asyan.org
добавить свой файл
1 2
Теоретична сутність, фактори і показники інтенсифікації аграрного виробництва
Аграрне виробництво є пріоритетною галуззю агропромислового комплексу, яке забезпечує населення країни продуктами харчування, а промисловість – сировиною. У процесі виробничо-технологічної діяльності воно вимагає великого обсягу матеріально-технічних ресурсів, які потребують системного оновлення. Нестача їх у майбутньому призведе до виснаження ресурсного потенціалу, недостатнього забезпечення аграрного виробництва сировиною, зменшення завантаженості промислових потужностей, а населення – продуктами харчування.

Виходом з такого становища є поступове відродження виробництва і нарощування конкурентоспроможних продовольчих ресурсів країни, що можливо тільки на основі обґрунтованого здійснення послідовної інтенсифікації всіх галузей аграрного сектору економіки з елементами інновацій, яка враховує рівень забезпеченості новітньою технікою та технологіями. Проте, незважаючи на визначальну роль інтенсифікації в розвитку аграрного сектору економіки в умовах глобалізації, дослідженню цього важливого соціально-економічного процесу приділяється недостатньо уваги.

Питання інтенсифікації сільського господарства завжди посідали важливе місце в аграрній економічній науці. Увага економістів-аграрників до проблеми інтенсифікації сільського господарства значно посилилась у другій половині ХІХ століття, коли в розвинутих країнах науково-технічний процес поступово проникав у землеробство і тваринництво, отже, почало змінюватися відношення між екстенсивним та інтенсивним шляхом розширеного відтворення.

Питання інтенсифікації сільського господарства були в центрі уваги представників західноєвропейської класичної політичної економії – А. Сміта, Д. Рікардо та інших. Дослідження Д. Рікардо доводили «зв'язок людської праці і впливу родючості ґрунтів на створення результатів господарської діяльності» [136, с. 42]. А. Сміт вважав «основним джерелом доходів держави не лише землю, але й працю і капітал» [144, с. 267]. Необхідність здійснення економічних досліджень з питань розширеного виробництва того періоду пояснювалися обмеженням ресурсів.

Розширене виробництво може здійснюватися одним із двох шляхів: екстенсивним або інтенсивним. Перший з них передбачає розширення виробництва за рахунок збільшення площ чи нарощування поголів'я, другий – застосування ефективніших засобів виробництва. Проте, жоден із шляхів не може існувати в чистому вигляді, тобто підвищення врожайності або продуктивності тварин не виключає розширення площ чи нарощування поголів'я.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва як багатогранний процес має соціально-економічний та організаційно-технічний аспекти розвитку. Процес інтенсифікації за часів планового виробництва розглядався як підвищення концентрації матеріально-ресурсних засобів на одиницю земельної площі або голову тварин за необхідності забезпечення на цій основі розширеного виробництва сільськогосподарської продукції [74]. Нині таке трактування не відповідає умовам господарювання, оскільки крім нарощування обсягів виробництва, необхідним є підвищення його ефективності на основі впровадження інноваційних технологій. Тому виникає потреба поглибленого аналізу економічних понять і термінів, що характеризують процес інтенсифікації, та введення нових. М. С. Вітков розглядає «інтенсифікацію послідовну і непослідовну», «інтенсифікацію раціональну і нераціональну» [23, с. 36], що значно розширює поняття та суть процесу інтенсифікації аграрного виробництва в нинішніх ринкових умовах господарювання.

В. С. Уланчук вбачає сутність інтенсифікації в перевищенні затрат суспільної праці на формування факторів виробництва кожного наступного циклу над витратами попереднього. При цьому кожне перевищення має забезпечувати випереджаюче зростання маси виробленого продукту і доходу, створюваного за допомогою нових факторів виробництва. Якщо на одиницю новоствореного продукту затрачається менша частка сукупної праці порівняно з попереднім циклом, то при цьому якісні характеристики відтворювальних факторів зростають, що свідчить про підвищення продуктивності. Отже, інтенсивний тип розширеного відтворення можна пов’язувати із зміною якісних, а не кількісних факторів [163].

Проте, як зауважує І. Н. Топіха, збільшення кількості сучасної техніки і технологій не спроможне забезпечити очікуваних результатів, якщо не створити необхідні соціально-економічні, матеріальні й моральні стимули, які активізуватимуть творчу діяльність людини й забезпечуватимуть заінтересованість у результатах праці [160]. У цьому аспекті розв’язання проблеми розвитку інтенсивного виробництва вбачаємо через впровадження інноваційних перетворень на основі використання сучасних досягнень науково-технічного процесу та рівня фаховості висококваліфікованих працівників.

Інтенсивний шлях розвитку сільського господарства означає постійне удосконалення всіх факторів виробництва (землі, трудових ресурсів, машин і знарядь, тварин і насаджень, технології й організації виробничого процесу) і досягнення на цій основі збільшення, здешевлення і підвищення якості сільськогосподарської продукції. Проте інтенсифікація тваринництва має свої особливості. Так, об’єктом інтенсифікації даної галузі є відповідне поголів’я худоби. Сільськогосподарські тварини мають певні продуктивні можливості, зумовлені переважно їх біологічним розвитком. Продуктивність тварин може підвищуватись до певного рівня залежно від породного складу поголів’я, структури стада за продуктивними якостями і віком, а це означає що застосування інтенсивних методів у тваринництві в конкретній ситуації можливе до певного рівня, коли виникає потреба в розширенні виробництва за рахунок нарощування поголів'я або ж заміні низькопродуктивного поголів'я на породи тварин високих племінних якостей.

Інтенсифікація виробництва розглядається як процес концентрації сукупних затрат уречевленої і живої праці на голову худоби для збільшення виходу продукції й підвищення економічної ефективності її виробництва. В. Свободін і М. Свободіна вважають, що інтенсифікація відображає розвиток інфраструктури, поліпшення кадрового складу, а тому їх недосконалість призводить до штучної затримки подальшої механізації виробничих процесів та інтенсифікації галузі [143]. Поділяємо це твердження, оскільки за наявності новітньої техніки або технологій та низькокваліфікованого персоналу ефективність виробництва буде надто низькою, і навпаки, високоякісний кадровий склад не спроможний підвищити ефективність виробництва, працюючи на застарілій матеріально-технічній базі, яка завантажена відповідно до технічних параметрів або ж взагалі спрацьована.

Теоретичні основи інтенсифікації аграрного виробництва закладені вітчизняними та російськими вченими-аграріями, серед яких: І. М. Буздалов [19], М. С. Вітков [23, 24], В. Горбачов, О. Гурченко [38], М. М. Гук [39], В. Г. Десятов [45, 46, 47], А. М. Ємельянов [54], І. І. Лукінов [76], В. П. Мертенс [83], Е. С. Оглобин [95], А. М. Стельмащук [153], В. С. Уланчук [162, 163, 164], І. І. Червен [178].

У процесі дослідження даної проблеми виявлено деякі відмінності у поглядах вчених стосовно сутності та показників інтенсифікації сільського господарства. Зокрема, І. А. Бородін [16], П. І. Гайдуцький [31], М. М. Гук [39] розуміють інтенсифікацію сільського господарства, як процес, при якому зростають витрати засобів виробництва і праці на одиницю земельної площі. Звичайно, витрати можна збільшувати, але граничною межею їх росту є вирівнювання динаміки економічного ефекту, тобто вкладати треба доти, поки є віддача.

В. Г. Андрійчук [4], І. М. Буздалов [19], А. М. Ємельянов [54] вбачають сутність інтенсифікації у збільшенні виходу продукції з одиниці земельної площі, що досягається за рахунок кращого використання земельних ресурсів і не обов’язково за рахунок збільшення додаткових вкладень. З цим можна не погодитися, оскільки земельні ресурси також мають вичерпний запас і потребують капіталовкладень на підвищення їх родючості. Крім того, рівень інтенсифікації залежить не лише від кількості вкладеного, але й від одержаного, наголошує І. А. Бородін [16]. Наприклад, суб’єкт підприємницької діяльності здійснює капіталовкладення на поліпшення земель (придбання породного поголів'я тварин), але не використовує інтенсивні ресурсозберігаючі технології виробництва продукції, тому інтенсифікація в такому її розумінні є нераціональною.

Інтенсифікація сільського господарства як процес означає, на думку деяких авторів, підвищення рівня його інтенсивності шляхом додаткових витрат засобів виробництва, а часто й живої праці на 1 га землі чи 1 умовну голову тварин [55]. Інакше кажучи, досягнутий рівень витрат є не що інше, як інтенсивність, а додаткові вкладення в ту саму площу землі або поголів’я тварин – інтенсифікація. Проте рівень її ефективності залежить не тільки від цих двох факторів, оскільки не завжди підвищення витрат на оновлення засобів виробництва вимагає збільшення затрат живої праці. Скоріше – навпаки, заміна застарілого обладнання на нове, технічно удосконалене, дозволяє вивільнити трудові ресурси або ж збільшити навантаження на 1 працівника, завдяки чому підвищити продуктивність праці.

Трактувати суть інтенсифікації тваринництва тільки через витрати на голову тварин було б не коректно. Інтенсифікація виробництва тваринницької продукції передбачає, насамперед, інтенсифікацію кормовиробництва і здійснюється на його основі.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, стверджує К. П. Оболенський, – це форма розширеного виробництва, яка забезпечується на додаткових капіталовкладеннях, технічно удосконалених засобах виробництва і висококваліфікованій праці в розрахунку на одиницю земельної площі [96]. Автор стверджує, що ефективне використання засобів виробництва, ощадливе ставлення до виробничих ресурсів, широке впровадження нової техніки та передових технологій є основою інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

Переведення сільського господарства на індустріальну основу, прискорення технічного процесу в цій галузі, вимагає великих капітальних вкладень у розвиток підприємств різного типу спеціалізації. Ефективними такі вкладення вважаються тоді, на думку А. А. Бугуцького, коли збільшення їх вартості відшкодовується економією живої праці та матеріальних витрат [18]. Вважаємо, що великотоварні підприємства мають вагомі переваги порівняно з господарствами населення, в яких економічний ефект від нововведень визначити практично неможливо. Наприклад, окупність модернізованої технологічної установки (машини, агрегату) буде значно вищою у підприємстві, яке забезпечує стовідсоткове її завантаження. Застосування аналогічної установки у приватному господарстві буде неможливим, як мінімум, з двох причин: через високу вартість та вузький спектр застосування (невелика площа сільськогосподарських угідь, мале поголів’я).

На переконання О. Ніконова, А. Ємельянова інтенсифікація сільського господарства є об’єктивним процесом збільшення виходу продукції з тієї самої земельної площі за рахунок раціонального, ефективного ведення господарства [54]. Але внаслідок реструктуризації підприємств і низької їх платоспроможності можливість придбання продуктивної сучасної техніки зводиться практично до нуля. Тому вбачаємо вирішення цієї проблеми шляхом створення регіональних МТС, забезпечення вигідних для товаровиробника лізингових умов для придбання техніки та технологій або ж укрупнення сільськогосподарських підприємств.

Результати тривалого реформування сільського господарства на ринкових засадах виявилися не відповідними передбачуваним на початковому етапі. Істотно зменшилося поголів’я худоби, знизилася продуктивність тварин, зменшилися обсяги виробництва та споживання продукції, виробництво якої стало високозатратним і збитковим. Погоджуємося з думкою В. І. Мацибори, О. Б. Станкевича стосовно того, що радикальні перетворення в економічних відносинах можуть забезпечити підвищення ефективності виробництва лише на основі інтенсифікації сільського господарства, прискорення науково-технічного процесу в рослинництві та тваринництві [81].

Точка зору І. Л. Суслова стосовно інтенсифікації аграрного виробництва зводиться до того, що розширене відтворення на одній і тій самій земельній площі є об’єктивним процесом, зумовленим науково-технічним прогресом та удосконаленням організації суспільного виробництва [154]. Висловлену думку можна вважати слушною, але для стабілізації й підвищення ефективності аграрного виробництва в нинішніх умовах цього недостатньо. Необхідно реалізувати комплекс організаційних, правових, економічних, технічних і технологічних заходів, які передбачають поновлення матеріально-технічної бази, розвиток селекційної роботи, підвищення кваліфікації кадрів, державну фінансову підтримку виробників сільськогосподарської продукції.

За В. С. Балабановим, ступінь інтенсифікації тваринництва характеризується кількістю поголів’я тварин на 100 га сільськогосподарських угідь [7]. Проте це лише відображення рівня концентрації поголів’я, який незначною мірою впливає на ефективність інтенсифікації. Суть і ціль інтенсивного типу розвитку зводиться до того, щоб на одиницю всіх вкладених засобів одержати більшу віддачу [91]. З цього випливає, що застосування новітніх ресурсозберігаючих технологій є ефективним у підприємствах з високою концентрацією поголів'я тварин. Тому пропонуємо відроджувати саме великотоварні підприємства, де є можливість утримувати велику кількість тварин з метою одержання конкурентоспроможної продукції й одержання найбільшого економічного ефекту від застосування інновацій.

Необхідною умовою впровадження інтенсивних методів господарювання у тваринництві, як вважають Л. К. Ернст, А. В. Шичалін, є реалізація системи заходів, спрямованих на перехід до промислових технологій, які передбачають повну механізацію й автоматизацію виробничих процесів та операцій [57]. Л. Я. Мікенс, І. А. Зірупс підкреслюють, що інтенсифікація виробництва тваринницької продукції, зокрема, молока, може здійснюватися шляхом інтенсифікації праці, технологічного процесу й основного засобу виробництва, тобто генетичного потенціалу тварини [57]. На наше переконання три названі напрями мають бути активізовані одночасно, й тільки за такої умови буде досягнуто максимального економічного ефекту.

Сутність інтенсифікації, що розкривається лише через абсолютне збільшення додаткових витрат, вважаємо вичерпно не розкритою, оскільки додаткові вкладення повинні виходити з якісного удосконалення матеріального виробництва, тобто здійснюватися на інноваційній основі. Інтенсифікація передбачає орієнтацію на ефективне використання виробничих засобів, природних ресурсів з одночасним впровадженням у виробництво новітніх досягнень науки і техніки. Тому не поділяємо повністю думку економістів, які вважають, що будь-які додаткові вкладення – це і є інтенсифікація, не беручи до уваги, з якою метою вони здійснені.

Академік В. П. Ситник обґрунтовує думку, що першочерговими завданнями в період становлення ринкових відносин є вивчення дії системи факторів інтенсифікації виробництва на інноваційній основі в умовах глобалізації, теоретичні та практичні дослідження питань розробки наукових гіпотез щодо ведення галузі з урахуванням зональних особливостей, організаційно-технологічних аспектів, а також людського фактору [146].

Фактори інтенсифікації сільськогосподарського виробництва можна класифікувати за трьома основними ознаками: 1) підвищують вихід продукції з одиниці земельної площі (на одну голову тварин); 2) зменшують затрати праці на виробництво одиниці продукції; 3) забезпечують одночасне розв’язання вищеназваних завдань.

Класифікація факторів передбачає системний вплив на процес інтенсифікації аграрного виробництва, тобто одночасне збільшення виходу продукції з одиниці площі (від однієї голови тварин) та зменшення затрат праці на виробництво одиниці продукції. Рушійною силою взаємодії факторів є застосування новацій у виробництві.

Систему факторів інтенсифікації з елементами інновацій, що діють у галузі тваринництва, пропонуємо об’єднати у такі групи:

1) біологічні (вдосконалення селекційно-племінної роботи);

2) технічні (капітальне будівництво, реконструкція, переобладнання ферм, приміщень, літніх таборів для утримання худоби);

3) технологічні (запровадження передових низькозатратних технологій утримання тварин, забезпечення міцної кормової бази, підвищення якості ветеринарного обслуговування тварин);

4) організаційні та економічні (вдосконалення спеціалізації, концентрації та інтеграції, запровадження прогресивних форм організації праці, державна підтримка, що забезпечує гарантований збут тваринницької продукції та прибутковість галузі);

5) соціально-побутові (підвищення кваліфікації кадрів, розвиток інфраструктури села, що створить умови для закріплення кадрів на селі).

Завдяки комплексному впливу вказаних факторів збитковий сектор тваринництва стане прибутковим, а вироблена продукція галузі буде конкурентоспроможною на зовнішніх і внутрішніх ринках.

У сукупності показників інтенсифікації В. Г. Десятов, Н. Т. Синегубов виділяють дві групи: узагальнюючі та часткові. Узагальнюючі характеризуються такими факторними параметрами: основними та оборотними фондами тваринництва і сумою поточних виробничих витрат, результативним показником яких є вартість валової продукції, а економічна ефективність характеризується рентабельністю. Проте показник рентабельності застосовують для загального економічного аналізу процесу інтенсифікації. До часткових показників належать: вартість основних виробничих фондів; вартість засобів механізації, електрифікації; витрати кормів, праці, абсолютними результатами яких є продуктивність на 1 голову тварин [47]. Доцільно враховувати також показники, які відображають обсяги виробництва продукції для задоволення кількісних та якісних потреб споживачів.

Крім вищевказаних рівень інтенсивності галузей тваринництва характеризують такі натуральні показники: витрати кормів з розрахунку на 1 голову, рівень комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, питома вага породної худоби у стаді, витрати на племінну роботу та ін. Застосування системи показників рівня інтенсифікації дає змогу повністю характеризувати суть цього процесу. Обчислення натуральних показників дозволяє виявити вплив окремих факторів виробництва на вихід продукції.

На думку І. І. Червена, до системи показників інтенсифікації доцільно включати фактори, що характеризують інтенсивність використання елементів виробництва: землі, основних і оборотних засобів, трудових ресурсів [178]. Рівень інтенсивності використання основних виробничих засобів (


следующая страница >>