asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 4
^ ТЕМА 8. ОБЛІК ПРАЦІ ТА ЇЇ ОПЛАТИ У БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВАХ 

1. Праця та заробітна плата у бюджетних установах. Завдання обліку.
2. Оперативний облік особового складу працівників.
3. Облік використання робочого часу та виробітку.
4. Форми та види оплати праці в бюджетних установах.
5. Порядок нарахування заробітної плати.
6. Утримання із заробітної плати працівників.
7. Нарахування заробітної плати за середнім заробітком.
8. Облік розрахунків із заробітної плати.

Питання для самостійного вивчення:
1. Облік розрахунків із стипендіатами та аспірантами. 

Література:
Основна: [1-5, 8, 13, 18-20, 43, 46, 47-51]
Додаткова: [53, 54, 55, 58-61]

^ 1. Праця та заробітна плата у бюджетних установах. Завдання обліку
Конституція України гарантує кожному громадянину право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується.
Під працею ми розуміємо процес свідомої доцільної діяльності людей, в якій вони видозмінюють зовнішню природу чи людину, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між собою і водночас змінюють власну природу.
Процес прикладання праці у нематеріальній сфері має певні особливості:
· так як зазначалось, послуги надаються не як річ, а як діяльність, тому ця праця переважно розумова, хоча включає затрати фізичної праці;
· у нематеріальній сфері переважає жива праця у складі сукупних витрат: на сьогоднішній день видатки на заробітну плату становлять від 60 до 85 відсотків;
· високий рівень кваліфікації працюючих у бюджетній сфері. У таких галузях, як освіта, охорона здоров’я, мистецтво, спеціалістів найвищої кваліфікації близько 50 % загальної чисельності працівників.
Як загальна економічна категорія заробітна плата – це грошовий вираз вартості та ціни робочої сили.
Більш прикладне формулювання викладено у ст. 1 Закону України “Про оплату праці”: Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує робітнику за виконану ним роботу.
В бюджетних установах фінансування виплат по заробітній платі здійснюється за окремою статтею, яка відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України” є захищеною. Це означає, що виплати по заробітній платі здійснюються першочергово разом з перерахуванням до фондів обов’язкових платежів.
Облік праці та розрахунків по заробітній платі є одним із найважливіших напрямів облікового процесу бюджетних установ. До завдань обліку праці та її оплати слід віднести:
· контроль за дотриманням штатної дисципліни та раціональним використанням робочого часу;
· правильне обчислення витрат робочого часу та облік праці;
· правильне обчислення заробітної плати та утримання з неї;
· здійснення своєчасних і достовірних розрахунків по заробітній платі;
· контроль за використанням фонду заробітної плати;
· забезпечення споживачів інформацією про працю і заробітну плату.

^ 2. Оперативний облік особового складу працівників
Особовий склад працюючих визначається структурою працівників бюджетної установи. За функціональним призначенням персонал бюджетної установи поділяється на три групи:
· персонал основної діяльності;
· адміністративно-управлінський персонал;
· допоміжний обслуговуючий персонал.
До персоналу основної діяльності відносяться працівники, на яких покладено виконання головних функцій у загальній системі розподілу праці відповідної бюджетної установи (педагогічний персонал, лікарі).
Завдання адміністративно-управлінського персоналу полягає у забезпеченні керівництва та раціонального функціонування установи.
Допоміжний обслуговуючий персонал виконує функцію обслуговування працівників двох попередніх категорій і сприяє, таким чином, кращому виконанню функцій, закріплених за зазначеною установою чи організацією (середній медичний персонал, навчально-допоміжний та інший персонал).
Працівники, які обіймають посади в державних органах та їх апараті, згідно із Законом України “Про державну службу” є державними службовцями. При прийнятті на роботу вони складають присягу державного службовця і їм присвоюється відповідний ранг у межах категорії.
Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України, а другої категорії – Кабінетом Міністрів України.
Прийняття на державну службу на посади третьої-сьомої категорії здійснюється на конкурсній основі, при цьому ранги, які відповідають цим категоріям, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець.
Загальна чисельність працівників бюджетної установи називається списковою чисельністю, або штатним складом.
Для виконання робіт на короткий час можуть залучатися особи, які не перебувають у штаті установи і працюють за трудовою угодою; такі працівники належать до нештатного (неспискового) складу.
Завдання по оперативному обліку особового складу покладено на відділ кадрів, який оформляє прийом, переведення та звільнення працюючих на основі різного роду документів, а саме: заяви працівника, наказів про прийом на роботу, про надання відпустки, припинення трудового договору. При прийомі на роботу працівник до відділу кадрів подає оформлену відповідним чином трудову книжку, паспорт чи інший документ, що засвідчує особу, довідку про присвоєння ідентифікаційного коду, заяву на ім’я керівника, документ про освіту (за потребою), довідку про стан здоров’я (за потребою). Якщо особа не працювала до цього часу і не має трудової книжки, відділ кадрів видає їй трудову книжку.
Первинні документи використовуються не тільки відділом кадрів для ведення особових карток працівників, а й іншими відділами та службами. Так, у бухгалтерії на підставі копій наказів відкриваються картки-довідки або особові рахунки на кожного працівника, прийнятого на роботу, видаються розрахункові книжки, заноситься прізвище в табель. На керівних, наукових працівників та ІТР додатково оформляється особовий листок з відділу кадрів, а на наукових працівників крім цих двох документів заповнюється й облікова картка наукового працівника.
Вперше прийнятому на роботу на строк більше п’яти днів видається трудова книжка, присвоюється табельний номер, який наводиться в усіх документах з обліку заробітної плати. У разі переведення працівника на іншу роботу чи звільнення його табельний номер, як правило, не присвоюється іншому працівникові 1-2 роки. За даними карток і первинних документів, якими оформляється рух персоналу, в установі організується статистичний облік чисельності та складу працівників.
Приймаючи працівника на роботу із відповідним записом в його трудовій книжці, адміністрація бюджетної установи вступає, таким чином, із ним у трудові відносини, що зазначені Законом України “Про працю”. Основним документом, що регулює ці відносини, виступає трудовий договір чи контракт.
Трудовий договір (щодо бюджетної установи) – це угода між працівником і адміністрацією бюджетної установи.
Контракт є різновидом трудового договору, він укладається на певний строк і застосовується щодо працівників, що працевлаштовуються на визначений термін або на час виконання певної роботи. Після укладання договору чи контракту у відділі кадрів заводиться особова картка, в якій фіксуються всі відомості про трудову діяльність прийнятого на роботу.

^ 3. Облік використання робочого часу та виробітку
У зміцненні трудової дисципліни та підвищенні продуктивності праці важливу роль відіграють контроль своєчасності явок на роботу, облік відпрацьованого часу та часу залишення роботи.
У кожній бюджетній установі встановлено певний трудовий режим, що включає систему реєстрації виходу та уходу з роботи, розпорядок трудового дня, регламентацію праці щодо вихідних і робочих днів та ін.
Облік виходу на роботу та уходу з роботи в бюджетних установах здійснюється за однією із систем реєстрації:
· пропускна – працівник, прибувши в установу, здає свою перепустку, а по закінченні робочого дня отримує її;
· рапортно-відомча – контроль здійснюється за допомогою рапортів;
· карткова – за допомогою контрольного годинника автоматично позначається час прибуття на роботу в особовій картці працівника;
· жетонна – реєстрація здійснюється за допомогою жетонів, на кожному з яких проставлено табельний номер працівника – власника жетона.
Контроль за дотриманням розпорядку трудового дня здійснюється за допомогою табельного обліку і формалізується у вигляді табеля обліку використання робочого часу. Табель – це іменний список працівників у розрізі відповідних структурних підрозділів. У ньому фіксуються такі дані:
· прізвище, ім’я та по батькові працівника;
· табельний номер;
· кількість відпрацьованих днів і годин.
Обов’язки по веденню табельного обліку покладаються на працівника структурного підрозділу, призначеного наказом по установі. Зазначена особа на початку місяця заповнює необхідні реквізити відповідно до даних обліку особового складу. Впродовж місяця у табелі у вигляді умовних позначень фіксується інформація про приходи та неявки на роботу на основі відповідних документів – довідок про виклик у військкомат, до суду, листів про тимчасову непрацездатність тощо.
Облік виходу на роботу здійснюється методом безперервної реєстрації та методом за відхиленнями. При системі оплати праці з нарахуванням авансових виплат працівникам табель заповнюється двічі: за першу половину місяця – для нарахування авансових платежів, за весь місяць – для розрахунку суми заробітної плати за місяць. В кінці місяця у табелі підраховується загальна кількість відпрацьованих і невідпрацьованих днів. Заповнений відповідним чином табель подається в бухгалтерію, де проводиться нарахування заробітної плати.
Крім табельного обліку, у бюджетних установах здійснюється нормування робіт у годинах за допомогою нормованих завдань. Тобто для виконання відповідних функцій та обсягу робіт встановлюється норма обсуговування. Так, у вищих навчальних закладах встановлено норми на перевірку контрольних, курсових робіт, керівництво дипломними проектами, дисертаціями. В медичних закладах існують норми прийому хворих лікарями. Праця незначної частини працівників науково-дослідних установ вимірюється кількістю та якістю виробітку – облік виробітку ведеться у нарядах на відрядну роботу.
Щодо бюджетних установ існує державна регламентація робочого тижня. Відповідно до Кодексу законів про працю в Україні (гл. 4) робочий тиждень не перевищує 40 годин, при цьому він може бути як п’ятиденним, так і шестиденним. Але існує певна категорія працівників, для яких встановлена скорочена тривалість робочого часу. Скорочений робочий час встановлено, наприклад, для деяких працівників розумової праці, діяльність яких пов’язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням. До них, зокрема, належать викладачі, вчителі, лікарі.


^ 4. Форми та види оплати праці в бюджетних установах
Під фондом оплати праці бюджетних установ розуміють обсяг коштів, отриманих як у вигляді фінансування із бюджету, так і від надання платних послуг і т.п.., що запланований відповідно до кошторису доходів і видатків бюджетних установ для використання при розрахунках по заробітній платі з працівниками.
При плануванні та обліку заробітної плати необхідно розрізняти плановий і фактичний фонд заробітної плати.
Плановий фонд – це суми асигнувань, передбачені кошторисом бюджетних установ.
Фактичний фонд – це нарахована заробітна плата працівникам по розрахунково-платіжним відомостям.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про оплату праці” фонд заробітної плати містить такі складові:
· основна заробітна плата;
· додаткова заробітна плата;
· інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата є винагородою за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона має форму відрядних розцінок, тарифних ставок та посадових окладів. До її складу включають:
· заробітну плату, нараховану за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування) за відрядними розцінками, тарифними ставками (окладами) працівників і посадовими окладами незалежно від форм і систем оплати праці, прийнятих на підприємстві;
· суми процентних або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг), у випадках, якщо вони є основною заробітною платою;
· суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет та журналів, телеграфного агентства, видавництв, радіо, телебачення та ін., а також оплату їх праці, що здійснюється за ставками авторської винагороди.
Додаткова заробітна плата являє собою теж винагороду, однак, на відміну від основної заробітної плати, вона виплачується за працю понад установлені норми – за трудові успіхи, винахідливість, а також за особливі умови праці. До фонду додаткової заробітної плати відносять:
· доплати й надбавки щодо тарифних ставок та посадових окладів (за високу кваліфікацію, персональні надбавки, за знання іноземних мов, за суміщення професій (посад), за роботу у важких, шкідливих умовах, за вислугу років, стаж роботи);
· гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством (оплата праці у вихідні та святкові дні, оплата щорічних і додаткових відпусток, суми виплат, пов’язаних з індексацією заробітної плати, оплата навчальних відпусток, оплата працівникам-донорам днів обстежень, здачі крові і т.п.);
· премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань (виконання і перевиконання виробничих завдань, виконання акордних завдань у встановлені строки, підвищення продуктивності праці, поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності структурного підрозділу, економія матеріальних цінностей і т.п.).
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат відносяться виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством або які проводяться понад встановлені зазначеними актами норми (оплата простоїв не з вини працівника, суми, що виплачуються працівникові, що знаходиться у вимушеній відпустці, з частковим збереженням заробітної плати, винагороди за відкриття, раціоналізаторство, винаходи, одноразові заохочення, матеріальна допомога, суми наданих підприємством трудових і соціальних пільг працівникам і т.п.).
Відповідальність за правильне планування і витрачання фонду оплати праці покладено на керівника установи і головного бухгалтера.
У бюджетних установах основними формами оплати праці є:
· погодинна;
· відрядна.
Оплату праці, що залежить від якості, обсягу виконаної роботи, а також розцінок на цю роботу, називають відрядною.
При погодинній формі оплати праці первісне значення для визначення розміру заробітної плати мають кількість відпрацьованого часу та кваліфікація працівника.
У бюджетних установах превалює погодинна форма оплати. Вона поділяється на:
· штатно-окладну – за якою кожному працівникові встановлюється місячний посадовий оклад згідно зі штатним розкладом, посадою, освітою, вченим ступенем, категорією;
· просту погодинну – побудована на принципі погодинної оплати: для працюючих встановлюється тверда погодинна ставка;
· погодинно-преміальну – за якою крім заробітку відповідно до посадового окладу, виплачується премія за досягнення відповідних якісних та кількісних показників. Ця система оплати праці є досить продуктивною і стимулюючою.
Відрядна форма оплати праці має наступні системи:
· пряма відрядна;
· відрядно-прогресивна;
· відрядно-преміальна;
· акордна.
Відрядна форма оплати праці застосовується на видах робіт, де є:
· кількісні показники виробітку продукції чи виконаних робіт, які правильно відображають затрати праці;
· можливості встановлення норм виробітку та обліку їх виконання;
· умови для точного обліку виробленої продукції або виконаних робіт;
· виробничі умови для збільшення працівником виробітку продукції у порівнянні зі встановленими нормами та завданнями.
При обліку індивідуального виробітку кожного працівника застосовується індивідуально-відрядна оплата праці, а при обліку роботи, виконаної колективном, – бригадно-відрядна.



<< предыдущая страница   следующая страница >>