asyan.org
добавить свой файл
1 2 3




РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ


    1. Сутність державного фінансового контролю, його роль та місце у забезпеченні економічної безпеки держави


Трансформаційні перетворення, що відбуваються в Україні, зокрема, у соціально-економічній сфері, вимагають впровадження нових підходів та принципів у функціонуванні системи ДФК. У свою чергу визнання України державою з ринковою економікою ставить перед нею нові завдання із забезпечення економічної безпеки країни, передусім внутрішньої безпеки.

У Законі України „Про основи національної безпеки України” серед сучасних основних і реальних загроз національній безпеці України в економічній сфері виділяється ослаблення системи державного регулювання й контролю у сфері економіки [142]. Визначення наведеної загрози має достатньо загальний підхід, оскільки контроль є важливим елементом управлінської діяльності не тільки в економічній сфері, а й у багатьох інших сферах і тому потребує подальшої деталізації та конкретизації.
Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.
До останнього часу усталене в Україні поняття „контроль”, застосовувалося в досить вузькому аспекті – як перевірка фактичної дії (бездіяльності) та виявлення відхилення її від регламентованої. Мета його здійснення переважно зосереджувалася на встановленні таких відхилень з тим, щоб застосовувати покарання до осіб, які вчинили протиправні дії.

Сучасна міжнародна теорія та практика використовує вже інші підходи щодо поняття „контроль”. У процесі контрольних дій контролюючим органам або особам необхідно встановити не лише факт наявного відхилення від норми, а й проаналізувати природу виявлених фактів порушення та встановити залежність між контрольними відхиленнями в окремих частинах системи та загалом. За результатами перевірки обов’язково робиться висновок про причини порушення та його наслідки для державного або приватного інтересу, а також надаються рекомендації щодо недопущення порушень у подальшому. Контроль – це й активне спостереження за виконанням прийнятих управлінських рішень, впливом керівників на управління, а також за дотриманням законів, правил, норм економічним процесом, господарською діяльністю. Крім того, контроль реалізує зворотний зв’язок в управлінні [154].

На основі проаналізованих сучасних українських джерел із проблематики контролю у сфері управління фінансами можна дійти висновку, що поняття „контроль” трансформується й набуває нового змісту. Це дуже важливо, оскільки визнання країни з ринковою економікою вимагає прогресивного підходу в управлінні господарським процесом як усієї економічної системи, так і окремих суб’єктів господарювання [77]. Контроль як один з важливих елементів управління повинен допомагати керівникам усіх рівнів як при підготовці управлінського рішення, його прийнятті, так і при реалізації цього рішення. Контроль має стати важливим інструментарієм в ухваленні найбільш раціональних, ефективних та об’єктивних управлінських рішень [26].

Аналіз свідчіть, що в Україні процес трансформації розуміння та застосування поняття „контроль” відбувається досить повільно. На це є декілька причин. По-перше, це вплив історичної спадщини радянських часів. По-друге, практична відсутність достатніх теоретико-методологічних розробок та напрацювань у цій сфері. По-третє, небажання керівників державного рівня змінювати стиль та систему управління. Усі ці фактори уповільнюють розвиток системи контролю в Україні.

Щоб побудувати сучасну дієву систему державного контролю в Україні, передусім держава повинна ініціювати процес кардинальних змін у цій сфері. Розпочати цей процес необхідно з перегляду теоретичних і практичних підходів щодо поняття „контролю” як функції держави.

Деякі фахівці розглядають контроль як один з принципів діяльності органів держави або відносять до методів державного управління, вбачаючи у контролі лише певний спосіб діяльності та можливість впливу за його допомогою на поведінку будь-якого об’єкта [85].

Окремі науковці визначають, що держава є одним із головних суб'єктів здійснення контрольної функції у суспільстві. Це випливає з того, що держава має можливості й наділена реальними повноваженнями для впливу на суспільство, при здійсненні якого покладається на результати контролю. Завдання державного контролю у демократичній державі має полягати у спостереженні та перевірці розвитку системи і всіх її елементів відповідно до визначених напрямів, а також у попередженні можливих помилок і суб’єктивних неправомірних дій, що суперечать чи слугують стримуючими факторами такого розвитку. Разом з тим контроль тісно пов’язаний з іншими видами діяльності та може входити до їх складу як певна частина. Як функція державного управління контроль має специфічній характер. Тому контроль як певний вид діяльності можна розглядати як самостійну дію або як складову інших видів діяльності держави та функцій її органів [26].

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Розуміння сутності ДФК необхідно розглядати з точки зору виконання ним ще однієї важливої функції – це забезпечення стабільного бюджетного процесу на всіх його стадіях та збалансованого розвитку бюджетної сфери, тобто „стабілізуючої” функції. За допомогою ДФК забезпечується чітка системна робота органів державної влади у фінансово-бюджетному процесі [83].

Виходячи з досліджених нами функцій та сутності ДФК, можна виділити основні цілі державної політики з питань національної безпеки, які визначені серед пріоритетних напрямів у Законі України „Про основи національної безпеки України” – це оздоровлення фінансово-кредитної сфери та забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери [142].

З метою забезпечення виконання визначених стратегічних цілей державної політики щодо економічної безпеки держави, а також виходячи з необхідності посилення ролі ДФК у системі економічної безпеки та підвищення ефективності його розвитку на часі постало питання розробки Стратегії розвитку державного фінансового контролю. Стратегія повинна базуватися на сучасних розробках теорії та методології у сфері ДФК.

Ця стратегія на довгострокову перспективу дозволить окреслити основні стратегічні напрями розвитку ДФК, визначити стратегічні завдання для державних органів усіх рівнів, створити дієву систему противаг наявним загрозам економічній безпеці держави та гарантовані умови забезпечення її на відповідному рівні, який необхідний для стабільного розвитку економічної системи. Такі завдання мають узгоджуватися зі стратегічними напрямами розвитку України щодо соціально-економічних аспектів національної безпеки: забезпечення сталості соціально-економічної системи держави, захист народного господарства від зовнішніх та внутрішніх загроз, подолання кризових явищ в економіці та соціальній сфері [160].

В умовах розвитку демократичного суспільства, з переходом економічної системи до ринкових відносин об’єктивною є необхідність розвитку ефективної системи ДФК, яка стане одним із дієвих інструментів у забезпеченні економічної безпеки держави.


    1. ^ Основні види, форми й методи державного фінансового контролю


Розробка та створення сучасної теорії та методології у сфері ДФК та забезпечення її ефективного функціонування може відбуватися за умов систематизації у єдину класифікацію. У практичному аспекті це має вирішити питання дублювання функцій та повноважень контролюючих органів, дозволить чітко окреслити сферу дії ДФК, сприятиме створенню єдиної інформаційно-комунікативної системи, поліпшить якість системи підготовки і перепідготовки кадрів у цій сфері, а також наблизить українське законодавство до сучасних міжнародних вимог та стандартів.

У наукових працях вітчизняних та зарубіжних авторів багато уваги приділяється проблемі упорядкування та застосування основних видів, форм та методів. Проте єдиного підходу щодо систематизації їх у єдину класифікацію не вироблено, що створює плутанину у визначенні єдиних підходів, механізмів, процедур ДФК і як наслідок є однією з причин хаотичного визначення функцій та повноважень контрольних органів.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Такий підхід до систематизації фінансового контролю певною мірою наближений до основних сучасних європейських стандартів щодо класифікації контролю, зокрема, положень Лімської декларації керівних принципів контролю державних фінансів [178]. Так, органи зовнішнього контролю не входять до організаційної структури підконтрольних їм органів. Поряд з цим кожен державний орган чи організація мають у своєму складі власний підрозділ внутрішнього контролю. Підрозділ внутрішнього контролю має обов’язково підпорядковуватися керівництву організації, у складі якої він створений. Проте він повинен мати максимально можливу функціональну та організаційну незалежність усередині органу, до складу якого він входить. Вищий орган контролю державних фінансів є органом зовнішнього контролю, завдання якого – перевірка ефективності внутрішнього контролю.

Однак щодо принципів та процедур віднесення органів ДФК до зовнішнього чи внутрішнього в українських реаліях сьогодення можна визначити певні особливості. Якщо проаналізувати організаційну структуру системи ДФК в Україні, то чітко вимальовується централізована авторитарна система контролю за фінансовими ресурсами держави на тлі поступового процесу децентралізації державного управління в цілому. Така нерівномірність у процесі розвитку системи ДФК по відношенню до системи державного управління призводить до формування різних точок зору щодо імплементації в Україні відповідних міжнародних стандартів.

Ми проаналізували два основних погляди щодо віднесення суб’єктів ДФК до „внутрішніх” або „зовнішніх”.

Один погляд, який висловлюють окремі автори, полягає в тому, що до суб’єктів внутрішнього ДФК належать контрольні служби (посадова особа), які функціонують:

- у структурі суб’єкта господарювання (підприємства, організації, бюджетної установи) і здійснюють контроль за його фінансово-господарською діяльністю (так званий внутрішньогосподарський контроль);

- у структурі вищої організації (міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади) і здійснюють контроль за фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих (підконтрольних, підзвітних) суб’єктів господарювання (так званий відомчий контроль) [36, 110].

Усі інші суб’єкти ДФК, які не підпадають під жоден із цих пунктів, вважаються суб’єктами зовнішнього фінансового контролю (щодо суб’єкта господарювання, діяльність якого контролюється).

Другий погляд полягає в тому, що зовнішнім можна вважати лише контроль, який здійснюється незалежним органом. Незалежним органом, з цієї точки зору, вважається Рахункова палата, створена при Верховній Раді України. Усі інші суб’єкти ДФК кваліфікуються деякими фахівцями як внутрішні органи контролю.

З нашої точки зору тут криється певна методологічна та правова неврегульованість, оскільки органи місцевої та регіональної виконавчої влади, які за цією теорією є органами внутрішнього контролю, по відношенню до фінансових ресурсів місцевих бюджетів, не можуть належати до зовнішнього державного фінансового контролю. Виникає правовий вакуум щодо зовнішнього незалежного органу ДФК у частині місцевих бюджетів, оскільки Рахункова палата не уповноважена здійснювати контроль за використанням коштів місцевих бюджетів. Тобто не враховується основний принцип системи ДФК - наявність зовнішнього незалежного контролю по відношенню до усіх бюджетів, у тому числі й місцевих.

На нашу думку, саме органи місцевого самоврядування повинні бути віднесені до зовнішнього ДФК щодо коштів відповідного місцевого бюджету, а місцеві державні адміністрації та територіальні органи міністерств і відомств – до внутрішнього ДФК. При цьому органи місцевого самоврядування можуть забезпечувати ДФК шляхом створення власних незалежних органів контролю (регіональні (муніципальні) Рахункові палати) або через залучення незалежних контролюючих суб’єктів, наприклад, представників Аудиторської палати України чи незалежних приватних аудиторів або аудиторських фірм [78].

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Інспектування фактично є прообразом ревізії та перевірки, тобто є усталеною формою державного фінансового контролю в Україні, що ставить за мету перевірку дотримання вимог чинного законодавства, зосереджуючись на фіксуванні факту порушення, накладенні стягнень та застосуванні санкцій до порушників. При цьому у ході інспектування не передбачається комплексного аналізу діяльності підконтрольних об’єктів та результатів вжиття контрольних заходів, не приділяється увага вивченню чинників, що спричинили порушення, не передбачається проведення профілактики порушень.

Проте в міжнародній практиці більш поширеною у застосуванні є така форма ДФК, як „аудит”. Слово „аудит” латинського походження й означає „слухати”. Термін „аудит” у сучасному світі використовується у трьох значеннях, а саме:

  • окремий вид підприємницької діяльності у сфері послуг економіко-правового характеру;

  • окрема функція управління (складова загальної функції господарського контролю) – функція незалежного фінансового контролю (експертизи);

  • економічна наукова дисципліна, яка досліджує функціонування інституту незалежного фінансового контролю в ринковій економічній системі [7, 13].

Аудит є прикладною економічною науковою дисципліною, за допомогою якої реалізується на практиці одна з основних функцій управління – контрольна функція. Наведемо найбільш поширене у світовій практиці поняття аудита як функції управління: аудит – системний процес одержання (збору) інформації про економічні дії та події з метою встановлення рівня відповідності її (інформації) визначеним (установленим) критеріям та надання результатів зацікавленим користувачам.

Класичного визначення поняття „державний аудит” не надається, оскільки у широкому розумінні цей термін може означати перевірку кожної здійсненої операції, процедури або звіту у будь-якій сфері державного управління, а також системі державного управління в цілому. Державний аудит потребує визначення у більш вузькому аспекті для успішного його застосування та перевірки будь-якої сфери управління з точки зору законності, точності, достовірності, ефективності, доцільності тощо.



следующая страница >>