asyan.org
добавить свой файл
1
Урочиста лінійка Дня перемоги - 9 травня

- Школа рівняйсь! Струнко!
- Урочисту лінійку з нагоди святкування 65-ї річниці перемоги українського народу у Великій Вітчизняній війні оголошено відкритою!
Гімн України
1-й ведучий.
Весна іде, і переможним кроком
В тюльпановому вічному вогні
Йде травень крізь хвилини, дні і роки,
Несе нащадкам спогади свої.
2-га ведуча.
Весна іде квітчасто, гордо, юно,
Як втілення найчарівніших снів.
О весно красна, ти ще не забула
В історії своїх жахливих днів?
1-й ведучий.
Із року в рік часопис віддаляє
Своїх нащадків далі від війни.
Та травень знов і знову нагадає,
Як із життя ішли його сини.
2-га ведуча.
Буяють мирно квіти на могилах,
До сонця красного метелики летять.
А ті, кому війна зламала крила,
Священним вічним сном в могилах сплять.
1-ий ведучий. Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги.
Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945рр. Не щезне в пам’яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших.
1-ий учень.
Ніхто не забутий; на попіл
Ніхто не згорів:
Солдатські портрети на вишитих крилах
пливуть.
І доки є пам’ять в людей і живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі,
живуть.
Їх прийняла війна, лишивши списки
Загиблих у праведнім бою,
Застигли в тузі обеліски,
В гранітнім каміннім строю.
2-га ведуча. Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день назавжди залишиться для нас затьмареним від гіркоти втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже не легко в ті вогненні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через чорнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше залишається їх в життєвому строю. Даються в знаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях – сивина. Але вони пам’ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати. Неможливо позбутися нав’язливої жахливої думки: а прийде ж день, коли піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Піде у вічність, понесе з собою живі спогади. Що ж залишиться після них? А залишиться Пам’ять, світла пам’ять про незабутніх героїв.
1-ий ведучий. Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять перший день Великої Вітчизняної війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нас. І враз неділя 22 червня 1941 року, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань.
2-й учень.
Спинись, проклятий супостате,
На світ ввостаннє подивись:
За тіло матері розп’яте
Сини на пару піднялись!
У бій за наші ниви,
За ясний сміх дитячий,
За юний спів щасливий,
За славний труд гарячий.
Вперед, полки суворі,
Під прапором свободи,
За наші ясні зорі,
За наші тихі води.
3-й учень.
Сонце палило нестерпно,
Гнулось садове гілля:
Падали яблука в серпень,
Глухо стогнала земля.
Рвали снаряди їй груди,
Всюди гриміла війна,
Падали скошені люди.
Їх не щадила війна.
4-й учень.
Бій розгортався лютий,
Кулі, наче град.
Тихо, вітри і люди,
Тихо, вітри і люди.
Впав у траву солдат.
Вдарило хлопця в груди,
Вибухнув поруч снаряд.
Тихо, вітри і люди,
Тихо, вітри і люди.
Вмер молодий солдат.
Мати довіку буде
Сина свого виглядать.
Тихо, вітри і люди,
Тихо, вітри і люди.
Син її – той солдат.
Нам тих розлук не забути,
Мир нам повік врятувать.
Тихо, вітри і люди,
Тихо, вітри і люди.
Спить під зорею солдат.
Поки сонце ясне угріє,
Й коли життя дає нам воно,
Біль нам вічний, він не постаріє.
Не кажіть: була війна давно!
2-га ведуча. Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. це важко усвідомити. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли мільйони... Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.
Доповідь вчителя історії
1-й ведучий. Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті.
5-й учень.
До обеліска я в задумі стану,
До сивини своєї на путі.
Скажу „спасибі” тихо ветерану,
Що вдруге народив мене в житті.
На картах не знайти мої дороги –
Мій бойовий, мій босоногий шлях.
За вбитим батьком йшов до перемоги
Траншеями по спалених полях.
Сльоза зорі стоїть над обеліском,
Сховавши клопоти людські і сни.
Сьогодні треба поклонитися всім низько,
Усім хто не прийшов з війни!
2-га ведуча. У війни не жіноче обличчя...Адже скільки жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога.
1-й учень.
Дівчина в сірій шинелі,
В куцих, простих чобітках
Йшла, де взривались шрапнелі,
Йшла з автоматом в руках.
Дівчата в бої йшли крізь ночі,
З калюж умивались дощем,
Їм бачились коси дівочі
Під грізним гарматним вогнем.
Недобрії очі лякали,
І танків боялись в бою.
Але, як мужчини, вмирали,
Землю обнявши свою.
1-й ведучий. А скільки їх було в партизанських загонах. Вони ходили в розвідку, лікували ранених, забезпечували зв’язок з Великою землею і часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.
2-га ведуча. А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі недаремно кажуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово „війна”, вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.
2-й учень.
До тебе, людино, звертаюсь:
Залиш на хвилинку щоденні турботи.
З собою побудь у глибокій скорботі,
Згадай чоловіка, товариша, брата,
Дружину, сестру чи посивілу матір.
3-й учень.
Перед трагічною хвилиною мовчання
Словами говорити неможливо.
Оця хвилина більше там розкаже,
Ніж тисячі, а чи мільйони слів.
Солдатів подвиг, про який сьогодні
Дізнались ми, не вимовить словами,
А тільки серцем можна це сказати,
Але воно, нажаль, не має мови,
Лиш має біль. І тому я прошу
Солдатів пам’ять вшанувати мовчанням.
4-й учень.
Пам’ятайте, друзі, цих людей довіку,
Тих, хто повернувся і поліг в боях.
І вклонімось всі ми низько до землі їм,
Квітами устелим їх тернистий шлях.

Щоб птахи співали, щоб пісні лунали,
Щоб вітер в лісах гомонів.
Щоб діти на повен голос казали:
Всі:
«Хай буде життя на землі!»