asyan.org
добавить свой файл
1 2 3




НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ


ВАСИЛЬЄВ Андрій Анатолійович


УДК 343.223; 343.225


ПРОБЛЕМИ ОСУДНОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ
Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.
^ Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

ТРУБНИКОВ Василь Михайлович,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,

завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін,

заступник декана юридичного факультету з наукової роботи.
^

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

МУЗИКА Анатолій Ананійович,

Київський юридичний інститут МВС,

проректор з наукової роботи;

кандидат юридичних наук, доцент

КУЦ Віталій Миколайович,

^

Харківський економіко-правовий університет,

завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін.



Провідна установа: Національна академія внутрішніх справ України,

кафедра теорії кримінального права, МВС України (м. Київ).
Захист відбудеться “ 29 “ червня 2005 року о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розіслано “ 28 ” травня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кириченко В.Є.
^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Проблеми, пов’язані з інститутами Загальної частини кримінального права, завжди звертали увагу науковців. Особливої актуальності вони набули після прийняття нового Кримінального кодексу України. Питання визначення осудності і неосудності, щодо яких не вироблено одностайного підходу, посідає серед цих проблем одне із центральних місць. Теоретичний і практичний інтерес до них обумовлено зверненням до найбільш складної сторони суспільного життя й соціальної діяльності людей – їх здатності бути винними і кримінально відповідальними за свідому й вольову кримінально карану поведінку.

Сучасний етап розвитку суспільства вимагає більш глибокого вивчення індивідуальних характеристик особистості, особливого ставлення до людини, її життя і здоров’я, честі й гідності, недоторканності й безпеки, які відповідно до ст. 3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю.

Людина і громадянин виступають активними учасниками суспільних відносин. У їх свідомості відбиваються явища об’єктивної реальності, які згодом знаходять своє вираження в певній поведінці.

Основним інструментом, завдяки якому можна прослідкувати, яким чином під час вчинення злочину зовнішній вплив переходить у внутрішній, відбивається на психіці і стає регулятором поведінки й діяльності “нормального” індивіда, є осудність.

Неосудність, у свою чергу, виступає обставиною, що характеризує поведінку психічно хворої людини або людини, в якої спостерігався тимчасовий розлад психічної діяльності при вчиненні злочину. У таких випадках вона втрачає здатність вибору варіанту поведінки, а остання детермінується хворобливим сприйняттям дійсності.

Інститути осудності і неосудності повинні розглядатися комплексно, в сукупності й нерозривно. Так, осудність виступає суб’єктивною передумовою винності і кримінальної відповідальності, неосудність – обставиною, що виключає можливість особи бути суб’єктом злочину, вину і кримінальну відповідальність за вчинене діяння. Вивчення цих явищ саме в нерозривному зв’язку дає змогу продовжити поглиблене їх опрацювання в комплексному й міждисциплінарному аспектах і втілити отримані результати у практику.

Актуальність подальшої теоретичної розробки вчення про осудність і неосудність обумовлюється тим, що осудність виступає визначальним природним елементом можливості особи бути суб’єктом злочину, винною у його вчиненні й підлягати кримінальній відповідальності за злочинне діяння. Вона є реалізацією основного принципу кримінального права – суб’єктивного ставлення у вину. Існуючий підхід до визначення осудності та її характеристики лише з огляду на стан особи під час вчинення злочину себе вичерпав і вже не задовольняє потреб практики. Порушена проблема потребує врахування таких індивідуальних особливостей особистості, як темперамент, спрямованість, характер та ін.

Звертає на себе увагу недостатня теоретична розробка питань осудності й неосудності. Аналіз юридичної літератури, окремих монографічних досліджень, наукових праць свідчить про необхідність детального, більш глибокого вивчення цих правових і психологічних явищ як юристами, так і психіатрами й психологами на міждисциплінарному рівні. У дослідженнях, присвячених окремим питанням, пов’язаним із проблемами осудності й неосудності, ці явища розглядають як окремі категорії, що не дозволяє повно й широко висвітлити їх різноманітні психологічні та правові аспекти.

Разом із тим суттєвий внесок у вирішення проблем, які стосуються вчення про осудність і неосудність, кримінальної відповідальності осіб з психічними розладами й аномаліями, а також неповнолітніх, зробили своїми працями такі вчені, як Ю.М. Антонян, М.І. Бажанов, М.М. Баженов, Т.К. Бєлокобильська, Ю.С. Богомягков, С.В. Бородін, М.В. Виноградов, А.А. Герцензон, А.Ф. Зелінський, В.Х. Кандинський, І.І. Карпець, Ф.В. Кондратьєв, В.М. Кудрявцев, В.І. Курляндський, Н.Ф. Кузнєцова, Н.С. Лєйкіна, В.А. Ломако, Д.Р. Лунц, Р.І. Михєєв, Н.А. Мирошниченко, Г.В. Морозов, А.А. Музика, В.С. Орлов, М.М. Паше-Озерский, В.Б. Первомайський, Б.А. Протченко, В.П. Сербський, М.С. Таганцев, В.С. Трахтеров, С.І. Тихенко, В.М. Трубников, Н.І. Фелінська, О.Є. Фрейєров, І.К. Шахріманьян, Б.В. Шостакович, С.П. Щерба та багато інших.

Відповідні положення їх робіт і становлять теоретичне підґрунтя даного дослідження.

Демократичні перетворення у процесі побудови правової держави, створення громадянського суспільства, прагнення до індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання, розвиток юридичної і психіатричної наук, досягнення психологічної доктрини виявили низку теоретичних і прикладних проблем, які ще не знайшли свого відбиття в сучасній спеціальній юридичній і психологічній літературі.

Подальші пошуки вирішення проблем осудності і неосудності, суміжних з нею питань неодмінно служитиме на користь правотворчій і правозастосовчій діяльності, дозволить удосконалити заходи по боротьбі зі злочинністю й попередженню вчинення суспільно небезпечних діянь неосудними особами.

Викладене свідчить, що дослідження проблеми, порушеної в цій науковій роботі, є актуальним як для теорії кримінального права, так і для вдосконалення положень законодавства про кримінальну відповідальність і практики його застосування.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ МВС України у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 р., а також Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002-2005 роки, затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. Вона базується на положеннях Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки (п. 1.4.), схвалених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 р., протокол № 3. Дослідження виконано згідно з основними напрямками, визначеними Указом Президента України № 143 від 18 лютого 2002 р. “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” (п. 1) та Наказом МВС України № 356 від 11 травня 2001 р. “Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 років” (п. 7).

^ Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка категорій осудності і неосудності на підставі комплексного наукового аналізу теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з цими поняттями. Для її досягнення в роботі поставлено і послідовно вирішено наступні задачі:

1) сформулювати поняття, визначити зміст і сутність інституту осудності у кримінальному праві;

2) висвітити історію виникнення й розвитку інституту осудності і неосудності у кримінальному праві;

3) визначити і дати кримінально-правову характеристику цим явищам;

4) окреслити критерії, що характеризують зміст осудності і неосудності;

5) відокремити і опрацювати моделі осудності;

6) встановити особливості кримінальної відповідальності осіб із психічними розладами й аномаліями;

7) з’ясувати питання відповідальності неповнолітніх осіб із затримкою у психічному розвитку;

8) сформулювати пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства на рівні сучасних потреб правозастосовчої практики й вимог науки кримінального права;

9) розробити інші теоретичні положення щодо осудності в науці кримінального права.

^ Об’єктом дослідження служать суспільні відносини, що характеризують осудність як невід’ємну ознаку суб’єкта загального складу злочину.

Предметом дослідження виступають (а) чинне кримінальне законодавство, що регламентує категорії осудності, неосудності й обмеженої осудності; (б) практика застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, визнаних судом неосудними; (в) вітчизняне кримінальне законодавство минулих років; (г) кримінальне законодавство зарубіжних країн, яке визначає осудність, неосудність та обмежену осудність; (д) система наукових концепцій і поглядів з приводу досліджуваної проблеми.

^ Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є загальні положення теорії пізнання, теорії систем, теорії права й суспільних явищ. У дослідженні окремих питань застосовувалися різноманітні наукові методи. Діалектичний дозволив розглянути проблеми осудності й неосудності у процесі їх розвитку з огляду на умови, що впливали на їх зміст, сутність та особливості через поглиблене вивчення більш загальних категорій кримінального права; системний допоміг вивчити ці явища в безпосередньому їх зв’язку з суміжними поняттями (обмеженою осудністю, так званою віковою і “спеціальною” осудністю, свідомістю, виною, відповідальністю й покаранням); системно-структурний уможливив комплексне дослідження поняття і критеріїв осудності у співвідношенні з неосудністю і визначення компетенції відповідних органів по встановленню тих ознак, які їх характеризують; порівняльно-правовий дав змогу показати становлення інституту осудності у кримінальному праві й накреслити пріоритетні напрямки його розвитку в майбутньому та застосовувався при розгляді кримінального законодавства зарубіжних країн, що дало можливість внести пропозиції по вдосконаленню чинного КК України; конкретно-соціологічний було використано у процесі проведення анкетування серед слідчих ОВС і прокуратури, а також для обробки отриманих результатів; логіко-семантичний надав можливості сформулювати поняття осудності, тексти окремих норм і дослідити питання кримінальної відповідальності осіб із психічними розладами й аномаліями, а також неповнолітніх із затримкою у психічному розвитку.

Науково-теоретичне підґрунтя дисертації становлять праці вітчизняних науковців і зарубіжних фахівців у галузі кримінального права і процесу, загальної психології, психіатрії. У роботі використано енциклопедично-довідкову літературу і словники.

Нормативною базою для дослідження послужили Конституція України, КК України 1960 р. і КК України 2001 р., закони й законодавчі акти України, кримінальне законодавство Азербайджану, Аргентини, Бєларусі, Болгарії, Великобританії, Грузії, Данії, Іспанії, Казахстану, Китаю, Латвії, Молдови, Німеччини, Польщі, Росії, Сан-Марино, США, Таджикистану, Узбекистану, Фінляндії, Франції, Швейцарії, Японії та нормативно-правові акти міністерств і відомств України.

Емпіричну базу становлять дані, одержані внаслідок 1) аналізу й узагальнення в Міжобласному центрі судово-психіатричних експертиз клінічної психіатричної лікарні № 15 м. Харкова матеріалів 1160 судово-психіатричних експертиз; 2) вибіркового вивчення 106 кримінальних справ, у яких обвинувачуваних було визнано осудними, неосудними або обмежено осудними; 3) анкетного опитування 180 слідчих ОВС і прокуратури з АР Крим, Дніпропетровської, Полтавської й Харківської областей.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Розв’язано складні дискусійні питання про природу, поняття, сутність і критерії осудності й неосудності, що дозволило запропонувати низку рекомендацій по вдосконаленню чинного законодавства, спрямованих на подальшу диференціацію кримінальної відповідальності й покарання окремих категорій суб’єктів злочину. Значну частину результатів отримано вперше, окремі положення, що досліджувалися раніше, отримали поглиблений розвиток.

Наукова новизна отриманих підсумків дослідження узагальнюється у таких положеннях:

1. На підставі проведеного дослідження з нових позицій сформульовано поняття “осудність”.

2. Уперше поняття “осудність” обґрунтовується як юридична категорія за допомогою формально-правового та змістовних критеріїв (психологічного й медичного).

3. Уперше запропоновано проект норми про презумпцію осудності, що дозволить органам кримінального судочинства якісно й на належному рівні виконувати всі процесуальні дії, а також надавати їм відповідного обґрунтування.

4. Уперше поняття “неосудність” визначено на підставі змістовних й формально-правового критеріїв, що дозволяє ретельніше досліджувати ситуаційні й мотиваційні аспекти вчиненого.

5. Указується на необхідність закріплення в законі норми про кримінальну відповідальність осіб із психічними аномаліями чи розладами, що не виключають осудності, а також визнано недоцільним використання категорії “обмежена осудність” для характеристики цих явищ.

6. Уперше запропоновано три моделі осудності на підставі виділення різних ступенів зниження здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними під час вчинення злочину, а отже, і здатності розуміти значення осуду.

7. Усупереч існуючій практиці аргументовано положення про потребу у призначенні комплексної судової психолого-психіатричної експертизи з метою виявлення ступеня зниження здібностей особи.

8. Наводяться додаткові аргументи про недоцільність створення спеціалізованих лікувально-виправних установ для обмежено осудних осіб.

9. Запропоновано доповнити спеціальною нормою КК України, яка врегульовувала б питання кримінальної відповідальності неповнолітніх із затримкою в психічному розвитку.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки й рекомендації дисертаційної роботи можуть бути використані:

– у правотворчості – для подальшого вдосконалення кримінального законодавства;

– у правозастосуванні – при вирішенні судами України питання про осудність чи неосудність особи, призначення експертиз, а також для підготовки постанов Пленуму Верховного Суду України;

– у навчальному процесі – у процесі викладання курсу „Кримінальне право України. Загальна частина” та спецкурсів, а також підготовки відповідних розділів і підрозділів науково-практичних посібників, методичних рекомендацій тощо.

^ Особистий внесок автора. Дисертація є самостійним науковим дослідженням, виконаним автором особисто. В опублікованій у співавторстві з науковим керівником роботі “Формула осудності та формула неосудності: їх співвідношення та значення для кримінальної відповідальності” особистим внеском здобувача є визначення співвідношення осудності та неосудності, критеріїв, що характеризують ці категорії, обґрунтування необхідності розширення поняття “осудність”.

^ Апробація результатів дисертації. Провідні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ, використовуються в навчальному процесі, у підготовці методичних рекомендацій і в науково-дослідницькій роботі цього закладу при викладанні курсу “Кримінальне право України. Загальна частина”.

Окремі наукові погляди на порушені проблеми оприлюднені на трьох науково-практичних конференціях – “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених”, які відбулись у червні 2003 р., квітні 2004 р. та травні 2005 р. в Національному університеті внутрішніх справ МВС України.

Публікації. Основні теоретичні положення й результати, практичні рекомендації дисертаційного дослідження знайшли відображення в чотирьох наукових публікаціях, надрукованих у фахових наукових виданнях (одна з них у співавторстві, де частка здобувача перевищує 50%), а також у тезах трьох наукових доповідей на вказаних конференціях.

^ Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують дев’ять підрозділів, висновків (обсяг – 205 сторінок). До тексту додається список використаних джерел (208 найменувань) і додатки (обсяг – 18 сторінок).



следующая страница >>