asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 8 9
РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОГО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ
1.1. Сутність системи ефективного сільськогосподарського землекористування
Систему ефективного сільськогосподарського землекористування слід розглядати у двох площинах: горизонтальній та вертикальній. Горизонтальна площина - це сума своєрідних територій землекористування геометрично неправильної форми. Кожна із таких територій складається із центрального ядра та так званих міні-ядер супутників. Останні розташовуються на межі цієї території, таким чином окреслюючи контури самої території.

Центральне ядро - це частина території або простору, в якому спостерігається максимальна концентрація позитивних або негативних процесів та явищ щодо сільськогосподарського землекористування. У разі домінування на цій частині території природних процесів та явищ над антропогенною діяльністю ядро буде більш стійким і, навпаки, коли домінуватиме антропогенна діяльність, ядро буде нестійким. Це означає, що стійкою або нестійкою буде і система ефективного сільськогосподарського землекористування. Кілька територій можуть становити або зону притягування або зону відштовхування щодо ведення ефективного сільськогосподарського землекористування.

Зона притягування - це територія, де є: максимально сприятливі природно-кліматичні умови для землекористування; максимально тривалий (попередній) історичний досвід сільськогосподарського землекористування; максимально сприятливі можливості використання досягнень НТП у сільському господарстві; максимально можлива самовідновлювальна здатність земель сільськогосподарського призначення; максимальна здатність землевласників та землекористувачів до самоорганізації.

Відповідно зона відштовхування включає територію, де спостерігається: максимальна здатність земель сільськогосподарського призначення втрачати свої природні властивості; максимальна кількість і потужність джерел антропогенного забруднення; максимально частіша зміна умов землекористування та господарювання; максимальна невідповідність між можливостями ефективного господарювання та економічною вигодою від нього; максимально несприятлива демографічна ситуація серед сільського населення.

(ВЫРЕЗАНО)

Система ефективного сільськогосподарського землекористування базується на багатьох методологічних положеннях. Серед них: здійснення ефективної екологічної політики; планування; процес функціонування системи ефективного сільськогосподарського землекористування; система спостереження і контролю.

Розглянемо зазначені положення детальніше. Так, екологічна політика побудована на таких складових, як мета, загальні цілі, завдання, принципи та напрями їх реалізації.

Система планування - це визначення потенційно можливих впливів на саму систему ефективного землекористування, тобто напрямів її розвитку та специфіки функціонування не тільки в просторі, але і в часі з урахуванням причин та наслідків минулого, поточного та потенційно можливих впливів.

Потенційно можливий вплив включає в себе елемент діяльності кількох або окремого об’єкта (суб’єкта), які можуть взаємодіяти з навколишнім середовищем. Вплив об’єкта (суб’єкта) буває як позитивним, так і негативним. На основі законодавчих вимог необхідно виробити певні цілі і завдання для суб’єктів землекористування в умовах позитивних і негативних наслідків такого землекористування.

Завдання потрібно ставити такі, які можна було б оцінити у той чи інший спосіб та, за необхідності переглянути. До того ж для кожного завдання потрібно вказати шляхи та термін виконання. Для успішного сільськогосподарського землекористування доцільно проводити контроль за впровадженням та функціонуванням всієї системи ефективного землекористування. Прозорість такого контролю забезпечить своєрідна програма управління. До неї потрібно включати всі економічні цілі і завдання з термінами виконання та відповідальних за виконання. Крім цього, це дасть можливість оперативно змінювати чи коригувати ті чи інші завдання, з урахуванням мінливості різних факторів.

Процес функціонування системи ефективного сільськогосподарського землекористування зумовлений насамперед визначенням обсягу, кількості і характеру використання тих чи інших видів ресурсів. Обов’язково сюди мають увійти людські, фінансові та матеріальні ресурси. З метою ефективного розподілу ресурсів потрібно розробити відповідні методики обліку витрат або втрат (вигод) певного ресурсу [1, с. 245-252] та методику оцінки покращення стану земельних ресурсів. Окремо слід визначити і врахувати непередбачувані (аварійні) ситуації. Зокрема, потрібно дати перелік заходів щодо ліквідації наслідків аварій або катастроф, перелік небезпечних речовин, їх вплив на земельні ресурси після значного викиду (скиду) із відповідних джерел забруднення тощо.

Спостереження та контроль - це, насамперед, - моніторинг, що дозволить не тільки наглядати за станом земельних ресурсів, але й відповідно контролювати цей стан. Він надасть можливість: коригувати різні дії в системі ефективного землекористування; розробляти показники щодо оцінки стану забруднення земель; спостерігати за впливом людської діяльності і природних процесів на стан ґрунтів; аналізувати причини та проблеми, що виникають; визначати напрями коригування цілей і мети на шляху підвищення не тільки якісного стану сільськогосподарських земель, але і ефективності сільськогосподарського землекористування.

Стосовно аудиту, то крім прийняття певного порядку та правил проведення необхідно визначити види та сфери діяльності, які підлягають екологічному і економічному аудитам, а також встановити періодичність їх проведення. Основна мета аудитів – встановлення відповідності критеріям і вимогам, задекларованим у системі сільськогосподарського землекористування.

Таким чином, ефективне сільськогосподарське землекористування - це безперервний процес впливу суб’єктів (землевласників та землекористувачів) землекористування на об’єкт землекористування (земельні ресурси) для одночасного досягнення економічних, екологічних, виробничих результатів при найменших витратах праці, енергії та матеріалів. Цей процес має розпочинатися з вироблення механізмів мотивації тих чи інших суб’єктів землекористування і завершуватися механізмами контролю за дотриманням усіх запланованих цілей та задумів [2, c. 418]. При цьому мотивація у кожного суб'єкта землекористування має бути своя і оперативно змінюватися залежно від зміни цілей, завдань та від зміни власне середовища (економічного, соціального, правового, культурного, історичного), в якому вони діють. Також важливо врахувати уроки минулого в аграрній сфері [3, c. 50] та забезпечити формування ефективної соціальної інфраструктури села [4, c. 50].

(ВЫРЕЗАНО).

Поряд з основною метою системи ефективного сільськогосподарського землекористування, а саме підвищенням ефективності використання окремих властивостей об’єкта землекористування, в наш час, все більш важливим стає максимальне збереження якості самого об’єкта землекористування, тобто кількості і значимості його окремих властивостей. Для цього потрібно чітко розмежувати суб’єкти землекористування, їх інтереси і функції, тобто створити у форматі загальної системи ефективного сільськогосподарського землекористування свого роду мінісистеми землекористування відповідних рівнів (табл. 1.1).

Дрібні суб’єкти землекористування не завжди можуть стати суб’єктами ефективної системи використання земельних ресурсів, оскільки для цього у них не вистачає власних фінансових ресурсів і особливо площ земель. Для таких суб’єктів прийнятнішою є приватна форма власності, а значить формують свою мінісистему ефективного сільськогосподарського землекористування (нижній, первинний рівень сільськогосподарського землекористування). На цьому рівні, по-перше, кількість суб’єктів землекористування є найбільшою, а по-друге, їх інтереси значно розрізнені. Через це провідним тут повинен бути організаційний принцип, оскільки він сприятиме самоорганізації самих суб’єктів землекористування.

Суб’єктами середньої ланки системи ефективного сільськогосподарського землекористування є відповідні форми господарювання, в тому числі і види підприємств. Саме для дрібних (за площею наявних у них земель ) та середніх господарств різних форм можливе застосування функціонального принципу.

Таблиця 1.1

Показники загальної системи ефективного

сільськогосподарського землекористування*



Показник

(ВЫРЕЗАНО)

(ВЫРЕЗАНО)

(ВЫРЕЗАНО)

Функції системи

(ВЫРЕЗАНО)

(ВЫРЕЗАНО)

(ВЫРЕЗАНО)

Принципи формування системи

(ВЫРЕЗАНО)

(ВЫРЕЗАНО)

(ВЫРЕЗАНО)

Зони землекорис-тування

(ВЫРЕЗАНО)

(ВЫРЕЗАНО)

(ВЫРЕЗАНО)

Механізм формування системи

(ВЫРЕЗАНО)

(ВЫРЕЗАНО)

(ВЫРЕЗАНО)

*Авторське тлумачення
Останній полягає в групуванні суб’єктів сільськогосподарського землекористування в окремо взятому сільськогосподарському підприємстві відповідного виду за певними спільними напрямами діяльності (набір відповідних видів виробництва однієї галузі або підгалузі економічної діяльності) або за певним розподілом функцій в процесі єдиного виду сільськогосподарського виробництва (технологічно завершений процес виробництва).

І, нарешті, найвищий рівень ефективного сільськогосподарського землекористування формується за територіальним принципом. В його основі лежить групування великих, у тому числі і з іноземною часткою капіталу, форм господарювання різних форм власності. До цього процесу має приєднуватися держава як суб’єкт землекористування на базі просторової неоднорідності великих за площею земельних масивів з метою запобігання і зменшення зовнішніх ризиків (економічних, соціальних, екологічних), природно-кліматичних впливів та досягнення максимальної ефективності в сільськогосподарському землекористуванні.

Таким чином, формується мінісистема ефективного землекористування найвищого рівня, яка крім вирішення своїх власних завдань покликана регулювати й інші, нижчі рівні загальної системи ефективного сільськогосподарського землекористування.

Структура інтересів суб’єктів сільськогосподарського землекористування різних рівнів має різну ієрархічну підпорядкованість. Інтереси суб’єктів системи ефективного сільськогосподарського землекористування найнижчого рівня нагадують піраміду (рис.1.1).




Верхній рівень

Середній рівень

Нижній рівень

Рис. 1.1. Структура інтересів суб’єктів нижнього рівня загальної системи ефективного сільськогосподарського землекористування

Структура інтересів суб’єктів середнього рівня є рівномірною на всіх рівнях системи ефективного сільськогосподарського землекористування та нагадує прямокутник (рис.1.2).

При цьому значимість інтересів на всіх рівнях також є приблизно однаковою.




верхній рівень

середній рівень

нижній рівень


Рис. 1.2. Структура інтересів суб’єктів середнього рівня системи ефективного сісільськогосподарського землекористування


Зовсім іншою є ситуація у суб’єктів землекористування верхнього рівня загальної системи ефективного сільськогосподарського землекористування (рис.1.3). Розподіл інтересів цих суб’єктів є зворотним до розподілу інтересів суб’єктів нижнього рівня, тобто кількість їх інтересів зменшується в напрямі від верхнього до нижнього рівнів загальної системи ефективного сільськогосподарського землекористування.






верхній рівень
середній рівень

нижній рівень



следующая страница >>