asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 4 5


План.

  1. Партія – основний елемент партійної системи.

  • СУТНІСТЬ ;

  • КЛАСИФІКАЦІЯ ;

  • ОСНОВНІ ФУНКЦІІ.

  1. Партійна система /теоритичні дані.

  • ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ВИЗНАЧЕННЯ ;

  • ОСНОВНА КЛАСИФІКАЦІЯ ;

  • ЗАГАЛЬНА ТИПОЛОГІЗАЦІЯ.

  1. Партійни системи стран сучасного світу. Їх найсуттєвиши проблеми.
  • ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА В ДВОХПАРТІЙНІЙ СИСТЕМІ ІТАЛІЇ періоду 40-90 років

  • НЕДОЛІКИ БАГАТОПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ БРАЗИЛІЇ

  • ^ ПРОБЛЕМИ ДИКТАТОРСТВА В ПАРТІЙНІЙ СИСТЕМІ НІМЕЧЧИНИ

Політичні партії, як основний елемент партійної системи. Суть, функціїї, типологізація.

Одним із головних інститутів політичної системи є партії. Як суб”єкти формування владних відносин вони великою мірою визначають характер і спрямування політичного процесу, стратегію і тактику боротьби за владу, політичну стабільність суспільства. Розвиток політичних партій, їх громадянський статус і характер взаємодії з державою, ієрархія цих інститутів – найбільш істотні критерії оцінки природи існуючого в країні політичного режиму. Це специфічний інститут політичної системи, його функції тільки політичні.

Якогось загального універсального визначення політичних партій як специфічних організацій не існує. І це не випадково. Дають про себе знати різноманітність вияву функцій партій {залежно від суспільно-політичного устрок країни), неоднакова їх раіь у політичному житті народів різні засади виникнення та ін.

Деякі політологи розглядають партії як групи людей, об'єднаних спільною ідеологією, або такі, що діють на основі спільної програми. Інші звертають увагу на організацію як основну рису партії. Тобто вважається, що соціальний склад, ідеологічна доктрина — не найсуттєвіше. Насамперед партія — це своєрідний інститут, визначальною рисою якого є особлива структура і організація (М. Дюверже). Б. Констан визначав політичну партію як об'єднання людей, що визнають одну і ту ж партійну програму. М. Вебер вбачав у політичних партіях громадські організації, які спираються на добровільне прийняття членів, що ставлять своєю метою завоювання влади для свого керівництва і забезпечення активним членам певних вигод (духовних і матеріальних) чи особистих привілеїв або того й іншого водночас. Багато політологів виходять з того, що визначальним фактором діяльності політичних партій є їхня виборча функція — проведення виборів, вплив на електорат з метою завоювання державної влади.

Кожне із наведених визначень віддзеркалює щось істотне в політичних партіях як багатопланових явищах. З позицій політології найбільш суттєвим є визначення партії як суб'єкта політичного життя, з'ясування її місця в формуванні політичної системи і владних відносин.

\ Щодо цього можна вважати обгрунтованим висновок Е. Вятра, який розглядає політичну партію як особливу інституціоналізовану форму політичних рухів. Під останніми розуміються суспільні сили, що прагнуть змінити існуючі умови або закріпити їх шляхом впливу на уряд. Партія — це такий політичний рух, який має високий ступінь організації та намагається реалізувати свої цілі шляхом боротьби за владу і програмне не обмежується впливом на спосіб її здійснення.

Отже, сучасна політична партія — це спільність людей, об'єднаних ідеологічно та організаційно з метою завоювання (в результаті виборів або іншими шляхами), утримання і використання державної влади для реалізації інтересів тих чи інших соціальних груп, верств, етнічних та інших спільностей. Для цього партія повинна стати правлячою, тобто зайняти в політичній системі становище, яке дає змогу визначати політику держави.

Сучасним політичним партіям передували їх прообрази — протопартії. Існує думка, що партії виникли тоді, коли з'яви­лася політика, тобто в рабовласницькому суспільстві. З ро­звитком рабовласницьких відносин, поглибленням соціальної диференціації суспільства, в тому числі й самого панівного класу, вже було недостатньо державних політичних структур для здійснення влади. Виникали громадські організації як форма політичної діяльності груп панівного класу, що протиборству­вали між собою, а також трудящих мас, які боролися проти нього. Виникали та діяли партії в епоху середньовіччя. Так, у середньовічній Італії ХП—XV ст. між собою ворогували гвельфи (прибічники світської влади папи римського) та гібеліни (при* бічними сильної королівської влади). В цілому партії античного світу і європейського середньовіччя найчастіше були тимчасо­вими об'єднаннями для підтримки певних знатних осіб, сімей — клієнтелами. Суперництво політичних груп, об'єднаних навко­ло впливових сімей або популярних лідерів, упродовж бага­тьох віків було суттєвою ознакою політичної історії. Особливо­го імпульсу розвиткові партій надали буржуазні революції в Англії, Франції та інших європейських країнах.

У Європі в другій половині XIX ст. виникли партії сучас­ного типу, що діяли в масовому середовищі. Виникненню масо­вих партій сприяли два основні чинники: розширення вибор­чих прав і розвиток робітничого руху. Масові політичні партії як інститут європейської культури поступово поширились і закріпилися в культурах країн і народів інших континентів. Партії як соціальний феномен постійно еволюціонують. Нині стали різноманітнішими причини і способи їх виникнення, ба­гато в чому змінюються їхні форми і суть, уявлення про їхню роль у суспільстві та сама ця роль, методи діяльності та функції.

Причинами виникнення партій є необхідність захисту со­ціально-класових, національних, а нерідко й племінних, релі­гійних, регіональних інтересів, потреба ведення виборчої бо­ротьби. Багатоманітними є способи виникнення партій. Свого часу М. Вебер в історії становлення партії вирізняв три етапи: аристократичного угруповання, політичного клубу, масової партії. Партії виростали з депутатських клубів і фракцій у парламенті, орієнтованих на інтереси різних кіл нової політичної та економічної еліти. Політичні партії утворюються: внаслідок об'єднання гуртків і груп одного ідейно-політичного спряму­вання, які виникли та існували розрізнено в різних місцях країни; через розкол однієї партії на дві та більше чи об'єднання двох та більше партій в одну; в надрах масових рухів; під впливом міжнародної партійної системи; як своєрідне відродження партій, які існували раніше, що підвищує їхню легітимацію, створює деяку наступність політичного розвитку; як наслідок діяльності лідерів, які організували партії «під себе»; на базі регіональних організацій партії, яка існувала раніше; з ініціативи профспілок. Так, лейбористські партії у Велико­британії, Австралії, Канаді та інших країнах, які переважно виражають інтереси робітників, було створено саме з ініціативи профспілок, що стали колективними членами цих партій і фі­нансують їх.

Утворення партій, як і громадсько-політичних рухів, від­бувається на установчих з'їздах або конференціях. Усні заяви про факт народження нової громадсько-політичної організації не вважаються достовірною інформацією. Такою інформацією є факт її реєстрації державним органом — в Україні, напри­клад, Міністерством юстиції.

Визначення поняття «політична партія» є справою непро­стою. Серед політологів немає одностайності щодо нього. Це пояснюється складністю та багатоманітністю партій як об'єкта дослідження, різними підходами до вирішення цієї проблеми та різними традиціями національних політичних шкіл. До полі­тичного лексикону слово «партія» увійшло ще з часів Старо­давнього Риму. Етимологічне поняття «партія» означає частину більшої спільності або цілісності, елемент політичної реальності.

Незважаючи на різні підходи, можна вирізнити спільні оз­наки, які характеризують партію. Серед них одна з найважли­віших — добровільність об'єднання.

Політичні партії іноді виражають не лише класові, а й інші інтереси, приміром, національні. Партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). Основний зміст діяльності будь-якої політичної партії — здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої про­грамні цілі — економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади* Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) діяльність, виробляю­чи стратегію й тактику своєї поведінки на різних історичних етапах розвитку і за різних політичних умов.

Структура політичних партій являє собою систему, до якої входять ядро (партійні лідери, активісти), рядові члени партії та прибічники. Організаційно партія розділяється на партійний апарат, партійну масу, способи зв'язку апарату з цією масою, партії та політичного середовища, партії та суспільства. До­сить часто до партійної системи входять створювані партією молодіжні, жіночі, іноді військові організації, які є засобом про­ведення партійної політики серед відповідних груп населення.

Партії як громадсько-політичні організації постійно ево­люціонують. У класичному вигляді вони постали як найбільш активна та організована частина класу або соціального про­шарку, що відповідно виражає і захищає інтереси певного класу або соціального прошарку. Однак останнім часом з'явились уні­версальні партії, які найбільш динамічно зростали і стали пер­спективними у Європі та Америці. Наприкінці XX ст. сталися великі зміни в соціальному й політичному житті суспільства, в суспільній орієнтації людей. Партії почали звертатися до всіх груп населення. Спершу американський політолог Дж. Ла Паламбара назвав цей тип «партією хапай-усіх», потім — партією виборців. Згодом до останньої додалася назва універсальних партій. Ці партії та їхні лідери прагматичні щодо ідеології, нада­ють перевагу пошукові спільної мови з багатьма, часто проти­лежними, групами інтересів — тільки б завоювати виборців.

У 80-ті рр. стали заявлятися партії «рухівського типу». Вони взяли за взірець організаційну структуру і діяльність соціальних рухів (форми самодіяльності населення). Напри­клад, партія «зелених» ФРН, яка виникла на базі екологічного руху, характеризується повною відкритістю і гласністю внут­ріпартійного життя, скороченням до мінімуму партійного апа­рату, відсутністю постійного лідера, а також традиційно офор­мленого постійного членства. «Зелені» створили лише первинні (земельні) організації, відмовившись від об'єднання партії в єди­ний федеральний союз. Така полегшена, не заформалізована структура, що розрахована на оперативну гнучку роботу з ви­борцями, має свої переваги і нерідко дає позитивний результат.

Ставлення до партій та їхньої ролі в житті суспільства впро­довж тривалого часу — від античності аж до кінця ХУЛІ ст. було негативним. Знаменитий політик і оратор Стародавнього Риму Цицерон використовував слово «партія» так само, як і «фракція», — у значенні «поганий, неблагородний союз». Ще в XVII і навіть у XVIII ст. вважали, що партії, які сперечають­ся, шкідливі для здоров'я суспільства, бо вносять розлад у соціальний організм, гальмуючи його виборчу діяльність і тим руйнуючи його. Нарівні з цим, у європейській політичній думці XVII—XVIII ст. поширилося ставлення до партій як до «пози­тивного явища політичного життя». Нині в політичній науці остаточно утвердилася думка, що без наявності сильних полі­тичних партій, альтернативних політичних рухів демократич­на природа влади неможлива.

Політичні партії забезпечують необхідний зв'язок між на­родом і представницьким механізмом правління. Саме через партії уряд може практично звернутися до мас за підтримкою, а маси через партії можуть критикувати керівництво і висува­ти вимоги до нього. У Конституції Італії партії розглядаються навіть як пряме та безпосереднє знаряддя народного сувере­нітету, при цьому суверенні функції виконують партії як прав­лячі, так і опозиційні. Право правити і право бути в опозиції розглядаються як дві форми вияву народного суверенітету. Партії виступають динамічною силою розвитку політичної сис­теми. І не тільки. Цивілізоване людство поки що не придумало нічого розумнішого та оперативнішого, ніж політична гра партій, у перебігу якої виробляються досяжні орієнтири суспільного розвитку і реалізуються національні інтереси держав.

У сучасних суспільствах політичні партії виконують важ­ливі соціальне значущі функції:

  • виявлення, формулювання та обґрунтування (політич­не відображення) інтересів суспільних груп;

  • активізація та об'єднання великих суспільних груп;

  • формування ідеології та політичних доктрин;

  • участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;

  • участь у боротьбі за владу в державі й формувань програм її діяльності;

  • участь у здійсненні державної влади;

  • формування громадської думки;

  • політичне виховання всього суспільства або його частині

  • рекрутування й соціалізація нових членів партії;

  • підготовка й висунення кадрів для апарату держав, професійних спілок

Існують різні класифікації політичних партій, а оскільки ; сучасному світі діє велика кількість різноманітних партій, то і класифікувати їх можна за різними підставами.

Такий поділ певною мірою умовний, одначе можна виразити декілька найбільш значних груп партій.

За класовою визначеностю: буржуазні, селянські, робітничі, зокрема комуністичні, соціа­лістичні та соціал-демократичні, причому до кожного типу нале­жать і відповідні прошарки інтелігенції.

За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у тому числі революційні), рефор­містські, консервативні, реакційні, контрреволюційні.

За ставлен­ням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій у полі­тиці не існує).

За формами і методами правління: ліберальні, де­мократичні, диктаторські.

За принципами організації та членства: кадрові та масові.

За місцем у системі влади: легальні та неле­гальні.

За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналіс­тичні, анархістські та ін.

За віросповіданням: християнські, му­сульманськію Називають іще партії прагматичні (виборчі), парла­ментські, харизматично-вомщистські та ін.

За певними критеріями можна класифікувати і політичні партії, в Україні. Такими критеріями можуть бути:

  • ставлення до державного суверенітету,

  • соціально-економічні пріоритети,

  • ідейно-політичні засади тощо.

За ідейно-політичним спряму­ванням в Україні можна вирізнити такі типи партій: націо­нально-радикальні, національно-демократичні, загальнодемок­ратичні, соціалістичного спрямування, національних меншин.

Партійна система

Сутність,класифікація

та загальна типологізація
Політичні партії, що діють у певному суспільстві, як правило, утворюють певну партійну систему. Останню можна коротко визначити як систему відносин суперництва та співробітництва між існуючими у суспільстві політичними партіями. Партійна система — це частина (підсистема) політичноі системи, що, в свою чергу, являє собою в широкому розумінні певну єдність політичних інститутів, політичних норм, політичної свідомості (ідеології та психології), політичних відносин (режиму функціонування, зв'язків політичних інститутів між собою та із зовнішньою сферою політичноі системи), а у вузькому, чисто інституційному розумійні — систему політичних інститутів, що беруть участь у здійсненні політичної влади.

Оскільки суспільство диференційоване, то йому властива різноманітність соціальних, у тому числі політичних інте­ресів. А це означає неминучість існування кількох полі­тичних партій, в усякому випадку, якщо йдеться про демократичний устрій. Тому складовою частиною політичних відносин є стосунки між партіями щодо державної влади. Це означає існування партійних систем як складової частини структури більш високого порядку — політичної системи країни.

Характер партійних систем визначає вид політичного режиму, механізм та ефективність демократії. Тому цей аспект теорії і практики діяльності політичних партій особ­ливо привертає до себе увагу політологів.

Використовуються різноманітні визначення партійної си­стеми. Так, партійна система тлумачиться як право партій на формування власної системи правління (С.Ньюмен), як сукупність політичних сил, представлених в парламенті, або таких, що прагнуть до представництва в парламенті (Е. Каак). Дещо інший підхід, при якому під партійною системою розуміється сукупність відносин між легальне діючими політичними партіями. Ці відносини виявляються в суперництві або спільній боротьбі за владу (Е. Вятр).

Вони визначаються і як інститут, визнаний та санкціоно­ваний державою, в якому віддзеркалюються умови форму­вання і діяльності партій, їхні взаємовідносини, основні засади та принципи стосунків з іншими елементами полі­тичної системи, особливо з державним механізмом (Л. Енгін). Вважаємо плідним визначення партійної системи, згідно з яким мається на увазі характер і взаємовідносини існуючих у країні партій, умови їхньої діяльності та фактична роль у керівництві державними справами, особливо в сфері формування уряду. Нарешті, таке досить універсальне тлу­мачення партійної системи, коли вона розглядається як загальна сукупність політичних партій, що існують в тій чи іншій країні, незалежно від того, визначаються вони чинним законодавством, чи ні (В. Євдокимов).

Різновиди партійних систем можуть виділятися на базі різноманітних критеріїв. Визначимо теоретичні підходи, що можуть застосовуватися для створення детальнішої типології партійних систем, розрізняючи при цьому, по-перше,загальносистемні та суто політичні критерії класифікації, подруге, виділяючи цілу низку конкретних критеріїв у межах кожного з цих двох великих блоків.

На основі специфіки загальносистемних характеристик можна зробити такі класифікації партійних систем:

  1. стабільні та нестабільні;

  2. здатні зберігати цілісність і такі, що розпадаються;

  3. діючі у нормальній та у надзвичайній обстановці;

  4. поляризовані (біполярні), багатополярні та атомізовані;

  5. альтернативні (з визнанням ротації, зміни правлячих партій) та неальтернативні;

  6. молоді й такі, що мають досить тривалу історію й базуються на сталих традиціях;

  7. партійні системи, що знаходяться на етапі зародження(це може бути так званий період "протопартійності", тобто відсутності партій як таких, але виникнення двох або кількох чітко виражених, хоча ще недостатньо структурованих політичних блоків, що протистоять один одному), і такі що успішно розвиваються або увійшли у фазу занепаду і саморуйнування;

  8. наднаціональні, загальнонаціональні (ті,що належать до конкретної країни), регіональні та локальні партійні системи тощо.

Загальносистемні характеристики партійної системи у конкретній ситуації набувають певного політичного забарвлення, тому поділ критеріїв класифікації на загальносистемніга "суто політичні" є досить умовним і застосовується лише у пізнавальних цілях.

На основі "суто політичних" критеріїв типології партійних систем виглядають таким чином:

  • системи, де партії мають дійсно політичний характер, та ті, де переважають партії псевдополітичні за своєю природою і, по суті, являють собою побудовані на комунальних, родинних чи земляцьких принципах клани, кліки, чисто ситуативні угруповання тощо;

  • провідні щодо формування реальної політики держави, суспільства і такі, що відіграють другорядну роль у політичній системі (через суто декоративну роль політичних партій або їх недостатню розвиненість);

  • системи з неповним політичним спектром (коли заборонені партії певних ідеологічних напрямів) та ліберальні (у суто політичному, а неекономічному розумінні) — без встановлення суворих ідеологічних критеріїв для офіційного визнання правомірності існування партій;

  • однопартійні, двопартійні, багатопартійні;

  • революційні, реформаторсько-стабілізаційні, консервативні;

  • плюралістичні, обмежено плюралістичні та монолітичні;

  • націоналістичні та полікультурні;

  • релігійні та світські;

  • марксистські, "національного" ("араб-ського", "африканського" тощо) соціалізму та несоціалістичні;

  • соціалістичні, капіталістичні, феодальні, рабовласницькі тощо. Можуть бути застосовані й інші критерії і теєретичні підходи для визначення "історичних типів" партійних систем, як і політичних систем у цілому. Наприклад, можна розрізняти партійні системи доіндустріального, індустріального, постіндустріального та інформаційного суспільства.

Така класифікація партійних систем не є вичерпною і всеохоплюючою. Тут були вказані лише теоретично виділею, так би мовити, "чисті" типи партійних систем, між якими є багато змішаних та проміжних типів, які відповідають реадіям тих чи інших країн.

Слід зауважити, що одне й те саме термінологічне позначення певного різновиду партійної системи може даватися, виходячи з різних засад: а) формальних офіційних норм та б) фактично існуючих у політичній системі відносин, що віддзеркалюють сутність системи. Тобто віднесення партійної системи до того чи іншого типу може базуватися на оцінці її сутності та декларованої форми. Так, характеристика системи як двопартійної може даватися на підставі:

а) офіційного закріплення у законодавстві країни при пустимості існування лише двох політичних партій і відповідно заборони всіх інших партій;

б) визнання факту переважання у політичному житті конкретної країни двох партій,які час від часу змінюють одна одну при владі (при цьому іноді законодавство може офіційно надавати їм юридичні та фактичні переваги перед будь-якими третіми партіями, хоча й не обмежувати загальну кількість легальних партій).

У сучасній політичній літературі досить поширена типологія партійних систем на основі двох критеріїв: кількості існуючих партій та принципу альтернативності (можливості ротації, зміни правлячих партій). Відповідно розрізняються:



следующая страница >>