asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 4 5

Рукопис брошури “Нація як суб’єкт політики”. - Львів: Кальварія, 1997. — 55 с. (можливо з деякими відхиленнями від опублікованого тексту)


Зміст :

Вступ. Місце нації в системі суб’єктів політики.

Частина перша. Н а ц і я я к п о л і т и ч н а с п і л ь н о т а.

1. Теоретичні підходи до розуміння нації.

2. Етнічне підгрунтя націй.

3. Різноманітність шляхів націотворення.

4. Ознаки нації як модерної соціокультурної і політичної спільноти.

5. Національне відродження і національні еліти.

Частина друга. П о л і т и ч н е с а м о с т в е р д ж е н н я н а ц і й.

6. Зміст національних інтересів.

7. Національна держава як засіб політичного самоствердження націй і захисту національних інтересів.

8. Принцип самовизначення націй: логіка ідеї і суперечності її практичного втілення.

9. Націоналізм: сутність і різновиди.
ВСТУП

Нації належать до найчисельніших групових cуб"єктів політики, котрі уособ­люють горизонтальну диференціацію людства, його різнобарвність, багатство культурно-психологічних і політичних форм. Вони відіграють вирішальну роль у процесах суспільної консолідації та взаємодії і є чи не найголовнішими дійовими особами історичного процесу, принаймні, коли мова йде про нові і новітні часи1. Всупереч утопічним прогнозам щодо денаціоналізації людства, поширеним на початку ХХ ст., роль нації як форми суспільної організації і чинника політичного життя аж ніяк не зменшується. Навпаки, нація все виразніше виступає як базовий елемент людського співтовариства, дійова особа політики.

Роль національного чинника і національної проблематики особливо зросла після розпаду СРСР та утворення на його теренах національних держав. Більшість із них, у тому числі й Україна, розвиваються як демократичні національні держави, що утворилися внаслідок самовизначення корінної (заголовної, титульної) нації і стали рівноправними членами світового співтовариства, суб’єктами міжнародної політики. Для народів цих країн поняття “нація”, “національна держава”, “національний і державний суверенітет”, “національна ідея”, “націоналізм”, “національні інтереси” - не голі абстракції, а вплетені в повсякденне життя найактуальніші категорії. До них апелюють (і на них спекулюють) різні політичні сили, їх часто і неоднозначно вжива­ють публіцисти. Люди інколи губляться в лабіринті суперечливих трактовок та оці­нок різноманітних явищ і понять національної сфери. Тому одне з головних зав­дань цієї публікації полягає в тому, щоб поставити їх інтерпретацію на належний рівень компетентності, раціональної обгрунтованості і, одночасно, доступності для розу­мі­н­ня як студентом вузу, так і політичним діячем, або й пересічним громадяни­ном.

Нації - їх походження, розвиток, різні аспекти внутрішнього життя та міжна­ціональ­ного спілкування - вивчаються різними науками: історією, культурологією, етнологією, соціологією, політологією. Політологічний підхід є головною особливістю цієї роботи. Відповідно до предмету політичної науки, її, передусім, цікавить зміст та взаємодія інтересів учасників політичного процесу, фактори їх сили і слабкості, місце і роль у створенні стабільних держав. Стосовно даної теми політологія прагне відповісти на питання: Що таке нація як учасник політичного процесу і як вона утворилася? Яка її специфіка порівня­но з іншими дійовими особами політики? В чому полягають та як (за допомогою яких дій та інститутів) задовільняються національні інтереси?

Питання ці не прості і не чисто академічні. Відповіді на них так чи інакше орієнтують людей відносно вибору шляхів і засобів практичної політики. Тому й теоретичні дискусії з проблем виникнення і розвитку націй, їх ролі в процесах консолідації і виникнення конфліктів мають, як правило, прихований політичний підтекст. Розуміючи, що повністю уникнути політизації теоретичних підходів важко, автор цієї роботи все ж таки прагнула до неупередженого, логічно послідовного і емпірично підтверженого викладу матеріалу - з урахуванням багатоманітності точок зору з даного питання.

У роботі висвітлюються як теоретичні, так і політико-практичні проблеми розвитку і фун-кціонування націй як суб’єктів політики - на основі докладного аналізу широкого спектра сучас-них наукових підходів до вивчення націй, з дотриманням принципів толерантності та неупередже-ності. Зміст

Ставлячи за мету поширення наукових знань про націю та ії роль у держа­во­творенні, роблячи одну з перших спроб дати систематизований виклад теорії політичної суб’єктності націй, автор, у цілому, дотримувалась уже існуючих концепцій теорії націй, зокрема тих, які розглядають націю як модерну спільноту (таку, що в своєму теперішньому вигляді і розумінні є продуктом нового часу), та вважають, що загальним правилом націотворення є її “виростання” (природнє формування) на базі певного етносу (етносів). Разом з тим, з низки найбільш контровер­сійних питань, таких як головні чинники націо­тво­рення, зміст і різновиди націоналізму та ін., автор намагалася сформулювати власні підходи та дати власні відповіді., які на її думку, сприяють з”ясуванню деяких недостатньо зрозумілих або неоднозначних аспектів становлення і розвитку націй.. Звичайно, сподіватись на загальну згоду щодо сформульованих у роботі підходів марно; дискусії триватимуть у майбутньому, як вони тривали досі. Але важливим є інше: щоб у ході цих дискусій вчені знаходили нові аргументи, з”ясовували досі затемнені сторони спірних проблем та, шукали в супереч­ках зерна істини, дотри­мую­чись принципу толерантності й неупередженості.

Отже, як читач міг зрозуміти із сказаного вище, на відміну від багатьох робіт, в яких національна проблематика розглядається під кутом зору етнополітики - галузі політології, що вивчає співжиття етнічних груп, становище національних меншин, політику держави по врегулюванню етноконфліктів тощо, - у пропонованій роботі увага зосереджується на висвіт­ленні як теоретичних, так і політико-практич­них проблем розвитку і функціонування націй як суб’єктів політики - внутрішньої і зовнішньої, як спільнот, яким історія відвела роль творення держав на певному ступені розвитку людства. На основі докладного аналізу широкого спектра сучасних наукових підходів, в роботі аналізуються складні і різноманітні шляхи націотворення, розкривається зміст і специфіка національних інтересів, роль національних держав у справі їх захисту, аналізуються суперечності між проголошенням принципу само­ви­зна­чення націй і фактичною поведінкою вже існуючих національних держав (особ­ливо великих і 6могутніх) у випадках, коли необхідно підтримати право конкретного народу на створення своєї держави.

Робота може бути корисною для викладачів і студентів при вивченні курсів політології, соціології, а також як посібник зі спецкурсу на відповідну тему (разом з іншими книгами і статтями). Вона написана простою, зрозумілою мовою і, як сподівається автор, може зацікавити також громадських діячів, політиків, усіх громадян, які хочуть глибше зрозуміти політичну природу та політичні аспекти життя націй, особливості їх функціонування як дійових осіб політичного процесу.
^ 1. Теоретичні підходи до розуміння нації.

Одним з найскладніших і найдискусійніших питань теорії нації є визначе­н­ня суті цієї спільноти. Передумови виникнення націй, шляхи і підстави їх кон­со­лідації, способи самовияву настільки багатогранні і своєрідні, що дослідники поки що не досягли великих успіхів у відокремленні базових сторін їх життє­дія­ль­ності від похідних, загальних від особливих та у формулюванні такого ви­зна­чен­ня нації, яке б задовільняло всіх. Саме цей факт, очевидно, і послужив під­ста­вою для наступної сентенції одного з відомих дослідників національних проб­лем, професора з Великобританії Х. Сетона-Вотсона: "Я змушений зробити вис­но­вок, - пише він у книзі "Нації та держави", - що ніякого "наукового визна­чен­ня" нації не можна придумати, хоч феномен нації - існував і існує. Все, що я мо­жу стверджувати, - це те, що нація існує, коли значне число людей у суспільстві роз­глядає себе як таких, що складають націю, або поводять себе таким чином, як­би вони її складали"2. Отже: самосвідомість, самоідентифікація - головна оз­на­ка нації: остання існує остільки, оскільки люди відчувають себе належними до неї. Поза людською свідомістю нації нема. Це - так званий суб"єк­тивіст­ський під­хід до розуміння нації. Але звідки ж береться така самосвідомість? Відповіді на це питання дуже різняться. Одна частина прихильників суб"єктивістського під­ходу шукає підстав національної самосвідомості в глибині тисячоліть, го­во­ря­чи про "містику душі", "голос крові", покладаючись на психо-біологічні чинники і їх незбагненну природу. Інші, навпаки, трактують націю як політичну або куль­тур­ницьку спільноту, що утворена в нові часи зусиллями держави або ін­те­лек­туалів на підставі певного роду міфів (про спільні корені, традицію і т. п.) Тому вона є, мовляв, "штучною", "уявною" спільнотою3 і може бути об"єктом довільного вибору окремих індивідів.

Справді, ми знаємо непоодинокі факти вибору національності (належності до нації) окремими особами: як пересічними громадянами, так і видатними особистостями. Наприклад, визначна діячка українського громадського руху, просвітителька і педагог Софія Русова не була українкою по крові: її батько, Федір Ліндфорс, мав шведське походження, мати - Анна Жерве - французьке, але Софія всім серцем cприйняла болі української нації і її прагнення до визволення, працювала в уряді УНР, віддаючи всі сили відродженню української мови, культури, духовності4. Не був росіянином за походженням і один з найтонших знавців російської мови, укладач знаменитого тлумачного словника, що не вийшов з ужитку й донині, Володимир Даль. Приклади можна множити. Однак при цьому слід враховувати два важливих моменти, що стосуються поведінки таких великих базових спільнот як нації: 1. усі вони усвідомлюють свої інтереси та включаються в політичний процес як окремі одиниці не інакше, як внаслідок просвітницької та об"єднавчої роботи вторинних суб"єктів політики, що виділяються з їхнього середовища; 2. для цих спільнот характерна розмитість границь, певна "дифузія" індивідів, наявність, внаслідок цього, маргінальних груп тощо. Тому, вивчаючи такі спільноти, необхідно звертати увагу перш за все на структуризацію їх ядра, котре має певну притягальну силу для інших індивідів, а також визначає специфіку спільноти та її майбутній розвиток.

Вчені, що розглядають свідомість і буття нації як взаємопов"язані її характеристики, притримуються об"єктивістського підходу до розуміння суті цієї спільноти. В його рамках також можна виділити декілька напрямків. Один із них, що здобуває зараз все менше прихильників - економічно-детерміністський. Він пов"язує формування і розвиток націй переважно з економічними чинниками (способом виробництва, становленням ринку тощо). Інший - етнічний, зосереджує увагу на реально існуючій спільності історії, культури, мови, психології, тобто етнічних ознаках, як головній підставі національної консолідації. Ще один - політичний напрямок - трактує націю як політичну спільноту, що має свою державу, підпорядковується одному уряду.

Два останні напрямки зараз є найпопулярнішими і в багатьох випадках переплітаються між собою. Наголошення на етнічних або, навпаки, політичних характеристиках нації часто залежить від того, на матеріалі якої країни робляться теоретичні висновки. Історія США, Франції, Великобританії підштовхує дослідника до інтерпретації нації як політичного феномену, в той час як історія Німеччини, Італії, слов"янських країн - до етнокультурної інтерпретації. Наш виклад теорії націй як суб"єктів і об"єктів політики в подальшому також базуватиметься, головним чином, на поєднанні цих двох підходів.

Існують і інші інтерпретації, пов"язані з сучасними методами досліджень в галузі суспільних наук. Політолог із США Олександр Мотиль, наприклад, cпирається на досягнення семіотики (науки про знаки, символи) і розглядає націю як групу людей, "що поділяють певну семіотичну систему. Їх пов"язує розуміння і вживання подібних спільних знаків, символів"5, як етнічних, так і політичних. До таких знаків відносяться мова, одяг, державна символіка, міфологія, політичні акти, що мають символічне значення (Конституція США, Акт проголошення незалежності України тощо). Українська наука, звільняючись від однобокого та уніфікованого "історико-матеріалістичного" підходу до розуміння нації, демонструє весь спектр точок зору, про які йшлося вище, надаючи перевагу етнічній та етно-політичній інтерпретації6.

^ 2. Етнічне підгрунтя націй.

При всій різноманітності теоретичних підходів більшість сучасних дослідників (на відміну від публіцистів і письменників) погоджуються з тим, що нації належать до сучасних (модерних) утворень, які виникли з настанням нових часів. Їм передували (а до деякої міри і сьогодні співіснують з націями) інші види спільності людей: племена і племенні об"єднання та сформовані на їх базі етноси. Зрештою, і сама нація, згідно етнічного і етно-політичного підходу, є етносом на певній стадії його розвитку, зрілості. Отже, з"ясування природи етносів допоможе зрозуміти і суть та особливості націй.

Етноси формуються на основі довготривалого проживання людей на спільній території, інколи - в рамках однієї державності (що додатково сприяє появі і зміцненню спільних рис та формуванню етнічної самосвідомості), у сфері розповсюдження однієї релігії тощо. Під впливом цих, а можливо і багатьох інших факторів, які на сьогонішній день ще недостатньо досліджені7, формується певний культурний (а не біологічний) тип людей. Вони виробляють певні норми моралі, етики і естетики, що передаються від покоління до покоління (традиція) і сприйаються як "свої", узвичаєні, "нормальні" форми суспільного буття, поклоняються своїм богам або по-своєму інтерпретують світові релігії, користуються спільною мовою або близькими мовними діалектами і в більшій або меншій мірі усвідомлюють свою відмінність від інших народів, використовуючи антитези зразка: "ми" - "вони", "свої" - "чужі", "звичне, наше, рідне" - "дивацьке, чуже, далеке".

Самоназва етносу в донаціональний період його розвитку не завжди є чітко визначеною. Вона може пов"язуватися з назвою держави (Русь), релігії (православні, іудеї), провідною суспільною верствою (козаки, козацький народ). Однак неодмінно існує свідомість спільного походження, тривають пошуки (на реальному або міфологічному грунті) спільного кореня. Культурна самоідентифі­кація відбивається в народній творчості (піснях, легендах), а також у писемних творах представників даного етносу8. Інколи ці свідчення етнічної самосвідомості нелегко відшукати в історичних матеріалах, бо вона не прямо висловлена і вимагає досліджень на рівні семіотики, лінгвістики тощо. Але без неї немає підстав говорити про існування етносу як одиниці. Сказати, однак, що етнос явище суб"єктивне, пов"язане виключно з його самосприйняттям було б неправильно. Адже незалежно від його уявлень про себе, існує і певним чином фіксується його образ в очах інших народів, так би мовити - погляд збоку9, що відбиває його реальні характеристики. До уваги в цьому випадку беруться: територія (в яких кордонах проживає даний народ); походження (з якого кореня він виріс, з якими народами споріднений чи близький); тип людей (під оглядом їх зовнішності, психології, моралі, звичаїв і культури); характер занять (господарство, війни і т. д.); взаємостосунки з сусідами.

Ретроспективний погляд на етноси донаціональної стадії розвитку дозволяє завважити не лише те, що характеризувало їх як спільноти, але й те, чого їм бракувало для тіснішої консолідації і яскравішого самовияву у якості суб"єктів історичного процесу. До найголовніших із цих "нестач" слід, очевидно, віднести наступне:

  1. по-перше, етно-культурна приналежність, значною мірою камуфлювалась релігійною та державною підставами ідентифікації і тому не стояла на першому місці в ієрархії критеріїв групової самоідентифікації;

  2. по-друге, приналежність до того чи іншого етносу ще не розглядалась як підстава для самостійного державного існування народу;

  3. по-третє, наявність станового поділу суспільства перешкоджала поширенню ідеї "рівності людей як однакових людських сутностей" незалежно від їх соціального стану, а це в свою чергу утруднювало сприйняття ними представників усіх станів як членів однієї спільноти. Консолідація етносів, а разом з тим і зростання їх етнічної самосвідомості та політичної суб"єктності, відбувалося головним чином у періоди боротьби з ворогами.

Період козацьких війн (кінець XVI - XVII ст.) на Україні якраз є добрим прикладом можливої політизації етнічної самосвідомості, яка в разі успішної визвольної боротьби могла б привести до успішного формування нації. Про "козаків" (тобто українців) почула тоді вся Європа, а самі вони усвідомили свою етнічну і, почасти, політичну окремішність та виявили прагнення зберегти на майбутнє усі свої здобутки в сфері суспільно-політичної творчості, зафіксовані в статтях Богдана Хмельницького. Цей період характеризувався прискоренням процесу націотворення, який пізніше перервався через внутрішні і зовнішні причини. Зростання політичних амбіцій козаків, намагання відстояти свою незалежність у відповідності до принципу "один народ - один політичний устрій" дало підстави П. Меріме назвати Б. Хмельницького першим винахідником націоналізму в Європі10.

Отже, етноси як історичні спільноти - попередники націй проходять певні стадії формування, розвитку, культурного і політичного дозрівання: від згуртування споріднених племен в ширші етнокультурні об’єднання і аж до перетворення цих об"єднань в самосвідомі спільноти, а потім - в суб’єктів політичного життя, що творять або прагнуть утворити держави, тобто - в нації. А сама нація в цих випадках (бо є й інші шляхи націотворення) є не чим іншим, як етносом на вищій стадії його політичної зрілості. "Модерна нація, - пише О. І. Бочковський, - є кінцевим виявом новітнього культурно-історичного процесу. Нарід - це старий витвір не лише історичного, але й природнього процесу, вихідними точками якого були розпорошені племена, злучені кров’ю, цебто спільним походженням. Територія, як спільна батьківщина, об’єднувала народи. Історія моделювала їхню душу, цебто свідомість власної відрубности та самобутности. Модерна нація є витвором цієї національної свідомості та волі до незалежного існування11 (підкреслено мною - А.К.) "Нарід - це етнографічна, національно не викристалізована ще маса. Нація ж - масово усвідомлений і організований колектив"12.

Дуже цікавим є погляд О. І. Бочковського на зміст етно- й націогенезу як на "поступове усуспільнення" всіх верств населення. Перехід ролі національно-активного (і, додамо, політично задіяного) прошарку населення від аристократії до буржуазії ("третього стану"), а потім - до робітництва і селянства. "Модерна нація обіймає всі суспільні шари, з яких складається нарід. Натомість в народі нація була по черзі репрезентована лише горішніми її верствами від корони й династії до панства і буржуазії. В цьому саме криється ключ до зрозуміння дуалізму в назвах нарід - нація, як і до зрозуміння різниці між модерною нацією і народом"13.

Отже, усвідомлення етносом своїх інтересів, прагнення захищати їх політичними методами і за допомогою такого політичного інституту, як держава, говорить про його перехід у нову стадію розвитку - національну.
І якби кожна нація виникала, як описано вище, то її можна було б визначити приблизно так: нація - це етно-політична спільнота, якій притаманний високий рівень консолідації та самоусвідомлення, наявність, творення або прагнення до творення власної держави.

Такі означення підходять для української нації, японської і багатьох інших. Але все ж таки не для всіх. Бо є такі нації, як наприклад, американська, що виникла на основі однієї держави як поліетнічне утворення, або, навпаки, такі, що формувалися шляхом адміністративного роздріблення більш широких культурно-політичних об"єднань моно- або поліетнічного характеру (арабські народи, народи Латинської Америки).

Отже, щоб точніше охарактеризувати сутність нації, маючи на увазі усю різноманітність форм і джерел її творення, необхідно додатково відповісти ще на декілька питань, а саме:

  1. Як пов’язані між собою етнос - нація - держава у різних країнах, хто кого творить і за яких обставин?

  2. Чи кожна нація має етнічну основу і може розглядатися як наступний, вищий ступінь етнічного розвитку?

  3. Чи кожен етнос, що має власну державу (наприклад, русичі в часи Київської княжої держави), може вважатися нацією?

  4. Яке означення найбільше підходить для усіх націй та які є їх різновиди?




следующая страница >>