asyan.org
добавить свой файл
1 2

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

Програма з діалектичної логіки для ІІ курсу

Тема 1

Становлення діалектики як методу мислення

  1. Діалектика і метафізика як два можливих методи мислення.

  2. Діалектика та еклектика.

  3. Софістика і релятивізм.

  4. Історичні форми діалектики.

Головна відмінність діалектичної логіки від формальної полягає в тому, що вона розглядає мислення не тільки формально, структурно, а й змістовно, як активне відображення світу, як один із видів людської діяльності. Таким чином, мислення постає не просто як ієрархія форм мислення (поняття, судження, умовивід), а як процес створення, породження одних форм мислення іншими, їх взаємодію, боротьбу, перетворення, перетікання одних понять в інші.

Відповідно і світ для діалектичної логіки виступає не просто як сукупність всіх речей, сума всього, що нині існує, а як єдине ціле, вічний кругооберт матеріальних форм, який ніколи не починався і ніколи не може закінчитися.

Перевага діалектичної логіки над формальною полягає в тому, що якщо остання відображає світ таким, яким він нам здається, то діалектична логіка дозволяє нам побачити світ таким, яким він є насправді.

Оскільки діалектичний погляд на світ є цілком природним, то немає нічого дивного в тому, що як тільки філософія виникає як окрема форма мислення, вона виявляється саме діалектичною філософією. Підтвердженням цьому не тільки так звана стихійна філософія давніх греків, але й протофілософські системи Давнього Китаю та давньої Індії.

Діалектична філософія давніх греків була вихолощена, перетворена в схоластику і теологічну софістику внаслідок багатовікового панування релігійної свідомості. Промислова революція покінчила з пануванням релігії в ідейній сфері, вивівши на передові рубежі науку. Найрозвинутішою наукою виявляється механіка, тому саме її метод мислення виявляється пануючим не тільки в науці, а й у філософії того часу, яку за середньовічною традицією продовжували назвати метафізикою.

Але чим більше наука розвивалася, тим менше її влаштовував механістичний, метафізичний метод мислення. Діалектика почала відроджуватися в рамках ідеалізму, але своє застосування знайшла саме в науці, в першу чергу в галузі суспільних наук.

Література.

Ф. Энгельс. Диалектика природы. К. Маркс, Ф. Энгельс. Собр. соч. 2-е изд. т. 20. С. 367-372.

В. Д. Піхорович. Діалектика та її альтернативи. Філософія.

 

Тема 2

Мислення як форма діяльності

  1. Природа ідеального.

  2. Свідомість як атрибут матерії

  3. Діалектичне поняття про поняття

  4. Перетворені форми

Первісна людина не розділяє мислення та буття. В міфологічній свідомості реальність та фантазії настільки переплетені, що представляються єдиним цілим. Відповідно до таких уявлень про світ вони будують свою діяльність. В свою чергу синкретизм (нерозчленованість) міфологічної свідомості є лише відображенням і продуктом синкретизму людської діяльності, зумовленого відсутністю чи нерозвиненістю розподілу праці. Розподіл праці на фізичну і розумову та його соціальне закріплення в класовому поділі суспільства приводять до іншої крайності в розумінні свідомості - вони починають уявлятися як дві окремі субстанції, між якими може існувати тільки зовнішній зв'язок, взаємодія, взаємовплив. Провалля, яке виникає між свідомістю та людським буттям стає настільки глибоким, що ідея Спінози про те, що свідомість є не окремою субстанцією, поряд з матерією, а лише атрибутом матеріальної, природної субстанції, на довгі століття виявляється забутою в філософії. Ігнорується багатьма філософами і думка Гегеля про те, що свідомість виражає себе не тільки (і не стільки) в мові, скільки в цілеспрямованій людській діяльності. Матеріалістична діалектика поправляє Гегеля в тому, що мислення, свідомість не тільки знаходять своє вираження в людській діяльності, і є продуктом суспільної людської діяльності. Виробляючи колективно собі засоби до життя, люди виробляють в цьому ж процесі і поняття, категорії, образи, уявлення і, власне, самих себе. Інше питання, що, залишаючись, в силу пануючого розподілу праці, не стільки господарями процесу виробництва, скільки його функціональними елементами поряд з технічними та природними факторами, вони не завжди віддають собі звіт про те, що саме вони виробляють і як саме вони мислять

Література

В. А. Босенко. Всеобщая теория развития. К. 2001. С. 270-274.

Г. В. Ф. Гегель. Энциклопедия философских наук. Т. 1. С. 345-349.

Э. В. Ильенков. Идеальное. Философская энциклопедия. т. 2, с. 219-227.

М. Мамардашвили. Ст. Форма превращенная. Философская энциклопедия.

 

Тема 3

Принцип розвитку.

1. Дві концепції розвитку

2. Розвиток як суперечність

3. Рух та розвиток.

Принцип розвитку є основоположним в діалектичній логіці. Вона виходить з того, що рух, зміна форм, трансформація є способом існування матерії і ніщо не може існувати поза цим вічним перетворенням одних форм в інші. А це значить, що завданням мислення з точки зору діалектичної логіки є відображення цього вічного руху, переходу одних форм в інші в відповідних взаємовідношеннях понять. Оскільки поняття фіксуються в мові, а мова не в змозі відобразити рух, розвиток безпосередньо, то єдиним способом його вираження виявляється протиріччя, суперечність. Але суперечність в діалектичній логіці і суперечність формальній логіці - це різні речі. Якщо в формальній логіці суперечливі судження виключають одне одного, то діалектична логіка фіксує тотожність протилежностей, їх взаємну зумовленість, перетікання одної в іншу.

Скажімо, рух діалектична логіка представляє не просто як зміну стану (було таке, а через якийсь час, навіть дуже малий, стало інше), а як тотожність буття і небуття. Річ в один і той же час є сама собою, і вже не є, є іншою, тобто змінюється. Власне, таких речей, які б не змінювалися, не перетворювалися, не трансформувалися, не існує. Рух, перетворення, перехід в іншу форму є не що інше, як спосіб існування матерії.

Література

В. А. Босенко. Всеобщая теория развития. К. - 2001. С. 69-99.

 

Тема 4

Принцип зв'язку всього зі всім

  1. Ідея субстанції

  2. Матеріальна єдність світу.

  3. Категорія безкінечного.

  4. Єдність діалектики,логіки та теорії пізнання

Ніщо не існує ні до матеріального світу, який перебуває в процесі вічного перетворення, ні після нього, ні поза ним.

Ця обставина відображена в принципі зв'язку всього зі всім, або, іншими словами, в принципі матеріальної єдності світу. З точки зору діалектичної логіки будь-яка річ виявляється не просто ізольованим "об'єктом", який зовнішнім чином взаємодіє з сусідніми "об'єктами", а лише певним моментом в вічному кругооберті форм матерії, "вузликом" в сітці незліченних зв'язків, взаємопереходів. Таким чином, будь-яка річ виступає не тільки в своїй "окремості", а й як представник цілого, його відображення, його нерозвинута форма. В кожному предметі, і відповідно, в кожному понятті, в, так сказати, скороченому, спресованому, згорнутому вигляді втілена, вся його історія, все різноманіття його зв'язків. Завдання вченого - навчитися їх "вичитатувати", розшифровувати, розгортати.

Література

В. А. Босенко. Всеобщая теория развития. К. - 2001. С. 274-286.

Э. В. Ильенков. Субстанция. Философская энциклопедия, т. 5, с.151-154.

Э. В. Ильенков. Единство. Философская энциклопедия, т. 2, с. 104-106.

Э. В. Ильенков и др. Взаимодействие. Философская энциклопедия. т. 1, с. 250.

 

Тема 5

Принцип збігу історичного та логічного

  1. Природа категорій.

  2. Категорія зняття.

  3. Принцип тотожності свідомості та буття.

  4. Раціональний зміст так званого психогенетичного закону.

Люди мислять і діють по логіці історії, по не залежних від їхньої волі і свідомості законах. Від людей залежить тільки те, чи пізнають вони ці закони і навчаться діяти згідно їм, чи вони приречені пристосовувати своє мислення до будь-якої історичної випадковості, якими так багата історія, (адже вона рухається не по прямої, а зиґзаґами), ризикуючи втратити все досягнуте чи не на кожному великому історичному повороті.

Діалектичний матеріалізм, вирішуючи так називану другу сторону основного питання філософії (чи здатна людина пізнати світ) стверджує, що наше мислення не тільки здатне пізнати світ, але і навпаки, воно по своїй природі є не що інше, як відображення цього світу і нічим іншим бути не може. Вже інше питання, що пізнання світу не може бути одноразовим актом, тому не можна вимагати від мислення його остаточного пізнання тут і зараз. І справа тут не тільки в обмеженості мислення, але ще й у тім, що сам світ не залишається незмінним, а постійно розвивається, змінює свої форми. Та й саме мислення не залишається незмінним. Але завдання полягає в тому, щоб дорозвинути людське мислення до того, щоб воно виявилося здатним адекватно відображати як розвиток зовнішнього світу, так і свій власний розвиток.

Література

В. И. Ленин. Философские тетради. По предметному указателю: "Категории".

Є. В. Ильенков. Откуда берется ум. Философия и культура. М. 1992.

 

Тема 6

Метод сходження від абстрактного до конкретного

  1. Вимога всебічного розгляду предмета.

  2. Істина та помилка.

  3. Практика як критерій істинності знання.

Основним методом пізнання, який пропонує діалектична логіка, виявляється метод сходження від абстрактного до конкретного. Вивчення будь-якого предмета починається з чуттєвого його сприйняття і формування відповідного уявлення про цей предмет. Звичайно, що таке уявлення, сформоване на базі "конкретних відчуттів", будучи чуттєво цілісним, буде насправді вкрай абстрактним, однобічним, бідне визначеннями. Але суть методу сходження від абстрактного до конкретного полягає в тому, щоб не відкидати це уявлення, а зберегти в ході подальшого дослідження предмета як його передумову і, як би це сказати, "план мети" дослідження. Перевага чуттєвого уявлення про предмет полягає в його цілісності. В ході дослідження це цілісне, але поки що недостатнє уявлення буде збагачуватися все новими визначеннями, знанням про все нові зв'язки предмета зі всіма іншими предметами, не втрачаючи при цьому своєї цілісності. Звичайно, що при такому підході дуже швидко виясниться, що визначень у будь-якого предмета безліч, як безкінечним є число його зв'язків зі світом і тому вивчення предмета ніколи не буде повним. Але потреби в повному вивченні предмета немає. Критерієм конкретності нашого знання про предмет, критерієм істинності нашого знання завжди виступає практична потреба - для чого нам потрібне це знання.

Література

Г. В. Ф. Гегель. Кто мыслит абстрактно. Г. В. Ф. Гегель. Работы разных лет. М. 1970. С. 387-394.

Э. В. Ильенков. Абстрактное и конкретное в научно-теоретическом мышлении. М. 2000. С. 5-12

Э. В. Ильенков, Й. Элез и др. Заблуждение. Ст. в Философской энциклопедии. т. 2, с. 144-147.

 

Тема 7

Закони діалектики

  1. Закон єдності та боротьби протилежностей.

  2. Закон переходу кількості в якість та навпаки.

  3. Заперечення заперечення.

Закони діалектики були вперше відкриті Гегелем і застосовані ним як закони філософії і свідомості взагалі. Будучи ідеалістом, Гегель не визнавав здатність матерії до саморуху до породження одних матеріальних форм з інших без втручання ззовні. Такий погляд Гегеля був зумовлений, крім усього іншого, недостатнім розвитком сучасної йому науки. Відкриття теорії еволюції, періодичного закону хімічних елементів показали, що закони діалектики властиві не тільки духові, а й природі. А застосування Марксом діалектики до аналізу економічних процесів показало, що це ще й закони суспільного розвитку. Таким чином - закони діалектики - це універсальні закони розвитку природи, суспільства та мислення.

Закон єдності та боротьби протилежностей фіксує таку властивість руху, розвитку, як його суперечливість і вказує на те, що внутрішня суперечливість всього існуючого, його вічна самороздвоєність є джерелом всякого розвитку. Закон переходу кількості в якість розкриває механізми розвитку, як способу існування матерії, а закон суперечності суперечності показує, як формується спрямованість розвитку, як кожний наступній крок в вічному круговороті взаємних перетворень форм органічно витікає з попередніх.

Література

В. А. Босенко. Всеобщая теория развития. К. - 2001. С. 51-59. 160-182, 225-242.

Ф. Энгельс. Диалектика природы. Диалектика. К. Маркс, Ф. Энгельс. Собр. соч. 2-е изд. т. 20. С. 384-390.

 




следующая страница >>