asyan.org
добавить свой файл
1

«ORION-INTOUR»

04116, Киев, ул.Старокиевская 9

Тел: (38-044) 489-22-99; 489-22-98 Факс

Моб. 067 231-00-35

Ведущий менеджер:

Коноваленко Станислав ICQ#393555784

e-mail: konovalenko@orion-intour.com



Ромни - Густинський монастир (Батьківщина Калнишевського та Сковороди)
Одноденна автобусна екскурсія. Від’їзд з Києва - 7:00, повернення – 22:00.
Екскурсія надає можливість ознайомитись з цими стародавніми козацькими містечками та монастирями Лівобережної України, краю, де народився і зростав Петро Калнишевський – останній кошовий отаман Запорозької Січі, людина неординарних здібностей і унікальної долі. Він став символом славетних козацьких часів, закінчення яких йому судилось пережити.

В Пирятині оглянемо церкву Різдва Богородиці (1781 р.).
Селище міського типу Чорнухи знаходяться в пiвнiчно-захiднiй частинi Полтавської областi. Дата заснування населеного пункту невiдома. Є припущення, що Чорнухи, як фортеця для захисту вiд печенiгiв та половцiв, були заснованi ще за часiв Київської Русi, але наприкiнцi 13 столiття були зруйнованi монголо-татарами. Потiм згадка про мiстечко зустрiчається в 1641 роцi. В iнвентарнiй книзi 1647 р. Чорнухи значаться серед володiнь князя Вишнивецького на Полтавщинi . У 1648 роцi Чорнухи стали сотенним мiстечком Лубенського полку. Збереглися тут земляні вали (так зване "лісове городище), але відомі Чорнухи передусім тим, що тут у козацькій родині народився Григорій Сковорода (1722-1794) – мислитель і просвітитель, поет і музикант, спосіб життя якого перебував у повній гармонії з його вченням. У реконструйованій садибі його батьків відкрито Літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди, також встановлено пам'ятник Г.С.Сковороді.
Лохвиця - старовинне місто, центр Лохвицького району.Точний час заснування невідомий. За часів Київської Русі входила до складу Переяславського князівства І була одним з укріплень Посудьської оборонної лінії. Вперше в Історичних джерелах згадується у 1320 році. В джерелах XVII ст. зазначена як містечко, що мало укріплення - фортецю.В 1648-1658 р,р, Лохвиця - сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (І658-І78І р.р.) полків. Місто мало Магдебурзьке право.Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця ~ центр повіту Чернігівського намісництва. У Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний І шкіряний заводи, тютюнова фабрика. Зараз місто диве і розвивається. Ми подивимось Лохвицю оглядово
Ромни вперше згадуються під назвою Ромен у “Повчанні” Володимира Мономаха в 1096 р. Тоді поселення входило до складу Переяславського князівства. Хоча територія міста була заселена з давніх часів. Про це свідчать пам’ятки кам’яного, бронзового віку, скіфські кургани, городище VІІІ –Х ст. Є безліч версій і легенд щодо походження назви Ромни, одна навіть пов’язує її з латинським “ромено” – фортеця. Після зруйнування в 1239 р. монголо-татарами місто відроджується поступово до ХVІст. Про нього як про значний оборонний пункт на півдні Московської держави згадується в Воскресенському літописі. По Деулінському перемир’ю Ромни відійшли до Польщі , а в 1644 р. стали власністю магната І.Вишневецького. Під час Хмельниччини Ромни стають сотенним містечком. В листопаді-грудні 1708 р. в Ромнах знаходилась зимова штаб-квартира шведського короля Карла ХІІ та гетьмана І.Мазепи. Дякуючи вигідному географічному розташуванню в ХVІІІ – ХІХ ст. в Ромнах формується крупний центр ярмаркової торгівлі. Місто розбудовується. Побудовані у ХVІІІ ст. культові споруди і зараз є окрасою міста. Це Святодухівський собор споруджений в 1738-1747 рр поруч зі стародавнім городищем. В соборній дзвіниці (1751-1780 рр.) в ХІХ ст. переобладнано Василівську церкву. Цікаво композиційно вирішена Вознесенська церква з дзвіницею (1797 р.). Збереглись варті уваги архітектурні ансамблі будівель ХІХ ст. : міської думи, колишніх реального та духовного училища, жіночої гімназії, земської лікарні. Може пишатись місто першим монументальним пам’ятником Т.Г.Шевченку ( 1918 р.) роботи скульптора І. Кавалерідзе. Споруджений в Ромнах і пам’ятник П. Калнишевському - уродженцю Роменщини, останньому кошовому Запорозької Січі. Євангеліє, яке подарував Петро Калнишевський церкві в рідному селі, зберігалось в міському краєзнавчому музеї – одному з найбагатших музеїв області.

Село Пустовійтівка відоме з ХVІІ ст. Саме тут в 1690 р. народився Петро Іванович Калнишевський . Доля цієї людини дивовижна! Чого варте лише те, що він жив у трьох ( ! ) сторіччях. Йому судилось бути останнім кошовим отаманом Запорозької Січі, чи не в найтяжчий час, в час наступу на вольності запорозькі російського самодержавства. Калнишевський сприяв розвитку Запорожжя, в наслідок його зусиль виникло 45 сіл, серед них і знаменита Петриківка Дніпропетровської області. Він став свідком руйнування Січі. Був засланий на Соловки, де провів в казематі довгі 25 років. На 113 році життя 31 жовтня 1803 р. помер в Соловецькому монастирі, де і похований. В селі встановлено величний пам’ятник цьому лицарю козацтва. Відновлюється дерев’яна церква Святої Троїці , яка була побудована в 1773 р. на кошт Калнишевського, і до якої він подарував знамените Євангеліє, багато оздоблене і прикрашене коштовностями. Недавно в Пустовійтівці відкрито музей видатного земляка.

В 1600 р. на березі р. Удай на землях князів Вишневецьких ієромонахом Іосафом був заснованований Густинський Свято – Троїцький чоловічий монастир . В 1615 р. монастир отримав від Михайла Вишневецького грамоту, яку згодом підтвердила і його дружина Раїна Могилянка, на право володіння оточуючими монастир землями. Монастир пережив багато пожеж, але щоразу відбудовувався і укріплювався. Історія Густинського монастиря пов’язана з видатними діячами церкви. Зокрема саме тут був рукоположений в сан ієромонаха Дмитро Туптало ( майбутній святий Димитрій Ростовський). Часто бував у монастирі митрополит Петро Могила. Тут створений відомий Густинський літопис. В монастирі був облаштований родинний склеп Рєпніних - Волконських. Протягом своєї історії монастир переживав і злети і важкі часи. Закривала монастир і царська, і радянська влада, а вже з 1993 р. він діє як жіночий. На сьогоднішній день це чудово доглянутий, надзвичайно рідкісний нині комплекс монастиря – фортеці, що відноситься до видатних оборонних споруд і пам’ятників культури. Ансамбль монастиря складається з потужної оборонної огорожі і воріт (1614-1636 рр.), величного п’ятибанного Троїцького собору ( 1672-1674 рр.), який був побудований коштом гетьмана І. Самойловича, Воскресенської церкви ( 1636-1844 рр.), Петропавлівської церкви ( 1693-1708 рр.), надвратної Миколаївської церкви ( 1693 р.) та корпусу настоятеля
Перша писемна згадка про місто Прилуки в Іпатіївському літописі датується 1085 р. В той час місто було південно-східним форпостом Київської Русі в боротьбі з половцями. Після повного спалення монголо-татарами в 1239 р. Прилуки знову згадуються вже аж в 1459 р,. як місто, що входило до складу Литовського князівства. А в 1590 р. Прилуки були подаровані князям Вишневецьким і разом з Лубнами, Пирятином, Лохвицею, Хоролом, Ічнею, згодом Ромнами увійшли в так звану Вишневеччину – велетенське земельне володіння цього княжого роду на Лівобережній Україні. З початком Визвольної війни 1648-1656 рр. Прилуки стають полковим містом. На початок ХVІІІ ст. це одна з найбільш укріплених фортець Лівоберіжжя. В той час місто бурхливо розвивалось, діяла полкова канцелярія, суд. До наших днів збереглась полкова скарбниця (1709 р.) – рідкісний зразок цивільної споруди в стилі барокко. Вона вважається найстарішою будівлею міста і стала візитівкою Прилук. В 1719 р. царським указом прилуцьким полковником був призначений Гнат Галаган. Це саме той Гнат Галаган, що перейшов від Івана Мазепи на сторону Петра І і брав активну участь в руйнуванні Січі в 1709р.. Може в замолювання гріхів Галаган профінансував завершення будівництва Спасо-Преображенського собору (1705-1720 рр.) і Миколаївської церкви – дзвіниці (1720 р.) Збереглись в Прилуках і декілька церковних будівель ХІХ ст. Це собор Різдва Богородиці (1806-1815 рр.) та Стрітенська церква ( 1889 р.), в приміщенні якої вже довгий час розміщується краєзнавчий музей. З цивільних споруд ХІХ ст. відзначити варто будівлю казначейства, де в 1865-1867 рр. працював відомий український письменник Панас Мирний. Родом з Прилук був народний артист М.Ф.Яковченко (1900-1974 рр.). Збереглась стара дідівська хата, в якій народився актор і садиба, де пройшли його юнацькі роки.

Ціна туру на группу 15 чол. – 199 грн