asyan.org
добавить свой файл
1 2 3




Хто такі діти з особливими

потребами

Відмінності розвитку та навчальної діяльності дітей з особливими потребами в процесі навчання

Читайте у статті:

Навчання та виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку здійснюється з урахуванням особливостей їхнього розвитку, використанням специфічних заходів та організаційних форм навчальної роботи, залежно від характеру розладу.

  • У всіх дітей з особливими потребами є власні інтереси, здібності й таланти, якими вони можуть поділитися з іншими.

  • Педагоги не повинні говорити про своїх дітей, використовуючи терміни, якими користуються медичні працівники.

  • Прагнучи до коректності, краще уникати узагальнень і припущень. Передусім, не соромтеся запитувати в самої людини з особливими потребами та її батьків, як сказати правильно.

Діти з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку

Діти з особливостями (порушеннями) психо­фізичного розвитку мають відхилення від нор­мального фізичного чи психічного розвитку, зу­мовлені вродженими чи набутими розладами.

Залежно від типу порушення виокремлюють такі категорії дітей з:

  • порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зни­женим слухом);

  • порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниже­ним зором);

  • порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку);

  • мовленнєвими порушеннями;

  • порушеннями опорно-рухового апарату;

  • складною структурою порушень (розумо­во відсталі сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.);

  • емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом.

Розрізняють:

вроджені розлади, спричинені порушенням
живлення, гормональними розладами, резусною

^ Юлія НАЙДА,

виконавчий директор Всеукраїнського фонду «Крок за кроком», м. Київ

Оксана ТАРАНЧЕНКО,

вчений секретар інституту спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук України, м. Київ

несумісністю груп крові матері та дитини, шкідли­вим впливом на плід генетичних факторів, інтокси-кацій, інфекцій, травм, впливом медичних препа­ратів, алкоголю, наркотичних та отруйних речовин;

набуті порушення зумовлені переважно різ­номанітними шкідливими впливами на організм дитини під час народження та в наступні періо­ди розвитку (механічні ушкодження плоду, тяжкі пологи, пологова асфіксія, крововиливи в мозок, інфекційні захворювання тощо).

Навчання та виховання дітей з порушення­ми психофізичного розвитку здійснюється з ура­хуванням особливостей їхнього розвитку, вико­ристанням специфічних заходів та організаційних форм навчальної роботи, залежно від характеру розладу.

Діти з порушеннями опорно-рухового апарату

Порушення опорно-рухового апарату виника­ють внаслідок певного захворювання, що призве­ло до розладу рухових функцій (наприклад, ди­тячий церебральний параліч у важкій формі, роз­сіяний склероз, захворювання кісток), унаслідок травми хребта або ампутації- Діти з порушення­ми опорно-рухового апарату відчувають труднощі під час пересування, користуються різноманітни­ми допоміжними засобами: інвалідними візками, милицями, тростинками чи «ходунками». Травма хребта

При деяких важких переломах хребта стасть-ся ушкодження спинного мозку, який відпові­дає за рухову активність кінцівок, внаслідок чого відбувається їх параліч. Хребет може бути


зламаний в різних: мі елях, тож наслідки травми, залежно від того, яка частина спинного мозку ушкоджена і якою мірою, можуть бути різними. Параплегія: спинний мозок травмовано нижче шийного відділу, відтак, у людини вражена ниж­ня частина тіла й ноги, а також частина внут­рішніх, тазових органів. Тетряплегія: спинний мозок пошкоджений на рівні шийного відділу, внаслідок цього руки й ноги в людини повні­стю або частково позбавлені чутливості та рух­ливості.

^ Дитячий церебральний параліч (ДЦП)

ДІІД виникає внаслідок порушення в тій ча­стині мозку, яка відповідає за контроль і коорди­націю роботи м'язів. Часто це трапляється під час пологів через кисневу недостатність або в перші місяці життя дитини. Це не прогресуючий стан, який не може передаватися іншим людям.

ДЦП характеризується неспроможністю пов­ною мірою контролювати координацію рухів і м'язову силу. Залежно від того, який відділ моз­ку уражено, можуть виникати різкі м'язові на­пруження (спазми), мимовільні рухи, характерна «танцююча» хода. Крім того, можуть виникати аномальні відчуття й сприйняття, порушення зо­ру, слуху та мовлення, напади, затримка в розу­мовому розвитку. Діти з ДЦП можуть відвідувати звичайну школу й вчитися разом з усіма. Залежно від ступеня та характеру порушення дітям із ДЦП потрібно створювати для навчання різні умови: безбар'єрне середовище для тих, хто пересуваєть­ся на візку; пристосування для письма або малю­вання, якщо в дитини спостерігають розлади мо­торики гощо. З учнями школи обов'язково потріб­но провести бесіду (і не одну) на цю тему, запро­сити до класу експертів -— молодих інвалідів, які зможуть переконливо розповісти про своє життя, проблеми, відповісти на запитання й показати на­очні матеріали.

^ Загальні рекомендації

Необхідність користуватися інвалідним віз­ком — це, як не дивно, спосіб більш вільного пере­сування (якщо немає технічних перешкод/бар'єрів). Водночас у наших умовах, коли практично всі будівлі, у тому числі й школи, не облаштовані пан­дусами й ліфтами, людині на візку потрібна допо­мога, щоб подолати численні бар'єри.

Якщо ви хочете допомоіти дитині на візку, за­питайте в батьків або фахівців, що потрібно роби­ти, і дійте чітко за інструкціями, особливо якщо ви допомагаєте їй подолати сходи. Деякі інвалі­ди, котрі пройшли спеціальні тренІнги, можуть самостійно або за мінімальної допомоги долати

сходи. Але це подібно до екстремального спор-' ту й завжди небезпечно. Коли йдеться про дітей, допомога необхідна практично завжди, а поміч­никам потрібен інструктаж.

Візок слід котити повільно, оскільки він легко набирає швидкість і несподіваний поштовх може призвести до втрати рівноваги,

Завжди переконуйтесь у доступності місць, де заплановані заходи: наприклад, екскурсія. Зазда­легідь поцікавтесь, які можуть виникнути про­блеми і як їх можна подолати. Розкажіть про них, щоб батьки (чи сама дитина) могли прийняти рі­шення. Пам'ятайте: допоміжні засоби мають бу­ти справними й під рукою. Подбайте аби там, де є бар'єри (сходи, двері, пороги тощо) були люди, готові прийти на допомогу. Потурбуйтесь і про те, щоб особа на візку могла дотягнутися до речей, які їй потрібні (наприклад, до книг чи наочних посіб­ників).

^ Діти з порушенням зору

Порушення зору може мати різний ступінь — від тотальної сліпоти, що зустрічається рідко (10 %), часткової сліпоти, коли людина не може розрізняти колір і форму, але може бачити світ­ло, до незначного зниження зору. За певної під­готовки, яку діти з порушенням зору починають отримувати ще в дошкільному закладі, вони до­сить вільно й самостійно орієнтуються, пересу­ваються. Існує безліч засобів і технологій, що до­помагають людям із порушенням зору бути само­стійними: від простого диктофону й годинника, «що розмовляє», до міні-комп'ютера, що дає змо­гу орієнтуватися на місцевості.

^ Загальні рекомендації

Намагайтеся надати інформацію в тому ви­гляді, в якому її хотіла б отримати дитина, яка не бачить або бачить погано. Якщо у вас немає змоги перевести інформацію в потрібний фор­мат (шрифт Брайля — рельєфно-крапкова си­стема для письма й читання, крупний шрифт — 16—18 та більших кеглів, дискета, щоб прочита­ти її за допомогою комп'ютера зі звуковою про­грамою, аудіокасета), віддайте її в тому вигляді, в якому вона є: це однаково краще, зніж нічого.

Якщо ви збираєтеся читати вголос дитині, яка не бачить, спочатку попередьте про це. Говоріть нормальним голосом. Не пропускайте інформа­цію, якщо вас про це не попросять, і не замінюй­те читання переказом.

Якщо ви перебуваєте з дитиною, яка не ба­чить, у новому приміщенні, опишіть коротко це місце. Наприклад: «У центрі класу (аудиторії), приблизно за шість кроків від тебе, праворуч



і ліворуч т~ряди парт, дошка-попереду». Або: «Ліворуч-від дверей, при вході;шафа». Зверніть _ увагу на наявність «небезпечних» предметів. Уни­кайте розмитих визначень та описів, які, зазвичай, супроводжуються жестами, виразами на кшталт; «Склянка стоїть десь талі на столі, це біля те­бе...». Намагайтеся бути точними: «Склянка по' середині столу», «Стілець праворуч від тебе».

Завжди називайте себе та Інших співрозмов­ників, з також усіх присутніх, і тих, хто вийшов чи повернувся до приміщення. Не забувайте оз­вучувати свої'жести та написи. Намагайтеся пере­дати словами те, що часто висловлюється мімі­кою й жестами — не забувайте, що звичний жест «там.,.» людина, яка не бачить, не зрозуміє. Коли ви спілкуєтесь із групою таких дітей, не забувай­те щоразу називати того, до кого ви звертаєтеся. Не змушуйте співрозмовника говорити в порож­нечу: якщо ви пересуваєтеся, попередьте його.

Дізнайтеся, чи потрібно попереджати дити­ну про перешкоди під час руху (сходи, двері то­що). Якщо ви помітили, що вона збилася зі шляху або попереду неї є перешкода, не керуйте ії рухом на відстані, підійдіть і допоможіть повернутися на правильний шлях. Якщо не встигаєте підій­ти, голосно попередьте про небезпеку. Коли спус­каєтесь або підіймаєтеся сходами, ведіть її боком до них. Пересуваючись, не робіть різких рухів.

За столом можна пояснити, що й де міститься на тарілці, використовуючи принцип циферблату. Наприклад: «На 12 шматок сиру, на 3 са­лат, на б хліб».

Необхідно навчити школярів орієнтуватися в приміщенні школи (до моменту, допоки дити­на не запам'ятає всі маршрути; у випадку яких-небудь змін, ії слід супроводжувати); надавати, якщо це можливо, навчальні матеріали в інших форматах (шрифтом Брайля, крупним шрифтом, на аудіокасеті); дати можливість використовувати звукозаписувальні прилади й комп'ютери. Не слід забувати про те, що все написане має бути оз­вучено. Крім того, у приміщенні та на подвір'ї потрібно передбачити, аби всі наявні перешкоди виділялися контрастними кольорами (крайні схо­динки, двері тощо),




^ Діти з порушеннями слуху

Статистикою встановлено, що приблизно 10 % людей мають різноманітні порушення слу­ху. Серед причин порушення слуху — пологові травми, інфекційні захворювання, наслідки за­стосування деяких медикаментів, запальні про­цеси. Частковою компенсацією порушення слуху може стати слуховий апарат. Існують методики
виховання uлухих і дітей зі зниженим слухом у звичайних умовах, які дають змогу їм розви­нути мовленнєве спілкування та мовленнєвий слух, успішно навчатися у звичайних школах, отримувати вищу освіту у ВНЗ. У школі та ВНЗ необхідно враховувати особливості дитини з по­рушенням слуху й стежити за тим, аби вона от­римувала інформацію в повному обсязі: звуко­ву інформацію потрібно обов'язково дублювати зоровою.

^ Загальні рекомендації

Деякі діти можуть чути, але сприймають ок­ремі звуки спотворено. У цьому випадку говоріть трохи голосніше й чіткіше, добираючи необхід­ний рівень звучання. Іноді достатньо лише по­низити висоту голосу, оскільки дитина втратила здатність сприймати високі частоти.

Починаючи розмову, приверніть ії увагу. .Якщо її слух дозволяє, назвіть на ім'я, якщо ні — злег­ка покладіть руку на плече або поплескайте — але не різко. Під час розмови дивіться на неї. Не затуляйте своє обличчя: дитина мас стежити за його виразом та вашим артикуляційним апара­том. Говоріть чітко й рівно. Не потрібно занадто виділяти щось, надто гучно говорити, кричати, особливо на вухо. -Якщо вас просять повторити щось, спробуйте перефразувати своє речення. Ви­користовуйте жести.

Переконайтеся, що вас зрозуміли. Не соромте­ся про це запитати. Якщо ви не зрозуміли, попро­сіть дитину повторити або записати те, що вона хотіла сказати. Але уникайте при цьому навіть натяку на поблажливість.

Якщо ви повідомляєте інформацію, яка мі­стить номер, правило, формулу, технічний або інший складний термін, адресу — запишіть ЇЇ. У деяких випадках потрібно запитати, чи не бу­де простіше листуватися. За такої форми спілку­вання речення мають бути простими.

Не забувайте про середовище, що вас оточує. У великих чи людних приміщеннях складніше спілкуватися з людьми, які погано чують.

Не змінюйте тему розмови без попередження. Використовуйте перехідні фрази на кшталт: «Доб­ре, а тепер нам слід обговорити...».

Дуже часто глухі люди використовують мо­ву жестів. Необхідність запросити перекладача залежить від ситуації та людей, які спілкуються. Участь перекладача дає змогу:

  • підвищити якість спілкування;

  • уникнути непорозумінь під час розмови;

  • економити час;

  • учасники розмови вільніше й повніше ви­словлюють свої думки.


Кілька порад під"часроботи з перекладачем.

Завдання перекладача — полегшити спілку­вання. Під час розмови звертайтеся безпосередньо до співрозмовника, який не чує, а не до його перекла­дача. Не кажіть: «Запитай у нього...», «Скажи їй...».

Керуючись своєю професійною етикою, пе­рекладач має перекладати все, у тому числі й те, що не стосується вашої бесіди, наприклад, комен­тарі та сторонні телефонні розмови, і вам не ба­жано просити перекладача не робити цього.

Не всі люди, які погано чують, можуть чита­ти по губах. Вам краще запитати про це під час першої зустрічі. Якщо дитина володіє цією на­вичкою, потрібно знати кілька важливих правил:

  • із десяти слів добре прочитуються лише три;

  • дивитися в обличчя співрозмовникові й го­ворити чітко та повільно, використовувати про­сті фрази та уникати зайвих слів; не намагайтеся надмірно чітко вимовляти слова — це змінює ар­тикуляцію й створює додаткові труднощі;

  • використовувати вираз обличчя, жести, ру­хи тіла, якщо хочете підкреслити чи прояснити зміст сказаного.



следующая страница >>