asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 7 8




РОЗДІЛ 1

ТЕОРІЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УМОВАХ МІНЛИВОСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО СЕРЕДОВИЩА
1.1. Розвиток теорії визначення малого підприємництва і малого бізнесу як загальнонаукових суміжних понять
Однією з найважливіших умов ефективності ринкової системи є існування та взаємодія підприємств великого, середнього та малого бізнесу, кожному з яких належить певна роль в економіці країни.

Цією чи схожою тезою починаються монографії та наукові публікації багатьох учених, які досліджували проблеми малого бізнесу з позицій своїх наукових інтересів. Найбільш відомими серед них є М.П. Войнаренко, А.І. Бутенко, З.С. Варналій, А.Є. Воронкова, В.Ю. Медяник, В.Є. Воротіна, Л.А. Воротін, В.І. Герасимчук, Ф.В. Зіновієв, І.М. Комарницький, С.К. Реверчук, В.Н. Парсяк, В.К. Збарський, Ю.О. Долгоруков, Н.В. Редіна, О.М. Кужман, Д.Г. Лук’яненко та інші. На особливу увагу заслуговують теоретичні ідеї С. Сісмонді - економіста перехідної епохи від дрібного до великого машинного виробництва.

З думкою науковців важно не погодитись. Адже, як вірно зазначає колектив авторів монографії [195], своє значення сектор малого бізнесу продемонстрував у країнах, що зарекомендували себе як країни з розвинутою ринковою економікою, довівши ти самим, що без малого бізнесу ринкова економіка не спроможна ні функціонувати, ні розвиватися. В.Є Воротіна, в свою чергу підтверджує вище наведену думку тим, що „малий бізнес є атрибутом сучасної моделі ринкового господарства, надає економіці гнучкості, мобілізує солідні фінансові та виробничі ресурси, створює сприятливе середовище для конкуренції, забезпечує вирішення соціальних проблем» [191, с. 87].

Додамо від себе, що саме малий бізнес є утворюючим фактором формування паритетності інтересів та цивілізованих ринкових відносин у суспільстві.
Він історично довів свою ефективність, набуваючи нових форм при суспільно-політичних і соціально-економічних змінах.

(ВЫРЕЗАНО) (рис.1.1):


Провідний сектор економіки


Розвиток конкуренції

Основа дріб- нотоварного виробництва







Швидка окупність витрат, свобода ринкового вибору

Раціональні форми виробництва, висока мобільність






Формує основу середнього класу

Визначає темпи економічного розвитку

Реалізація іннова –

цій, нові робочі місця

Рис. 1.1 Характерні риси малого бізнесу
У доповіді Й. Болтона, класичній праці з питань малого бізнесу у Великобританії зазначено: „Проста і навіть дуже проста відповідь на це питання (чому одні фірми більші, а інші менші) є у факті існування різномасштабних економічних завдань. Це означає, що роль малого бізнесу – у виконанні тих функцій, які малі фірми можуть виконувати ефективніше, ніж більш великі фірми, тобто основою їх існування є діяльність, яка не може бути ефективною у великомасштабній діяльності економічної організації” [332, с. 10].

На думку С.К. Реверчука одна з причин успішного розвитку малого бізнесу у сучасній змішаній економіці полягає в тому, що велике виробництво не тільки не протистоїть дрібному, як це було багато років у командній економіці відповідно до вимог соціалістичного господарювання, а навпаки, „культивує” оптимальне поєднання великих та малих фірм. Великі корпоративні об’єднання зовсім не наступають на малий бізнес, а взаємодоповнюють одне одного. І ця взаємодія є принциповою у всіх постіндустріальних країнах, в яких розвинута сфера малого бізнесу [267, с. 31-34].

Економічна природа малого бізнесу визначається двома обставинами: по-перше такий бізнес об’єктивно існує та розвивається як певна цілісність на національному, регіональному та місцевому рівнях; по-друге, малий бізнес є особливим типом підприємницької діяльності. Підхід до малого бізнесу як до сектору економіки заснований на виявленні єдності двох сторін суспільного виробництва: соціально-економічної та організаційно-технічної. Перша сторона представлена виробничими відносинами, що утворюють суспільну форму виробництва, а друга – продуктивними силами, тобто сукупністю матеріально-речових елементів виробництва, робочої сили та форм організації виробництва. Слід зауважити, що остання відображає ( відповідно до рівнів кооперації та розподілу праці ) способи та систему концентрації, централізації і спеціалізації виробництва [9, с. 12].

В контексті визначення економічної сутності малого бізнесу важливо розуміти, що якраз форми організації виробництва є об’єктивною основою утворення підприємств різних розмірів [213, с. 200]. Як справедливо зазначає Л.І. Воротіна, генетичне коріння походження суб’єктів ринкової економіки криється в суспільному розподілі праці та відособлені виробників. Ринок опосередковано об’єднує їх через обмін та ціноутворення [191, с. 4]. Малий бізнес у ринковій економіці стає суспільною формою малої виробничої одиниці, а економічними особливостями, що відрізняють його, є відособленість (господарювання на свій страх та ризик), вузька спеціалізація, реалізація вироблених товарів (послуг) на ринку через купівлю-продаж.

С.К. Реверчук вважає, що сучасний малий бізнес – це система суперечностей, які забезпечують його розвиток. Для сектора малого бізнесу характерними є дві найсуттєвіші ознаки: низька індивідуальна цінність і висока суспільна корисність. Висока суспільна корисність малого бізнесу виявляється в численних макро - та мікроекономічних, соціальних та ідеологічних функціях [267, с. 39]. В свою чергу З.С. Варналій виділяє два види функцій - економічні та соціальні [35].

До економічних належать такі функції, як формування конкурентного середовища та становлення конкурентних відносин, надання економіці гнучкості, сприяння прискоренню реалізації інновацій, насичення ринку товарами та послугами, активізація споживчого попиту.

С. Реверчук, М. Крупка додають функцію залучення до економічного обороту матеріальних, природних, фінансових, людських, інформаційних ресурсів, які „випадають” з поля зору великих компаній, а також поліпшення становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймі часткової компенсації втрат пропозиції на період реструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, задоволення специфічних місцевих потреб; вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самими ефективності їхньої діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дозволяє підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик [264, с. 10].

Не менш важливими є соціальні функції: створення додаткових робочих місць, зменшення рівня безробіття, протидія люмпенізації та поширенню утримувальницької психології; всебічне сприяння розвитку людського капіталу; формування середнього класу - прошарку населення, який реально готовий нести на своїх плечах відповідальність за сталий розвиток економіки, забезпечувати незворотність реформ; розвиток місцевого господарства і ринків з орієнтацією на національні інтереси; загальне оздоровлення економіки і суспільства в цілому через виховання у підприємців господарської і ділової культури [34, с. 34].

(ВЫРЕЗАНО)

Згідно поглядів І. Герчикової підприємництво – це основний вид самостійної господарської діяльності (виробничої або комерційної), здійснюваної фізичними і юридичними особами, іменованими підприємцями, від свого імені й на свій ризик на постійній основі. Це діяльність спрямована на досягнення окресленого результату (одержання прибутку або підприємницького доходу) шляхом найкращого використання капіталу й ресурсів економічно відокремлених суб’єктами ринкового господарства, які несуть повну майнову відповідальність за результати свої діяльності й підпорядковуються правовим нормам (законодавству країни реєстрації) [46, с. 22]. При цьому бізнесом є справа, ділова активність, спрямована на вирішення завдань, пов’язаних у загальному підсумку зі здійсненням на ринку операцій обміну товарів і послуг між економічними суб’єктами ринку з використанням сформованих у ринковій практиці форм і методів конкретної діяльності [46, с.27].

Вивчення літературних джерел показало, що у більшості випадків, під бізнесом прийнято розуміти діяльність суб’єктів економічних відносин щодо виробництва економічних благ та задоволення суспільних потреб, а також отримання економічного зиску на цій основі. Тобто бізнес - це діяльність у системі економічних відносин. Підприємництвом же найчастіше вважається тип виробничо-комерційної діяльності, що базується на специфічному відношенні до навколишнього світу, тобто персоніфікована здатність до інноваційних рішень та ідей. Практична реалізація підприємницької здатності індивідів формує основу для існування бізнесу, що передбачає активну присутність на ринку хоча б двох підприємців.

У цілому дослідження малого підприємництва, доцільно здійснювати на трьох рівнях:

1. політекономічний рівень, що передбачає теоретико-методологічний аналіз соціально-економічного феномену підприємництва, визначення його місця, ролі і значення в економічних системах вищих рівнів, аналіз відносин власності тощо;

2. організаційно-методичний рівень: дослідження організаційних форм існування малого підприємництва, механізмів організації та функціонування, вивчення специфіки діяльності, аналіз досвіду функціонування тощо;

3. прикладний рівень: вивчення специфіки діяльності окремих суб’єктів на певних ринках, правове регулювання окремих видів (сфер) підприємницької діяльності тощо.

Перехід з рівня на рівень відображає методологічну побудову роботи, тобто дослідження будуть проводитись від „загального до часткового”.

Розпочинаючи політекономічний аналіз малого підприємництва, слід відзначити, що будь-яка економічна система – це сфера функціонування продуктивних сил через систему соціально-економічних відносин, що характеризуються різноманітними проявами форм і видів підприємницької діяльності. Саме соціально-економічні відносини є теоретичною передумовою формування поняття „бізнес”. Вони мають складну структуру, що ґрунтується на відносинах власності, яка визначає суспільно прийнятий спосіб поєднання факторів виробництва, а також розподілу результатів від цього процесу. Отже сама власність є теоретичною першоосновою формування поняття „мале підприємництво”.

Речовий зміст малого підприємництва розкриває його зв’язок з розвитком продуктивних сил, а використання потенціалу підприємництва у свою чергу має забезпечувати розвиток усіх його елементів, а саме: людини (як головної продуктивної сили), засобів виробництва, інформації, науки (специфічної продуктивної сили).

У системі продуктивних сил людині належить провідне місце. Це зумовлено тим, що, перш за все, людина створює переважну більшість інших елементів продуктивних сил, а всі елементи системи продуктивних сил без праці людини не перетворюються на фактори виробництва і, крім того, потреби та інтереси людини виступають рушійною силою соціально-економічного прогресу, що підтверджується провідними західними економістами щодо домінування “людського капіталу” у розвинених країнах світу порівняно з фізичним капіталом, тобто речовим елементом процесу виробництва. Це означає, що людина з підприємницькими нахилами від самого початку - від зародження підприємства і упродовж усього його економічного циклу - є провідною структуроутворюючою ланкою, рушійною силою розвитку підприємництва. Таким чином, суттєвою властивістю системи господарювання підприємництва є надзвичайно висока роль людського чинника.

Для виділення суспільної форми підприємництва, необхідно провести аналіз через призму відносин власності - виробничих відносин між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об’єктів інтелектуальної власності і всіх сферах суспільного відтворення. Відносини економічної власності виступають суспільною формою розвитку продуктивних сил. Отже, з’ясування економічної сутності підприємництва необхідно здійснювати на рівні, що передбачає соціально-економічний аналіз форм власності.

Відомо, у процесі виробництва реалізується привласнення предметів праці, що має місце внаслідок процесу праці та засобів праці, робочої сили, предметів споживання і послуг через суспільну форму, яка, власне і виступає відносинами економічної власності. Власність розкриває сутність виробничих відносин, надаючи останнім цілісності, а також є їх системною, комплексною характеристикою. Якщо у відносинах економічної власності подані лише внутрішні, необхідні, сталі, визначальні, сутнісні зв’язки і відносини, то у виробничих відносинах, крім таких форм зв’язку, містяться, відповідно, не тільки внутрішні та необхідні, але й зовнішні і випадкові зв’язки та відносини.

Власність є важливим питанням у характеристиці суспільного способу виробництва. Характер функціонування організаційно-економічних відносин відчуває також на собі істотний вплив власності з можливістю чи неможливістю існування менеджменту, маркетингу чи умов розвитку підприємництва. Істотне трансформування економічної системи фактично не може існувати без попередніх відповідних відчутних змін у відносинах власності. До того ж, розвитку виробництва притаманні певні цілі, досягнення яких і передбачає сам процес розвитку. У свою чергу, власність визначає ці цілі.

В історичному аспекті розвиток форм власності сприяє становленню нових елементів малого підприємництва (до таких відносяться поява маркетингу). Відповідно до цього, суспільна форма малого підприємництва повинна бути такою, щоб забезпечувати розвиток прогресивних і ефективних форм власності.

Отже, економічна категорія малого підприємництва, як уже підкреслювалося, відбиває виробничі відносини, в основі яких є відносини власності. Підприємництво виступає формою реалізації відносин власності і проявляється через систему інтересів.

В значенні економічної категорії мале підприємництво є сукупністю відносин між людьми з приводу здійснення нових комбінацій ресурсів в економіці і досягнення на цій основі найбільшої ефективності виробництва, реалізації максимального прибутку.

(ВЫРЕЗАНО) В.І. Герасимчук, О.В. Мірошниченко, В.В. Онікієнко в науковій роботі [194] зазначають, що єдиного розуміння сутності підприємництва як економічної категорії в літературі не існує. Автори зауважують, що Р. Кантильйон вважав підприємцем індивіда, якому властиві передбачення і здібності до ризику в своєму бізнесі і який реалізує їх з метою отримання додаткового доходу. Ж. Сей і А. Маршалл основною функцією підприємця вважали використання раціональної комбінації факторів виробництва (капіталу, землі, грошей) і отримання підприємницького доходу, а з точки зору Й. Шумпетера, праця набуває якісно нового характеру, якщо вона здатна прогнозувати і враховувати у процесі виробництва динамічно змінювані комбінації факторів і забезпечувати тим самим отримання підприємницького доходу.

В сучасній економічній літературі підприємництво також пов’язується з управлінською діяльністю. Як управлінець, підприємець повинен контролювати розвиток власної справи (бізнесу), керувати найбільш важливими напрямками діяльності. Розмежування функцій власника та менеджера може призвести до того, що особиста економічна зацікавленість підприємця буде обмежена формами та величиною оплати праці, отриманого доходу, але не капіталу [282, с. 27].

Підприємництво як активна, творча поведінка суб’єктів господарювання реалізується через інноваційну діяльність в умовах певного ризику і має на меті отримання особистої вигоди – матеріальної і моральної. Зацікавленість в інноваціях та здатність до ризику відрізняє підприємництво від інших видів діяльності.

Інноваційність, як основну відмінну рису підприємництва, обґрунтував відомий економіст Й. Шумпетер. Цей науковець відмовився від традиційної економічної теорії і стверджував, що „нормою” здорової економіки є не рівновага або оптимізація, а динамічна нерівновага, що викликається діяльністю новатора підприємця і спрямована на утворення нового споживчого попиту, на отримання чогось іншого, відмінного від попереднього, що забезпечує якісно більш повне задоволення потреб. Зокрема, це може бути не зовсім нове, а базуватись на вже відомій споживчій вартості (товарі чи послузі), але запроваджуючи нову технологію, збільшуючи віддачу на капітальні вкладення, підприємець може створити новий ринок і нового споживача [329].

Добитися всього цього підприємець може за допомогою „ресурсу”, який вже існує, і в який він повинен „вдихнути” нове життя або знайти новий ресурс, який допоможе створити нові споживчі вартості, що приведе у кінцевому підсумку до так званого творчого руйнування. Справа в тому, що будь-який ресурс стає корисним тільки тоді, коли людина відшукає його в природі й наділить економічною цінністю. Тобто може отримати з нього або утворити з його допомогою нові товари або послуги.

Звідси випливає, що основним принципом теорії динамічної нерівноваги є інноваційність підходу, в результаті здійснення якого утворюється новий ресурс, що порушує прийнятий баланс. Інноваційний підхід слід розглядати як інноваційний процес, що відбувається постійно і цілеспрямовано в пошуках змін існуючої практики, як джерело отримання соціальних та економічних благ.

Деякі науковці підприємництво визначають як процес самовідновлення і самоорганізації підприємства, що здійснюється у взаємодії з мікро - та макросередовищем його функціонування. На їх думку категорію „підприємництво” можна характеризувати такими ознаками як системна відкритість, невизначеність, ризик, інноваційність.

На погляд Л.І. Воротіної „... підприємництвом вважається не будь-яка діяльність виробника, банкіра, працівника торгівлі, сфери послуг, а лише діяльність власника, який самостійно чи із залученням найманої робочої сили розпочинає і здійснює виробництво, торгівлю тощо” [191, с. 33].

Відомий учений, теоретик підприємництва З.С. Варналій пояснює підприємництво як економічну категорію, особливий тип господарювання, де головним суб'єктом є підприємець, який раціонально поєднує (комбінує) фактори виробництва на інноваційній основі і власній відповідальності, організує і керує виробництвом з метою одержання підприємницького доходу. Відповідно до масштабів діяльності З.С. Варналій підприємництво поділяє на мале, середнє та велике. Він вважає класифікацію за масштабом винятково важливою, адже такий підхід дозволяє виявити і проаналізувати сильні та слабкі сторони кожного суб’єкта з тієї чи іншої сфери підприємництва, визначити оптимальні варіанти їх співвідношення та взаємодії і на цій підставі дати відповідні рекомендації [189, с. 29]. Мале підприємництво З.С. Варналій тлумачить як самостійну, систематичну, інноваційну діяльність малих підприємств та громадян-підприємців на власний ризик з метою реалізації економічного інтересу – отримання прибутку (підприємницького доходу) [34, с. 6].

Суть малого підприємництва закладена в його внутрішніх потенційних можливостях саморозвитку, самовдосконалення, що забезпечують вироблення та реалізацію ефективного механізму ринкового господарювання, використання різноманітних форм реалізації приватної власності навіть за умов нестабільного ринку. Зрозуміти суть малого підприємництва, визначити його довгострокові перспективи неможливо без з’ясування внутрішньої рушійної сили розвитку власності. Такою основою, що викликає незворотні, закономірні зміни різних форм власності або форм їх реалізації, є суперечлива взаємодія між відчуженням та привласненням. У процесі виробництва суперечність між відчуженням та привласненням знімається на підприємствах, що засновані, як правило, на власній праці (без найму робочої сили) або з використанням сім’ї (фермерські господарства, сімейні підприємства, майстерні, громадяни-підприємці тощо). При використанні найманої робочої сили існує закономірність, суть якої полягає в тому, що чим більше підприємство (відповідно власність), тим більше залучається найманої робочої сили, а отже – зростає відчуження робітників від засобів виробництва і кінцевого результату діяльності [36, с. 8].

В.О. Сизоненко вважає за доцільне визначити підприємництво як розвиток інноваційної ідеї в процесі самоорганізації і саморозвитку підприємства у взаємодії із внутрішнім і зовнішнім середовищем його функціонування [281, с. 46]. Цей же науковець у співавторстві Н.Ф. Колесник вважають, що „інтерес підприємця як власника викликає господарську активність в оновленні об’єкта власності, застосовуваних технологій, форм організації бізнесу” [155, с. 26]. Таким чином науковці впевнені, що економічною основою підприємництва є приватна форма власності. Власне кажучи, це твердження уже ні в кого не викликає сумнівів і не потребує теоретичних обґрунтувань.

(ВЫРЕЗАНО) На основі вище проведеного методологічного зрізу аналізу сутності малого підприємництва та з урахуванням вище наведеного визначення виділимо і охарактеризуємо його основні функції (рис. 1.2):



Рис. 1.2 Функції малого підприємництва
Ресурсна функція полягає у тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання землі, сировинних ресурсів, капіталу, праці, грошей, інформації у процесі виробництва товару чи послуг, організовує виробництво, розподіляє засоби виробництва і трудову діяльність.

Інноваційна функція – це здійснення інновацій (нововведень), тобто новаторство, освоєння нової продукції, нових технологій і нових форм організації праці, пошук нових каналів збуту, нових засобів задоволення потреб споживачів та ін.

Функція ризику передбачає необхідність прийняття таких рішень, які спрямовані на досягнення успіху. Але не гарантують його через мінливість та невизначеність економічної ситуації.

Що ж до суті суміжного поняття „малий бізнес”, то на думку С.П. Азізова і П.К. Канінського „малий бізнес – це сукупність малих і середніх підприємств, що прямо не входять ні в одне монопольне об’єднання і виконують підлеглу до монополій роль в економіці”. Автори також наголошують, що до малого бізнесу належить виробничо-господарська та інша діяльність індивідуальних, приватних і окремих малих підприємств, у тому числі селянських (фермерських) господарств та кооперативів, що співпрацюють з окремими підприємствами, діяльність яких спрямована на задоволення мінливих потреб [1, с. 89].

З.С. Варналій малий бізнес пояснює як будь-яку діяльність малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб), спрямовану на отримання прибутку. Практично це може бути будь-яка діяльність, що не суперечить чинному законодавству, та спрямована на реалізацію власного економічного інтересу. Це не обов’язково особливо ризикова та інноваційна діяльність на засадах повної економічної відповідальності [34, с. 7].

При розмежуванні понять „малий бізнес” та „мале підприємництво” З.С. Варналій якісним моментом вважає підвищений ступінь ризику та інноваційність, що властиві саме малому підприємництву [34].

В.І. Герасимчук, О.В. Мірошниченко, В.В. Онікієнко підтверджують думку З.С. Варналія тим, що поняття „підприємництво” виявляється не тотожним поняттям „бізнес” і „малий та середній бізнес”. Бізнес – це будь-яка економічна діяльність взагалі з метою отримання певної вигоди, а підприємництво як господарська діяльність здійснюється виключно на інноваційній основі [194, с. 6]. Що ж до малого бізнесу, то ним може вважатися будь-яка суспільно корисна діяльність фізичних або юридичних осіб, яка має на меті отримання прибутку через виробництво та реалізацію товарів і послуг, які здійснюються на основі законодавчих актів, що регламентують порядок їх створення, функціонування, чисельність персоналу та розвиток підприємницької активності [194, с. 8].

Варто наголосити, що у сучасних науково-теоретичних дослідженнях існують спірні моменти щодо того чи є малий бізнес складовою підприємництва чи, навпаки, підприємництво є складовою бізнесу. У фаховій літературі зустрічаються різні точки зору, яких на думку С.К. Реверчука існує три:

1. бізнес є ширшим ніж підприємництво;

2. підприємництво є ширше ніж бізнес;

3. підприємництво і бізнес, якщо не тотожні то синонімічні поняття [266, с. 46 – 47].

Однак ще Хайек стверджував, що бізнес значно ширше підприємництва [318].

Першу точку зору розглянемо з урахуванням поглядів А.П. Кисельова, який стверджує, що „малий бізнес – поняття значно ширше, ніж малі підприємства. Він включає в себе індивідуальну трудову діяльність, приватні підприємства, фермерські господарства, що можуть функціонувати на правах малого підприємства” [150, с.50]. На думку цього ж автора бізнес охоплює відносини, що складаються між всіма дійовими особами ринку: підприємцями, споживачами, найманими працівниками, державним сектором. Звідси висновок, що треба розрізняти підприємницький, споживчий, трудовий та державний бізнес. Підприємництво ж спонукає до встановлення економічних відносин тільки свого суб’єкта, підприємця, а не всіх учасників ринку [150, с. 30]. Отже, на думку А.П. Кісельова, підприємництво є складовою частиною бізнесу.

Відразу зауважимо, що поділ вище вказаним автором бізнесу на підприємницький, державний, трудовий та споживчий викликав різку критику зі сторони науковців; „Відверто кажучи зрозуміти, що означають ці види бізнесу неможливо. Вони є абсурдними як з погляду політекономії, так і з погляду здорового глузду.

Якщо підприємницький бізнес – це, як вважають автори поняття, що охоплює виробництво і продаж продукції, то чим гірший термін бізнесове підприємництво?

Якщо особа вісім годин стоїть за верстатом за державному заводі, то виявляється, що вона займається трудовим бізнесом ?

Якщо хтось продає на продуктовому базарі польські сосиски, то виявляється, що він займається трудовим бізнесом ?

Якщо державне підприємство продає космічні ракети, то це означає державний бізнес ?

Таке словоблуддя не дасть користь нікому: ні науці, ні практиці, ні освіті” [266, с.46].

І. Герчикова також вважає, що бізнес – це поняття більш широке, ніж підприємницька діяльність, оскільки бізнесом вважається здійснення будь-яких одиничних ризикових комерційних справ у будь-якій сфері діяльності, спрямованих на одержання доходу (прибутку) [46, с. 27].

В той же час колектив цитованої раніше монографії [195] дотримується тієї думки, що підприємництво є ширшим поняттям ніж бізнес і наводить такі порівняльні характеристики малого бізнесу та малого підприємництва (табл. 1.1). Матеріал, наведений у табл. 1.1. є узагальненням наукових пошуків А.В. Козаченко, А.Е. Воронкової, В.Ю. Медяник та В.В. Назарова [195]. Він свідчить про те, що автори первинним вважають мале підприємництво, а малий бізнес як похідну від нього та розглядають їх у монографії у сукупності з поняттям "мале підприємство”.

Таблиця 1.1



следующая страница >>