asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4
Вступ
У сучасному світі немає суспільства, в якому не використовувалися б, не культивуалося б поняття права. Тому правильне розуміння тих явищ, які цим поняттям відображаються, набуває безпосередньо світоглядного значення. Світогляд людини не може бути повним, досконалим, якщо у ньому відстні знання щодо сутності права.

Прте «участь» у форсуванні світогляду людини - не єдиний прояв реального значення положень, викладених у даній курсовій роботі.

Немає, ясна річ, такої людини, яка у своєму буденному житті не використовувала б таких слів, як «право», «права», «свобода», «обов’язок» та ін. Адже саме до цих термінів (точніше - до понять, що ними позначаються) вдаються тоді, коли виникає потреба довести обгрунтованість своїх вимог, очікувань, виправдати свої вчинки, дії. А переконливість, ефективність застосування у таких випадках, зазначених понять і термінів відчутно посилюється, якщо їх розуміння грунтується на наукових аргументах, висновках..
^ 1. Поняття прав людини.

«Ми, народи Об’єднаних націй, повні рішучості... знову утвердити віру в основні права людини, в достоінство і цінність людської особистості, в рівність прав чоловіків та жінок і в рівність прав великих і малих націй» - Преамбула Статуту Організації Об’єднаних Націй, створеної в 1945 р.

Концепція прав людини включає у себе два поняття цієї ідеї, дві групи прав. Перше полягає в тому, що невід’ємні і невідчужувані права належать людині тому, що вона людина. Це моральні, або природні права, які випливають з самої людської природи кожного індивіда, і призначення їхнє у тому, щоб підтримувати в людині почуття власної гідності. До другого понятя належать юридичні права, які встановлюються відповідно до нормотворчих процесів, які відбуваються як на національному, так і на міжнародному рівні. Основою подібних прав є згода тих, на кого вони розповсюджуються, тобто згода суб’єктів права, у той час, як основупершої групи прав складає природний порядок.

^ Основні права людини - це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно вивчаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними й рівними для кожної людини.

^ Права людини - це невідчужувані свободи і права особи, які індивід отримує в силу вого народження, основне поняття природного і, взагалі, будь-якого права в світі. Права охоплюють громадянські права і політичні свободи, економічні і культурні права, а також права спільнот, тобто дітей, жінок, національних меншин, народів тощо. До певної міри, можна гворити і про права людства. При розповсюдженні прав людини на спільноти вони не відчужуються від індивіда, вихідним залишається ивзнання самоцінності всіх індивідів, що складають ту чи іншу спільноту.

^ 2. Права людини та їхня відмінність

від інших прав.
Права людини принципово відрізняються від інших правза двома аспектами. По-перше, вони характеризуються тим, що:

- належать кожній людині тільки через її людську природу (нема необхідності їх купувати чиотримувати від когось);

- у визначених законом межах вони є невід’ємними;

- всі можуть їх застосовувати і користуватися ними рівною мірою.

По-друге, основні обов’язки, щовипливають з прав людини, покладені на держави та їхні уряди, а не на інших людей.

Основним у характеристиці прав людини є те. що вони повинні бути під захистом закону. Більше того, будь-які суперечки стосовно цих прав мають розглядатися компетентним. Безстороннім і незалежним судом, який застосовуватиме процедури, що забезпечать повну рівноправність та справедливість щодо всіх сторін, і вирішуватиме суперечку згідно з існуючими законами, що відому громадськості та відкрито проголошені.
^ 3. Визначення і характеристика економічних, політичних і соціальних прав людини.
Термін «права людини» використовуються для визначеня широкого спектру прав - від права на життя до права на культурну самобутність. Вони включають усі елементарні передумови існування, відповідного людській гідності. Ці права можуть упорядковуватися і називатися по різному. На міжнародному рівні, як правило, існує відмінність між громадянськими та політичними правами, з одного боку, та економічними, соціальними та культурними правами, з іншого. Ідея сформувати основні права виникла з потреби захистити людину від тиранічного використання державної влади. Тому спочатку увага була зосереджена на тих правах, які зобов’язують державну владу втримуватися від певних дій. Права людини цієї категорії, звичайно, називають фундаментальними свободами. Саме ці ідеї слугують орієнтирами для законодавчого забезпечення умов життя, гідних людини.

Специфічна природа прав людини, як суттєвої передумови розвитку людства, впливає як на відносини між людиною та державою, так і на стосунки між самими людьми. Перший тип впливу відомий, як «вертикальний ефект» прав людини.

Проте, хоча первинною метою прав людини є встановлення правил відносин між людиною і державою, деякі з цих прав також є важливими у стосунках між людьми. Цей, так званий «горизонтальний ефект», крім всього іншого, означає, що держава в особі своїх органів не тільки зобов’язання утримуватися від порушення прав людини, але й мусить захищати людину від зазіхань інших людей.

Є тільки класифікації прав людини. Одна з класифікацій поділяє права на «класичні» та «соціальні».

Перші включають громадянські та політичні права й спрямовані головним чином, на обмеження влади держави над людиною. Другі включають економічні, соціальні та культурні права. Вони, як правило, вимагають від держави активних дій для створення умов, необхідних для задоволення тих чи ніших прав, зокрема у тих галузях, як зайнятість, овіта та охорона здоров’я. Іншими словами, класичні права пов’язані з обов’язком держави (державної влади) утримуватися від певних дій, а соціальні права зобов’язують її надавати певні гарантії. Тобто, перші - класичні права - обов’язок досягнення даного результату, а соціальні права - обов’язок надати для цього засоби. При розгляді класичних і соціальних прав людини завжди виступає питання пріорітету, важливості. Чи є соціальні права передумовою для повноцінного користування класичними правами, чи, навпаки, класичні права є фундаментом, на якому побудоване все інше?

У той же час, необхідно підкреслити, що між класичними та соціальними правами неможливо провести чітку межу. Різні обов’язки, які вони накладають на уряд (так буде більш правильного говорити, оскільки держава включає в себе і всіх громадян, а її обов’язки супроти громадянина виконує саме уряд) не завжди є паралельними. Іншими словами, існують класичні права, що справді зобов’язують уряд утримуватися від певних дій, але також є й класичні права, які зобов’язуть його давати гарантії. Деякі громадянські і політичні права вимагають від уряду значних фінансових витрат. Право на справедливий суд, наприклад, вимагає освічених суддів, прокурорів, адвокатів, працівників інших правоохоронних органів. Іншим прикладом є забезпечення виборчого права, що теж вимагає значних коштів.

У той же час існують соціальні права, які забороняють уряду робити деякі речі. Одним з таких прав є право утворювати профспілки і вступати до них. Уряд, власне, не повинен втручатися в цей процес. Це право знайшло детальне регламентування в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права людини. Проте, насправді, право утворювати профспілки та вступати до них є просто продовженням свободи зборів та асоціацій - одного з прав, яке традиційно вважається класичним.

Європейська співдружність та держави, які є її членами, не раз засвідчвали, що вони поділяють ту точку зору, що обидві категорії є однаково важливими: гідне людське існування є можливими тільки за умови існування як класичних, так і соціальних прав.

Отже до класичних прав належать громадянські і політичні права. До громадянських прав належать права, викладені у перших вісімнадцяти статтях Всесвітньої декларації прав людини 1948 р.

Хоча і не повністю, право на цілісність, або на однакове ставлення та захист за законом підходить підвизначення громадянського права. У той же час, це право відіграє велику роль у реалізації економічних, соціальних та культурних прав (перші вісімнадцять статей ВДПЛ). Інша група громадянських прав об’єднується збірним терміном «право на належний процес». Це право на публічне слухання незалежним та безстороннім судом, «презумпція невинності», принцип «ne bis in idem» (ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він був уже остаточно засуджений), право на юридичну допомогу ( ст. 9, 10, 14, 15 Пакту про громажянські та політичні права).

^ Політичні права включають свободу слова, свободу зборів й асоціацій, право брати участь в управлінні своєю країною, право обирати і бути обрним на чесних періодиних виборах, що проводяться шляхом таємного голосування.

^ Політичні права - це можливості людини брати участь у державному і громадянському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, а також громадських об’єднань політичного спрямування (зокрема права: на громадянство та правосуб’єктивність, участь у формуванні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування, участь у державному управлінні суспільством; створення й участь у діяльності громадських об’єднань; державний захист від від порушень прав і свобод людини).

^ Соціально-економічні права забезпечують умови, необхідні для процвітання і благополуччя. Вони включають право виконувати роботу, яку людина вільно обирає чи приймає, право на справедливу платню і розумне обмеження робочого часу, право на об’єднання у профспілки, на медичне обслуговування, право на адекатний стандарт життя (включає соціальне забезпечення) та освіту.

^ Економічні права - це можливості людини реалізувати свої здібності і здобувати засоби до існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ (зокрема права: на власність щодо засобів виробництва; здобуття професій; вибір та здійснення трудової або іншої діяльності; сприятливі умови і справедливу оплату праці; відпочинок і дозвілля).

^ Культурні права - це, перш за все, право вільно брати участь у культурному житті суспільства, науковому прогресі, користування його благами, право на захист моральних і матеріальних інтересів автора будь-якої наукової, літературної чи художньої продукції.

Культурні (гуманітарні) - це можливості доступу до духовних здобутків своєї нації та всього людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому їх розвитку (зокрема, права на освіту та виховання; користування надбаннями культури і мистецтва; наукову, технічну і художню творчість, авторство; збереження і розвиток національної самобутності).

Права першого, другого та третоьго покоління. Існує також класифікація, що поділяє права людини на права першого, другого та третього поколіня. До прав першого покоління належать громадянські та політичні права. Правами другого покоління є соціально-економічні та культурні права. Правами третього покоління є так завні права «солідарності», які включають право на мир, на чисте навколишнє середовище, на рівне користування спільною спадщиною людства і т.д. Усі ці права є колективними. Концепція прав третього покоління викликає певні заперечення. Протягом післявоєнного часу утворено солідарний комплекс міжнародно-правових актів з питань прав людини. Певні досягнення в галузі забезпечення правлюдини неминуче призводять до розширення і подальшого вдосконалення системи прав людини. Це, у свою чергу, породило тенденцію вводити до неї цілком нові права, значна частина належить саме до прав людини «третього покоління», до прав «солідарності».

Права людини не мають обмежувального характеру, вони також не є незмінними: вони, за своєю природою, динамічні, хоча, разом з тим, вони у будь-якому випадку мусять мати фундаментльну природу та бути націленими на захист гідності людини. Крім того, будь-яке право людини має бути чітко визнчене і розмежоване. Тобто, воно має бути таким, що конкретна людина чи група людей на практиці мала змогу звернутися до цього права, щоб були установи, до яких можна було б звернутися зі скаргою напорушення цього права, тобто необхідним є передбачення механізму узгодження цього права з існуючими правами людини та впровадження і захисту.
^ 4. Міжнародно-правові стандарти

та джерела прав людини.
Права людини стають окремою системою у міжнародному праві тільки в 20 столітті. У традиційному міжнародному праві відносини між людиною і державою, звичайно, визначалися, як національні інтереси держави. Тільки в 20 ст. з’являється право прав людини. Хоча ще в 1906 р. у Берні підписано Конвенцію щодо захисту жінок від роботи в нічну зміну, першим справді міжнародним договором з прав людини вважається Конвенція протирабства, яка була прийнята у 1926 р. і набула чинності наступного року.

Саме піля другої світової війни, з утвореням таких міжнародних установ як ООН. Рада Європи, Організація Американських країн, виникли нові можливості для прийняття норм прав людини та їхнього забезпечення.

Джерелами міжнродно-правових норм з прав людини є:

- міжнародні конвенції як загального так і спеціального характеру. За післявоєнний період було укладено і набрало чинності більше 40 великих міжнародних конвенцій щодо захисту прав людини;

- міжнародне звичаєве право та загальні принципи права;

- рішення міжнародних органів, якщо договір, яким засновано даний орган, надає йому повноваження приймати обов’язкові для виконання рішення;

- судові рішення та наукові розробки найбільш висококваліфікованих спеціалістів з міжнродного права;
Серед міжнародних документів найбільш важливими є:

- Статут ООН (Сан-Франциско, 1945 р.);

- Американська декларація прав людини (ООН, 1948 р.);

- Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 р.)

- Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (Рим, 1950 р.);

- Європейська соціальна хартія (Турин, 1961 р.);

- Пакт про економічні, соціальні і культурні права (ООН, 1966 р.);

- Пакт про громадянські і політичні права (ООН, 1969 р.);

- Американська Конвенція про права людини (Коста-Ріка, 1969р.);

- Заключний акт Наради з безпеки співробітництва в Європі - НБСЄ (1975 р.);

- Підсумковий документ Віденської зустрічі держав - учасниць НБСЄ (1989 р.);

- Хартія основних соціальних прав робітників Європейського Економічного Співробітництва (Страсбург, 1989 р.);

- Паризька Хартія для Нової Європи (1990 р.);

- Документи Конференції по людському вимірюванню загальноєвропейського процесу держав - учасниць НБСЄ: Паризької (1989 р.), Копенгагенської (1990 р.), Московської (1991 р.).

Усі сучасні держави залежно від стану дотримання ними основних прав людини можна розподілити на три групи:

  1. Диктаторські, тоталітарні держави, які відверто нехтують правами людини (М’янма (Бірма), Ірак, Судан, Заїр, Таїті).

  2. Держави, які декларують, визнають в принципі права людини, проте не створили належних механізмів для їх здійснення (Україна, Росія, деякі країни східної Європи, ряд держав Центральної і Латинської Америки, які звільнилияс від диктатур).

  3. Держав, де досить розвинуті правові інститути по захисту прав громадян, хоча й там мають місце порушення прав тих чи інших меншостей, імігрантів (ФРН, Франція).




следующая страница >>