asyan.org
добавить свой файл
1 2
Вступ. Сполучені Штати Америки (США) займають більше третини континенту в Північній Америці. Мають володіння: Пуерто-Ріко і Віргінські острови, низку островів в Океанії. Територія - 9373 тис. кв. км. Столиця - м. Вашингтон. Населення - 270 млн. чол. Офіційна мова - англійська.

Існуюча американська правова система почала складатися в колоніальний період на початку ХVП століття. Англійські посе­ленці, які прибували до Америки, принесли з собою і англійське право, яке було єдиним діючим правом. У кожній з 13 британсь­ких колоній застосовувались англійські закони та норми загально­го права, але вони мали значні обмеження, які були пов'язані з спе­цифікою соціально-економічних та політичних умов.

Після створення США в них діяли англійські закони, якщо їх суть не суперечила прийнятій Федеральній Конституції, та кон­ституціям штатів і новим законам. Англійське право застосову­валося з обмовкою «в тій мірі, в якій його норми відповідають умовам колоній». На основі цих норм у штатах склалися свої си­стеми загального права, які мали подібні та відмінні моменти у кожному штаті. Для кожного штату силу обов'язкового судового прецедента мало рішення Верховного суду цього штату. Рішення інших судів мають у кожному штаті силу лише «переконуючого прецедентам. Американська революція висунула ідею створення національ­ного, суто американського права. Прийняття Федеральної Кон­ституції 1787 р. та конституцій штатів, які увійшли до складу США, було важливим кроком у цьому напрямі.

Однак у цілому переходу американського права до романо-германської правової сім'ї не відбулося. Лише деякі штати, розташо­вані на територіях, відторгнутих від Іспанії та Франції, прийняли кодекси, які мають риси романської правової системи (Каліфор­нія, Луїзіана).

На сьогодні у США існує дуалістична система, яка має багато східного з англійською: прецедентне право у взаємодії з законо­давством. Право в США в цілому має структуру, аналогічну структурі загального права. Але це тільки зовнішній погляд. При до­сить пильному вивченні цього питання виявляються дуже суттєві відміни. Одна з таких відмін пов'язана з територіальним устроєм США. Штати, які входять до складу США, мають досить широку компетенцію, що дає їх змогу створювати своє законодавство і свою систему прецедентного права.

Отже, можна вважати, що в США існує 51 система права (одна федеральна та правові системи у кожному штаті). Найбільш суттє­ва відміна американської правової системи від англійської - най­важливіше значення Конституції як головного джерела права.

1. Конституція

Конституція США була прийнята у 1787 р. Це одна з найдавні­ших діючих на цей час конституцій та одна з найбільш «жорст­ких»: більш ніж за 200 років до неї було внесено всього 27 попра­вок. У протилежність юридичній конституції Існує, за виразом американських теоретиків, «жива конституція». Іншими словами, Конституція 1787 р. діє у даний час з багатьма доповненнями у вигляді судових прецедентів, законів Конгресу, актів президента.

Конституція - порівняно неважкий документ, за визначенням, яке міститься в ній самій,-є «основним законом країни». Це оз­начає: якщо конституції окремих штатів або закони, проведені законодавчими органами штатів чи всієї країни, суперечать Федеральній Конституції, вони не мають сили. Рішення, внесені Вер­ховним судом США за два сторіччя, підтвердили й закріпили док­трину превалювання Конституції всієї країни.

Влада посадових осіб обмежена, їхня діяльність повинна відпо­відати статтям Конституції чи законам, складеним згідно з її по­ложеннями. Обрані посадові особи повинні переобиратися у певні строки, і тоді їх послужний список підлягає пильному розгляду громадськістю. Призначені посадові особи повинні виконувати завдання, покладені на них, і можуть бути усунені з посади у тому разі, якщо їхня діяльність буде визнана незадовільною. Виняток становлять члени Верховного суду і федеральні судді, які довічно призначаються Президентом США.

Найчастіше волевиявлення американського народу здійсню­ється шляхом голосування. У Конституції, однак, передбачаєть­ся можливість зняття посадових осіб у випадках особливо знач­них посадових злочинів чи неправомірних дій шляхом спеціаль­ної процедури, відомої під назвою «імпічмент». Розділ IV ст. 2 говорить: «Президент, Віце-президент і всі громадські посадові особи Сполучених Штатів відсторонюються від посади, якщо при засудженні в порядку імпічменту вони будуть визнані залучени­ми у зраді, хабарництві чи інших тяжких злочинах і провинах. У таких випадках Палата представників повинна провести законо­проект про імпічмент, потім посадова особа постає перед судом, роль якого виконує Сенат під головуванням Голови Верховного суду Сполучених Штатів.

Імпічмент вважається у Сполучених Штатах заходом ради­кальним. За двісті років існування Штатів тільки тринадцять по­садових осіб федеральної системи підлягали цій процедурі. Се­ред них: дев'ять федеральних суддів, один член Верховного суду, один військовий міністр, один сенатор і один Президент - Ендрю Джонсон. (Юридична комісія Палати представників пропонува­ла застосувати процедуру імпічменту щодо Президента Річарда Ніксона, але він подав у відставку до того, як законопроект був проведений у Палаті.) У цих тринадцяти випадках тільки четве­ро федеральних суддів були засуджені і зняті з постів, які вони займали. Посадові особи в адміністрації окремих штатів також можуть підлягати імпічменту з боку законодавчих влад свого штату.

Принципи державного управління» Хоча з часів свого прийнят­тя Конституція зазнала деяких змін, її головні положення зали­шаються такими, якими вони були у 1789 р.: законодавча, вико­навча і судова влада відокремлені одна від одної і розрізняються за своїм завданням. Повноваження, надані кожній з них, врівно­важуються правами двох інших. Кожна здійснює контроль за мож­ливими перевищеннями повноважень з боку інших гілок влади. Конституція, проведені у відповідності з нею закони і догово­ри, запропоновані Президентом і схвалені Сенатом, превалюють над усіма Іншими законами, актами і постановами виконавчої влади.

Усі особи рівні перед законом і користуються однаковим пра­вом на захист закону. Усі штати рівноправні, й жоден з них не має права отримувати спеціальні привілеї від федерального уряду.

У встановлених Конституцією межах кожний штат повинен визнавати і поважати закони інших штатів.

^ Порядок внесення поправок. Творці Конституції ясно усві­домлювали, що в міру розвитку нації до Конституції доведеться вносити зміни. При цьому вони вважали: порядок внесення змін не повинен бути надто легким, з тим щоб уникнути прийняття недостатньо продуманих і поспішних поправок. У той самий час цей порядок не повинен бути й таким, що дозволить меншості затримати проведення законопроектів, за якими стоїть більшість громадян.

їх рішення полягало у розробці подвійної процедури зміни Конституції. Пропозиція про внесення поправки може бути зроб­лена Конгресом, якщо за неї буде подано не менш як дві третини голосів у кожній палаті. З іншого боку, законодавчі органи двох третин штатів можуть звернутися до Конгресу з вимогою скли­кання національного Конвенту (з'їзду) для обговорення й скла­дання проекту поправки. У будь-якому випадку для набрання чинності поправка має бути схвалена трьома чвертями штатів.

Крім внесення прямих змін до Конституції, може бути зміне­не юридичне трактування її положень. Ще у перші роки існуван­ня республіки в рішенні у справі «Мербьюрі проти Медіссона», Верховний суд висунув доктрину судового перегляду, яка поля­гала в тому, що суд має право на тлумачення постанов Конгресу і винесення рішень про їх конституційність. Ця доктрина дає суду право на Інтерпретацію змісту різних розділів Конституції у зас­тосуванні до юридичних, політичних, економічних і соціальних умов, тобто таких, що змінюються. З роками чимало рішень Вер­ховного суду з обширного кола питань - від урядового регламен­тування роботи радіо і телебачення до встановлення прав обви­нувачених за кримінальними справами - привели до зміни меж застосування конституційних положень, без істотних текстуаль­них змін самої Конституції. Закони, проведені Конгресом для здійснення положень Основ­ного закону чи для їх пристосування до змінених умов, іноді роз­ширюють і навіть змінюють текст Конституції. Правила і поста­нови численних агенцій федерального уряду деякою мірою здійснюють аналогічний вплив. В обох випадках кінцевою є дум­ка Верховного суду щодо відповідності таких законів і постанов задумам і духу Конституції.
2. Вищі органи державної влади

Президент і уряд. Президентська влада, тобто величезний військово-бюрократичний апарат, очолюваний президентом, являє собою за сучасних умов найважливішу політичну устано­ву, за допомогою якої монополістичний капітал США здійснює свою внутрішню і зовнішню політику.

Конституція США наділила президента широкими повнова­женнями, чим поставила його на чолі так званої «виконавчої гілки влади». Однак, конституційні повноваження є лише частиною влади, яку фактично отримав президент з початку епохи імперіа­лізму.

За конституцією, президентом може бути природжений, а не натуралізований громадянин США, який досяг 35-річного віку і проживає безвиїзно у межах США не менше 14 років. Встановле­но також, що президент і віце-президент не можуть бути мешкан­цями одного штату. Однак поряд із цими конституційними вимо­гами, які пред'являються до кандидатів на посаду президента, на практиці з'явилася ціла низка Інших вимог. Практично кандида­том у президенти може бути висунутий лише один з видатних політичних діячів двох головних партій.

Президент обирається строком па чотири роки колегією ви­борців, тобто шляхом непрямих виборів. Кожен штат обирає стільки виборців, скільки сенаторів і представників відсилає до конгресу. Загальне число виборців у країні, таким чином, дорів­нює загальному числу членів обох палат конгресу, плюс три ви­борці від Федерального округу Колумбія. Кожна партія у штаті висуває свій список виборців. Партія, яка набрала більшість го­лосів, надсилає до виборчої колегії усіх виборців від штату. Ви­борців обирають у перший вівторок після першого понеділка ли­стопада місяця високосного року. Обрані виборці збираються у столицях відповідних штатів у перший понеділок після другої середи грудня того ж року і подають голоси за кандидатів у пре­зиденти і віце-президенти.

Підготовка до виборів президента починається приблизно за рік до голосування виборців, коли партії починають підбирати своїх кандидатів на вищу державну посаду. Навесні року прези­дентських виборів у штатах проводяться первинні вибори (прай-меріз), у ході яких висуваються у кандидати на посаду президента і віце-президента від кожного штату, обираються кандидатури виборців, призначаються делегати на національний партійний конвент. Вищої напруги виборча кампанія досягає в середині літа, коли збираються партійні конвенти (з'їзди) для того, щоб вису­нути на пост президента і віце-президента кандидатів.

Національний партійний конвент юридично вважається ви­щим партійним органом, однак насправді він збирається лише раз на чотири роки для того, щоб висунути кандидатів на посаду пре­зидента чи віце-президента від цієї партії.

Усі рішення національних конвентів, включаючи призначен­ня кандидатів, приймаються звичайно більшістю голосів делегатів.

Основна боротьба у ході роботи конвентів точиться навколо найбільш популярних кандидатів; як правило, у кожної партії є 2-3 таких представника. Коли, нарешті, той чи інший кандидат набирає більшість голосів, його оголошують «висунутим одно­стайно». Обравши кандидата на посаду президента, конвент у та­кому же порядку обирає кандидата у віце-президенти. Конститу­ційна процедура обрання президента - чиста фікція, бо насправді результат виборів вирішується у ході голосування за виборців. Та партія, яка зуміла провести у виборчу колегію більшу кількість виборців, стане правлячою партією - її ставленик оселиться у Білому домі на чотири роки. Виборець не є незалежним. У силу традиції, яка склалася, стала непорушною конституційною нор­мою, виборець голосує за кандидатів тієї партії, за списком якої він був обраний. За всю історію існування США не було випадку, щоб виборець зрадив свою партію і проголосував за іншого кан­дидата.

Конституція говорить, що обраним вважається той кандидат який набере абсолютну більшість голосів виборців. Якщо жоден кандидат не збере такої більшості, то вибори президента прово­дяться палатою представників з числа трьох осіб президентсько­го списку, які набрали найбільше число голосів, однак ця проце­дуру була застосована лише два рази (у 1804 р. був обраний Джефферсон, а у 1824 р. - Адамс).

Обраний президент 20 січня наступного за виборами року при­носить присягу і приступає до виконання своїх обов'язків.

Конституція США нічого не говорить про можливість переоб­рання президента, але з перших років існування США встановив­ся звичай, згідно з яким президент не повинен займати свою посаду більше двох разів. Франклін Рузвельт порушив цю традицію: його обирали чотири рази поспіль. У 1951 р. була ратифікована 29-а поправка до конституції, згідно з якою жодна особа не може бути обрана на посаду президента більше двох разів. Ця поправка була у свій час запропонована супротивниками Ф. Рузвельта.

Віце-президент є головою сенату (хоча останній обирає свого тимчасового голову) і спадкує президентську посаду у випадку смерті або відставки президента. Президент може покладати на віце-президента різні обов'язки.

Президент СІЛА поєднує у своїх руках повноваження голови держави і голови уряду. Він безконтрольний, безвідповідальний і практично незмінюваний. Президент керує величезним військо­во-бюрократичним апаратом, не несе жодної відповідальності пе­ред Конгресом;

Уряд США, який зветься Кабінетом, очолюється президентом. Конституція ні слова не говорить про Кабінет, але вже з прези­дентства Вашингтона (1789-1797 рр.) Кабінет міцно увійшов у державний звичай.

Уряд - Кабінет складається з секретарів (міністрів), і призна­чається президентом за «порадою і згодою Сенату». Це означає, що сенат більшістю у 2/3 голосів повинен затвердити призначе­ний президентом уряд, але фактично верхня палата конгресу ніко­ли не відмовляє президенту у затвердженні його пропозицій. Чле­ни Кабінету - секретарі не є членами Конгресу. Вони цілком і повністю підлеглі президенту і працюють під його керівництвом. Зараз до складу Кабінету входять 12 секретарів: Державний секретар (міністр іноземних справ), міністр фінансів, міністр обо­рони, міністр юстиції (генеральний атторней), міністр транспор­ту, міністр внутрішніх справ, міністр сільського господарства, міністр торгівлі, міністр праці, міністр охорони здоров'я, освіти і соціального забезпечення, міністр житлового і міського будівниц­тва Окрім того, на запрошення президента на засіданнях Кабіне­ту присутні американський представник в ООН, директор адміні­страції з іноземних операцій, директор управління мобілізації, директор Бюро Бюджету, голова комісії громадської служби, по­мічник президента.

У 1939 р. згідно з актом про реорганізацію деякі центральні відомства, глава яких не входить до Кабінету, були об'єднані у певну систему органів, яка зветься виконавчим апаратом при пре­зидентові.

У теперішній час до цього апарату входять центральні відом­ства: Бюро бюджету, канцелярія Білого дому, Рада національ­ної безпеки, Управління мобілізації для оборони, Рада економі­чних консультантів і Дорадчий комітет при президентові з пи­тань урядової організації, Центральне розвідувальне управління тощо.

Канцелярія Білого дому представляє собою апарат, який об­слуговує президента, його підтримує постійний зв'язок з Конгре­сом, з окремими членами Конгресу, з главами виконавчих депар­таментів і центральних відомств, з пресою та іншими органами інформації.

Бюро бюджету було створено у 1921 р. як орган, на який по­кладалася підготовка федерального бюджету. Бюро бюджету до­помагає президенту у підготовці бюджету ы у формулюванні фінан­сової програми уряду, здійснює контроль над виконанням бюд­жету; складає плани про поліпшення адміністрації, а також дає поради виконавчим департаментам і агенціям щодо поліпшення їх структури і порядку роботи тощо.

У 1946 р. було створено Раду економічних консультантів, яка дає рекомендації президенту з економічних питань і складає еко­номічні доповіді президента Конгресу.

У 1947 р. згідно з актом про національну безпеку було засно­вано Раду національної безпеки, яка складається з Президента США, Віце-президента, Державного секретаря, міністра оборо­ни, директора адміністрації з іноземних операцій і директора уп­равління мобілізації для оборони. Крім того, на засідання Ради запрошуються представник об'єднаної групи начальників штабу, директор Центрального розвідувального управління.

Рада національної безпеки дає рекомендації президенту з усіх питань, які пов'язані з так званою «національною безпекою». Це означає, що вона розробляє військові програми, визначає рівень озброєнь, розробляє військову політику, координує і спрямовує діяльність військових і громадських відомств у справі підготовки війни. Рада національної безпеки є найважливішим органом пла­нування агресивної зовнішньої політики США. Формально вона мас дорадчий характер, але фактично рекомендації Ради безпеки рівнозначні нормативним актам, адже роботою її керує сам Пре­зидент.

Будучи главою держави і главою уряду, Президент США на­ділений достатньо широкими повноваженнями. Передусім він стоїть на чолі величезного державного апарату, який нараховує 2,5 млн. громадських службовців, з яких приблизно 1500 чинов­ників федеральних відомств отримують призначення на посаду безпосередньо від президента або за його участі.

Призначення на вищі федеральні посади Президент проводить «за порадою і зі згоди Сенату» (ст. ІІІ розд.2), тобто кандидатури, запропоновані Президентом, повинні бути затверджені Сенатом. За загальним правилом, Сенат не виступає проти кандидатур, ви­сунутих Президентом, але відомі випадки, коли виникали конф­лікти через те, що Сенат відхиляв запропоновані кандидатури.

Конституція постановляє, що Президент має право накладати вето на будь-який законопроект протягом 10 днів із моменту його отримання. Якщо через 10 днів законопроект не буде підписаний Президентом і не буде повернений Конгресу, то він автоматично перетворюється на закон. Отримавши білль із запереченнями Президента, Конгрес може подолати вето, схваливши законопро­ект удруге 2/3 голосів у обох палатах.

Президенти США активно використовують також «кишень­кове вето». Якщо законопроект передається на підпис Президен­ту менше ніж за 10 днів до закінчення сесії Конгресу, Президент, який бажає перешкодити перетворенню цього законопроекту на закон, може і не повертати його Конгресу зі своїми заперечення­ми - достатньо залишити його без підпису, так би мовити, «захо­вати його у кишеню».

«Кишенькове вето» має характер абсолютного вето: Конгрес позбавлений конституційних засобів його подолання.

Оклад американського Президента - 200 тис. доларів, додат­ково 50 тис. на різні витрати, додатково ще 100 тис. доларів на неоподатковувані податком подорожі та офіційні прийоми. З 1991 р. ця сума зросла до 340 тис. доларів.



следующая страница >>