asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3
В дому злато и сребро, разлычнія служби,

Тамо дЂла, овамо пировнія дружбы,

Всюду же прілпе серце, ум имать мысль многу,

Убо усты молиться, нЂсть же сердце к богу.

Та бог добре знає «сердечныя бездны» кождого, тому-то «тщи у него богати, нищи небезмездны». А оскільки божа прихильність на боці убогих, прихильний до них і поет.

У «Минутах» із «Зеґара» зло асоціюється в уяві Івана Величковського з якостями, прагненнями, звичками, діями насамперед сильних світу сього. Це — слава, багатство, честь, пияцтво, помпа, гордість, пиха, хвальба, високі думи, похлібство, пещоти, банкети, пиятики, служби, дружби, жарти, сміхи, утіхи, розкоші, скарби, ради, зради, хитрість, ошуканство, клямство, заздрість, ненависть, урода, тілесна краса, мужність, сила, красномовство, удатність, справність, драпіжства, кривоприсяжства. Все це марності сього світу, несталі і нетривалі. Всі вони минуть:
Не пребудет богатство, ни сніидет слава,

Нашедши бо смерть вся сія погубит.
На протилежному полюсі «добра» поет концентрує явища, які асоціюються з приниженими і упослідженими: хвороби, переслідування, муки, біди, жалі, сльози, обиди, рани, наруги, голод, спрагу, наготу, убозтво, каліцтво, сліпоту, німоту, хромоту, труди, невчаси, невпокої. Явища ці — «всякоє зло», але терпіти його доводиться здебільшого «добрим».

Вже замолоду Іван Величковський ставився без будь-якої поваги і до набування багатства, і до панства, що виразно засвідчує його переспівана за Джоном Овеном епіграма про великого пана-магната, котрий притягає золото, як магніт залізо (поет грає на словах-омонімах «магнас» і «магнес»). Скептично ставиться він і до «царського стану», кажучи слідом за тим же Джоном Овеном:
Иншій не хочет, иншій боится сказати

Правди царєм. О нендзный стан царский! — з тонд знати.
Обстоюючи по-християнському трактовану ідею рівності всіх людей, Іван Величковський приділяє багато уваги надзвичайно популярній у мистецтві епохи барокко темі несподіваності, неминучості, невідворотності, всевладності смерті, байдужої до сьогосвітних соціальних градацій та ієрархій, і взаємозв’язаній з темою смерті темі часу — його швидкоплинності, невпинності — темам, що не втратили своєї життєвої активності і в нові часи: пригадаймо хоч би Шевченкового «Косаря». Цій темі у зшитку І присвячено цілу добірку віршів: дві короткі епіграми («На образ юноши красящагося, єму же смерть тайно вослЂдуєт» і «На образ старца, держащаго клепсидру»), епітафію «Нагробок» і цикл із п’яти споріднених між собою темою, настроєм і образами ліричних роздумів, що його умовно можна назвати «Віршами про смерть». Цій же темі присвячено і весь «Зеґар».

Не забуває Іван Величковський і про постійні війни, що розоряли тоді Україну, часті ворожі напади, зокрема турецько-татарські. Звертаючись до святої Варвари, він молить її хранити «нас» «от варварска... находа». Поет славить «добра воина», який, наслідуючи Христу, «здався на раны», «страдав до смерти», але був «врагов побЂдитель».

Отже, навіть побіжні, первісні «проби» ідейно-тематичного «грунту» віршів Івана Величковського приводять до висновку, що ці вірші багаті на думки, злободенні для поетової сучасності, але приховані від нас специфікою тодішнього сприймання і розуміння соціальної дійсності. Придивившись уважніше, переконуємося, що змістовною, актуальною, історично прогресивною була і сама «гіпертрофія форми», властива нашому поетові, оскільки вона об’єктивно вела до секуляри. зації літератури від теології, до осягнення іманентної цінності для суспільства і для індивідууму естетичного, до емансипації поетичної творчості як самостійної галузі суспільної свідомості, до самоствердження красного письменства у новочасному розумінні цього явища.

Завдання дальшого вивчення творчості Івана Величковського полягає не в тому, щоб належно оцінити форму його віршів, ігноруючи їхній зміст (бо глибоко зрозуміти форму, ізольовану від змісту, неможливо, як і глибоко зрозуміти зміст у відриві від форми), а в тому, щоб збагнути оформлений зміст і наповнену змістом форму. І не тільки зміст «зовнішній» — релігійну форму («оболонку») змісту «внутрішнього» (соціального, історичного, філософського), але й зміст «внутрішній», проникнувши до нього крізь зміст «зовнішній». Тільки опанувавши змістом поезії Івана Величковського на обох цих рівнях, можна буде опанувати і змістовність її художньої форми.





<< предыдущая страница