asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 2 3 4 5



Пояснення до таблиці 1:

Перш ніж дати визначення нації, назвати її основні ознаки, що притаманні усім спільнотам цього типу, відзначимо можливість різних підходів до її характеристики. Генетично, з точки зору її витоків, походження, нація — це етнос на найвищому, сучасному ступені розвитку; етнос, що є зрілим в соціально-політичному і культурному відношеннях; етнос, що відповів на виклик модернізації. Структурно, з точки зору її складників, нація - це громадянське суспільство плюс національна (тобто створена культурно спорідненим народом) держава. Функціо­нально, тобто з точки зору виконуваних спільнотою соціальних ролей, нація - це форма і наслідок соціально-політичної мобілізації, суб"єкт політичного процесу, захисник інтересів і архітектор майбутнього певного суспільства. Врахування того, що кожна з національних спільнот має бути проаналізована під кутом зору усіх трьох підходів, дає змогу значною мірою примирити різноманітні тлумачення суті нації, її головних індикаторів, “розвести” їх, віднісши до різних аспектів характеристики спільноти, як це показано в таблиці 2. З неї видно, що коли ми аналізуємо витоки націй (базу націогенези) та хочемо показати, з якого людського матеріалу "ліпилися" нації, то неминуче мусимо говорити про територіально-культурні спільноти, що існували до них — етноси (стовпчик 1), а отже включати до рис усе, чим характеризується певний етнос: мову, територію, особливості психологічного складу. Коли мова заходить про об"єктивні передумови формування націй, ми звертаємося до вивчення усієї сукупності суспільних змін, що прокладали шлях до саме такого типу спільнот, якими стали нації. Узагальнена назва цих змін — модернізація — включає в себе одночасну трансформацію економіки (становлення внутрішнього ринку), культури (виникнення єдиної для всіх верств і територіальних груп високої і загалом секуляризованої культури), соціальної комунікації (формування відокремленої від держави сфери громадського життя і громадської думки), політичної свідомості та політичної організації суспільства (поширення ідей рівності, народного суверенітету і відповідальності уряду перед народом) (стовпчик 2). Проте суспільні трансформації відбуваються як спонтанно, так і з задіянням свідомої волі і цілеспрямованих зусиль певних дійових осіб. Їх свідомість та дії складають суб"єктивні передумови формування націй і відповідають на питання: хто (еліти духовно-інтеолектуальні та політичні, державні структури, національні лідери) і яку (просвітницьку, організаторську, регулятивну) проводив свідому роботу, що сприяла згуртуванню, консолідації цих великих спільнот. У підсумку маємо певний набір індикаторів власне нації як модерної спільноти: формальних (вказують на те, чим вона є з точки зору прийнятих у суспільних науках класифікацій) та змістовних (суттісних), які вказують на риси, що відрізняють націю від інших спільнот та дають змогу виокремити одну націю з-поміж інших (стовпчик 4). Кожна з цих характеристик розкривається в таблиці 2, котра показує, яким складним і багатогранним є цей витвір людської історії - нація. Для практичних цілей запропонуємо, усе ж таки, і більш коротке визначення даної спільноти.

Нація - це сучасна політична і соціальна спільнота, що базується на культурі, яка поділяється усіма, має етнічні витоки і модерний зміст.

Таблиця 2. ^ СТАДІЇ ЕТНО-НАЦІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНЦІВ

(згідно концепції Я. Дашкевича)



I Держава II Держава III Держава IV Держава

(Київська Русь) (Гетьманщина) (1917 - 1920) (1991 - ...)

етно націо- I-й 2-й 3-й

генез генез упадок упадок упадок


Таблиця 3.^ НАЦІОНАЛІЗМ та ЙОГО КРАЙНІ ФОРМИ.


національний екстремізм



націоналізм


шовінізм

  1. різновид політичного екс­т­ре­мізму, що апелює до націо­нальної ідеї, гіпер­­бо­лізуючи значе­ння націона­ль­них завдань, проявля­ючи неприми­ренність, схиль­­ність до використан­ня на­силь­ни­цьких, у тому числі методів збройних методів бороть­би і т.п.;

  2. його ко­рені взагальному мож­на оха­рак­теризувати як екстре­мальні умови існу­вання нації та бороть­би за її політичне самови­значен­ня; інколи вони не мають нічого спільного з націо­нальним відроджен­ням, а є со­ціа­льними або психо­ло­гіч­ними.

  1. природній рух нації за збереження своєї ідентичності, культурної самобутності, за політич­не само­ст­вер­д­ження та утво­рення національних держав;

  2. ідеологія нації як суб’єкта політичного процесу, теоретичний вираз цієї суб’єктності;

  3. різноманітні політичні доктрини і рухи, що формуються під впливом тих умов, у яких відбувається самостверд­ження націй.

  1. націоналізм панівної нації, що обгрунтовує або домагається на практиці панування над іншими народами, в силу своєї уявної вищості;

  2. ко­рені шовінізму можуть бувають пов’язані або 1) з довготривалим існуванням нації в імперському ста­тусі або 2) з ущемленістю інтересів при збереженні (чи набутті) імперських амбіцій.


Таблиця 4. ^ ВИДИ ДЕРЖАВ З УРАХУВАННЯМ РОЛІ ЕТНІЧНОГО ЧИННИКА В ЇХ УТВОРЕННІ ФУНКЦІОНУВАННІ
СУЧАСНІ ДЕРЖАВИ


НАЦІОНАЛЬНІ БАГАТОНАЦІОНАЛЬНІ


Моноетнічні Поліетнічні



Створені на моно­ет­нічній основі (переважно — внаслідок самовизна­че­ння певної етнічної спільноти, але за участю меншин)

створені на полі­ет­нічній основі навкруг культурної серцевини домінуючого етносу (переважно — в емігрантських країнах)



Унітарні Федеративні

“Чисті” З територільними автономіями


1 "Національні взаємини є дуже типовим явищем новочасного громадського життя", зазначав видатний український націолог О. І. Бочковський. На його думку, "завданням націології є з"ясувати, як нарід, що постав і зформувався в попередній історичній фазі, перетворився на модерну націю, як героя сучасної історії". (Бочковський О. І. Вступ до націонології. Мюнхен, 1991-92, с. 14, 97). Обгрунтування вирішальної ролі націй в історичному процесі в нову добу дається також у працях професора Гарвардського університету (США) Романа Шпорлюка: R. Szporluk. Communism and Nationalism. Karl Marx versus Friedrich List. - New York, Oxford, 1991; Р. Шпорлюк. Українське національне відродження в контексті Європейської історії кінця XVIII - початку XIX ст. // Україна. Наука і культура. Вип. 25. - К., 1991. С. 159-167.

2 H. Seton-Watson. Nations and States. A Inquiry into the Origins of Nations and the Politics of Nationalism. Boulder (Colo.), 1977. p.5.

3 Критичний огляд подібних інтерпретацій див.: Я. Грицак. Чи прийшов час для Сови Мінерви? // Сучасність. 1993. № 4. С.159-165.

4 Див.: Г. Дацюк. Княгиня в царстві духу // Голос України. 1991. 10 грудня.

5 О. Мотиль. Держава і нація // Quo vadis, Україно? - Одеса: Маяк, 1992. с.92.

6 Cеред праць останніх років див.: Грицак Я. Українське національне відродження: тяглість і перервність традицій // Зустрічі. 1991. №2; Зварич Р. Філософічні основи українського націоналізму // Державність. 1992. №1 (4); Петрів В. Походження українського народу. - К., 1992; Українська душа - К., 1992; Шкляр Л. Е. "Этнос. Культура. Личность. (Философского-методологические вопросы исследования. - К., 1992.

7 Дуже своєрідний підхід не лише до переліку факторів, що впливають на формування етносів, а й до способу їх дії ("пасіонарні вибухи", "поштовхи") має визначний російський дослідник етногенезу Л. Гумільов. Див.: Гумилёв Л. Н. География этноса в исторический период. - Ленинград: Наука, 1990; Гумилёв Л., Панченко А. Чтобы свеча не погасла: Диалог. - Л.: Советский писатель, 1990.

8 Станіслав Оріховський-Роксолан, мислитель епохи Ренесансу, перший політолог українського походження писав про свій народ як про людей мужніх, що вимушені жити в суворих умовах постійного протиборства з ворогами і тому поки що (йшлося про XVI ст.) не настільки освідчених в науках, як західноєвропейці. Однак їх інтерес до наук зростав і С. Оріховський висловлював гордість з приводу здобуття ними знань в Європейських університетах. / Див.:

9 Саме таким незаперечним доказом окремішності українського народу та свідченням особливостей його культури були оповіді чужинців про "країну козаків", які в ній побували. Рецепція України в Західній Європі XVI-XVIII ст. // Сучасність. 1993. №2. С. 94-109; Його ж: Християнська козацька республіка. К., 1992.

10 Див.: Ю. Липа. Призначення України. К., 1992. С. 214.

11 О. І. Бочковський. Вказана праця. с.14-15.

12 Там само. с. 97.

13 Там само. с. 98; 166-170.

14 Див.: Т. Секіне. Дві японські перебудови // Наука і суспільство. 1990. №12. с. 24-25.

15 Там же.

16H. Seton-Watson. Op. cit. p.142. Цей приклад показує, що недооцінка етнічного фактору веде часом до серйозних теоретичних помилок і до неправильної оцінки політичної ситуації.

17A. Smith. The Ethnic Origins og Nation. - Basil Blackwell, 1986, p.2 (Цит. по: М. Богачевська-Хом"як. Про вжиток методологій студій жіноцтва в дефініції націоналізму // Політологічні читання. 1993. №4. с. 117).

18Див.: Р. Шпорлюк. Українське національне відродження в контексті європейської історії кінця XVIII - початку XIX ст. // Україна: Наука і культура. Вип. 25. К., 1991. С. 159-160.

19 Цит. по: R. Sporluk. The Imperial Legacy and Soviet Nationalities" Problem / Ed. by Hajda and M. Beissinger. - Boulder etc., Westview Press. p. 6-7.

20 О. І. Бочковський. Вказана праця. С. 266

21 Див.: Я. Дашкевич. Перегук віків: три погляди на минуле і сучасне України // Україна. Наука і культура. Вип. 26-27. Київ, 1993.–С. 44-53; Р. Шпорлюк. Українське національне відродження... // Там само. Вип. 25. Київ, 1991.–С.159-167; Я. Грицак. Чи прийшов час для сови Мінерви? //Сучасність. 1993. №4. С.159-165.

22 Див.: Quo vadis, Україно? – Одеса. 1992. С.110

23 K. Davisha and B. Parrott. Russia and the New States of Eurasia. The Politics of Upheaval. Cambridge University Press, 1994. P.24.

24 Липа Ю. Призначення України. – Львів: Просвіта, 1992. С.171

25 Богачевська-Хом’як М. Про вжиток методологій студій жіноцтва в дефініції націоналізму // Політика і час. 1993. №4. С.116.

26 Шпорлюк Р. Українське національне відродження в контексті європейської історії кінця XVIII – початку XIX ст. // Україна. Наука і культура. Вип. 25. К., 1991. С. 159.

27 Дзюба І. Україна на шляхах державотворення // Літературна Україна, 27 серпня 1992р.

28 Див.: О. І. Бочковський. Вказана праця. с. 6.

29 Див.: А. Киви. Власть либо сильна, либо терпит крах. // Известия. 27 сентября 1991 г.

30 Див. газета “Русский порядок” 21 травня 1993 року.

31 Х.Ортега-и-Гассет. Старая и новая политика //ПОЛИС, 1992. №3. С.136-137.

32 Там само.

33 Дзюба І. Україна на шляхах державотворення //Літературна Україна. 27 серпня 1992.

34 Див.: Нова генерація. 1991. № 11.



<< предыдущая страница