asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3

^ Стаття. “Осудність”

Особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння з ознаками складу злочину, передбаченого цим Кодексом, вважається осудною, поки не буде доведено протилежне.

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними з притаманними їй психічними особливостями – темпераментом, спрямованістю, характером, здібностями. Виявлені в особи під час вчинення злочину аномалії й розлади, що свідчать про нездатність особи повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними, не виключають осудності, але враховуються при притягненні особи до кримінальної відповідальності.

Осудна особа, у якої після вчинення злочину наступив психічний розлад, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, не підлягає покаранню. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

^ Стаття. “Неосудність”

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом неосудною, тобто така, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок тяжкої хронічної психічної хвороби чи тимчасового розладу психічної діяльності.

Неосудній особі суд має право призначити примусові заходи медичного характеру, передбачені цим Кодексом, з урахуванням суспільної небезпечності особи та вчиненого нею діяння.

^ Стаття. “Кримінальна відповідальність осіб із психічними аномаліями та розладами, що не виключають осудності”

Осудна особа, яка під час вчинення злочину через аномалію психіки не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними, тобто знаходилася в такому стані, коли вказані здібності були незначно знижені, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

Осудна особа, яка під час вчинення злочину через психічний розлад або розумову відсталість не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними, тобто знаходилася в такому стані, коли вказані здібності були значно знижені, підлягає кримінальній відповідальності. Психічний розлад або розумова відсталість, що не виключають осудності, залежно від конкретних обставин діяння, можуть бути враховані судом при призначенні покарання як обставина, що пом’якшує покарання, і можуть служити підставою для призначення примусових заходів медичного характеру, передбачених цим Кодексом.

Рекомендується також Розділ XV Загальної частини КК України “Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх” доповнити спеціальною нормою наступного змісту:

^ Стаття. “Кримінальна відповідальність неповнолітніх із затримкою в психічному розвитку”

Не підлягає кримінальній відповідальності неповнолітня особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років, за яке передбачена кримінальна відповідальність з шістнадцяти років, або у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, за яке передбачена кримінальна відповідальність з чотирнадцяти років, внаслідок такої аномалії психіки, як затримка в психічному розвитку, не була здатна усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпечність своїх дій (бездіяльності) або керувати ними. До такої особи суд може застосувати примусові заходи медичного характеру нарівні з примусовими заходами виховного характеру.

Підлягає кримінальній відповідальності неповнолітня особа, яка під час вчинення злочину у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років, за який передбачена кримінальна відповідальність з шістнадцяти років, або у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, за який передбачена кримінальна відповідальність з чотирнадцяти років, внаслідок такої аномалії психіки, як затримка в психічному розвитку, не була здатна повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпечність своїх дій (бездіяльності) і (або) керувати ними. Відносно такої особи суд може пом’якшити покарання. У разі призначення покарання, пов’язаного з позбавленням волі, неповнолітній повинен отримувати психолого-педагогічну й медичну допомогу за місцем відбування покарання.

У Висновках сформульовані основні підсумки проведеного дослідження, наводяться пропозиції по вдосконаленню чинного кримінального законодавства, обґрунтовується практичне значення одержаних результатів. Зазначається, що в дисертації вирішуються суттєвіші проблеми осудності й неосудності, їх формули та критерії, основні проблеми кримінальної відповідальності осіб із психічними розладами й аномаліями, що не виключають осудності, та неповнолітніх із затримкою у психічному розвитку, які досліджені шляхом комплексного підходу з урахуванням вітчизняного й зарубіжного досвідів, судової практики та практики проведення судово-психіатричних експертиз.

^ СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Трубников В.М., Васильєв А.А. Формула осудності та формула неосудності: їх співвідношення та значення для кримінальної відповідальності // Право і безпека. – 2002. – № 3. – С. 96 – 103.

2. Васильєв А.А. Психічні аномалії неповнолітніх та їх вплив на кримінальну відповідальність // Наук. вісн. Юрид. акад. Міністерства внутрішніх справ. – 2003. – № 3 (12). – С. 271 – 276.

3. Васильєв А.А. До питання про презумпцію осудності в кримінальному праві // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – 2004. – Вип. 25. – С. 182 – 186.

4. Васильєв А.А. Кримінальна відповідальність осіб з психічними розладами, що не виключають осудності // Наук. вісн. Юрид. акад. Міністерства внутрішніх справ. – 2004. – № 2 (15). – С. 215 – 220.

5. Васильєв А.А. Проблеми притягнення до відповідальності неповнолітніх осіб, які відстають у психічному розвитку // Актуал. пробл. сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ. – 2003. – С. 9 – 11.

6. Васильєв А.А. Застосування положень норми про обмежену осудність у судово-психіатричній та судовій практиці // Актуал. пробл. сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ. – 2004. – С. 61 – 64.

7. Васильєв А.А. Моделі осудності у кримінальному праві // Актуал. пробл. сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ. – 2005. – С. 127 – 129.

АНОТАЦІЇ

Васильєв А. А. Проблеми осудності у кримінальному праві. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2005.

Дисертація є комплексним науковим дослідженням кримінально-правових проблем осудності і неосудності. Поглиблено вивчаються розроблені в теорії кримінального права погляди на тлумачення понять “осудність” та “неосудність”, зміст і сутність інституту осудності як юридичної категорії. Запропоновано авторське формулювання досліджуваних понять. Розглядаються норми законодавства зарубіжних країн, у яких закріплені ці категорії. Виведено формули осудності і неосудності, рекомендується характеризувати ці поняття за допомогою трьох критеріїв. Вбачається доцільним ввести у кримінальний закон норму про презумпцію осудності. Розглядаються питання відповідальності осіб із психічними розладами й аномаліями, що не виключають осудності, та кримінальної відповідальності неповнолітніх із затримкою у психічному розвитку; вказується на недоцільність закріплення у Кримінальному кодексі терміна “обмежена осудність”. Замість цього запропоновано три моделі осудності, в основі класифікації яких лежить ступінь зниження здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними під час вчинення злочину. На підставі проведеного дослідження рекомендується внести зміни в КК України й доповнити його відповідними нормами.
^ Ключові слова: осудність, неосудність, кримінальна відповідальність, психічні розлади та аномалії, примусові заходи медичного характеру, моделі осудності.
Васильев А. А. Проблемы вменяемости в уголовном праве. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Национальный университет внутренних дел. – Харьков, 2005.

Диссертация является комплексным научным исследованием уголовно-правовых проблем вменяемости и невменяемости. Автором изучены разработанные в теории уголовного права взгляды на формулировку понятий “вменяемость” и “невменяемость”, на содержание и сущность института вменяемости как юридической (правовой) категории.

Предлагается авторское определение вменяемости: это предусмотренное законом обстоятельство, которое является фиксированным показателем достаточности имеющихся у лица способностей осознавать свои действия (бездействие) и руководить ими во время совершения преступления, которое является необходимым условием наличия субъекта преступления и возможности претерпевать им меры уголовно-правового воздействия. Исследуется генезис институтов вменяемости и невменяемости в отечественном уголовном праве.

Детально рассмотрены нормы законодательства зарубежных государств, которые содержат понятие вменяемости и (или) невменяемости, а также ограниченной (уменьшенной) вменяемости.

Определены формулы вменяемости и невменяемости, рекомендуется характеризовать эти понятия с помощью трех критериев – формально-правового и двух содержательных – психологического (психофизиологического) и медицинского.

Формально-правовой характеризуется существованием юридического факта, сформулированного словами “во время совершения преступления”, т. е. возможностью лица быть виновным в совершении преступления и быть ответственным за него, а значит осознавать и воспринимать смысл осуждения.

Содержательные критерии вменяемости включают оценку психического состояния и характеризуют способности лица во время совершения преступления. Психологический (психофизиологический) критерий свидетельствует о способности человека осознавать фактический характер и общественную опасность деяния, а также руководить при этом своими действиями (бездействием). Для медицинского (биологического) критерия присуще психическое здоровье субъекта во время совершения преступления, уровень развития его психических функций, которые и обусловливают способность лица осознавать свои действия (бездействие) и руководить ими.

Для определения этой способности лица (что является составным элементом вменяемости) предложено проводить комплексную судебную психолого-психиатрическую экспертизу.

Приводится углубленный анализ вопроса ответственности лиц с психическими расстройствами и аномалиями, которые не исключают вменяемость, и уголовной ответственности несовершеннолетних с задержкой в психическом развитии. Указывается на нецелесообразность закреплять в УК Украины термин “ограниченная вменяемость”, а вместо этого ввести три модели вменяемости, в основе классификации которых лежит степень снижения способности лица осознавать свои действия (бездействие) и руководить ими во время совершения преступления. Автором проанализировано значение вменяемости для квалификации деяния, выбора формы реализации уголовной ответственности, назначения и исполнения наказания. На основании проведенного исследования предлагается дополнить действующие нормы УК Украины, в которых закреплены понятия “вменяемость” и “невменяемость”, а также закрепить специальную норму об уголовной ответственности несовершеннолетних с задержкой в психическом развитии.

^ Ключевые слова: вменяемость, невменяемость, уголовная ответственность, психические расстройства и аномалии, принудительные меры медицинского характера, модели вменяемости.
Vasiliev A.A. Problems of Insanity in Criminal Law. – Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Law, Speciality 12.00.08 – Criminal Law and Criminology; Criminal-executive Law. – National University of Internal Affairs. – Kharkiv, 2005.

The study is a complex exploration of criminal-legal problems of sanity and insanity. Views on the notion of sanity and insanity elaborated in the theory of criminal law, the essence of the institution of sanity as a legal category are subject to analysis. The author’s definitions of sanity and insanity are offered. In the paper the genesis of the institutions of sanity and insanity in criminal law of our country is explored. The author considers norms of legislation of foreign countries where the notions of sanity and (or) insanity are fixed. The formula of sanity and insanity is defined; it is offered to characterize sanity and insanity with the help of three criteria. It is offered to add a norm about presumption of sanity to the criminal law. To define the ability of a person to realize his/her action (inaction) and guide them (which is a component of sanity) it is offered to conduct a complex psychological-psychiatric examination. The author elaborates the question of the responsibility of people with psychic disorders and anomalies which do not exclude insanity, and questions of criminal responsibility of under age people with psychological development delay; non-expediency to fix the term “limited sanity” in the Criminal Code is indicated. Instead three models of sanity are offered. The classification of the models is based on the degree of the decrease of the ability of a person to realize his/her action (inaction) and guide them while committing a crime. The author analyzes the importance of sanity for the qualification of an action, the choice of the form of criminal responsibility realization, setting and carrying out of punishment. On the basis of the research it is offered to add certain norms to the Criminal Code.

Key words: sanity, insanity, criminal responsibility, psychic disorders and anomalies, medical measures of compulsion, models of sanity.


<< предыдущая страница