asyan.org
добавить свой файл
1

Функції процесу навчання


Навчальний процес як складова частина загального процесу виховання всебічно розвиненої особистості, що відповідає потребам сучасного суспільства, повинен забез­печити виконання цього завдання реалізацією трьох функ­цій: освітньої, розвиваючої та виховної.

Освітня функція

Покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формування вмінь і навичок.

Знання — узагальнений досвід людства, що відображає різні га­лузі дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірно­стей, ідей, теорій, якими володіє наука.

Знання є головним компонентом освіти. Виділяють та­кі види знань: основні терміни і поняття, без яких немож­ливо зрозуміти жодного тексту, жодного висловлювання; факти щоденної дійсності та наукові факти, без знання яких неможливо зрозуміти закони науки, формувати пе­реконання, доводити і обстоювати ідеї; основні закони науки, що розкривають зв'язки й відношення між різни­ми об'єктами та явищами дійсності; теорії, що містять сис­тему наукових знань про певну сукупність об'єктів, методи пояснення та передбачення явищ певної предметної галузі; знання про способи діяльності, методи пізнання й історії здобуття знань (методологічні знання); знання про норми ставлення до різних явищ життя (оцінні знання).

Розглянуті види знань поділяють на теоретичні й фак­тичні.

Теоретичні знання — поняття, системи понять, аб­стракції, теорії, гіпотези, закони, методи науки.

Фактичні знання — одиничні поняття (знаки, цифри, букви, географічні назви, історичні особи, події).

Серед знань, що мають засвоїти учні у процесі навчан­ня, особлива роль належить тим, які виражають способи діяльності і використовуються на практиці. Вони мають алгоритмічний характер (наприклад, знання про способи і порядок виконання арифметичних дій). У навчальних предметах вони оформлені у вигляді правил.

Освітня функція навчання повинна забезпечити: повно­ту знань, яка визначається засвоєнням передбачених нав­чальною програмою відомостей з кожної навчальної дисци­пліни, необхідних для розуміння основних ідей, істотних причинно-наслідкових зв'язків; системність знань, їх упо­рядкованість, щоб будь-яке знання випливало з попередньо­го і прокладало шлях для наступного; усвідомленість знань, Що полягає в розумінні зв'язків між ними, прагненні само­стійно постійно поповнювати їх; дієвість знань, що передба­чає вміння оперувати ними, швидко знаходити варіативні способи застосування їх із зміною ситуації.

Окрім засвоєння системи знань, освітня функція забез­печує формування в учнів умінь та навичок.

Уміння — здатність на належному рівні виконувати певні дії, за­снована на доцільному використанні людиною знань І навичок.

Навичка — психічне новоутворення, завдяки якому Індивід спро­можний виконувати певну дію раціонально, точно І швидко, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії.

У педагогічній літературі розглядають первинні та вто­ринні вміння.

Первинні вміння — неавтоматизовані дії, підпорядко­вані певному правилу; це може бути неавтоматизована на­вичка (початкова стадія її становлення), а може бути й дія, в повній автоматизації якої нема потреби. Особливість первинних умінь у тому, що вони близькі до навичок, під­даються автоматизації.

Вторинні вміння — дії, які принципово не можуть бу­ти автоматизовані, тому що не мають однозначного прави­ла в своїй основі й передбачають елементи творчості; ці вміння включають навички, але не зводяться до них. У навчальному процесі вони підлягають повній автома­тизації і входять як автоматизовані компоненти до склад­них вторинних умінь. Наприклад, написання літер стає навичкою, без якої не можливо набути вміння викладати свої думки на письмі. Під час оволодіння грамотою напи­сання літер є первинним умінням, пізніше воно перетво­рюється на навичку. Друге первинне вміння — узгоджен­ня слів — може стати навичкою, але може залишитися і первинним умінням.

Розрізняють уміння і навички теоретичні (в їх осно­ві — правила оперування поняттями, вони є результатом аналізу-синтезу) і практичні (дії, що регулюються за до­помогою формул, моделей, зразків).

В. Сухомлинський вважав, що кожний учень за роки навчання у середній школі повинен обов'язково оволоді­ти такими загальнонавчальними вміннями: 1) спостерігати явища навколишнього світу; 2) думати — зіставляти, по­рівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле, диву­ватися; 3) висловлювати міркування про те, що учень ба­чить, спостерігає, робить, думає; 4) вільно, виразно, сві­домо читати; 5) вільно, досить швидко і правильно писа­ти; 6) виділяти у прочитаному логічно завершені частини, встановлювати взаємозв'язок і взаємозалежність між ни­ми; 7) знаходити книжку з питання, що цікавить; 8) зна­ходити в книжці матеріал, що цікавить; 9) робити попе­редній логічний аналіз тексту в процесі читання; 10) слу­хати вчителя і водночас стисло занотовувати зміст його розповіді; 11) читати текст і водночас слухати інструктаж учителя щодо роботи над текстом, над логічними складо­вими частинами; 12) написати твір — розповісти про ба­чене навколо себе.

Розвиваюча функція

Передбачає розвиток учнів у процесі навчання. Розви­ваюче навчання сприяє розвиткові мислення, формуванню волі, емоційно-почуттєвої сфери; навчальних інтересів, мо­тивів і здібностей.

Передусім слід розвивати мислення учнів на основі за­гальних розумових дій і операцій. Учні загальноосвітньої школи (неповної та повної) мають навчитися: структурування — встановлення найближчих зв'язків між поняттями, реченнями, ключовими словами тощо, у процесі якого ви­значається структура знань; систематизації — встановлен­ня віддалених зв'язків між поняттями, реченнями тощо, в процесі якої вони організуються в певну систему; конкре­тизації — практичного застосування знань у ситуаціях, пов'язаних з переходом від абстрактного до конкретного; варіювання — зміни неістотних ознак понять, їх властиво­стей, фактів тощо при постійних істотних; доведення — ло­гічного розмірковування; робити висновки — поступово спрощувати теоретичний або практичний вираз з метою отримання наперед відомого його виду; пояснення — акцен­тування думки на найважливіших моментах (зв'язках) під час вивчення навчального матеріалу; класифікації — роз­поділу понять на взаємопов'язані класи за істотними озна­ками; аналізу — виокремлення ознак, властивостей, відно­шень понять, знаходження спільних і відмінних їх власти­востей; синтезу — поєднання, складання частин (дія, зво­ротна аналізу); порівняння — виділення окремих ознак понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей; абстрагування — виділення істотних ознак понять відки­данням неістотних; узагальнення — виділення ознак, вла­стивостей, істотних для кількох понять.

Під час навчального процесу вчитель сприяє розвитко­ві в учнів волі та наполегливості (обмірковує проблемні ситуації, завдання, теми дискусій тощо); розвиває їхні емоції — здивування, радість, цікавість, парадоксальність, переживання (продумує, коли і як створити необхідні ситуації).

Виховна функція

Виховний характер навчання — об'єктивна закономір­ність, що виявлялася в усі епохи. Водночас виховуючий характер навчання — важлива функція діяльності вчите­ля, який виховує підростаюче покоління насамперед у процесі навчання. Зрозуміло, що процес навчання переду­сім сприяє формуванню наукового світогляду учнів на ос­нові засвоєння системи наукових знань про природу, сус­пільство і людину, вихованню відповідного ставлення до життя і до самих себе.

Формування наукового світогляду є підґрунтям для ви­ховання моральних, трудових, естетичних і фізичних яко­стей особистості. У процесі навчання формуються такі мо­ральні якості, як почуття обов'язку і відповідальності, дружби й колективізму, доброти і гуманізму, активна по­зиція щодо навчання і життя взагалі, а також якості, не­обхідні майбутньому працівникові будь-якої галузі вироб­ництва: вміння планувати свою роботу, добирати прийо­ми її виконання, контролювати себе, раціонально викори­стовувати час.

Реалізація освітньої, розвиваючої та виховної функцій залежить від перелічених нижче чинників:

Використання змісту навчального матеріалу. У кож­ній темі підручника закладено достатньо навчального матеріалу для реалізації означених функцій, однак для посилення освітньої, розвиваючої та виховної ролі цьо­го матеріалу вчитель повинен доповнити його цікавими відомостями з інших джерел.

Добору форм, методів і прийомів навчання. Для реалізації освітньої функції добирають форми і методи навчання, які заохочують учнів до самостійного здобу­вання знань, умінь та навичок (опрацювання додаткової літератури, спостережень, написання рефератів та ін.).

Забезпечення порядку і дисципліни на уроці.

Використання оцінок. Цьому сприяє аналіз відповіді учня і мотивація оцінки, яку виставляє вчитель. Заува­ження про неточність чи неповноту відповіді спонукає учня до поповнення знань. Зауваження щодо успіхів або невдач мають виховний аспект, оскільки викликають в учня певні переживання, активізують його навчально-пізнавальну діяльність.

Особи вчителя, його поведінки, ставлення до учнів. Ерудований педагог викликає в учнів бажання підвищу­вати свій освітній рівень. Тактовний, доброзичливий учитель позитивно впливає на виховання учнів, навіть важковиховуваних.

Розглянуті функції тісно пов'язані між собою, і реалі­зація однієї з них обов'язково зумовлює реалізацію певних аспектів іншої. Тому педагог, готуючись до уроку, пови­нен чітко визначити його освітню, розвиваючу і виховну мету.