asyan.org
добавить свой файл
1 2
Чисельні методи. Застосування .

Основні принципи побудови.

Досвід розв'язування науково-дослідних і прикладних задач показує, що незалежно від їхньої складності кінце­вої мети можна досягти або постановкою експерименту, або методом математичного моделювання. Кожен з цих ме­тодів має свої переваги і недоліки.

За допомогою експерименту можна розв'язувати навіть дуже складні задачі, при цьому достовірність результатів тим вища, чим ретельніше відпрацьована методика експе­рименту. Водночас здобуті результати будуть стосуватися тільки тих умов, за яких проводився експеримент, вна­слідок чого узагальнення результатів на інші умови не коректне. Крім того, треба враховувати економічний бік постановки складного експерименту. Щодо цього, то біль­ші можливості має метод математичного моделювання за допомогою ЕОМ, коли аналізують не реальну задачу, а її модельне зображення.

Процес математичного моделювання зображують у такій послідовності: фізична постановка задачі; математична по­становка задачі; математичне дослідження задачі; аналіз і осмислення математичного розв'язку та порівняння його з експериментом.

Розглянемо докладніше математичну постановку і ма­тематичне дослідження задачі.

Математична постановка полягає у формуванні мате­матичної моделі досліджуваної задачі, яка звичайно е сис­темою рівнянь математичної фізики (диференціальних, Ін­тегральних, інтегрально-диференціальних).

Математичне дослідження задачі власне зводиться до розв'язування системи рівнянь і аналізу здобутих резуль­татів. Для порівняно простих задач вдається розв'язати вихід :у систему рівнянь і розв'язок подати у вигляді за­лежностей, виражених через елементарні та інші відомі функції. Якщо це можливо, то говорять, що знайдено ана­літичний (точний) розв'язок задачі. Однак переважна більшість практично важливих за­дач аналітичних розв'язків не має. До таких належать, на­приклад, задачі будівництва: визначення напружено-деформованого стану пластин, плит, фундаментів; задачі стій­кості, теплопровідності для твердих тіл; напрямленої ди­фузії тощо. У цих випадках використовують чисельні методи, які, оперуючи системою алгебраїчних рівнянь (ана­логів рівнянь математичної фізики), дають можливість побу­дувати деяку послідовність арифметичних операцій, збіль­шення кількості яких до нескінченності дає точний роз­в'язок. Оскільки на практиці здійснюють скінченне число кроків (операцій), то знайдений розв'язок є наближеним. А через те що обчислювальні операції виконують над чис­лами, то відповідні методи дістали назву чисельних. Най­більшого розвитку чисельні методи набули останнім часом завдяки застосуванню ЕОМ, що мають високу швидкість обчислень і велику ємність оперативної пам'яті. Проте основна роль при цьому відводиться, звичайно, людині, яка повинна вміти сформулювати і поставити задачу, опи­сати її математичними залежностями (створити математич­ну модель об'єкта), скласти алгоритм розв'язання задачі на ЕОМ, написати програму на алгоритмічній мові, зро­зумілій машині, розв'язати задачу й оцінити результати.

Щодо оцінювання результатів розрахунку, то слід за­значити, що поєднання чисельних методів і ЕОМ дає мож­ливість зробити це ефективно й оперативно, варіюючи най­суттєвіші параметри розрахункової схеми задачі з наступ­ним чисельним аналізом впливу їх на кінцевий результат. Фактично йдеться про чисельний експеримент, оскільки умови задачі можна змінювати багато разів.

Незважаючи на відмінності в методології, до чисельного експерименту щільно примикають фізичний експеримент і фізичне дослідження, особливо у тій частині, де потрібна оцінка достовірності здобутих результатів.

Математична модель об'єкта — це та сукупність рів­нянь, за допомогою якої досліджують реальні фізичні об'єкти (процеси, явища). Математична модель не тотожна досліджуваному об'єкту, а є лише його наближеним опи­сом, оскільки її будують з деякими спрощеннями та ідеалізацією. У моделі враховують найважливіші моменти і взаємозв'язки, найхарактерніші для досліджуваного ре­ального об'єкта. Разом з тим внаслідок заміни реального об'єкта відповідною йому математичною моделлю стало можливим сформулювати задачу як математичну і скорис­татися для її розв'язання тим чи іншим математичним апа­ратом.

Алгоритм — це зрозумілий і точний припис (вказівка) виконавцеві здійснювати послідовність дій, спрямованих на досягнення зазначеної мети або розв'язання поставленої задачі.

Точність розв'язку — це міра близькості чисельного роз­в'язку до аналітичного.

Збіжність розв'язку — це поступове наближення його до точного.

Після вибору математичної моделі об'єкта і опису її на алгоритмічній машинній мові здійснюють чисельну реалі­зацію задачі на ЕОМ. Останнім часом при реалізації прак­тичних задач здебільшого застосовують ЕОМ, що можуть виконувати від кількох сотень до мільйонів операцій за секунду. Найбільшого застосування в інженерних розра­хунках набули ЕОМ, які мають не тільки високу швидкість обчислень, сучасне програмне забезпечення, а й розвинуту сервісну частину, яка дає можливість оперативно діагносту­вати похибки, графічно відображати результати обчис­лень, здійснювати розрахунки в режимі діалогу. Великої популярності у користувачів набули також міні- та мікро-ЕОМ, персональні комп'ютери.

Розв'язування багатьох інженерних задач зводиться до обчислення коренів одного нелінійного рівняння або до розв'язання систем нелінійних рівнянь. В обох випадках нелінійні рівняння, що утворюються, можна поділити на два типи — алгебраїчні та трансцендентні.

Алгебраїчними називають рівняння, що містять лише алгебраїчні функції (цілі, раціональні, ірраціональні).

Нелінійні рівняння, що містять тригонометричні, ло­гарифмічні, показникові, степеневі чи інші спеціальні функції, називають трансцендентними.

Нелінійне рівняння можна подати у таких формах за­пису;

або



де функції, що входять до (2.1), (2.2), визначені і неперерв­ні на множині х, що називається областю визначення рів­няння. Сукупність значень змінної х, при яких рівняння (2.1) чи (2.2) перетворюється на тотожність, називають розв'язком цього рівняння, а кожне значення х із цієї су­купності— коренем рівняння. Корені можуть бути Дійс­ними або комплексними. Крім того, деякі з них можуть бу­ти кратними, тобто кілька коренів можуть збігатися. Якщо функції f (х), ф (х), g(x), що входять до рівнянь (2.1) і (2.2), трансцендентні, то ці рівняння можуть не мати коре­нів, мати скінченну кількість їх або нескінченну множину.

У задачах будівництва, як правило, розв'язують алге­браїчні або трансцендентні рівняння зі скінченною кіль­кістю дійсних коренів, тому далі будемо розглядати тіль­ки такі нелінійні рівняння.

Серед алгебраїчних рівнянь особливе місце належить
рівнянням, що містять поліноми виду . Ці рівняння записують так:



де n — натуральне число чи нуль; а0, al a2, ..., аn — кое­фіцієнти полінома (будь-які дійсні числа).

Порівняно з трансцендентними алгебраїчні нелінійні рівняння мають ту перевагу, що наперед відомо точну кількість їхніх коренів, а отже, відомо, коли слід закінчи­ти пошук їх при дослідженні алгебраїчного нелінійного рівняння.

1. Алгебраїчне рівняння n-го порядку має п коренів, які можуть бути дійсними або комплексними.

2. Кількість додатних дійсних коренів дорівнює (або менша на ціле число) кількості змін знаків у послідовнос­ті коефіцієнтів аі.

3. Кількість від'ємних дійсних коренів дорівнює (або менша на ціле число) числу змін знаків у послідовності ко­ефіцієнтів аі при заміні х на —х.

Сукупність кількох рівнянь з кількома невідомими на­зивають системою рівнянь. Систему п рівнянь з п невідо­мими можна зобразити у вигляді



Розв'язком системи нелінійних рівнянь називають су­купність значень невідомих, яка перетворює кожне з рів­нянь на тотожність. Наприклад, система


має розв'язок хх = 1, х2 = 2, оскільки при цих значен­нях невідомих рівняння системи перетворюються на тотож­ності .

Методи розв'язування нелінійних рівнянь поділяють на прямі та ітераційні. Прямі Дають змогу дістати розв'язок безпосередньо за допомогою формул і тому забезпечують точні значення коренів. Як приклад можна навести фор­мули для визначення коренів квадратного та кубічного рівнянь. Існує також спосіб обчислення коренів алгебра­їчного рівняння четвертого порядку (n = 4), проте він на­стільки складний, що практично його не застосовують *.

Для трансцендентних рівнянь і систем нелінійних рів­нянь прямих методів обчислення коренів не існує. Тому на практиці найчастіше застосовують наближені методи розв'язування цих рівнянь, які дають змогу за допомогою скінченного набору арифметичних операцій обчислити ко­рені будь-якого нелінійного рівняння чи системи неліній­них рівнянь з достатньою точністю. Особливо ефективні наближені методи при реалізації на ЕОМ, оскільки вико­ристовувані для цього алгоритми є простими, зручними, легко програмуються.

Наближеним значенням кореня х нелінійного рівняння з точністю до є вважають будь-яке число між а і b, при якому виконується умова b — а<= е. Числа а і b — це наближені значення кореня х відповідно з недостачею і з надлишком з точністю до е. Наприклад, якщо корінь ле­жить між числами 1,133 і 1,134, то за наближене значення кореня з точністю до 0,001 можна взяти будь-яке число у межах між цими числами, наприклад число 1,1335.

Універсальні алгоритми обчислення коренів неліній­них рівнянь грунтуються на тому, що виходять з будь-яко­го вже відомого наближеного значення х(0) одного з коренів, якщо розв'язується одне рівняння, або значень х1(0) , х2(0) …хn(0) якщо розв'язується система рівнянь (п — по­рядок системи). Ці значення далі уточнюються до заданого ступеня точності. При цьому несуттєво, як знайдено почат­кове значення обчислюваного кореня (коренів). Часто по­чаткове наближення дістають за допомогою грубого по­переднього підрахунку, за допомогою графіка або з аналізу фізичної суті задачі.

Алгоритм наближеного обчислення коренів неліній­ного рівняння складається з двох етапів.

1. Відшукування достатньо малих відрізків (інтервалів), у кожному з яких міститься один і тільки один корінь. Цей етап називають відокремленням коренів (або визначен­ням відрізків ізоляції кореня).

2. Обчислення кореня з наперед заданою точністю є, якщо відоме його деяке початкове наближення в інтервалі, що не містить інших коренів. Цей етап називають уточнен­ням наближених значень коренів.

Відокремити корені можна кількома способами — гра­фічним, аналітичним або методом послідовного перебиран­ня. Останній метод зручний при використанні ЕОМ.

^ Чисельне розв'язання трансцендентнихрівнянь.

Опис методів дихотомії (половинного ділення), хорд, дотичних,

комбінованого методу хорд та дотичних.
Транцедентні рівняння- такі, що містять тригонометричні, показникові, степеневі чи інші спеціальні функції.

Для їх розв’язання необхідно наступні дії

^ Постановка задачі.

Задано функцію

(х) = 0 ( 1 )

де (х) деяка функція аргументу х, що визначена на інтервалі [a;b].

Коренем рівняння (1) називається всяке число   [a;b], що перетворює функцію (х) в нуль, тобто () = 0. Задача пошуку кореня рівняння поділяється на два етапи:

  1. Віднімання кореня, т.б. виділення відрізку, на якому розміщено тільки один корінь. При цьому один з кінців відрізку або його середину вибирають за початкове наближення.

В багатьох випадках відділення кореня можна провести графічно. Приймаючи до уваги, що дійсні корені рівняння (1) - це точки перетину графіка функції (х) з віссю абсцис, достатньо побудувати графік (х) і відмітити на осі 0х відрізки, які містять один корінь. Побудову графіків часто вдається сильно спростити, замінивши рівняння (1) рівносильним йому рівнянням (х) = (х) (2).

В цьому випадку будуються графіки функцій (х) і (х),а потім на осі 0х відмічають відрізки, які локалізують абсциси точок перетину цих графіків.

^ Умова існування кореня

  1. Якщо неперервна на відрізку [a;b] функція (х) приймає на його кінцях значення різних знаків, тобто (а)*(в) < 0, то рівняння (1) має на цьому відрізку по меншій мірі один корінь.

  2. Якщо функція (х) строго монотонна, то на [a;b] корінь єдиний.

Приклад 1.

- виділити корені

У ,  (х) = х – 2



Визначаємо:

а = 0.3 (а) = -0,35014

в = 0.8 (в) = 1.0255



0 a b X

у = х-2 Отже, корінь існує на проміжку a;b].

Достатня умова - постійність знаку похідної на [a;b].


  1. Уточненя кореня - це звуження границь виділеного відрізку ізоляції кореня за допомогою одного з методів доти, поки довжина відрізку не стане меншою, ніж насамперед задана точність .



Метод половинного ділення.

(дихотомії , Мюллера)
Нехай рівняння (1) на відрізку [a;b] має єдиний корінь і функція на ньому неперервна. Поділимо відрізок [a;b] пополам точкою с=(а+в)/2.

Якщо (с)  0, то можливі два випадки:

- або (х) змінює знак на [a;с]

- або (х) змінює знак на [а;b].

Вибираючи в кожному випадку той з відрізків, на якому функція змінює знак, і продовжуючи процес поділу далі, можна дійти до скільки завгодно малого проміжку, що містить корінь.
Метод хорд.
^ Метод хорд - один з поширених ітераційних методів. Його ще називають методом лінійного інтерполювання, методом пропорційних частин, або методом хибного положення.

При виконанні попереднього методу більш раціональним було б ділити [a;b] не навпіл, а пропорційно значенню функції в точках a та b. В цьому випадку точка поділу відрізка буде знаходитися на перетині хорди АВ з віссю 0х.

у В  (b) Ідея методу хорд в тому, що на досить

малому відрізку дуга кривої у=(х)

замінюється хордою і абсциса точки

* перетину хорди з віссю 0х є наближеним

а х1 х2 x х значенням кореня. Нехай для

b визначеності  (х)>0,  (х)>0, (a)<0,

(x2 ) (b)>0

(х1) Візьмемо за початкове наближення шуканого

A (a) кореня х* значення х0=а. Через точки А і В

проведемо хорду і за перше наближення кореня х* візьмемо абсцису х1 точки перетину з віссю 0х. Тепер наближене значення х1 кореня можна уточнити якщо застосувати метод хорд до відрізка [x1;b]. Абсциса х2 точки перетину хорди АВ буде другим наближенням кореня. Продовжуючи цей процес необмежено, дістанемо послідовність х1 , х2 , ... , хк , ... наближених значень кореня х* даного рівняння. Для виведення формули методу хорд запишемо рівняння прямої , що проходить через точки

Ак(хк, (хк)) і В(b,(b)):

(у- (хк))

=(х-хк)/(b-xк)

( (b)-(хк)

поклавши у=0 знайдемо абсцису точки перетину хорди АкВ з вісю 0х:
(хк)

х = хк (b - хк ), к=0,1,2,3,..

(b) - (хк)
Значення можна взяти за наступне наближення,тобто:
(хк)

хк +1 = хк - (b - хк ), к=0,1,2,3,...

(b) - (хк)
У цьому разі і тоді, коли (a)>0,(b)<0,  (х)<0 , (х)<0 кінець в [a;b] є нерухомим. У загальному випадку нерухомим буде той кінець відрізка ізоляції кореня в якому знак функції (х) збігається із знаком другої похідної, а за початкове наближення х0 можна взяти точку відрізка [a;b], в якій (х) ’’(х)<0. Отже, метод хорд можна записати:

(хк)

хк+1 = хк – *(хк -с ), к=0,1,2,3,... (3)

(хк)-(с)
c = b, якщо (b), (b)>0

с = а, якщо (а), (а)>0
З формули (3) видно, що метод хорд є метод ітерацій хк+1 = (хк), в якому

(х)

(х) = х – * (х -с ) (4)

(х)-(с)
Метод дотичних (Ньютона).
Ідея методу полягає в послідовній заміні ділянки кривої (х) дотичною в точці с, що належить відрізку [a;b] і перетинає вісь 0х в точці хк. Точка с вибирається з умови: (с)*’’(с)>0, яка гарантує збіжність процесу. При цьому необхідно, щоб

  1. (х)=0 малоєдиний корінь на [a;b];

  2. (х) була неперервна на [a;b].

’(х) і ’’(х) не змінювали на ньому знак.

y Отримаємо розрахункову формулу

методу.

C Розглянемо трикутник DCB. З

малюнку видно, що наступне

наближення х1 отримуємо як:

х1= х0 –DB

З трикутника DCB:

0 x  b але BC  (х0); tg =  (х0);

a x2 D x1 x0 х таким чином

а загальна формула
^ Чисельне інтегрування. Методи лівих,

правих та середніх прямокутників.

Методи трапецій та парабол.

Чисельне інтегрування функцій.

. Якщо f(Х) має первісну, то значення інтегралу знаходиться за формулою Ньютона – Лейбніца. Але визначення первісної в більшості випадках інженерних задач є неможливою. Тому для визначення інтегралу використовують чисельні методи. Всі ці методи базуються на геометричній інтерпритації визначеного інтегралу, значення якого чисельно дорівнюють площі фігури, що обмежена зверху – графіком функції f(X), знизу віссю 0Х, зліва та права межами інтегрування а та b. Для знаходження площі відрізок АB розбивають на рівні частини, довжиною h, де h=(b-a)/N – крок інтегральної функції.

^ Метод прямокутників.

Замінимо елементарні (криволінійні) трапеції в діапазоні [a;b] прямокутниками, і обчислимо загальну площу фігури, як суму площ окремих прямокутників. Для випадку а) знайдену площу назвемо площею лівих , а для в) – правих прямокутників.

Для а) маємо:



a ) Для b) маємо :



Істинне значення інтегралу обчислимо, як середнє арифметичне значення площ лівих і правих прямокутників:



b ) Отримана формула наз. формулою лівих і правих прямокутників, або формулою трапеції.

^ Метод парабол.

Більш точним методом визначення інтегралу є метод парабол (Сімпсона).

По цьому методу відрізок АВ ділять на 2n рівних частин, тобто кожен з проміжків ділять пополам. Розглянемо n-послідовність точок проміжку АВ, x1, x2, …, xn, де x1.

Формула Сімпсона для наближеного інтегрування.

Через кожні послідовні три точки проводимо параболу і обчислюється інтеграл від функції, вираженої у вигляді цієї параболи. Цей інтеграл і вважається наближеним значенням шуканого інтегралу.

Розглянемо три перші точки (х1;у1) , (х2;у2), (х3;у3).

П
2

2

3

3
роведемо через них параболу: і обчислимо інтеграл:



Проводячи параболу через наступні три точки (х3;у3) ,(х4;н4), (х5;у5) і обчислюючи інтеграл, отримаємо:

Для отримання наближеного значення інтегралу по всій області від х1 до хn необхідно знайти суму отриманих значень.


Якщо інтеграл необхідно обчислити із заданою точністю, то необхідно знайти n (число проміжків) для її забезпечення.
^ Формула трапецій.

Розглянемо інший спосіб побудови квадратурних формул, що пов'язаний з аппроксимацією підінтегральної функції інтерполяційним многочленом. Розглянемо найпростіший випадок. Метод трапецій використовує лінійну інтерполяцію, тобто графік функції у=f(х) подається у вигляді ламаної, що з'єднує точки (xi,yi). В цьому випадку площа всієї фігури (криволінійної трапеції) складається з площ елементарних прямокутних трапецій (мал.З).



Площа кожної такої трапеції дорівнює добутку напівсуми основи на висоту:

h=1,2,3…,n (8)

Просумувавши ці рівності, отримаємо формулу трапецій для чисельного інтегрування:

(9)

Для рівномірної сітки (hi=h) ця формула має такий вигляд:

(10)

Залишковий член має вигляд:

; є(a,b) (11)

Використовуючи вираз (11) для залишкового члена, оцінку похибки квадратурної формули (10) можна надати у вигляді:

,(12)

де

Оцінка обчислювальної похибки при розрахунках за формулою (10) для випадку, коли значення функції обчислені з однаковою точністю є, має вигляд:

(13)

^ Використання системи MathCad для розв’язання інженерних завдань.
Одна з задач ЕОМ - автоматизація праці, підвищення ефективності наукових досліджень. Основна особливість ЕОМ - орієнтація на застосування користувачами, що не володіють мовами програмування. Такий підхід дозволяє переборювати мовний бар'єр, що відокремлює людину від машини. З цією метою розробляються пакети прикладних програм, розраховані на широкі кола фахівців. До подібним до пакетів відноситься MATHCAD.

MATHCAD - універсальний математичний пакет, призначений для виконання інженерних і наукових розрахунків. Основна перевага пакета - природна математична мова, на якому формуються розв'язувані задачі. Об'єднання текстового редактора з можливістю використання загальноприйнятої математичної мови дозволяє користувачу одержати готовий підсумковий документ. Пакет володіє широкими графічними можливостями, розширюваними від версії до версії. Практичне застосування пакета істотно підвищує ефективність інтелектуальної праці.

Від інших продуктів аналогічного призначення, наприклад, Maple & Theorist (компанії Waterloo Maple Software) і Mathematica (компанії Wolf Research), MATHCAD (компанії Mathsoft) відрізняється орієнтація на створення високоякісних документів (доповідей, звітів, статей) у режимі WYSIWYG (What You See Is What You Get). Це означає, що, вносячи зміни, користувач негайно бачить їхні результати й у будь-який момент може роздрукувати документ в усій красі. Робота з пакетом за екраном комп'ютера практично збігається з роботою на папері з однією лише різницею - вона більш ефективна. Переваги MATHCAD полягає в тому, що він не тільки дозволяє провести необхідні розрахунки, але й оформити свою роботу за допомогою графіків, малюнків, таблиць і математичних формул.

Система MathCad має такі особливості:

• математичні вирази в MathCad записуються в їх звичній формі, тобто чисельник знаходиться вгорі, а знаменник — унизу. Аналогічним способом запису­ються будь-які математичні позначення. Це особли­во важливо під час аналізу економіко-математичних моделей, форма та зміст яких у цьому разі єдині;

• у середовищі MathCad процес створення «програми» йде паралельно з її налагодженням. Користувач, увівши в MathCad-документ новий вираз, може не тільки відразу підрахувати його числовий вираз при заданих значеннях змінних, а й побудувати графік або поверхню, швидкий погляд на які може безпо­милково показати, де криється помилка, якщо вона була допущена у формулі або під час створення са­мої математичної моделі;

• пакет MathCad доповнено довідником, що сто­сується основних економіко-математичних і фізико-хімічних формул та констант, які можна автоматич­но переносити в документ без побоювання внести в них перекручування;

• у систему MathCad інтегровано засоби символьної математики, що дає змогу розв'язувати поставлені задачі не тільки чисельно, а й аналітичне;

• систему MathCad оснащено засобами анімації, за­вдяки чому можна реалізувати створені моделі не тільки в статиці (числа, таблиці, графіки), а й у ди­наміці.

^ Склад системи MathCad.

Нижче наведено основні можливості й області засто­сування системи MathCad, зокрема виділено характерні приклади використання MathCad в економічній матема­тиці.

MathCad — математичний центр сучасного проекту­вання:

забезпечує функції:

Умовно MathCad складається з чотирьох процесорів: текстового, графічного, математичного і процесора функціонального програмування. У свою чергу, матема­тичний процесор може бути поданий у вигляді сукупності двох процесорів: числового та символьного. Під процесо­ром розуміється сукупність програмних й апаратурних за­собів, що реалізують заданий набір операцій.

^ Текстовий MathCad-процесор призначений для введен­ня в MathCad-документ відповідних текстових комен­тарів, що утворюють текстові області документа. Можли­вості процесора сумірні зі стандартним Windows-блокнотом (Notepad).

^ Графічний процесор дає змогу будувати графіки в декартових та полярних координатах, картини ліній рівня, зоб­ражувати поверхні і виводити ряд інших тривимірних графіків. Всі вони — приклади графічних областей Math-Cad-документа.

^ Числовий процесор як результат виконання операції формує число, подане в одному з прийнятих у MathCad форматі. Наприклад, якщо вихідна формула має вигляд



то F(2) = 64 або F(—5) = —27 — результат роботи число­вого процесора.

^ Символьний процесор дає змогу істотно спростити складний вираз. Наприклад, наведена вище формула після оброблення символьним процесором перетвориться до такого вигляду:

На основі символьних обчислень можлива також оптимізація числових виразів. Символьний процесор у цьому разі забезпечує спрощення (якщо це можливо) виразу, а потім числовий процесор розпочинає його обчислення.

Таким чином, оптимізація полягає у виборі найшвидших алгоритмів символьних обчислень і заміні багаторазово: повторюваних операцій обчисленнями за формулами, здобутими в ході символьних перетворень.

^ Процесор функціонального програмування надає корис­тувачеві вмонтовану мову програмування, що включає набір стандартних конструкцій. Починаючи з версії 7.0, MathCad постачається із системним інтегратором MathConnex, що дає змогу інтегру­вати різноманітні Windows-додатки й організовувати пе­редачу даних між ними (наприклад, при спільній роботі з Excel або MatLab).

^ Довідкова система MathCad має власній інтерфейс і гіпертекстові посилання. Найчастіше використовувані процедури MathCad оформлено у вигляді набору легко доступних текстів — шпаргалок (Quick Sheets), зміст яких може переміщатися в робочий документ. Доступними є також електронні книги, присвячені розв'язанню типових задач із різних розділів економічної математики і техніки.
Поняття MathCad -документа

У найпростішому випадку робота із системою MathCad зводиться до підготовки у вікні редагування завдання > на обчислення і встановлення форматів для результатів, і Допускається запровадження формул і тексту в будь-яко­му місці робочого документа. Кожен математичний вираз ! або фрагмент тексту є блоком, під яким розуміється обмежена область у MathCad-документі. З кожним блоком можна працювати самостійно: переміщати, копіювати і т. д. При цьому MathCad створює невидимий прямокут­ник, що обмежує кожний із блоків. У MathCad-документі використовуються блоки трьох типів: обчислювальні (або математичні), текстові та графічні.

Спілкування користувача з системою MathCad відбу­вається на вхідній мові, що є проміжною, математично орієнтованою мовою візуального програмування. Мате­матичні записи в цій мові вводяться просто виведенням шаблонів відповідних операторів і функцій. Вона настільки наближена до звичайної математичної мови опису обчислювальних задач, що практично не потребує їх програмування. Потрібен лише точний опис алгорит­му розв'язання задачі.

Оператори це спеціальні MathCad-символи, що вказу­ють на виконання тих або інших операцій над даними-операндами.

Останні можуть бути подані константами або змінни­ми — об'єктами з іменами, які містять дані певних типу і значення. Оператори вводяться як із клавіатури, так і за допомогою вбудованих панелей.

^ Функція — об'єкт вхідної мови, що має ім'я і параметри, які вказуються в круглих дужках.

Ім'я MathCad-функції ототожнюється з відповідною математичною функцією, наприклад sin(x). Характерною рисою функції є повернення значення (результату обчис­лення функції) у відповідь на звернення до неї. Операто­ри та функції використовуються для створення матема­тичних виразів — формул, які можуть обчислюватися в числовому або символьному вигляді.

Зі змінними пов'язано поняття присвоювання їм зна­чень. Символ присвоювання позначається як «:=» (на­приклад, х := 25) під час виконання числових операціях і як «= » (наприклад, «а = с») під час роботи з символь­ним процесором.

Для запуску відповідного процесора з метою здобуття результату використовуються знаки «=» («дорівнює») і «-»» («символьне дорівнює»).

Характерним для MathCad є ідентичність подання до­кумента, видимого на екрані, і його роздруку. Таку відповідність називають іноді принципом WYSIWYG(«що бачу те й одержую»). Застосування шаблонів для введен­ня математичних виразів, які мають звичайний вигляд, істотно полегшує рутинну роботу користувача і робить його інтерфейс ще більш дружнім (особливо це стосується початківців).

Оскільки робочий MathCad-документ може бути шир­ший від аркуша паперу, поняття сторінки не є таким яс­ним, як текстового редактора Word. Області, розділені штриховими вертикальними лініями, друкуються на окре­мих аркушах паперу, тоді як номер сторінки в нижній ча­стині вікна MathCad не змінюється при пересуванні вікна праворуч.

Можна уявити робочий документ, складений із верти­кальних смуг-аркушів 1, (1), 2, (2), і т. д. MathCad починає друкувати зверху лівої сму­ги (аркуш 1) і продовжує до досягнення останньої області в цій смузі (аркуші 2, 3 і т. д.), після чого переходить до верху сусідньої смуги (аркуш (1 ) ) і друкує її донизу (ар­куші (2), (3) і т. д. ).

Аркуші (1), (2), (3),... можуть бути доступні з аркушів 1,2,3,... відповідним переміщенням повзунка горизонталь­ного прокручування вікна документа. Тому іноді праві ар­куші (1), (2), (3),... називають "прихованими сторінками" і їх використовують для розміщення допоміжних обчис­лень або формул.



следующая страница >>