asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 5 6 7 8 9
^

НП : Рішення про доцільність інвестицій у техніку для заміни живої праці


Для обґрунтування рішень даного типу необхідно розраховувати річну суму витрат на 1000 грн. капітальних витрат, що спрямовується на заміну живої праці минулою, і витрат на робочу силу, яка буде вивільнена.

І складова включає постійні витрати (амортизацію) і змінні вит­рати (ремонт, пальне, енергія).

ІІ складова – визначається за формулою:



— тарифна годинна ставка;

— тривалість робочого дня, год.;

— кількість робочих днів за рік;

— коефіцієнт соціальних нарахувань.

На основі цих даних визначають “зрівноважені капітальні витрати, тобто капітальні витрати, за яких витрати в умовах механізації виробництва зберігаються із витратами на робочу силу, що вивільняється.

Розрахунок:

— сума постійних і змінних витрат.

Підприємство матиме економію, якщо інвестиції на заміну працівників будуть меншими за. Підприємство зазнаватиме збитків, якщо інвестиції будуть більшими за зрівноважені капітальні вкладення.
^ 39. Особливості обґрунтування інноваційних рішень

Обґрунтування інноваційних рішень базується на методичному підході, суть якого зводиться до обчислення за спеціальними алгоритмами основних показників, що характеризують економічну ефективність нових технічних та організаційних рішень. Зокрема обчислюють такі техніко-економічні показники:

  • Приріст обсягу виробленої продукції

  • Приріст продуктивності праці

  • Приріст фондоозброєності праці

  • Приріст фондовіддачі

  • Частка економії від запровадження технічних та організаційних новин у загальних витратах у виробництві продукції.

Ризик в процесі прийняття інноваційного рішення класифікується таким чином:

  1. Ризик до прийняття рішення ( пов'язаний з якістю та ефективністю системи інновації);

  2. Ризик у процесі прийняття рішення ( обумовлений тим фактом, що рішення вже було прийняте).

  3. Ризик після прийняття рішення ( ризик невідповідності по відношенню до очікуваних наслідків рішень, що приймаються).


^ 40. Результати фін. д-сті пілд-ва.

Функціонування під-ва супроводжується безперервним кругооборотом коштів, який здійснюється у вигляді витрат рес-ів і одержання доходів, їхнього розподілу і використання. При цьому визначається джерело коштів, напрямки і форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками рес-ів, покупцями продукції. держ. органам з персоналом під-ва і т.д.

Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової ді-сті під-ва.

^ Фін. д-сть - це операції, що призводять до зміни розміру і складу власного і позичкового капіталу під-ва. Осн. завдання фін. д-сті:

-вибір оптимальних форм фінансування

-вибір структури капіталу під-ва і напрямків його використання

-вибір та збалансування за часом надходжень і витрат платіжних засобів

- підтримування належної ліквідності та своєчасності розрахунків.

^ Головний зміст фін. д-сті під-ва полягає в належному забезпеченні фінансування.

Відповідно до джерел коштів фінансування поділяються на внутр. і зовн.

Варто розрізняти фінансування за рахунок власних і залучених коштів.

^ Форми фінансування: кредит в грошовій та товарній формі, оренда, лізинг.

Важливим інструментом управління фін-ми під-ва є фін. план, осн. мета якого узгодження доходів із витратами в плановому періоді. Фін. план складається у вигляді балансу.

Прибуток є осн. джерелом фінансування розвитку під-ва, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування.

Фін-ек стан під-ва характ-ся ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фін. стійкості і динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов’язаннями.

Ефективна фін-во-госп-ка д-сть під-ва повинна базуватися на системі найважливіших фін-ек. показників. Від правильного вибору цих показників залежить прийняття ГР.

Запорукою виживання під-ва і основою його стабільного стану служить фін-ва стійкість, яка відображає стан фін-х рес-ів під-ва при якому є можливість вільно маневрувати коштами, ефективно їх використовувати, забезпечуючи безперебійний процес в-ва і реаліз-ї продукції.

Фін.показники, інструменти, інформаційне забезпечення, фін. методи, правові методи – осн. ел-ти фін. механізму.

Інформаційне забезпечення – це процес безперервного цілеспрямованого підбору відповідних інформаційних показників, необхідних для здійснення ефективних управлінських рішень з усіх аспектів фін. д-сті під-ва.

^ Виділяють такі групи показників:

1)показники, що характеризують загальний ек-й розвиток країни

2)пок-ки, що харак-ть галузеву належність під-ва

3)пок-ки, що харак-ть харак-ть кон’юнктуру фін. ринку

4)пок-ки, що формуються з внутр. джерел інформації під-ва за даними управлінського і фін. облік

Джерелами інформації є: ф№1,2,3,4,5.

^ Оцінка фін-ек. стану під-ва на фіксовану дату здійснюється на підставі аналізу системи розрахункових показників:

1)прибутковість:валовий прибуток, чистий прибуток, рентабельність.

2)ділова активність:оборотність активів

3)фінансова стійкість:коеф. автономії, забезпеченості боргів, фін-й леверидж.

4)платоспроможність: коеф.заг.ліквідності, коеф.термінової ліквідності, коеф.абсолютної ліквідності.
^ 41. Сутність фінансових рішень.

Фінансові рішення — рішення щодо визначення обсягу та структури інвестованих коштів (власних і позикових), забезпечення поточного фінансування наявних коротко - та довгострокових активів.

Прикладом чисто фінансових рішень є вибір:

1) схеми створення й обігу фінансових активів;

2) форми одержання прибутку та подальшого реінвестування чи споживання.

Інвестиційні рішення, як правило, взаємозалежні з фінансовими, але можуть прийматися без останніх. Фінансові рішення змінюють оцінку активу та роблять його більш інвестиційно привабливим.

^ Актив – будь-яке джерело отримання грошового доходу.

Грошовий дохід і накопичення п-ва утв. його фінанси.

Ф-ції фінансів:

  • відтворювальна

  • накопичуюча

^ Фін. ресурси п-ва – це сукупн. всіх видів грош. коштів, фін. активів, які має п-во і які є в його розпорядженні.

Фін. ресурси є результатом взаємодії надходжень і витрат, розподілу грош. коштів, їхнього накопич. і використ.

^ Джерела фінансування – це існуючі та очікувальні джерела отрим. фін. ресурсів, перелік ек. суб’єктів, які здатні надати такі ресурси.

Приймаючи фін. рішення потрібно врах. принципи:

  1. жорсткої централізації фін. ресурсів

  2. фін. планування

  3. формув. фін. резервів

  4. виконання фін. зобов’язань перед партнерами.

Ці принципи реаліз. в рішенні щодо вибору фін. стратегії п-ва. Фін. рішення діють в області виробн.. відносин, оптимізують фін. кошти п-ва з метою максиміз. доходу власників.

Фін. рішення покладені в основу самоокупності і самофінансування.

Забезпечуючи реалізацію ф-ції розвитку п-ва, фін. рішення мають врах. такі фактори:

  • оподаткування

  • велич. аморт. відрахувань

  • поведінка п-ва на ринку банк. позик і ЦП.

Поняття фін.рішень безпосередньо пов’язане з управлінням капіталом, яке являє собою систему принципів і методів розробки і реаліз-ї управлінських рішень, що пов’язані з оптимальним його формуванням із різних джерел, а також забезпеченням ефективного його використання в різних видах господарської діяльності під-ва.

Одним із ключових завдань управління капіталом є формування достатнього обсягу капіталу, який забезпечує необхідні темпи ек.розвитку під-ва. Ця задачі реалізується шляхом визначення заг. Потреби в капіталі дял формування (фінансування) необхідних для під-ва активів, формування схем фінанси. оборот. і поза оборот. активів, розробки заходів щодо залучення різних форм кап-лу із можливих джерел.

Головним завданням управл. кап-лом під-ва є оптимізація його структури з урахув. заданого рівня його доходності і ризику.

Осн. критеріями такої оптимізації є:

1) прийнятий рівень доходності і ризику д-сті під-ва

2) мінімізація середньозваженої вартості кап-лу під-ва;

3) максимізація ринкової вартості кап-лу.

Цільова структура капіталу – співвідношення власних і позичкових джерел формування кап-лу під-ва, яке дозволяє в повній мірі забезпечити досягнення вибраного критерію його оптимізації.

Одним із механізмів реалізації задачі оптимізації структури капіталу є фін. леверидж.

^ Фінансовий леверидж. Співвідношення позикового капіталу і власного капіталу компанії та вплив цього відношення на чистий прибуток. Чим вище частка позикового капіталу, тим менше чистий прибуток, за рахунок збільшення витрат на виплату відсотків. Компанія з високою часткою позикового капіталу називається фінансово залежною компанією. Компанія, що фінансує свою діяльність за рахунок лише власного капіталу, називається фінансово незалежною компанією.

Фінансовий леверидж являє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою позикових засобів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, що дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.

Показник, що відображає рівень додатково генерованого прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових засобів, називається ефектом фінансового левериджу. Він розраховується за наступною формулою:

ЕФЛ = (1 - Снп) x (КВРа - ПК) х ЗК / СК,

Де ЕФЛ - ефект фінансового левериджу, що полягає в прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу,%;

Снп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

КВРа - коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів),%;

ПК - середній розмір відсотків за кредит, сплачуваних підприємством за використання позикового капіталу,%;

ЗК - середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;

СК - середня сума власного капіталу підприємства.
^ 42. Обґрунт. рішень щодо здійсн. п-вом фін. інвестицій в умовах ризику.

Портфель ЦП являє собою розподіл коштів між різними активами у найб. вигідній та безпечній пропорції. Оскільки він склад. з ЦП, що характеризуються сподіваною ефективністю та ступенем ризику, завдання полягає в тому, щоб розробити механізм обґрунт. портфеля, який би при найб. ефективності мав найменш. ступінь ризику.

Ек.-матем. методи розв’яз. задачі оптимізації структури портфеля вперше була запропонована Марковіцем, інший американський вчений Тобін узагальнив цю задачу і показав, що оптимальна структура портфеля цінних паперів не залежить від схильності інвестора до ризику.

Узагальнення досліджень в цій сфері призвело до виведення так званої “портфельної” теорії – це теорія фінансових інвестицій, в рамках якої за допомогою статистичних методів здійснюються найбільш вигідний розподіл ризику портфеля цінних паперів та оцінка прибутку. Ця теорія складається з 4-ох основних етапів:

1) оцінка активів, що включаються до портфелю;

2) прийняття інвестиційного рішення;

3) оптимізація портфеля;

4) оцінка результатів.

^ Ризик портфеля – це міра можливості того, що настануть обставини, за яких інвестор може понести збитки, спричинені інвестиціями в портфель цінних паперів, а також операціями по залученню ресурсів при формуванні портфелю.

Метою “портфельної” теорії є мінімізація ризику портфеля, причому ступінь ризику портфеля цінних паперів зменшується до певної межі обернено пропорційно кількості включених в портфель видів цінних паперів.
Загальний ризик портфеля складається з двох частин:

- диверсифікований ризик (несистематичний), тобто ризик, який може бути зменшений за рахунок диверсифікації;

- не диверсифікований (систематичний ризик), тобто ризик, який не можна змінити шляхом перетворень структури портфелю.

В теорії портфеля розроблена модель ув'язки систематичного ризику і доходності цінних паперів (модель МОКА). В рамках цієї моделі систематичний ризик вимірюється коефіцієнтом β.



<< предыдущая страница   следующая страница >>