asyan.org
добавить свой файл
1
творчий портрет педагога

Слободян Г. Д.

п’ятеро на педагогічному парнасі
Безумовно, найпрестижнішим серед освітян є конкурс «Учитель року». Участь у ньому дає можливість заявити про себе як фахово компетентну, творчу особистість.

Крок за кроком, етап за етапом найсильніші піднімаються на свій педагогічний Парнас. Перемога на кожній сходинці вагома і знаменна: вони стають «обличчям» рідної щколи, міста, району, області. Найважча й найпочесніша вершина – це лаври всеукраїнського рівня.

Щороку когорта найсильніших збільшується на п’ять учителів. Якою ж є їхня творча доля?



Гетьманенко Ірина Петрівна

Народилася на далекому Уралі, саме там, де проходить кордон між Європою та Азією, у великому промисловому місті Свердловську, що розташувалось на схилах сивих гір (зараз Єкатеринбург).

Її родина, що походила з давнього селянського роду Рогозіннікових (були серед них й суворі, аскетичні старовіри), нічим не вирізнялась серед інших. Однак по лінії діда серед предків фігурував польський шляхтич Заостровський, якого було заслано в середині 19 ст. на Урал за участь в польському повстанні. Сталінських репресій в 30 роки минулого століття ніхто з родини не зазнав. А ось страшний голод в 30 роки і в часи Великої вітчизняної війни, життя у великій комунальній квартирі, де жило до 10 сімей, – усе це реалії тогочасного існування.

Свердловськ – велике промислове місто, де здавна міцними були традиції майстрів гірської справи. Але серед заводських труб-велетнів, що височіли над житловими масивами, знаходилось місце й для життя духовного. Театри, численні музеї, виставкові зали, палаци культури, декілька вищих навчальних закладів і дослідних інститутів – все це привносило особливу атмосферу у життя міста, промислового, культурного та наукового центру Уралу.

А ще – гори, які піднімаються у небо прямо посеред парків, і… «колдун уральский бородатый», який зовсім недавно ходив вулицею, де Ірина бігала у дитинстві. Саме він, уральський письменник П. Бажов, що уславив усі багатства старого Уралу у своїх «Сказах», навіював відчуття казковості, очікування дива, адже сама хазяйка Мідної гори могла зустрітися раптом на одній з паркових стежок. Ця атмосфера й сформувала, напевно, відчуття: її майбутнє буде пов’язаним з літературою. Саме тому вже в 9 класі пішла вчитися в школу № 9, де відкрили клас з поглибленим вивченням літератури. Ірина вже бачила себе студенткою філфаку Уральського університету, займаючись у літературних студіях. Однак слідом за вітчимом, який вирішив повернутися додому, на батьківщину, опинилася в Західній Україні, в краю, відомому лише з розповідей.

І ось…Львів, 1969 рік, навчання в університеті, й разом з тим відкриття для себе краси міста – міста європейського, старовинного. Годинами могла ходити вузькими вуличками, вбираючи у себе особливий дух Львова. Водночас з головою поринула у навчання, адже заняття проводили професори, справжні метри науки філології, які збирали на лекціях величезні студентські аудиторії і які вміли виявити неабияку повагу до своїх вихованців. Завдяки їм формувалось в Ірини, майбутнього вчителя, розуміння, з чим і як слід йти до учня, бачити в ньому не об’єкт для суми знань, а співучасника важкої роботи, ім’я якої – навчання.

А ще студентські роки надали можливість, як не дивно, краще познайомитись з чудовими місцями Росії – Карелією, Онезьким озером з його островом Кіжи, Ленінградом, де студенти російської філології були на практиці, вивчаючи фольклор і діалекти півночі Російської Федерації. Незабутні враження, які живуть у пам’яті дотепер, стали поштовхом до нових творчих здобутків – Ірина почала писати й прозу.

Вдячна вона Львову й за ще одну важливу подію в її житті – за зустріч з майбутнім чоловіком , який став добрим, усе розуміючим супутником на всіх життєвих шляхах. В шлюбі в них народилось двоє дівчаток – улюблені донечки Олена і Людмила. Це заміжжя дало і ще одне – щастя зустрітись з надзвичайною людиною, другою мамою, С. Ю. Гетьманенко. Усе життя вона, вчитель від Бога, віддала нелегкій справі – учительству, пропрацювавши в Брошнівській середній школі 35 років і учителем фізики, і заступником директора. Вона допомогла Ірині оволодіти азами професії, поважати учнів як особистість.

У перші роки роботи на педагогічній ниві в школі м. Тернополі (1974 – 1980) Ірині Петрівні пощастило на добрих учителів-наставників, які вміли не лише вказати на помилки, а й потиснути руку за вдалий урок, навіть якщо він був звичайний, «робочий». Саме директор ЗОШ № 11 м. Тернополя Сидорко В. К. своєю підтримкою допоміг відчути силу своїх «крил» і зміцнив її впевненість, що вона йде правильним шляхом.

Приїхавши в 1980 році в м. Калуш слідом за чоловіком, якого запросили працювати на «Хлорвініл», спочатку займала посаду відповідального секретаря комісії у справах неповнолітніх при Калуському міськвиконкомі, намагаючись у роботі з неповнолітніми правопорушниками й неблагополучними сім’ями подолати, перш за все, формалізм і байдужість.

А з 1988 року і по сьогоднішній день працює вчителем російської мови та літератури (з 2000 р. – учителем світової літератури) в Калуській спеціалізованій школі І–ІІІ ступенів № 2. Саме тут зібрані по зернинах знання й набутий у попередні роки досвід надали можливість стати фахівцем своєї справи, вчителем, який усвідомлює, що метою його роботи є формування особистості не з енциклопедично пам’яттю й «багажем» знань, а з гнучким розумом, умінням постійно вдосконалювати себе, самостійно приймати рішення та брати на себе відповідальність. Творча обстановка, спрямованість на розвиток асоціативного мислення, емоційність, прагнення вести діалог з учнями – домінуючий фактор на її уроках. Гетьманенко І. П. намагається підтримувати у дітей інтерес до свого предмета, проводячи не лише уроки з використанням інноваційних технологій, а й різноманітні позакласні заходи (лицарські турніри, КВК, казковий калейдоскоп, літературні кав’ярні, вікторини «За сімома замками» і т.п.). Учні, які беруть участь у різних літературних заходах, конкурсах, олімпіадах, пізнають радість пошуку, творчості. Вони самостійно складають сценарії літературних вечорів, пишуть вірші, збирають матеріали для оформлення кабінету. І хоч їхні спроби не є досконалими, але вони є виявом індивідуальності, самостійності, власним творчим набутком, тому завжди сприймаються вчителем схвально. Певним мірилом вчительської роботи Ірина Петрівна вважає слова М. Монтеня: «Нехай вчитель запитає в учня не лише слова завченого уроку, а й зміст і саму суть його, і судить про користь, яку він приніс, не за показниками пам’яті свого вихованця, а за його життям».

За плечима в ГетьманенкоІ. П. чималий педагогічний досвід. Але не зазнала так званого професійного «вигорання». Вона бере активну участь у роботі методичного об’єднання вчителів світової літератури та російської мови, у семінарах, практикумах, в 2004 році стала лауреатом фахового конкурсу «Всеукраїнські вчительські студії», охоче ділиться своїми знаннями, досвідом та творчими доробками з колегами на сторінках фахових журналів. За підсумками атестації Ірині Петрівні підтверджено звання «вчитель-методист» та вищу категорію. Однак найвищою нагородою для неї є посмішки на обличчях її вихованців, які вже самі привели до школи своїх дітей, і слова подяки від учнів та їхніх батьків.

Чи почуває Ірина Петрівна себе щасливою? Без сумніву. Ї не лише тому, що здобула визнання як вчитель, що їй поталанило мати на шляху професійного зростання добрих, мудрих і талановитих наставників. Щасливими є 35 років подружнього життя, вона почуває себе щасливою як матір двох дітей, що і самі вже міцно стоять на ногах, а старша Олена підкорила навіть небо, ставши чемпіонкою України з планерного спорту. Щасливою є як бабуся трьох чудових онуків.

І як заключний акорд хай прозвучать вірші, що написані нею давно, але у ті хвилини, коли необхідно було знов вирішувати, що для неї є найбільш важливим у цьому житті.
ТЫ сможешь ... ВИДЕТЬ ... с закрытыми глазами!

ТЫ сможешь ... ОЩУЩАТЬ, ... не прикасаясь руками!

ТЫ сможешь ... БЫТЬ ... физически в разных местах!

ТЫ сможешь ... ТАК много ... не рассказать в словах!
ТЫ сможешь ... ИСЦЕЛЯТЬ людей, животных и ... Себя!

ТЫ сможешь ... ПРОЩАТЬ врагов, ... прощать ЛЮБЯ!

ТЫ сможешь ... помочь очень МНОГИМ, ... освещая их Путь!

Но ты НЕ сможешь ... ТЕПЕРЬ ... со Своего Пути свернуть!