asyan.org
добавить свой файл
1 2
Поняття працевлаштування. Правові питання організації працевлаштування

Поняття працевлаштування розрізнюється в широкому і вузькому значеннях. Працевлаштування — це система органі­заційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення. У широкому значенні працевлаштування об'єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи само­стійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство тощо. У вузь­кому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності, які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій на основі ліцензуван­ня. Необхідно врахувати, що поняття працевлаштування більш вузьке, ніж поняття зайнятості, а саме працевлаштування передує зайнятості і є його найважливішою гарантією.

Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безкоштовному сприянні державної служби зайнятості.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Украї­ну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлашту­вання, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачене міждержавними договорами України.

Правова організація працевлаштування включає:

а) встановлення кола працевлаштовуючих органів, визна­чення їхньої компетенції і умов фінансового забезпечення;

б) гарантії реалізації права громадян на працю і встанов­лення порядку направлення на роботу або професійне на­вчання;

в) регламентацію прав і обов'язків учасників відносин щодо працевлаштування;

г) встановлення особливостей працевлаштування для окремих категорій громадян.

У забезпеченні зайнятості населення беруть участь дер­жавні органи двох видів: загальні й спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покла­дені на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях.

Спеціальним органом працевлаштування виступає дер­жавна служба зайнятості, яка складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайня­тості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспек­цій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

До складу професійної служби зайнятості входять та­кож навчальні заклади професійної підготовки незайнято­го населення, інформаційно-обчислювальні центри, територі­альні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпоряд­ковані службі зайнятості.

Діяльність державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних організацій і органів місцевого самоврядування. Її діяльність фінансується за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення, передбаче­них на такі цілі. Права та обов'язки державної служби зайня­тості закріплені в ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення", Положенні про державну службу зайнятості, затвердженому постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24 червня 1991 p. (із змін. і доп., внес. постановами Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1993 p. №315, від 14 вересня 1998 p. №1435) (ЗП УРСР. - 1991. - №6. - Ст. 50; ЗП України. — 1993. — №10. — Ст. 200; Людина і праця: Інфор­маційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політи­ки України. - 1998. - №9).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці; консуль­тує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечен­ня робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості насе­лення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звер­таються з питань працевлаштування; подає допомогу грома­дянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ і організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що здійснюють підготовку або перепідготовку пра­цівників, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання; надає послуги по праце­влаштуванню і професійній орієнтації працівникам, які бажа­ють змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошу­ками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населен­ню; реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компе­тенції допомогу, в т. ч. і матеріальну; бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних про­грам зайнятості і заходів щодо соціального захисту різних груп населення від безробіття.

Державна служба зайнятості має право:

— одержувати від підприємств, установ і організацій, не­залежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації вироб­ництва і праці, інші заходи, які можуть призвести до вивіль­нення працівників;

— розробляти і виносити на розгляд місцевих держав­них адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад про­позиції про встановлення для підприємств, установ, органі­зацій, незалежно від форм власності, квоти прийому на ро­боту осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян для їх працевлаштування;

— направляти для працевлаштування на підприємства, в установи й організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їхньої освіти і професійної підготовки; направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

— укладати за дорученнями підприємств, установ і органі­зацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також пода­вати допомогу при переїзді на нове місце проживання та роботи за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

— розпоряджатися в установленому законодавством по­рядку коштами Фонду сприяння зайнятості;

— оплачувати вартість професійної підготовки осіб, пра­цевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спе­ціальності), а також установлювати їм на період навчання матеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодав­ством України про зайнятість населення;

— в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомо­гу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати;

— вносити пропозиції до державних адміністрацій, ви­конавчих органів відповідних місцевих рад про зупинення строком до 6 місяців рішень підприємств про вивільнення працівників у разі ускладнення їх наступного працевлашту­вання з одночасною частковою або повною компенсацією ви­трат підприємств, викликаних цією відстрочкою, в порядку, визначеному законодавством України;

— стягувати з підприємств, установ і організацій, неза­лежно від форм власності, суми прихованих або знижених обов'язкових зборів та недоїмок до Державного фонду спри­яння зайнятості населення;

— компенсувати до 50% витрат підприємствам, устано­вам і організаціям на перепідготовку працівників, які підля­гають скороченню у зв'язку зі змінами в організації вироб­ництва і праці, за умови їх працевлаштування.

Працевлаштування у вузькому значенні звичайно поді­ляється на дві стадії (Пашков А. С. Занятость, безработица, трудоустройство. - СПб.: СКФ "Россия - Нева", 1994). Перша стадія — це звернення до Служби зайнятості. На цій стадії виникає право відношення між громадянином і орга­ном із працевлаштування, за яким громадянин потребує підбо­ру підходящої роботи, а у разі її відсутності — постановки на облік, направлення на професійне навчання або виплати допомоги по безробіттю. Орган з працевлаштування зобов'я­заний зареєструвати такого громадянина, надати допомогу в підборі відповідної роботи, при потребі організувати про­фесійну підготовку і перепідготовку, а у разі неможливості цього виплачувати допомогу згідно з законодавством. На першій стадії громадянинові, який звернувся за допомогою у працевлаштуванні, видається направлення на роботу або про­фесійне навчання.

Але це направлення не є обов'язковим для власника або уповноваженого ним органу. Згідно із ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" на підприємства, установи, орга­нізації, незалежно від форм власності, покладений обов'язок працевлаштування лише визначеної місцевими державни­ми адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад кількості осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

На другій стадії працевлаштування укладається трудо­вий чи учнівський договір згідно з направленням служби зайнятості.

Отже, діяльність державної служби зайнятості є посе­редницькою між громадянами, які звернулись до неї за допо­могою, та підприємствами, установами, організаціями. Її на­правлення є обов'язковими для підприємств лише щодо осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Ці категорії громадян зазна­чені у ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення", а також інваліди. Щодо інших громадян, які мають направлен­ня служби зайнятості, то підприємства, установи, організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обгрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпП містить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівників — за­борону необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Законом України "Про зайнятість населення" передба­чено й можливість відмови підприємства, установи і органі­зації у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені. Закон не містить причин такої відмови. На практиці це можуть бути різні обставини: зміни в органі­зації виробництва і праці (реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників тощо), про­стої, скорочення обсягів виробництва та ін. Згідно із ч. З ст. 20 Закону підприємства, установи й організації в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професійною підго­товкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини Державного фонду спри­яння зайнятості населення.

Крім державної служби зайнятості посередницьку діяль­ність у працевлаштуванні здійснюють суб'єкти підприєм­ницької діяльності. Ст. 18 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що суб'єкти підприємницької діяль­ності можуть надавати платні послуги, пов'язані з профорієн­тацією населення, посередництвом у працевлаштуванні гро­мадян в Україні та за кордоном, лише на підставі дозволу (ліцензії), який видається Державним центром зайнятості. При наданні зазначених послуг без такого дозволу держав­на служба зайнятості стягує із суб'єктів підприємницької діяльності штраф у 50-кратному розмірі неоподатковувано­го мінімуму доходів громадян за кожну особу, якій надава­лися такі послуги, та припиняє цей вид їх діяльності. Одер­жані кошти спрямовуються до Державного фонду сприян­ня зайнятості населення.

Наказом Ліцензійної палати України, Державного цент­ру зайнятості від 22 лютого 1999 p. №19/15 затверджено Інструкцію про умови і правила провадження підприємниць­кої діяльності (ліцензійні умови) з посередництва у праце­влаштуванні на роботу за кордоном та контроль за їх дотри­манням (Праця і зарплата. - 1999. — №10. — Травень. — С. 8— 10). Інструкцією встановлено поняття посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном, під яким розумі­ється діяльність посередників, яка включає збір достовірної інформації про наявність вакансій у роботодавців, ведення обліку осіб, які бажають працювати за кордоном, з метою подальшого їх працевлаштування, надання інформаційно-кон­сультаційних послуг про наявність вакансій, умов та розміру оплати праці, найменування та місцезнаходження робото­давців. Посередник повинен пройти реєстрацію у місцевому центрі зайнятості за місцезнаходженням як платник зборів до Державного фонду сприяння зайнятості населення; уклас­ти зовнішньоекономічний договір (контракт) з іноземними суб'єктами господарської діяльності про працевлаштування громадян України; мати дозвіл компетентних органів іно­земної влади іноземним суб'єктам господарської діяльності на працевлаштування громадян України (крім випадків по­середництва у працевлаштуванні моряків на судна інозем­них власників), оформленого згідно із законодавством краї­ни, де офіційно зареєстровано головний орган управління (контора) іноземного суб'єкта господарської діяльності. До­говір про посередництво у працевлаштуванні укладається у письмовій формі, у якому зазначаються інформація про по­слуги, порядок оплати, строк дії договору, а також обов'язки і відповідальність сторін. Забороняється стягувати будь-які види попередніх оплат за посередництво до остаточного укла­дення громадянином трудового договору з роботодавцем;

продавати адреси іноземних роботодавців, посередницьких фірм, державних органів зайнятості інших країн, оприлюднен­ня у засобах масової інформації (зокрема, у мережі Internet) без їхньої на те згоди та якщо надані оголошення не спрямо­вані на використання праці громадян України; здійснювати посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном з роботодавцями за тими трудовими договорами, які не містять умов соціального захисту (зокрема, страхування) працівни­ка, передбачених законодавством країни перебування; про­понувати посередництво у працевлаштуванні громадян на роботу за видами діяльності, які заборонені або зайняття якими тягне за собою відповідальність згідно з чинним зако­нодавством України чи міжнародними нормами.




следующая страница >>