asyan.org
добавить свой файл
1
Поняття, функції та система інвестиційного права
Загальна теорія права предметом правового регулювання вважає однорідні суспільно-необхідні відносини, що вини­кають у різних сферах суспільного життя. Методом правово­го регулювання таких відносин є особливий спосіб впливу норм права на однорідні суспільні відносини.

Предметом інвестиційного права є суспільні відноси­ни, що виникають у процесі інвестиційної діяльності, відносини з приводу дій громадян, юридичних осіб і дер­жави щодо реалізації інвестицій.

Суспільні відносини, що виникають в результаті здій­снення інвестування, складні та багатоманітні. Саме це викликає труднощі у визначенні економічного та право­вого змісту поняття «інвестиції». Поняття «інвестиції», «іноземні інвестиції» визначають по-різному. Саме слово «інвестиції» англійського походження (investments) і оз­начає «капіталовкладення». Таким чином «інвестиції» та «капіталовкладення» — це синоніми.

У ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як всі види майнових та інте­лектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти під­приємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається со­ціальний ефект.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації

інвестицій. Залежно від того, де вони здійснюються, ін­вестиції поділяються на-внутрішні (внутрішньодержавні) та зовнішні (іноземні).

Особливої уваги заслуговує аналіз правового змісту іноземних інвестицій.

Проблема визначення змісту іноземних інвестицій як в юридичній, так і в економічній літературі, викли­кана їхньою складністю і наявністю багатьох форм та видів інвестування. Більшість із них визначають якість, окремі риси економічного та правового змісту інозем­ного інвестування. Під інвестиціями розуміють фінан­сування, яке забезпечує створення або розширення постійної участі у діяльності підприємства, завдяки яко­му інвестор може здійснювати, певною мірою, управ­лінський контроль над нею; операції з налагодження зарубіжного виробництва, в результаті яких встанов­люється контроль над процесом прийняття рішень в іноземному філіалі. При цьому, крім матеріальних та фінансових ресурсів, за кордон переводяться такі спе­цифічні активи, як компетенція її управляючих і тех­нічних знань; операції компанії, що здійснюються за кор­доном з метою створення чи розширення філій, а також участі в нових чи існуючих за кордоном компаніях, і які дають інвестору право контролю над цими компаніями та ін. Таким чином ми бачимо, що у світовій практиці під прямими іноземними інвестиціями розуміють капітало­вкладення за кордоном, які передбачають отримання прибутку та, тою чи іншою мірою, контроль інвестора за підприємством, в яке вони вкладені.

Існує багато форм і видів інвестицій. Іноземні інвести­ції можуть поділятися на інвестиції у вигляді позик чи кре­дитів (позичковий капітал) та на інвестиції у вигляді пря­мих чи портфельних інвестицій (підприємницький капі­тал). Під прямими інвестиціями розуміють інвестування у виробничі та інші підприємства (спільні або такі, що пов­ністю належать іноземному інвестору). Під портфельними інвестиціями розуміють покупку акцій, облігацій та інших цінних паперів.

За формою вивозу капіталу інвестиції поділяються на:

• інвестиції у формі позичкового капіталу (позики міс­там, урядам, банкам і т. д.);

• інвестиції у формі виробничого капіталу — створен­ня за кордоном промислових підприємств, скупка уже існуючих, скупка акцій;

• вивіз торгового капіталу — для будівництва торго­вельних підприємств, складських приміщень і т. п.

За іншою класифікацією розрізняють такі типи інве­стицій:

реальні (довгострокові вкладення матеріальних кош­тів у галузі матеріального виробництва);

фінансові (міжнародна кредитно-фінансова діяль­ність);

інтелектуальні (підготовка спеціалістів, передача досвіду, ліцензій і «ноу-хау», спільні наукові розробки).

Залежно від факторів переміщення виробництва за кордон прямі інвестиції поділяються на такі, що сприяють розширенню експорту:

1)які мають обслуговувати місцеві ринки приймаючих країн;

2) що здійснюються під впливом стимулюючих заходів приймаючих країн.

Для традиційних форм іноземного інвестування ха­рактерною була спільність володіння капіталом, управ­ління, організаційного і технологічного досвіду. Нові ж форми іноземного інвестування поділяють інвестиційний процес на окремі економічні угоди, такі як:

• створення спільних підприємств і відхід від організа­ції власних закордонних підприємств;

• перехід від простої скупки акцій іноземних фірм до створення нових дочірніх підприємств за кордоном;

• перехід від володіння акціями іноземних фірм до ук­ладення з ними довгострокових контрактів;

• розповсюдження акцій головної фірми серед акціо­нерів ії закордонних філіалів;

• дольова участь іноземного інвестора, що не дає пра­ва контролю над підприємством;

• ліцензійні контракти;

• управлінські контракти;

• поставка підприємств «під ключ»;

• угоди «продукт в руки» (на відміну від поставки під­приємства «під ключ», даний вид угоди передбачає під­готовку іноземною фірмою місцевих спеціалістів, які по­винні забезпечити функціонування об'єкта, що буду­ється);

• угоди про розподіл виробництва, про «ризиковані про­екти» (в основному в галузі розвідки і видобування нафти);

• компенсаційні угоди;

• трьохстороннє фінансування;

• міжнародний підряд.

Слід розрізняти державні та приватні інвестиції. Під державними інвестиціями розуміють позики, кредити, які одна держава чи група держав надають іншій державі. В цьому випадку йдеться про відносини між державами, які регулюються міжнародними договорами, і до яких за­стосовуються норми міжнародного економічного права. Можливі також випадки, коли інвестиції державі надають приватні установи. Під приватними інвестиціями розумі­ють інвестиції, що надаються приватними фірмами, ком­паніями чи громадянами відповідним суб'єктам іншої країни.

Інвестиційні відносини настільки багатоманітні, що в ряді випадків відносини між державами тісно пов'язані з відносинами між приватними особами. Такий зв'язок ви­никає, наприклад, у разі домовленості сторін міжнародної угоди про взаємний захист та заохочення іноземних ін­вестицій стосовно суброгації, тобто права інвестора пере­дати свої права та вимоги до держави.

Визначаючи правовий зміст поняття «іноземні інвес­тиції», слід звернути увагу на такі моменти. Будь-яка інвестиція — це майно, яке є об'єктом права власності. Вона може бути власністю держави (державні іноземні інвестиції) чи власністю приватних юридичних осіб або громадян (приватні інвестиції). Водночас будь-яка влас­ність є об'єктом правового регулювання. Поняття «іно­земна власність» та «іноземні інвестиції» не є тотожними. Це обумовлено тим, що поняття «власність» більш широке ніж поняття «інвестиції». Інвестиції мають своє чітке ці­льове призначення (підприємництво або інша господарсь­ка діяльність, благодійна діяльність). За своїм походжен­ням іноземні інвестиції є іноземним капіталом.

Наступним, важливим для правової характеристики іноземних інвестицій, моментом, на який необхідно звернути увагу, є те, що під іноземними інвестиціями розуміють всі майнові цінності, дозволені до інвесту­вання в приймаючу країну відповідно до чинного в ній законодавства.

Перелік видів та форм іноземних інвестицій, що даєть­ся в законодавчих актах та в міжнародних договорах зви­чайно не є вичерпним, оскільки поняття іноземних інве­стицій охоплює всі види майнових цінностей, які іно­земний інвестор вкладає на території приймаючої країни.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що іноземні інвестиції як правова категорія є юридичне регламентованою власністю у вигляді будь-якого майна або майнових прав, які мають походження за межами приймаючої країни, дозволені для інвестування її законо­давством або міжнародними договорами та вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та іншої діяльності приймаючої країни з метою отримання прибутку (доходу) та досягнення соціального ефекту від­повідно до законодавства цієї країни або її міжнародних договорів.

^ Метод інвестиційного права — це сукупність засобів впливу на суб'єктів інвестиційної діяльності (інвесторів та

учасників інвестиційної діяльності), які характеризуються юридичними фактами, з якими пов'язуються виникнення інвестиційних правовідносин, правовим статусом їх суб'єктів та розподілом прав і обов'язків між ними, вида­ми санкцій за порушення правових норм та порядком їх застосування. Зазначені юридичні ознаки властиві мето­дам регулювання всіх галузей права.

Виходячи з того, що предмет інвестиційного права має міжгалузевий характер (більш детально про це буде за­значено у § 3 даної глави) і поєднує в собі як «горизон­тальні» суспільні відносини, що регулюються диспози­тивними методами, так і «вертикальні» суспільні відно­сини, що регулюються адміністративно-правовими мето­дами, метод інвестиційного права має комплексний ха­рактер і поєднує в собі як елементи методу рівності сторін (диспозитивного методу), так і адміністративно-правових методів.

Таким чином, інвестиційне право — це сукупність пра­вових норм, що комплексно регулюють відносини, які ви­никають у процесі інвестиційної діяльності — практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій національних та іноземних інвесторів з метою більш повного задоволення матеріальних і духовних по­треб суб'єктів інвестиційної діяльності.

Інвестиційне право має такі функції: регулятивну, охоронну, попереджувально-виховну і стимулюючу.

^ Регулятивна функція полягає у врегулюванні нормами інвестиційного права інвестиційно-правовідносин.

Охоронна функція забезпечує захист порушених прав суб'єктів інвестиційної діяльності.

^ Попереджувально-виховна функція тісно пов'язана з охоронною і забезпечується нормами відповідальності за порушення інвестиційного законодавства.

Стимулююча функція полягає у формуванні необ­хідної ддя держави і суспільства поведінки суб'єктів інвес­тиційної діяльності шляхом створення матеріальних та нематеріальних стимулів.

^ Системою інвестиційного права є структура, що складається із норм інвестиційного права, розміщених у певній послідовності.

Норми інвестиційного права можна поділити на за­гальні та особливі (спеціальні).

^ Загальні норми становлять загальну частину ін­вестиційного права, до якої входять положення про пред­мет і метод інвестиційного права, його джерела, суб'єкти та об'єкти, інвестиції, їх форми, інвестиційну діяльність, її види та порядок її здійснення.

^ До особливої (спеціальної) частини інвестиційного права можна віднести положення про особливості здій­снення інвестування громадянами, юридичними особами, державою, іноземними інвесторами, державне управління інвестиційною діяльністю, особливості інвестиційної діяльності у різних галузях економіки, у виробничій і не­виробничій сфері, правове регулювання інвестиційної діяльності в спеціальних (вільних) економічних зонах, га­рантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності та захист інвестицій, міжнародно-правове регулювання інве­стиційної діяльності.