asyan.org
добавить свой файл
1

Львівська газета, 1 квітня 2003р.

Т. Коваленко

Хто Ви, хлопці, будете?

Або три ініціативи пана Матвієнка

НАЙПОПУЛЯРНІШОЮ мішенню для критики в нашій пресі є... відомо хто – Віктор Андрійович Ющенко. Може, так сталося згідно з народною мудрістю: хто кого любить, той того лупить. А може, на те є інші, поважніші причини. Не знаю. Але всі ми заповзято обговорюємо, чому пан Ющенко не такий або не зовсім такий, як нам би хотілося, і чому він не хоче впевненою ходою, а не абияк, привести нас до світлого майбутнього. Натомість навіщось вагається, забагато розумує – і не завжди нам усе це до вподоби.

Цього разу збираюся порушити традицію й обговорити інші персоналії. Можу ж я іще когось... ну... не дуже або не цілком розуміти.

Подобається мені, скажімо, пан Анатолій Матвієнко. Спокійний такий. Розважливий. Національно свідомий. Благородна сивина. Проте хотілося б уторопати, з якої це рації він спершу вступив до радикального блоку Юлії Тимошенко, а відтак згадав, що поза президентською командою є діячі, більш схожі – зовнішньо й за життєвим досвідом – на нього самого. Наприклад, Юрій Костенко. Простягнув він руку в бік цієї, найпоміркованішої у межах “Нашої України” партії та й почав єднатися. Мовляв, за нами підуть інші!

А чом би й ні?

Та не встиг глядач угледіти найменші наслідки цього єднання, аж гульк – позиція пана Матвієнка знову така собі нова та оригінальна.

Ще далеко до початку президентської кампанії, ще невідомо, чи з’явиться пан Ющенко на з’їзді депутатів від опозиції (йдеться про форум, який відбувся 2 березня 2003 р.), а наш герой візьми та й ... ні-ні, не бовкни... Візьми та й повтори упевненим голосом разів зо п’ять, що на з’їзді узгоджуватимуть спільного кандидата від опозиції. Не думаю, що він мав на увазі лідера свого блоку пані Тимошенко.

Звичайно, нічого такого не сталося. Посипалися розчаровані докори: мовляв, дали надію та й не виправдали її. Чого ж вони після цього варті?

Минуло зовсім небагато часу, а наш герой знову про інше. На Форумі демократичних сил (тому, що відбувся 29 березня з ініціативи “Нашої України”) пан Матвієнко як щирий “патріот-бютівець”, заявив, що не годен пробачити Ющенкові та іже з ним готовності до об’єднання “навіть з ворогами України” (?!). Крім того, блокуватися, мовляв, треба “на паритетних засадах, а не під “Нашу Україну”.

Гаразд. Але ж посада президента – тільки одна. Як же її “паритетно” поділити? Звичайно, в державі є багато інших портфелів. Але не йметься віри, щоб пан Матвієнко сподівався на їх розподіл за тією ж схемою, що їх ділили минулої пізньої осені, тобто, знову ж таки, “під патронатом” (хай навіть нового) президента. Кожен, хто вважає себе не лише патріотом, а ще й демократом, мав би знати, що в демократичних країнах урядові посади розподіляють залежно від розстановки сил у парламенті, і вони не є похідними від президентських виборів... Чи не час і нам змінювати правила гри, а точніше повірити в можливість їх дотримання новообраним президентом? Та й узагалі, чи не вважає такий досвідчений політик, як пан Матвієнко, що ще занадто рано (публічно) ділити ще не спечений опозицією політичний пиріг?

Тарас Коваленко – політолог, публіцист, мешкає у Львові