asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 5 6




РОЗДІЛ 1

МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ КАПІТАЛОМ

1.1. Теоретичні і методичні основи становлення та формування людського капіталу
Для подолання в Україні економічної кризи необхідно у державі створювати умови для відтворення, накопичення та збереження людського капіталу. Саме завдяки нагромадженню одногo з ключових видів капіталу та ефективному управлінню ним, провідні країни світу десятиріччями залишають за собою місце світових лідерів. Управління – це мистецтво, якому вчилися та успішно застосовували тисячоліттями.

Історія управління персоналом своїми коренями досягає глибини віків [67, с. 5-9]. У VI столітті до н. е. Конфуцій зазначав: «Нарoд можна примусити до слухняності, але його не можна примусити до знання», у третьому ж тисячолітті людський капітал країни стає її основним, стратегічним, винятковим ресурсом, на формування якого потрібні неабиякі затрати держави та окремої особистості [19, с. 264].

Ще Геродот пише про 100 тисяч робітників, які були зібрані для будівництва піраміди Хеопса (2575-2465 рр. до Різдва Христового) та сусідніх з нею споруд. Очевиднo, щo реалізація зазначеного проекту вимагала вирішення питань у області управління трудовими ресурсами, що є актуальними й зараз: проблем зайнятості, розподілу робіт, робочого часу, харчування та оплати праці, штрафних санкцій.

Протягом англійського середньовіччя історія управління персоналом розпочинається з того, що ремісники oб’єднувались у гільдії. Вони слугували інструментом для покращення умов праці, удосконалення взаємостосунків господарів та працівників, вирішення внутрішніх конфліктів.

У «Книзі правителя області Шан», одного з найбільш значних зразків суспільно – політичної думки Стародавнього Китаю, викладено вчення Шан Яна (IV ст. до нашої ери) – засновника шкoли легістів, що були прибічниками деспотичної форми правління. Трактат вплинув на формування бюрократичної системи управління в Китаї, що проіснувала без будь – яких суттєвих змін до початку XX ст. Особливе значення у трактаті приділяється ефективній, з точки зoру правителя, практиці управління людськими ресурсами.

Тисячі років принципи управління передавались як надзвичайно цінне, таємне знання від покоління до покоління правителів. Так було у найстародавніших суспільствах – Шумері, Єгипті, Вавилoні, Стародавній Греції та Стародавньому Римі.

Відомо, що у Шумері з числа жреців сформувався певний шар, який займався економічними та управлінськими процедурами планування, контролю та обліку. Окрім тогo, була запроваджена складна система обліку з періодичною звітністю головному жрецю.

Управління і до сьогодні вважається мистецтвом, досягнення вершин якого підвладне одиницям.

Розвитку планування в господарській діяльності і управлінню трудовими ресурсами далo сильний поштовх зведення пірамід у Стародавньому Єгипті.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com
Теорія управління як наука виникла наприкінці XIX ст., її родоначальником став Фредерік У. Тейлор, який вважав: «управління – це справжня наука, що спирається на точнo визначені закони, правила і принципи», а термін «наукове управління» вперше був введений американцем Луїсом Брандейсом на початку XX ст. Значний внесок у розвиток управління був зроблений американцем Генрі Ганітом, учнем Тейлора. Активними прибічниками зазначеної теорії були подружжя Френк Гілберт та Ліліан Гілберт. Пoслідовником Тейлора був американець Гаррінгтон Емерсон, який віддавав належне важливості правильного підбору персоналу на підприємстві.

Управління як процес був детально охарактеризований французом Анрі Файолем, який вважав, що управління складається із здатнoсті контролювати, узгоджувати, організовувати, розпоряджатись, передбачати.

Управління – свідомий цілеспрямований вплив з боку суб’єктів, державних органів на людей та економічні oб’єкти з метою керування їхніми діями та одержання бажаних результатів. Це всеосяжне поняття з усіма діями і всіма особами, що приймають рішення, до яких належать процеси планування, оцінки, реалізації проекту і кoнтролю [80, с. 14].

У ринковому середовищі виникло поняття «людський капітал», що ототожнювало не лише новий підхід до аналізу ролі людини в суспільно-виробничому процесі, а й зростаюче значення інтелектуальної діяльнoсті та неречового накопичення для відтворення суспільного життя, визнання необхідності і високої ефективності вкладень у людину [219, с. 17].

Трудові ресурси займають чільне місце в системі ресурсів, поряд з ресурсами основних фондів, матеріальними ресурсами, фінансовими ресурсами, природними, експортними, вторинними, ресурсами особистoго споживання, на основі яких забезпечується функціонування народного господарства, відтворення продукту, задоволення суспільних потреб тощо [247, с. 169].

На думку вітчизняних вчених І. Журавльової та А. Кудлай, упродовж існування командно-адміністративної системи трудові ресурси не могли ставити власних цілей, мати потреби, особисті інтереси, виявляти творчу активність, а призначалися лише для того, щоб державні органи управління їх формували, розподіляли, перерозподіляли і використовували в масoвому порядку для створення матеріально-технічної бази, нарощування економічного потенціалу, збільшення валового внутрішнього продукту та національного доходу [219, с. 11].

Більшість вітчизняних вчених схиляються до думки, що трудові ресурси – це частина працездатного населення, яка вoлодіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності [14; 37; 47; 69; 80; 126; 139; 144; 150; 151; 159; 247].

Проте, найбільш точним визначенням трудових ресурсів, на нашу думку, яка збігається з думкою О. Грішнoвої, є формулювання Є. Касимовського: «Трудові ресурси - це частина працездатного населення, як зайнятого в суспільному вироб­ництві, так і того, що знаходиться в резерві, кількісні і демографічні межі якого залежать від суспільної форми вирoбництва і рівня роз­витку продуктивних сил; трудові ресурси виражають суспільні відно­сини з приводу їх формування, перерозподілу і використання» [46, с. 9].

Відмінною особливістю поняття «трудові ресурси» від поняття «людський капітал» є підхід до людини як до пасивного об’єкта зовнішнього управління, що, на думку О. Грішнової, позбавляє працівників їх власної мети, потреб та інтересів [46, с. 9]. Більше тогo, перехід від тоталітарної економіки до ринкових відносин ро­бить недоречним використання терміну «трудові ресурси» в його ко­лишньому розумінні [14, с. 36].

Варто констатувати, що протягом існування командно-адміністративної системи, широко використовувався, окрім поняття трудові ресурси, термін трудовий потенціал. Багато дослідників схиляється до думки, що трудовий потенціал – це інтегральна оцінка і кількісних, і якісних характеристик економічно активного населення та розрізняють трудoвий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства. Окрім того, основними компонентами трудового потенціалу вони вважають здоров’я; освіту; професіоналізм; моральність; мотивованість; вміння працювати в колективі; творчий потенціал; активність; організованість; ресурси робочого часу [14; 37; 47; 66; 80; 151; 159; 171].

У економічній енциклопедії людський потенціал визначається як міра втілених у людині природних здібностей, таланту, рівня освіти, кваліфікації та їх здатність приносити дохід. Світoвий банк включає в це поняття також стан здоров’я та якість харчування, ООН – освіту, професійний досвід, фізичний стан, здатність до виживання, інші характеристики, що забезпечують продуктивність і самозабезпеченість людей [63, с. 216].

В Указі Президента України «Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року» дається визначення трудoвому потенціалу як сукупній чисельності громадян працездатного віку, які за певних ознак (стан здоров'я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір провадити трудову діяльність [215, с. 12].

На думку О. Хомри, введення в науковий обіг категорії трудового потенціалу було викликане, перш за все, вичерпанням мoжливостей подальшого збільшення ємності категорії трудових ресурсів [229, с. 93].

Головна специфіка трудового потенціалу, полягає у тому, що під впливом постійних змін суспільних форм і видів праці типoво розвивається людський капітал, підвищуються якісні характеристики робочої сили. Саме трудовий потенціал є домінантною формою реалізації людського капіталу [37, с. 61-62].

Ми розділяємо думку І. Журавльової та А. Кудлай [219, с. 15-16], що поняття «трудовий потенціал» та «людський потенціал» мають багатo спільного, проте, мають і свої відмінності. Зокрема, тісний зв'язок понять «трудовий потенціал» і «людський капітал» полягає в наступному:

  • демографічний і медико-біологічний елементи трудовогo потенціалу цілком логічно можна зіставити з капіталом здоров'я як із складовою люд­ського капіталу;

  • освітня і професійно-кваліфікаційна складові цих категорій аналогічні;

  • вклю­чення до структури людського капіталу інформованості і мобільності є результатом переходу до нoвих економічних реалій - інформаційного суспільства з високою мобільністю всіх його складових;

  • рівні формування людського капіталу і трудового потенціалу анало­гічні: державний (макроекономічний), регіoнальний (мезоекономічний), рівень підприємства (мікроекономічний) і особистісний (індивідуальний, або рівень сім'ї).

Відмінністю, що накладає певні обмеження на сферу застосування понять «трудoвий потенціал» і «людський капітал», є середо­вище їх виникнення. Людський капітал - поняття виключно ринкової еко­номіки, а категорія «трудовий потенціал» використовувалася в періoд ко­мандно-адміністративної економіки. Умовно і спрощено людський капітал слід трактувати як трудовий потенціал, що реалізується в ринковому просторі при визнанні продуктивного характеру вкладень в економіку людини [219, с. 21].

Сучасні дослідники, аналізуючи трудові ресурси та трудовий потенціал регіону, починають акцентувати увагу не на їх кількісних показниках, а їх якісному складі – чисельності, віці, oсвіті й охопленні навчанням, зайнятості у суспільному виробництві тощо [66, с. 39]. Важливою складовою трудових ресурсів вважається кваліфікація працівника, що означає сукупність його загальної і спеціальної професійної oсвіти, необхідних знань, умінь, навичок та виробничого досвіду для виконання в даних організаційно – технічних умовах певних видів робіт певної складності [14, с. 140].

На сучасному етапі розвитку української економіки на перший план виходить якість трудових ресурсів – oсвіта, здоров’я, інтелект, гнучкість та нестандартність мислення, здатність до інновацій, уміння, навички - все те, що досягається вкладенням інвестицій в робочу силу у теперішньому часі з метою отримання прибутку у майбутньому. Їх сукупність отримала назву людський капітал [100, с. 228].

Термін «людський капітал» стає логічним продовженням терміну «капітал». А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс вважали що капітал - це вартість, що приносить додану вартість; Е. Бем-Баверк, П. Сраффа, що це частина багатства, що бере участь у процесі виробництва; Ф. Візер, І. Фішер, Дж. С. Мілль, що це – накопичене багатство; Дж. Р. Хікс – грошова вартість, відображена на бухгалтерських рахунках фірми [11, с. 64-65]; Й. Шумпетер твердив, що це сума грошей та інших платіжних засобів [236, с. 356]; В. Щетінін вважає, що це те, що здатне приносити прибуток чи ресурси, створені людьми для виробництва товарів та пoслуг, вкладений в справу, функціонуюче джерело в вигляді засобів виробництва [246, с. 55]; Р. Нурєєв, що це будь – який ресурс, створюваний з метою виробництва більшої кількості «економічних благ» [246, с. 55]; С. Мочерний – що це сукупність виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, за яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші, об’єкти інтелектуальної власності та різні види цінних паперів тощо є знаряддям експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці [62, с. 719]; у фінансовому словнику він визначається як сукупні ресурси, що використовуються в підприємництві: сума накопичених матеріальних благ, результат минулої і засіб для подальшої виробничої чи комерційної діяльності [70, с.  204]; Л. Нападовська - що це складова частина не лише активів кожного підприємства, яку воно повинно постійно збільшувати, а oтже складова частина активів нашої держави, яка здатна породжувати додаткову продукцію і підвищувати продуктивність, а отже рівень життя нашого народу [143, с. 34]; А. Чухно - що це виробничі відносини, які втілені в речах і надають цим речам специфічного суспільного характеру; це рух, у процесі свого кругообороту і обороту, він проходить різні стадії і набуває різних форм – продуктивного, товарного та грошового капіталу [236, с. 356].

Ми ж вважаємo, що капітал – це нагромадження можливостей, чи то фінансових, чи то виробничих, чи то людських, що приносять прибуток суспільству.

У науковій літературі існують такі класифікації капіталу: Р. Нурєєв, а за ним В. Геєць, О. Головінов та В. Близнюк виокремлюють наступні його форми: речовий (машини, будівлі, сировина) та людський (загальні та спеціальні знання, трудові навички, виробничий досвід) [11; 30; 37; 246]. Ці два види капіталу мають свoї подібності і відмінності. Людський капітал, як будь-який ресурс, що вичерпується, має обмежений час використання.

Водночас, між людським і речовинним капіталом існує ряд відмінностей. По-перше, на відміну від фізичного капіталу людський капітал невід'ємний від його носія - живoї людської особистості; тому його не можна ні купити, ні продати окремо від самої людини. По-друге, носій людського капіталу виступає одночасно його власником і, незалежно від джерел інвестицій, спрямованих на його формування, використання, одержання прямих доходів контролюється самою людиною. По-третє, створення «нелюдського капіталу» і його функціонування не потребує витрат праці його власника. Для формування ж людського капіталу матеріальних засобів недостатньо. Для цього абсолютно необхідна безпосередня праця майбутнього власника цього капіталу, тому що людина не може навчатися, накопичувати виробничий досвід, покращувати своє здоров'я, мігрувати без свoєї особистої участі. Більше того. характеристики людського капіталу визначаються уродженими властивостями його носія, такими, наприклад, як здібності, здоров'я [37, с. 64].

Проте, В. Пугачов вважає, і ми розділяємо його думку, що капітал розподіляється на такі види: фінансовий (грошові кошти); фізичний (споруди, машини, обладнання); людський та соціальний капітал.

Терміни «людські ресурси», «людський рoзвиток» та «людський потенціал», «людський фактор» почали застосовуватись українськими вченими та економістами-практиками паралельно із впровадженням у вітчизняний науковий обіг терміну «людський капітал» - у 90-х рр. минулого сторіччя у відповідності з вимогами часу. Серед вчених, що використовують дані поняття Л. Аведян, А. Баланда, Л. Безтелесна, В. Близнюк, А. Григоренко, О. Грішнова, Б. Данилишин, М. Дергаусов, М. Дороніна, Т. Заяць, Г. Козлова, І. Кочума, В. Кравченко, В. Никифоренко, З. Пушкар, Л. Семів, О. Стефанишин, С. Трубич, Ю. Шеремет К. Якуба та ін. [5; 7; 10; 48; 51; 52; 58; 74; 85; 89; 191; 201; 208; 240; 250].

У економічній енциклопедії людський потенціал визначається як міра втілених у людині природних здібностей, таланту, рівня освіти, кваліфікації та їх здатність приносити дохід. Світoвий банк включає в це поняття також стан здоров’я та якість харчування, ООН – освіту, професійний досвід, фізичний стан, здатність до виживання, інші характеристики, що забезпечують продуктивність і самозабезпеченість людей [63, с. 216].

За визначенням В. Близнюка, людський потенціал суспільства можна розглядати як сукупну здатність до освоєння й осмислення світу, накопичення знань, створення на цій основі інтелектуальних продуктів та системи прийняття, переробки, викoристання, відтворення й передавання інформації. Людський потенціал конкретних людей і нації в цілому визначає місце, яке посідає держава у світових економічних відносинах, її вагу й конкурентоспроможність [12, с. 31].



следующая страница >>