asyan.org
добавить свой файл
1
ЯК ЗНАЙТИ ЗОЛОТУ СЕРЕДИНУ?
ВЧИТЕЛЬСЬКІ РОЛІ

Озброївшись знанням методичних прийомів, спро­ектувавши навчальні завдання, продумавши завдання на соціалізацію навчання і спочатку будучи фахівцем у своєму предметі, вчитель заходить до класу і... зустрі­чає, мовчазну відсіч або галасливе небажання працюва­ти на уроці. У чому проблема? Що збентежило ваших учнів або що викликало недовіру? Особливо важливим є перший урок, урок вашого знайомства з майбутніми учнями. Як задати діловий тон у спілкуванні? Як по­будувати стосунки з класом так, щоб, ,не впадаючи в крайнощі (від муштри і солдафонства до. «мені сіли на шию»), створити атмосферу співпраці? Як знайти ту золоту середину між ролями «дресирувальника», «клоуна» і «робочого коня», що є триєдиною складо­вою поняття «досвідчений учитель»?

«Дресирувальник». Перші асоціації, які спадають на думку при слові «дресирувальник»,— це струнка, силь­на особа, яка батогом і пряником змушує підкорятися своїй волі найбільш непокірних і свавільних пред­ставників фауни. «Ап... клацання батога— леви і тигри падають до ніг, перетворюючись на ласкавих кішечок, і попутно випускають кігтики, сподіваючись за першої слушної нагоди пустити їх у хід. Виходячи з вищевикладсного, робимо висновок: спиною повертатися до цих «кішечок» не можна, ато чекай зворотного «Ап!». Перекладаючи цей опус на учительську мову, отримуємо таке.

«Дресирувальник» — це дисципліна і керованість. Налагодити взаємини з класом, базуючись виключ­но на засобах «дресирувальника», досить складно. Що може служити робітникам «інструментом дре­сирувальника»? Перш за все голос, точніше — сила, інтонації голосу. ;

«Клоун». Відразу давайте все поставимо на свої місця, нічого смішного або образливого в цій учитель­ській ролі немає. Клоун викликає сміх, але сміються не з нього, а з тієї ролі, яку він грає. Клоун — веселий добряк, якого люблять, обожнюють, якому аплодують, яким захоплюються. Він яскравий і виразний. Він Артист! Хто не згоден, що роль учителя на уроді — це

теж роль артиста? 45 хвилин три­ває вистава, урок вдалий, ти так увійшов у роль, що бачиш обожню­вання і захоплення. Вчитель-віртуоз! Дуже шкода, що в нас не прийнято дяку­вати вчителеві за чудово проведений урок оплесками. Це було б більш ніж доречно! Вчительською мовою «клоун» — яскра­вість, виразність, артистизм, емоційність! Засобами роботи «клоуна» є його артис­тизм, гумор, відвертість і доброзичли­вість. Діти дуже люблять, коли вчитель поводиться на уроці вільно, він настільки упевнений у собі, що може розв'язати всі проблеми жартома. Не всі народжуються акторами, але артистизм можна розви­вати, користуючись нескладними прийомами.

«Робоча конячка». Робота вчителя — це безперерв­на праця протягом усієї педагогічної діяльності. На початку, лише покидаючи студентську лаву, ти думаєш: «Чим я їх займатиму цілих 45 хвилин? Як довго тягнуться ці хвилини!» Потім проходить ро­ків 5 — і зі здивуванням розумієш, що 45 хвилин тобі мало, значить, уже є що запропонувати учням. Ще че­рез 10 років ти неспішно вибираєш зі свого арсеналу педагогічні прийоми, технології, додаткові матеріали й усвідомлюєш, що цю 45-хвилинну тему ти можеш легко розтягнути і на три уроки. Все це напрацьовуєть­ся з часом. Все це називається педагогічний професіо­налізм. Але нічого-не падає з небес просто так. Навіть нинішня велика кількість методичної літератури прин­ципово не рятує'. Це чужа праця, а треба пропустити її через себе. Поки на практиці, на своєму уроці ти не застосуєш той або інший методичний прийом, то як можна зрозуміти його ефективність? Чи відповідає він твоєму темпераменту, чи враховує він особливості класу, з яким працюєш? Робота вчителя — це постійно вчитися самому. Отже, «робоча конячка»— це про­фесіоналізм, бездоганне знання предмета і методики викладання. Складовими професіоналізму є і спіл­кування з більш досвідченими колегами, самоосвіта, читання і ретельне опрацювання спеціальної педаго­гічної та методичної літератури та ін.

Учитель, який перестає працювати над собою, перестає бути цікавим як учитель. Здавалося б, ну що нового можна знайти в географії? Усі материки давно відкриті, усі куточки природи описані, все враховано, і збалансовано." Підручник географії знаєш краще за родинний альбом... Але природа живе і розвивається, вона не стоїть на місці. Безглуздо наводити приклад про цунамі в Тихому океані, який обрушився на Чилі в 1961 році, якщо подібне явище мало місце у 2004 в Індійському океані! Преса заповнена описами оче­видців цього природного явища, телебачення й Інтернет показують документальні кадри цього лиха, а вчи­тель, як і 10 років тому, переказує текст підручників із застарілими прикладами?! І звичайно, підручник не для вчителя — це література для учня. Для вчителя існує маса інших джерел інформації. Найширший спектр — періодика: від науково-методичних видань, призначених спеціально для вчителів, до розкішних ілюстрованих журналів, у яких розумний учитель зна­йде чимало корисної для роботи інформації. А книги? Завдяки системі «Книга — поштою» можна замовити будь-яку книгу і з методики викладання, і з педагогіки, було б бажання.

Ну, добре, теорему Піфагора інакше не розтлумачити, але провести урок, скориставшись новими методичними прийомами, можна. Але для цього треба бути «робочою конячкою» і віддано тягнути свій учи­тельський віз. Діти зараз дуже активні, мобільні, «інтернетні», вони все помічають, і вчительське незнання або непрофесіоналізм насамперед стають мішенню і хворим місцем, куди можуть ударити.

Як досягти гармонії між цими вчительськими ро­лями? Як оцінити себе і визначити, яку роль граєш в учительському житті? Співвідношення цих трьох ро­лей (спробуємо узагальнити з допомогою математики) в усіх різне, але воно не залишається незмінним упро­довж учительської кар'єри. Згадуючи себе в ролі вчите-ля-початківця і критично оцінюючи, можна зізнатися, що тоді це було так — 15Д:65К:20РК — особливої дис­ципліни і професіоналізму на уроках не було, але ар­тистизм і емоційність зашкалювали. Це мене тримало на плаву, це те, що властиве молодості, це те, за що люблять молодих учителів. Минуло більше двадця­ти років роботи в школі й зараз для мене важливіше інше — 35Д:20К:45РК. Зараз у мене немає проблем з дисципліною на уроці, але я розумію, що навіть ви­сокий професіоналізм буває сухуватий і зусиллям волі підключаю емоційну хвилю. Оскільки емоції, образ­ність, виразність також важливі, як і знання предмета і методики. Можна бути суперпрофесіоналом, але при цьому, діти не любитимуть твого предмета, тоді й про­фесіоналізм розвіюється як примарна хмарка, у ньо­му просто немає сенсу. Робота, вчителя — це робота з дітьми, але з машинами, якщо вчитель не отримує . визнання дітей, то його робота втрачає будь-який сенс. На жаль, немає формули, яка опише триєдину складову поняття «досвідчений учитель» і співвідно­шення ЗЗД:ЗЗК:ЗЗРК — не ідеальне. Кожен учитель сам визначає для себе ролі, і якщо¥ це необхідно, то може підсилити і «Д» і розвинути в собі якості «К», а над «РК» треба просто копітко працювати.

Підсилити «Д».

Важелі вчительської наполегливості

Під час спілкування одні люди наполегливіші, інші менш. Але в наполегливості як найскромніших, так і найупевненіших можна вловити деякі спільні закономірності, спільні способи дії. У теорії дій П. М. Єршова (1910-1994) ці спільні способи по­ведінки іменуються засобами, або важелями, наполе­гливості, оскільки дозволяють долати навіть потужний опір опонента.

Уміння повчати складається з володіння перш за все важелями наполегливості. Перший з них — мобілізованість.

У мобілізованості можна розрізни нити фізичну і психічну сторони, що взаємозв'язані. Зібраність уваги видно в погляді, диханні, спільній підтягнутості мускулатури тіла, зокрема спини, хребта. Чим більше підтягнутість, тим вище ступінь мобілізо­ваності, яка особливо виразна у людини перед здій­сненням прямолінійного наступу на співбесідника.

Успішність багатьох справ, у тому числі й настіль­ки непривабливої, як вичитування, багато в чому за­лежить від попередньої тілесної мобілізації вчителя. Недаремно багато педагогів буквально вриваються в гучний клас, що само по собі вже заспокоює учнів: чим більше галасу в класі, тим більша мобілізованість має бути у педагога. Тоді учні відчувають неперебор­ну перешкоду в особі педагога, і просто немає сенсу весь час натикатися й отримувати гулі від цієї пере­шкоди.

1.Мобілізованість, тон

2. Уміння підвищувати і підсилювати голос на, початку кожної наступної фрази

3. Маніпулювання голосом

4. Укрупнення мовленнєвих блоків

У мобілізації велике значення має вміння задати тон. Учитель задає тон пружним, енергійним голосом,, зібраністю рухів, гама відтінків при цьому може бути різною— від сухо-ділової (доречніша і корисніша на уроці, ніж ворожо-ділова) до доброзичливо-ділової (вищий пілотаж учительської мобілізації).

Другий важіль педагогічної наполегливості полягає в умінні підвищувати і підсилювати голос на початку кожної подальшої фрази порівняно з попередньою. Під час спілкування, привертаючи до, себе увагу, від­бираючи ініціативу або утримуючи її, люди зазвичай підвищують і підсилюють голос. Тому боротьба за іні­ціативу часто виражається в прагненні перекричати один одного. При цьому гучність сама по собі не головна, важливіший за неї «приріст». .

Фрази можуть вимовлятися і не дуже голосно, але так, щоб кожна наступна звучала сильніше попе­редньої. Якщо всю енергію вкласти в перші слова, то виголосити голосніше інші фрази вже просто не можливо. Тому така гучність замість ефекту напо­легливості обертається безсиллям, непереконливістю-і зростаючою дратівливістю вчителя.

Для того щоб збільшити ефект від кожної подаль­шої фрази, використовується не лише гучність, але й підвищення звуку. Виходить своєрідна комбінація: враження приросту сили вимови виникає завдяки то підвищенню голосу, то його посиленню.

Третій важіль забезпечує нескінченність подібної вчительської дії і полягає в маніпулюванні голосом. Коли голос дістався до верхніх нот звучання і запас гучності вичерпаний, то він ніби стрибає назад на вихідні позиції, і наступна фраза виголошується на басах і досить тихо. Це яскраво контрастує з високим і гучним вимовлянням попередньої фрази, і в учителя знову з'являється можливість досягати приросту на­полегливості й демонструвати її невичерпність.

Такі контрастні стрибки дозволяють створити вра­ження лавини, що нестримно посилюється і змітає все на своєму шляху. Контрасти в силі й висоті голосу часто успішно маскують відсутність винахідливості в підборі аргументів або навіть заповнюють цю відсут­ність. Зміна одного важеля іншим створює враження зміни аргументації, і тоді вже висловлені претензії починають виглядати як нові, хоча і не є такими.

Ще один важіль наполегливості — це укрупнення мови, яке виникає під час розтягання голосних (перш за все ударних) з паралельним включенням соковитих верхів і низів у голосі. Учитель, не перериваючи по­яснення, змінює свою мову: голосні стають довгими і великими. Пригадайте класичну страшилку: «Ні, ви у мене потанцюєте!». До речі, на уроках фізкульту­ри цей важіль наполегливості діє безвідмовно, давно Н віддано. «На старт! Увага... марш!» Вибачили, щоб хтось залишився на старті після такої подачі команди? | Уявіть, що ця команда подана без прийомів укрупнення. Спортивного азарту вона точно не викличе. Але... якщо голосні постійно подовжувати, то зміст промови втрачається. Тому необхідні помірність у використанні цього важеля і його поєднання з маніпуляцією кон­трастами.

Як розвити в собі «К» й артистичність?

Більше спілкуйтеся. Активно підтримуйте розмову, якщо до вас звернулися; якщо ні — починайте розмову самі й тримайте контакт.

Потрапивши в незнайому компанію, спробуйте перші кілька хвилин утримати на собі увагу присутніх (але не за рахунок сверхмодного одягу або, екстра­вагантних манер).

Виділивши артистичну людину (без спеціальної театральної освіти), проаналізуйте, що дає можливість говорити про неї як про артистичну людину.

Коли у вас чудовий настрій, поводьтеся так, щоб співрозмовник помітив та оцінив вашу... пригніче­ність. А в поганому настрої поводьтеся так, щоб цього не помітили.

Виберіть яку-небудь складну емоцію (неусвідомлена радість, внутрішня тривога) і спробуйте розмовляти з добре знайомою людиною саме в цьому емоційному ключі. Потім перевірте, запитавши у співрозмовника, що і як вам удалося, що ні, і визначте чому.

. Виховуйте в собі дитячий, ігровий початок. Зга­дуйте, на що це схоже — бути дитиною. Три хвили­ни щоденно смійтеся без усякого приводу. Частіше будьте в центрі уваги й відігравайте роль масовика-витівника.

Грайте різні ролі. Зображуйте ваших знайомих, друзів. Наслідуйте міміку й інтонацію інших людей, намагайтеся скопіювати вираз обличчя, жести, позу.

Учіться бути спонтанним. Правильне щиросердне переднастроювання дасть вам і натхнення, і сміли­вість, а в результаті все відбудеться просто й «саме собою». Живіть без напруги, частіше розслаблюйтеся.

Стежте за своїм обличчям. Основний фоновий ви­раз — спокійна доброзичливість і готовність до по­смішки.

Дозвольте собі полюбити себе — просто прийміть себе таким, яким ви є. Створіть позитивний внутріш­ній образ самого себе.

Розвивайте вашу фізичну виразність. Тримайте пря­му поставу. Розвивайте пластику й координацію рухів. Робіть гімнастику для обличчя — тренуйте рух губів, щік, брів та ін.

Час від часу відігравайте роль холерика, на все реа­гуйте жваво й імпульсивно. Учіться говорити красиво й стежте за образністю, яскравістю мови.

Критично огляньте свій гардероб. Знайдіть свій влас­ний стиль в одязі й поводженні.

Займіться аутотренінгом. Не боріться проти сти­хії емоцій, а опановуйте ними, учіться керувати % своїм настроєм.

Радійте своїй несхожості з іншими. Не порівнюйте . себе з іншими, а насолоджуйтеся тим, що становить вашу неповторну індивідуальність.

Перебуваючи в транспорті, вивчайте поглядом яку-небудь людину. Постарайтеся зробити так, щоб ваш інтерес до людини не залишився непомітним. Таке ненастирливе вивчення поглядом іншої людини має стати вашою звичною вправою.

У спілкуванні з приятелями виявляйте своє вмін­ня прикидатися. Наприклад, вам пропонують піти в театр, а ви, напустивши на себе поважний вигляд, відповідаєте: «Це треба всебічно обміркувати. Зайдіть завтра». Це маленьке акторство допоможе вам на­вчитися володіти ситуацією'й дасть час на обмірко­вування відповіді.

Якщо хтось викликає у вас ворожість, уявіть, що ця людина — ваш близький друг, який вам дуже дорогий.

І Виявіть своє вміння жартувати в напруженій обстановці. Наприклад, якщо хтось у транспорті навалюєтьея на вас, можна сказати з посмішкою: «Я дивлюся, автобуси якісь тісні стали робити». Якщо взяти вірний тон, жарт підхоплять.