asyan.org
добавить свой файл
1 2




1.Теоретичні основи дослідження державного регулювання розвитку сфери послуг



    1. Суть понять «послуга», «сфера послуг» і «державне регулювання розвитку сфери послуг» та класифікація послуг


Для того, щоб розкрити суть поняття «державне регулювання сфери послуг», яке є ключовим у нашому дослідженні зупинимося спочатку на дефініціях «послуга» і «сфера послуг».

Незважаючи на те, що це питання розглядалося багатьма спеціалістами й дослідниками в працях [1; 14; 24; 51; 57; 73; 123; 128; 152; 170; 218 та ін.], на сьогоднішній день немає чіткості у розумінні економічного змісту та визначенні понять «послуга» і «сфера послуг». Раніше вважалося, що послуга може бути тільки культурно-побутовою, а до сфери послуг відносили «сукупність галузей економіки, що надають послуги населенню». При цьому акцентувалося, що «в сферу послуг прийнято включати культуру, освіту, охорону здоров’я, побутове обслуговування, пасажирський транспорт і зв’язок, рекреаційні послуги, громадське харчування». Такі погляди дійшли до наших днів у довідковій літературі, наприклад у роботі [170, с.388].

У даний час побутову послугу, як правило, виокремлюють, і говорять про неї як про структурну ланку всіх послуг загалом. Зокрема, побутова послуга трактується в Правилах побутового обслуговування населення як вид діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної із задоволенням конкретної побутової потреби індивідуального замовника [152].

При цьому, особи, яким надаються побутові послуги, називаються замовниками, а особи, які надають побутові послуги, - виконавцями. Виконавці - це суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні особи незалежно від форми власності та фізичні особи) [152].

В результаті, побутове обслуговування населення тлумачиться як організована діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язана з наданням побутових послуг [152].

У довідковій літературі [170, с.418] послуги трактуються у найширшому розумінні як види діяльності, робіт, в процесі виконання яких не створюється новий раніше не існуючий матеріально-речовий продукт, а змінюється якість вже існуючого, створеного продукту. Це блага, представлені не у вигляді речей, а в формі діяльності. Таким чином, саме надання послуг створює бажаний результат. До послуг відносять побутове, комунальне, транспортне обслуговування, лікування, культурно-виховну роботу, догляд за дітьми та за перестарілими. Послугами також вважаються юридичні та інші консультації, надання інформації, що сприяє проведенню ділових операцій [170, с.418]. Отже, під “послугою” розуміють найрізноманітніші види економічної діяльності людини.

Подібним чином тлумачаться послуги в окремих офіційних виданнях, зокрема в статистичних звітах, наприклад, експресінформації Держкомстату України від 23.07. 2007 за №180 «Діяльність підприємств сфери послуг у червні 2007 року. Основні тенденції» [57] (табл.1.1).

У значній частині сучасних довідкових видань сфера послуг трактується як частина економіки, яка включає всі види комерційних послуг. При цьому підкреслюється, що саме сфера послуг складає в економічно розвинутих країнах основну частину економіки (більше 50%). Рештою частин економіки прийнято рахувати промисловість і сільське господарство [69].

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.
Можна навести й інші приклади виокремлення тих чи інших видів послуг. Але, сказаного достатньо, щоб зробити деякі підсумки і уточнення.

На нашу думку, послугу слід трактувати як сукупність дій людини, кількох людей, установ, підприємств чи організацій, що здійснюються для задоволення потреб особи, групи осіб, частини суспільства чи суспільства в цілому, результатом яких є специфічний продукт - трансформовані кваліметричні (якісні) ознаки чи властивості особи, групи осіб, частини суспільства або суспільства в цілому (наприклад, поліпшення індивідуального чи суспільного здоров’я в результаті використання медичних послуг), поліпшенні побутово-рекреаційних умов особи, групи осіб, частини суспільства або суспільства в цілому (наприклад, підвищення якості умов проживання в результаті використання послуг ЖЕКів), забезпечення працевлаштування населення (наприклад, зміна діяльності особи, групи осіб, частини суспільства чи суспільства в цілому в результаті використання послуги сфери праці), регулювання поведінки особи, групи осіб, частини суспільства чи суспільства в цілому (наприклад, регулювання поведінки населення під час виборів кандидатів до органів влади в результаті використання управлінської послуги), переміщення людей, товарів, інформації, сировинних та фінансових ресурсів в просторі (наприклад, доставка людей, товарів до місця призначення в результаті використання транспортних послуг), а також видозмінені матеріально-речовинні форми раніше вироблених товарів (наприклад, відремонтовані товари широкого вжитку в результаті використання послуг в підприємствах побутового обслуговування населення).

Оскільки послуга тлумачиться як сукупність дій людини, кількох людей, установ, підприємств чи організацій, то це означає, що послуга виробляється, адже будь-яка сукупність дій завершується виробництвом чогось і може трактуватися як виробнича діяльність. Отже, виробництво послуг – це виробнича діяльність. При цьому, виробництво послуг – це не просто виробнича діяльність, а адресна виробнича діяльність. Адже вона здійснюється для задоволення потреб особи, групи осіб, частини суспільства чи суспільства.

Сказане дає можливість тлумачити сферу послуг того чи іншого регіону як сукупність його підприємств, установ, організацій, окремих осіб, які виробляють послуги для задоволення потреб як постійного, так і тимчасового населення цього регіону. При цьому, сфера послуг регіону повинна розглядатися як органічна частина сфери послуг країни, що дозволяє застосувати аналогічні підходи до визначення структури сфери послуг країни, регіону, інших локальних територіальних суспільних систем (міст, адміністративних районів).

Враховуючи все сказане вище, очевидно, що, якщо в офіційних виданнях тлумачення послуги та класифікація послуг здійснюються з огляду на результат трудової діяльності в кожному конкретному виді економічної діяльності, то ми пропонуємо розглядати послугу як результат задоволення потреби, що накладає специфічне забарвлення на послугу як на специфічний продукт, яке проявляється через ознаки виникнення потреби. Це дає можливість говорити про відповідну вказаним особливостям класифікацію послуг, яка допомагає не тільки оцінити нові аспекти економічної суті послуги, але й більш точно передбачити їх перспективний розвиток та диверсифікацію, відповідно до палітри потреб, що розширюватиметься за кількістю та інтенсифікуватиметься за якістю. На нашу думку, ця класифікація повинна мати вигляд, представлений в таблиці 1.3.

Представлена в табл. 1.3 класифікація послуг, яка є своєрідним відображенням найважливіших груп потреб населення і суспільного виробництва, дозволить, на думку автора, запропонувати в подальших розділах роботи обґрунтовані форми і методи стимулювання розвитку тих чи інших їх видів для максимально можливого забезпечення найрізноманітніших потреб населення і суспільного виробництва.

Зазначимо, що в наш час поряд з традиційними загальними якісними ознаками послуг (невідчутність, невіддільність, непостійність та в більшості випадків нездатність до збереження) вчені відзначають специфічні риси сучасних послуг, наприклад, деякі з них можуть набувати уречевлених форм (комп’ютерна програма на електронному носії інформації), бути видимими, піддаються зберіганню (послуги телефонного автовідповідача) та не завжди вимагають прямої взаємодії покупця і продавця послуги (видача грошей по дебіторській картці) [216].

Крім того, аналіз вітчизняних та зарубіжних літературних джерел дозволяє стверджувати, що сфері послуг властиві такі особливості, як високий динамізм, територіальна сегментація і локальний характер, висока швидкість обороту капіталу, вища норма прибутку і відносно коротші строки окупності інвестицій в порівнянні з багатьма “товарними” секторами виробництва [216]. Не дивно, що ряд послуг є предметом міжнародної торгівлі. Це активізує розвиток світового ринку послуг, який розвивається більш динамічно, ніж інші

сегменти світового ринку, що пов’язано з ростом сфери послуг у країнах світу, а також із процесами лібералізації, розширенням відкритості національних економік, інтенсивністю потоків інвестицій та посиленням глобалізації світової еко­номіки. Вчені та міжнародні експерти відмічають, що міжнародна торгівля послугами подвоюється кожні 7–8 років, в порівнянні з 15 роками, необхідними для аналогічного збільшення обсягу експорту товарів [216].

В Україні ринок послуг на національному й регіональному рівнях почав фактично розвиватися лише після здобуття країною незалежності. Але, за дуже короткий час він став одним з найприбутковіших та динамічніших ринків. Найбільш сформованим він є в найбільших містах України - Києві, Одесі, Харкові та Донецьку, де все частіше бізнесмени фінансують створення розважальних центрів з максимальним набором послуг «під одним дахом» [171].

В побутовому значенні слово “ринок” означає місце, де укладаються товарообмінні угоди, що виражаються формулою: ТОВАР-ГРОШІ-ТОВАР. Іноді гроші замінюють зобов'язаннями платежів. Історично ринки виникли в рабовласницькому суспільстві. З XII століття сформувався міжміський обмін та зародилися регулярні ярмарки.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Л.Шевчук розкриває «порядок» у територіальній організації медичної допомоги в Україні. Вона показує, що цей «порядок» також грунтується на єдиних принципах, згідно з якими передбачається етапність у діагностиці захворювань та ступеневість в обслуговуванні та лікуванні населення. Першим найнижчим ступенем є первинна допомога, яку надають у сільській місцевості в фельдшерсько-акушерських пунктах, у міській - в амбулаторно-поліклінічних закладах. Ця допомога нвадається, як правило, за місцем проживання, тобто в територіальних межах першого порядку. Другий ступінь - надання початкової спеціалізованої допомоги (терапевтичної, хірургічної, педіатричної, акушерсько-гінекологічної), яка реалізується в поліклініках і лікарнях (для сільських жителів - у поліклініках і лікарнях, розташованих у малих містечках, чи великих селах). Таке обслуговування здійснюється у чітко визначених районах, тобто в конкретних територіальних межах другого порядку. Третій ступінь - це міські центри спеціалізованої допомоги, консультативні кабінети. Вони служать для надання допомоги міським та сільським жителям і мають свої зони обслуговування, які звичайно охоплюють адміністративний район чи кілька адміністративних районів. Четвертий ступінь - комплексна спеціалізована допомога, яку надають для всіх жителів в обласних лікарнях чи обласних консультаційних поліклініках. П'ятий ступінь - вузька і рідкісна спеціалізована допомога, яка здійснюється в регіональних чи республіканському центрах [233, с.137-139].

Таким чином, можна зробити висновок, що ієрархічна територіальна організація притаманна кожному виду послуг. Вона є яскраво вираженою і в сучасній Україні.

Зазначимо, що розвиток сфери послуг має переважно опосередковане відображення в низці економічних теорій.

В цілому під економічною теорією розуміють теоретичні уявлення про економічні процеси і явища, про функціонування господарства, про економічні відносини, що базуються, з однієї сторони, на логіці та історичному досвіді і, з другої сторони, на теоретичних концепціях, поглядах вчених економістів [170, с.395]. Як зазначає Л.Шевчук, дуже часто такі теоретичні уявлення підкріплюються економічними законами, які встановлюються на основі досвіду, практичної діяльності, виявляються шляхом наукових досліджень. Згідно з її твердженням, економічні закони – це особливі групи необхідних, істотних, стійких відношень (взаємозв'язків), які визначають розвиток, структуру і функціонування економічних явищ і процесів. Основні риси цих відношень (взаємозв'язків): об'єктивність, необхідність, обов'язковість прояву, автономність [234].

Побутує думка, що економічні закони, на відміну від фізичних не володіють всезагальністю. У якості аргументу висувається теза, що природа людини як розумної істоти проявляється в її економічній поведінці, зумовленій не тільки об'єктивними законами, але і суб'єктивною волею людей [170, с.395]. Л.Шевчук наголошує, що так однозначно стверджувати не можна. Вона аргументує тим, що такі всезагальні чи універсальні закони як циклічність розвитку, загальна теорія систем властиві і економічним явищам, об'єктам, системам. У якості прикладу Л.Шевчук нагадує про закон економічних циклів, зокрема довгострокових циклів чи “довгих хвиль” Н.Д.Кондратьєва. Ці закони діють незалежно від суб'єктивної волі людей. [234].

В той же час відомий російський вчений Б.В.Прикін вважає, що будь-які дії, які відбуваються в природі, у тому числі в природних і штучних процесах обміну, здійснюються і підпорядковуються, насамперед, економічному полю зовнішнього середовища, котре переміщується по градієнту цілеспрямованих дій в геосистемі [160, с.283]. Очевидно, що в цьому випадку економічним законам відводиться пріоритетне значення: формується думка, що всі інші закони витікають з економічних.

Ми поділяємо точку зору Л.Шевчук, яка вважає, що у регіональних дослідженнях серед економічних закономірностей величезний інтерес представляють закономірності розміщення продуктивних сил (у тому числі, очевидно, й закономірності розміщення підприємств сфери послуг - елементів продуктивних сил) як найбільш загальні об'єктивні причинно-наслідкові відносини між територією (територіальними факторами) і продуктивними силами (у нашому випадку – підприємствами сфери послуг); як відображення тяжіння окремих елементів продуктивних сил до територій з особливими характеристиками, а також як відображення специфіки територіальної організації діяльності населення (концентрація і дисперсність, спеціалізація і комплексність, комбінування і кооперування і т.д.) та розселення. Вона підкреслює, що в той же час терміни “закон” і “закономірність” в економічній науці часто використовуються як синоніми. Зокрема, говорять про закон територіального розподілу праці і закономірність спеціалізації регіонів у внутрішньодержавному та спеціалізації країн у міжнародному поділі праці; закон територіальної інтеграції праці і закономірність комплексного розвитку держави і регіонів і т. д. [234].

Але, на нашу думку, виняткове значення, з огляду на важливість державного регулювання розвитку сфери, має концепція факторів, яка вважається фундаментальною в таких галузях знань, як макроекономіка, розвиток і розміщення продуктивних сил та регіональна економіка, мікроекономіка. Згідно з цією концепцією, на розвиток сфери послуг повинна впливати сукупність рушійних сил (факторів чи чинників), які стимулюють чи гальмують їх розвиток. Отже, вибір форм та методів стимулювання розвитку сфери послуг регіону повинен здійснюватися з урахуванням сили та напрямку дії факторів.

До найважливіших факторів в регіональній економіці відносять економіко-географічне положення, природно-ресурсний потенціал, трудовий потенціал, потенціал економічного розвитку, соціальні, економічні й екологічні фактори, фактори потреб і безпеки населення та ін. На прикладі окремих факторів розглянемо особливості їх врахування при визначенні напрямків розвитку сфери послуг.

Чи не найбільшу роль при визначенні особливостей і перспектив розвитку сфери послуг відіграє такий фактор, як економіко-географічне положення окремих об’єктів та підсистем сфери послуг. Розглянемо особливість врахування цього фактору на прикладі окремого регіону – Львівської області. Особливість географічного положення полягає не тільки в окресленні положення регіону, сферу послуг якого розглядаємо, в структурі інших регіонів України, але й у виявленні взаємозв’язків сфери послуг регіону як з іншими підсистемами регіону, так і з оточуючими його полюсами сили, елементами каркасу території (транспортними магістралями й вузлами) і т.д. Згідно з даними Львівська область розташована в західній частині України і займає територію 21,8 тис.км2 (рис.1.6).



следующая страница >>