asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 6 7 8 9

Структура портфеля — співвідношення часток різних видів інвестицій у цінні папери.

Вартість портфеля — це вартість усіх паперів у його складі.

Прибутковість портфеля за визначений період (рік) визначається за формулою:

,

де ^ P — сьогоднішня вартість портфеля,

P1 — вартість портфеля через рік.

Найб. ризикованим портфелем є портфель акцій, тому що акції не належать до цінних паперів із фіксованим доходом (за винятком привілейованих).

Загальне правило інвестора щодо диверсифікації — необхідно прагнути розподілити вкладення між такими видами активів, які показали за минулі роки: різну щільність зв’язку (кореляцію) із загальноринковими цінами (індексами); протилежну фазу коливання норм прибутку (цін) всередині портфеля.

Портфелі мінімального ризику формуються через вимогу міні­мізації ризику за умови обмеження на прибутковість.

Портфелі максимальної ефективності формуються через вимогу максимізації прибутковості за умови обмеження на ризик.
^ 43. Необхідність управління ризиками госп-ї д-сті.

Сутність ризик менеджменту полягає в дослідженні всіх можливих ризиків з якими стикається під-во, оцінюванні їх імовірності, ступеня впливу, а також у виборі методів управління ризиками.

^ Ризик- менеджмент – це аналіз, прогнозування і планування д-сті суб’єктів господарювання з метою уникнення негативних наслідків.

Методи і дії, що знижують ризик несприятливих результатів називається системою управління ризиком або ризик-менеджементом.

В господарській практиці не достатньо тільки вміти оцінювати ризик, потрібно ще грамотно ним управляти.

^ Стратегія ризик-менеджменту – це мистецтво управління ризиками у певній госп-й ситуації засноване на прогнозуванні ризику і прийомах його зниження.

Політика ризику – це сукупність різного роду заходів для зниження небезпеки помилкового прийняття рішення і скорочення можливих негативних наслідків цих рішень на різних стадіях функціонування під-ва.

^ Управління ризиком – це сукупність методів, прийомів, і заходів, які дозволяють певною мірою прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходів щодо їхнього зменшення.

Ризик-менеджмент включає:

1. Стратегію управління – посіб використання засобів для досягнення поставленої мети за допомогою визначеного набору правил і обмежень для прийняття рішення.

2. ^ Тактику управління – конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах.

Завданням тактики управління є вибір оптимального рішення і найбільш прийнятних в конкретній госп-й ситуації методів і прийомів управління.

^ Система управління ризиками – це особливий вид д-сті, спрямований на пом’якшення впливу ризиків на кінцеві результати д-сті під-ва.

Система управління ризиками складається з 2-ох підсистем:

1)об’єкт управління – це безпосередньо ризик, або ризиковані вкладення кап-лу або ек. взаємовідносини між суб’єктами під-ї д-сті.

2)суб’єкт управління – це спеціальна група людей (фін.менежери,ек-ти) що здійснює цілеспрямоване функціонування об’єкта управління, використовуючи різні прийоми і способи управлінського впливу.

Осн. функції об’єктів управління в ризик-менеджменті:

- дозвіл ризику

- ризиковане вкладення капіталу

- робота зі зниження величини ризику

- страхування ризиків

- ек. відносини між підприємцями

Осн. функції суб’єкта управління:

- прогнозування – це здатність передбачати певну подію

- організація – об’єднання людей, що спільно реалізують програму ризикованого вкладення капіталу на основі певних правил і процедур.

- регулювання – являє собою повний механізм впливу на об’єкти управління для досягнення стійкості цього об’єкта в ситуації невизначеності і ризику.

- координація – це дії що дозволяють погодити роботу всієї системи управління ризиком, апарату управління і фахівців.

- стимулювання – це спонукання фахівців до зацікавленості в результаті своєї роботи.

- контроль – це збір інформації про ступінь виконання наміченої програми з управління ризиком, прибутковості ризикових вкладень капіталу, співвідношення прибутку і ризику .

Для успішного володіння ризиковими ситуаціями підприємцям варто дотримуватись осн. принципів управління ризиком:

1) не можна ризикувати більше ніж дозволяє ризикувати власний капітал. Реалізація цього принципу означає, що перш ніж прийняти рішення в умовах ризику підприємець повинен:

- визначити максимально можливий розмір збитку у випадку настання ризикової події;

- порівняти його з обсягом вкладеного капіталу і власних фін. рес-ів, щоб визначити чи не призведуть ці збитки до банкруцтва під-ва.

2)не можна ризикувати великим заради малого. Реалізація цього принципу вимага, щоб підприємець знаючи максимально можливу величину збитку визначив би до чого вона може привести, яка імовірність ризику, щоб на основі цієї інформації прийняти грамотне рішення.

3)необхідно думати про наслідки ризику. Реалізація цього принципу припускає, що необхідно порівнювати очікуваний результат з можливими втратами яких зазнає підприємець у випадку настання ризикової події. Тільки у випадку прийнятного для під-ця співвідношення віддачі і можливих втрат слід приймати рішення про реаліз-ю ризикового проекту.

^ Процес управління ризиком можна поділити на такі етапи:

1 – визначення мети

2 – розпізнавання ризику

3 – оцінка ризику

4 – вибір методів керування ризиком:

- контроль за ризиком

- фінансування ризику

^ 5 – застосування обраного методу

6 – оцінка результатів

Процес управління підприє-м ризиком можна описати такими послідовними діями:

1) аналіз ризику:

- виявлення ризику, що передбачається

- оцінка ризику

2) вибір методів управління ризиками (вплив на ризик):

- зниження

- збереження

- передача ризику

3) реалізація обраних методів (прийоми зниження ступеня ризику):

- уникнення

- зниження

- прийняття

- запобігання

4) контроль (оцінка результатів)

^ 44. Концепція прийнятного ризику

Управління ризиками в заг. системі ризик-менеджменту направлене на захист діяльності п-ва від негат. дії ризиків і сприяє виріш. осн. задачі підприємництва: в залежн. від ситуації вибрати з декількох варіантів оптимальний. Формув. сист. управл. ризиками п-ва базується на виборі і встановл. прийнятного ризику, який відповід. певному балансу між очікув. вигодою і загрозою втрат.

^ Концепція прийнятного ризику орієнтує підприємства на рішення, які обґрунтовані аналізом ризику і супроводж. комплексом заходів щодо зниж. чи нейтралізації наслідків прояву факторів ризику.

Концепція ризику поєднує в собі два елементи – оцінку ризику та управління ризиком. Оцінка ризику – це аналіз походження (виникнення) і масштабів ризику у конкретній ситуації; управління ризиком –  аналіз ризикової ситуації і розробка рішення, яке направлене на зведення до мінімуму та зменшення (мінімізацію) ризику.

Розрізняють активне і пасивне управл. ризиками, яке форм. на основі віднош. до ризику.

^ Активне управління ризиками – передбач. в першу чергу активне провед. заходів з обліку і контролю ризику, ств. динамічної системи ризик-менеджменту з використ. сучасн. наук. технологій оцінки і управл. ризиками.

^ Пасивне управл. ризиками – здійсн. в рамках існуючої організац. сист. п-ва, реалізації процесів планув., проектув. технолог. ліній, забезп. матер.-техн. та ін. видами ресурсів, ек. і фін. аналізу.

Осн. метою оцінки і обґрунтув. ризику є забезп. його мінім. шкоди для госп. діяльн.

Осн. завд. ризик-менеджменту є: на осн. отрим. інформ. розробити комплекс заходів щодо зниж. ек. ризику.

Існує чотири основні принципи, яких необхідно дотримуватись при виборі тієї чи іншої стратегії управління ризиком в конкретній ситуації:
1. передавайте ризик третій стороні (страхуйте) в тих ситуаціях коли можливі збитки внаслідок несприятливих подій значимі, а ймовірність їх настання невелика;
2. уникайте ризику в ситуаціях, коли збитки внаслідок несприятливих подій значимі, а ймовірність їх настання велика;
3. контролюйте ризик в тих ситуаціях, коли величина збитків внаслідок настання несприятливих подій незначна, а ймовірність настання висока;
4. ризикуйте в тих випадках, коли збитки внаслідок настання несприятливих подій незначні і невеликою є ймовірність їх настання.
Схематично принципи виглядають так:

^ 45. Методи впливу на ступінь ризику гоподарювання

В рамках зазначених принципів менеджменту ризику розроблена ціла низка видів діяльності по мінімізації ризику:
1. Попередження ризику.
2. Прийняття ступеня ризику.
3. Розподіл ризику.
4. Зовнішнє страхування ризику.
5. Встановлення лімітів.
6. Диверсифікація.
7. Створення резервів і запасів.
8. Отримання додаткової інформації.
Для вибору способу мінімізації можна скористатись класифікацією ризиків за способом мінімізації:
- ризики, які можуть мінімізуватись з допомогою страхування (перелік таких ризиків визначається діючим законодавством в сфері страхування; переліком послуг, які надають конкретні страхові організації);
- ризики, які мінімізуються без залучення страхових організацій (ризик інфляції не страхують).

Розрізн. 2 групи способів регулюв. ризиків:

^ 1. Зменшення ризиків – полягає у використ. інструментів, що дозвол. усунути або пом’якшити негат. прояви ризиків. До них належать страхування, резервування, лімітування.

^ 2. Оптимізація ризиків – передбачається оперативне корегув. результатів підпр. діяльності в бажаному для суб’єкту ризику напрямку. До них належать: диверсифік. та інструменти біржового регулювання (хеджування або спекулювання).

^ Прийоми зниж. ступеню ризику:

1) уникнення;

2) прийняття;

3) запобігання;

4) зниження ризику (скорч. імов. і обсягу втрат).

Найбільш розповсюдж. прийомами зниж. ризику є:

^ 1. Профілактика госп. ризиків – група заходів, які покликані забезпечити зниж. імов. виникн. ризиків.

2. Створення запасів і резервів з метою уникнення ризику призупинення діяльності п-ва внаслідок нестачі матеріальних і інших ресурсів.
Матеріальні запаси можна поділити на три види:
1) страховий запас готової продукції на складі;
2) страховий виробничий запас;
3) динамічний страховий запас.
Виділяють 2 види резервів:
1. загальний резерв грошових коштів покликаний покривати будь-які зміни в кошторисі спричинені впливом факторів ризику;
2. спеціальний резерв, що складається з надбавок не покриття зростання цін і різних затрат за окремими позиціями.

3. Диверсифікація представляє собою одночасний розвиток багатьох напрямків діяльності, видів виробництва, розширення кількості об'єктів інвестування, асортименту виробів і т.д. 
В найбільш повному вигляді принцип диверсифікації втілюється в теорії портфелю.

Диверсифікація – це процес розподілу капіталу між різними об’єктами вкладення, що безпосер. не пов’яз. між собою.

Осн. напрямки диверсифік. ризиків:

1) диверсифік. різних видів діяльності;

2) постачальників товарів;

3) асортименту продукції, що випуск.

4) портфеля ЦП;

5) депоз. портфелю.

4. Лімітування – встан. ліміту, тобто гран. сум затрат, продажів, кредиту тощо.

Ризик лімітується шляхом встан. відпов. ек. і фін. нормативів:

1) максим. обсяг комерц. операції по закупівлі товарів, що уклад. з одним контрагентом;

2) максим. розмір сукупних запасів на п-ві;

3) максим. розмір споживчого кредиту наданого одному покупцю;
4) мінім. розмір обор. активів у високоліквід. формі;

5) гран. розмір використ. позикових коштів в обороті.

5. Самостарухвання – означ., що підприємець швидше підстрах. сам, ніж купить страховку в страх. компанії.

Осн. завд. самострахув. – операт. подолання тим час. труднощів у фін.-комерц. діяльності.

Самострах. – е група заходів для вн. страх. ризиків, яка покликана забезп. нейтралізацію негат. фін. наслідків ризиків у процесі розвитку п-ва.

6. Страхування - інвестор (підприємець) готовий відмовитись від частини своїх доходів аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за звед. ризику до 0.

ЗУ “Про страхування” передбачено такі види страхування:
1. майна;
2. продукції на період перевезень;
3. ТЗ;
4. компенсаційне страхування;
5. медичне страхування;
6. призупинення діяльності підприємства;
7. соціальне страхування;
8. інші види.

Страховою вартістю підпр. ризику є сума збитків від підпр. діяльності, яку страхувальник поніс би при настанні страх. випадку.

В процесі страхув. осн. увага пов. бути приділена узгодженню розподілу страх. платежів, який визнач. такими факторами:

1) розмір стра. суми, що відшкодовується;

2) заг. період страхув.

3) страх. тарифи.

7. Хеджування

Здійснення операцій хеджування дозволяє уникнути цінового та інфляційного ризиків при здійснення підприємством угод на товарних чи фондових біржах.

Принцип операції хеджування полягає в тому, що купуючи товар з постачанням у майбутньому періоді під-во одночасно здійснює продаж ф’ючерсних контактів на аналогічну кількість товарів.

^ Ф'ю́черсний контра́кт — стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, (можливо ще не виготовлені) товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

Якщо під-во понесе фін. втрати через зміну ринкових цін як покупець реального товару воно одержить виграш у таких же розмірах як продавець ф’ючерсних контрактів на нього.

8. Придбання додаткової інформації про вибір і результати

Інформація відіграє важливу роль у ризик-менеджменті. Під-во часто приймає ризиковані рішення коли результати вкладень кап-лу не відомі і засновані на неповній інформації.

Наявність інформації робить точнішим прогноз і дозволяє знизити ризик, це робить інформацію товаром.

Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вартістю якого-небудь вкладення капіталу, якщо є повна інформація і очікуваною вартістю, якщо інформація неповна.


<< предыдущая страница