asyan.org
добавить свой файл
1 2 3



Реферат на тему:

Проблема тероризму у сучасному політичному процесі

ПЛАН



  1. Визначення тероризму.




  1. Короткий огляд історії тероризму.




  1. Чи вважати тероризмом боротьбу за національне визволення.




  1. Тероризм сьогодні.




  1. Прогнози на майбутнє.




  1. Боротьба з тероризмом:


а) досвід держав Європи та Америки;
б) перспективи для України.
7. Висновки.


^ ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРОРИЗМУ
Дедалі більше сучасних дослідників обстоюють тезу про потребу пошуку не універсального (“описового”) визначення міжнародного тероризму, а виокремлення та пеналізацію окремих його складових.

На такому підході наполягає і один із засновників російської школи терології С. Ефіров. Він виходить з тої тези, що міжнародний тероризм, як до речі і корупція, не є складом злочину, а соціальним і політичним явищем, що виявляє себе у конкретних деліктах (захоплення заручників, угони літаків, підпали тощо), норми відповідальності за здійснення яких встановлено в національному законодавстві та чинному міжнародному праві. Відмінністю ж цих злочинів від загальнокримінальних є політична мотивація скоєння деліктів. При цьому, на думку С. Ефірова із огляду на глибоку трансформацію сучасної міжнародної системи, “політизація” тероризму вже не є його обовязковою складовою. Адже сучасний міжнародний тероризм вмявляє себе не тільки в сфері безпосереднього (політичний тероризм), а й у царині тероризму кримінальних організацій, що не ставлять перед собою політичної мети, та у своєрідній “проміжній” сфері, де політичне, кримінальне, економічне уособлене в одному цілому.

Навіть у новому проекті Кодексу злочинів проти миру та безпеки людства розробленому та прийнятому у першому читанні Комісією міжнародного права ООН у 1995 році зберігся односторонній підхід до визначення міжнародного тероризму. Це скоєння, організація сприяння здійсненню фінансуванню чи заохоченню агентами або представниками однієї держави актів проти іншої держави або потурання з їхнього боку здійсненню таких актів які спрямовані проти осіб або власності і які за своїм характером мають за мету провокування жаху у державних діячів груп осіб або у населення взагалі.(Стаття 24).

Таким чином за рамки кваліфікації був винесений антиетатистський тероризм що організовується та здійснюється здебільшого на території тієї чи іншої держави громадянами даної або іншої держав.

Слід зазначити що навіть таке формулювання було піддане критиці із посиланням на відсутність аналогічного визначення у карних кодексах низки країн.

^ ІСТОРІЯ ТЕРОРИЗМУ
Перший в історії випадок свідомого та систематичного використання терористичної практики було зафіксовано на Близькому Сході у І ст. н.е., коли групи сікаріїв фізично знищували представників єврейської знаті які співробітничали з римською адміністрацією. Тоді ж зявилася секта мусульман-ісмаїлітів під проводом Хасана-ібн-аль-Сабаха який перетворив тероризм на головний засіб боротьби із політичною опозицією.

Розвиток тероризму – це наслідок активного розшарування населення його ідеологічного розмежування оформлення політичних рухів обєднань партій які сповідували різні політичні погляди та вели боротьбу за владу.

Вже в кінці ХІХ ст. здавалося що ніхто не застрахований від терористичного нападу. В 1894 році італійський анархіст вбив французького президента Саді Карно. В 1897 р. анархісти смертельно поранили імператрицю Єлизавету Австрійську та вбили іспанського премєр-міністра Антоніо Кановаса. В 1900 р. жертвою терориста став король Італії Умберто І. А в 1901 р. був вбитий президент США Уільям Маккінлі.

В Росії в 1902-1907 рр есерівськими та іншими терористами було здійснено близько 5.5 тис. терористичних актів (вбивства міністрів депутатів Державної думи жандармів працівників поліції та прокуратури). 3

Тероризм став головною проблемою політиків. Коли в 1900 р. зустрічалися керівники найбільш індустріально розвинених держав то більшість з них ставили першим на порядку денному питання про тероризм. На цьому ж наполягав президент Клінтон під час зустрічі великої сімки після того як в червні 1996 р. стався напад на американську військову базу в Дахрані в Саудівській Аравії.

Якщо згадати це все то сучасний підйом тероризму видається не таким вже й загрозливим хоча кількість жертв зростає: за даними Держдепартаменту США в 1994 р. їх було 165 а в 1995 – 314. 4. Але ці цифри майже ні про що не свідчать так як не враховують специфіки зареєстрованих випадків а також випадків що залишилися без уваги.

В ХХ ст. мотиви стратегія та зброя терористів стали дещо іншими. Міжнародний тероризм був складовою політики супердержав та їх сателітів, інструментом ідеологічної експансії, ї ,зрештою, дестабілізатором системи міжнародної безпеки. При цьому країни-конкуренти завжди виховувалися у дусі розподілу сили на “справедливу” та “несправедливу”, що у свою чергу обумовлювало “подвійний стандарт” у політичній, юридичній та оперативній оцінці актів міжнародного тероризму.

Терористичні організації в цей період часто виконували замовлення державних спецслужб. За даними часопису “U.S. News and World Report”, які були оприлюднені у листопаді 1977 року, за період з 1961 по 1976 роки ЦРУ США було причетне до майже 900 великих таємних операцій проти окремих “небажаних” для США іноземних державних, громадських діячів та урядів.

Активна інтернаціоналізація тероризму розпочалася у 60-70-ті роки нашого століття. Їй сприяли:

  • По-перше, процеси інтернаціоналізації капіталу, структурна перебудова економічних систем, країн що розвиваються, зміна їх місця в системі капіталістичного господарювання як наслідок процесу деколонізації, що і призвело до вивільнення нагромадженого потенціалу соціальної енергії у країнах світової периферії з подальшим утворенням національно-визвольних рухів, у тому числі терористичного спрямування.

  • По-друге, глобалізація політичної та економічної діяльності транснаціональних компаній (ТНК), що в окремих випадках сприяла організації терористичних груп, які, окрім іншого, спеціалізувалися на обслуговуванні інтересів монополій (наприклад, протягом 70-80-тих років в Анголі рух УНІТА здійснював таємні торговельні операції з алмазами за дорученням південноафриканської ТНК “De Bierce”).

  • По-третє, нерівномірність розвитку держав світу, яка обумовлювала поділ країн на “сильних” та “слабких”, а з цим – зростання ролі націоналізму та релігійного фундаменталізму у міжнародному житті.

  • По-четверте, криза ідеї суспільства ”масового споживання”, наслідки якої сприяли формуванню у країнах Західної Європи у 70-ті роки “покоління розгніваних”, представники якого були головною рушійною силою терористичних угрупувань у Західній Європі.


^ ЧИ ВВАЖАТИ ТЕРОРИЗМОМ БОРОТЬБУ ЗА НАЦІОНАЛЬНЕ ВИЗВОЛЕННЯ?
Лідер Організації визволення Палестини (ОВП) Ясір Арафат, відповідаючи на звинувачення ОВП в організації актів міжнародного тероризму, підкреслив різницю між національно-визвольною боротьбою та тероризмом. На його думку, різниця між боротьбою та тероризмом є такою ж, як і різниця між законною збройною самообороною та актом агресії…Ми використовуємо тероризм, бо самі стали жертвами терору. Жодна збройна оборона не може засуджуватися та кваліфікуватися як міжнародний тероризм.1

Між тим більшість західних політологів (для прикладу, Є. Міколіс, Р. Клайн, О. Александер) до категорії терористичних відносять і Африканський Національний Конгрес (АНК) ПАР, і організацію “Родезійських повстанців” в Зімбабве, і СВАПО (Народну організацію Південно-Західної Африки), яка своєю діяльністю сприяла незалежності Намібії (березень 1990 року). Та і сама ОВП визнається то повноважним представником народу Палестини, то терористичною організацією.

Якщо звернутися до нормативних актів, побачимо положення про право на вільне визначення народом свого політичного статусу ( п.2 ст.1 Статуту ООН).

Міжнародні права нації, яка веде боротьбу, окреслені правом на самовизначення. Нація в особі політичного органу боротьби може вступати у відносини з іншими субєктами міжнародного права, брати участь у створенні міжнародних норм права і самостійно використовувати їх, вживати у будь-яких формах примус проти держави-колонізатора або агресора…(Декларація про надання незалежності колоніальним країнам та народам. Схвалено Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1960 року)

Прогресивні на момент деколонізації ці норми стали каменем спотикання в умовах, коли у 70-тих роках зявилися організації, що під виглядом боротьби за визволення своїх народів почали претендувати на представництво на міжнародній арені, а також усіма засобами доводити своє право на існування. Здебільшого вони перетворювалися на терористичні угрупування, хоча продовжували претендувати на роль визвольних рухів.

З огляду на це, у середовищі юристів-міжнародників поширена думка про те, що саме невикористання міжнародних злочинів як засобів у боротьбі за національне визволення, має стати одним з головних критеріїв віднесення або невіднесення організації до категорії визвольних.1
^ ТЕРОРИЗМ СЬОГОДНІ
Аналізуючи структуру загроз безпеці американських дипломатичних представництв у біполярний період заступник Держсекретаря США з питань безпеки Ентоні Квентон (Anthony C.E. Quainton) визначив головними загрозами:

а) послаблення та розпад державних інституцій під впливом масових соціальних рухів у Другому та Третьому Світі;

б) поява нових, агресивніших форм національної та етнічної ідентифікації;

в) відчуження деяких сегментів мусульманських суспільств від усього суспільства, національних лідерів та західних цінностей що відбивається у різкому зростанні політичного екстремізму та тероризму;

г) в останні роки – розвиток транснаціональної організованої злочинності.1

Отже розвиток сучасного тероризму обумовлений по-перше зміцненням ролі релігії як наслідку процесу деідеологізації у внутрішньому життті ряду країн світу та міжнародних відносинах;

- по-друге, розвитком транснаціональної організованої злочинності та повязаною із нею нелегальної торгівлі зброєю радіоактивними матеріалами тощо;

- по-третє, наслідками науково-технічного прогресу та вдосконаленням глобальних інформаційних технологій;

  • по-четверте високими темпами урбанізації в світі.

З огляду на відносну вивченість проблематики ісламського фундаменталізму (“militant islam”) особливу увагу привертають практично недосліджені та невисвітлені звязки тероризму з транснаціональною організованою злочинністю та з найсучаснішими високими технологіями інформаційного обміну.

Розпад біполярної системи міжнародних відносин та об’єктивне зменшення глобального конфліктного потенціалу в світі‚ відмова багатьох країн від політики підтримки тероризму як інструменту зовнішньої політики‚ інші фактори обумовили пошук професіональними терористами своєї “ніші” у поліполярному світі. потреба‚ насамперед‚ у фінансуванні терористичної діяльності сприяла появі вкрай загрозливої тенденції – інтеграції професіональних терористичних організацій зі структурами організованої злочинності.”Співробітництво” може відбуватися у таких напрямах:

-терористичні угруповання виконують замовлення мафії та здійснюють інші види послуг для кримінальних синдикатів;

-зберігаючи автономність‚ терористичні групи беруть безпосередню участь у протизаконному бізнесі‚ використовуючи отримані гроші для фінансування своєї діяльності.

Перший тип проявився у середині 90-их років‚ коли італійські та колумбійські синдикати почали використовувати тактику терору проти держави та її представників‚ намагаючись перешкодити розслідуванням і впровадженню урядових програм боротьби із організованою злочинністю‚ ліквідувати активних співробітників правоохоронних органів та спецслужб‚ змусити суддів виносити більш легкі вироки членам мафіозних утворень. У цей період тільки в Колумбії діяло майже 140 терористичних організацій‚ пов’язаних із наркокартелями‚ із загальною кількістю членів до 20 тисяч осіб. З іншого боку‚ терористичні організації‚ здійснюючи‚ наприклад‚ охорону наркоплантацій‚ отримували додаткове джерело фінансування своєї діяльності. В Перу відоме угруповання “Cendero luminoso”(“Світлий шлях”)‚ захищаючи на контрольованій території плантації коки‚ нелегальні лабораторії з переробки наркотиків‚ аеродроми та інші об’єкти наркомафії‚ брала з картелів 10% податок з прибутків‚ що давало змогу фінансувати її кампанію з повалення уряду країни.

Дедалі більша кількість терористичних та екстремістських угруповань різного політичного спрямування з метою самофінансування бере безпосередню участь у організованій злочинній діяльності. Наприклад‚ у Бірмі в середині 90-х років сепаратистська група “генерала” Кун Са (справжнє ім’я – Чан Кіфу) контролювало до 80% виробництва опіуму в “Золотому трикутнику”(Бірма‚ Лаос‚ Таіланд). Згідно з даними ІНТЕРПОЛу‚ у період громадянської війни в Лівані (1975-1990 рр.) загальні прибутки ряду палестинських терористичних організацій від нелегальної торгівлі зброєю та підробки грошей становили 4 млрд доларів США на рік.[1]

Міжнародний тероризм зазнав сьогодні і якісної транформації: тепер його “modus operandi” – високий рівень технічного забезпечення теракту‚ відмова від захоплення заручників (з огляду на відпрацьований спецслужбами механізм знешкодження)‚ знищення важливих для життєдіяльності суспільства об’єктів (банків‚ вокзалів‚ торговельних центрів тощо).



следующая страница >>