економічної науки.

Значення меркантелізму полягає ще в тому, що він являє собою не тільки першу спробу аналізу суспільно-економічних відносин, що існували, а й обгрунтування ідей та політики протекціонізму.




следующая страница >>