asyan.org
добавить свой файл
1
Пошук

ПОВІДОМЛЕННЯ, ОГЛЯД ШКІЛЬНОГО І УЧНІВСЬКОГО КОЛЕКТИВУ

ГАЗЕТА УЧНІВСЬКОГО І ВЧИТЕЛЬСЬКОГО КОЛЕКТИВУ ЗОШ №2


Свята та традиції День  Перемоги
День Перемоги – свято перемоги радянського народу над фашистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 -1945 років.

Початково відзначалося у СРСР і країнах Варшавського договору. Після розвалу СРСР відзначається в Росії, Україні, Білорусії, Казахстані та низці інших країн колишнього соціалістичного табору.

День Перемоги введений у 1945 році, однак із 1947 довгий час фактично не відзначався і був робочим днем. Уперше широко був відсвяткований у СРСР лише через 20 років. У тому ж ювілейному 1965 році День Перемоги знову став не робочим, а вихідним днем.

8 травня о 22 годині 43 хвилини за центральноєвропейським часом ( 9 травня 43 хвилини на першу за московським часом ) генерал – фельдмаршал Вільгельм Кейтель, а також представники німецьких ВМС, що мали відповідні повноваження від Деніца, підписали Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Велика Вітчизняна війна закінчилася.

США, Великобританія та більшість країн Західної Європи відзначають День Перемоги

8 травня. В Америці це свято називають V – E Day або Victory in Europe Day.

У Другу світову війну було втягнуто більше 60 країн, 110 мільйонів чоловік були одягнені у військову форму. Війна забрала більше 60 мільйонів життів, половина загиблих – жителі колишнього Радянського Союзу.

Деякі країни відмовляються святкувати День Перемоги, вважаючи, що вона була здобута невиправдано високою ціною, і 9 травня для них – « день скорботи».

^ Красота Наталія, 10-А клас

Ми пам’ятаємо

Ніхто не забутий; 
На попіл ніхто не згорів: 
Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть. 
І доки є пам'ять в людей і живуть матері, 
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть. 


Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 рр. Не щезне в пам'яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу - його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставиться до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших.

Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день залишиться для нас завжди затьмареним від гіркоти втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через горнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Усе менше їх залишається в життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хворобий рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях - сивина. Але вони пам'ятають ті страшні часи, хоча часто їм і не хочеться про них згадувати.

День Великої Перемоги традиційно став святом мужності і військової доблесті, вірного служіння Батьківщині. Саме тому у нашій школі ми проводимо заходи, щоб підвищити свідомість учнів та вшанувати пам’ять про ті важі роки. Великим, проникливим дійством, що зачепило найпотаємніші струни душі, був конкурс інсценованої пісні на військову тематику. Діти намагалися передати почуття, емоції своїх героїв. І багатьом це вдалося. У Будинку культури «Лада» учні нашої школи прийняли участь у конкурсі читців-декламаторів. Їх проникливе читання віршів про війну не залишило байдужим нікого. У п’ятницю у школі проводилась єдина класна година «Ніхто не забутий, ніщо не забуте», на яку були запрошені ветерани міста. Ми шлемо найщиріші вітання з нагоди свята ветеранам та учасникам війни, вдовам, дітям війни, воїнам запасу,  а також теплі привітання сьогоднішнім і майбутнім захисникам Вітчизни.

^ Мартинюк Владислав, 6-А клас

Уклонімося великим тим рокам…

Із нагоди 65-річниці Великої Перемоги цьогорічні випускники нашої школи посадили Алею берізок, як данину сивочолим ветеранам Великої Вітчизняної війни та знак вдячності за їхню титанічну працю. До нас у гості завітали учасники бойових дій, ветерани війни – Шутурмінський Петро Захарович та Дикий Степан Кирилович. Нам удалося з ними поспілкуватися.

  • ^ Степане Кириловичу, що у Вашій пам’яті залишилося про війну на сьогоднішній день?

  • Багато чого пам’ятаю. Коли почалася війна, мені було 18 років. Я сам із села Буряківка, Київської області. Працював трактористом, а потім нас покликав голова сільради і сказав, що потрібно йти у район, нас там таких, як я, було 350 чоловік. Ми пішки дійшли до Чернігова, а потім зверху на потязі до Конотопа доїхали, бо не помістилися всі у вагон. Далі потяг ішов до Челябінська цілий місяць. А при мені була лише губна гармошка і бубон, який ми у школі взяли, ось і всі мої документи…. Такий був початок війни.

  • ^ Коли був Ваш перший бій?

  • У січні 1942 року мене привезли до армії, а там формували дивізію, і у березні, одержавши все спорядження, одяг, зброю, направились під Волхов, де мене й було перший раз поранено. Заділо руку, пуля роздробила кістку, і мене доставили у шпиталь. Через два місяці доправили у запасний полк. А у 1943р. я брав участь у прориві блокади Ленінграда. У 1944р., після зняття ленінградської блокади, ми звільнили усю Ленінградську область. Потім, коли наш полк перебазовувався на Велике Село, прохід через річку був заблокований. Ми думали його обійти, але серед нас виявився зрадник – це був радист. Він повідомив німецькі війська і почалася стрілянина, під час якої я був поранений вдруге, дуже тяжко. З наших 34 людини було поранено, а шестеро – вбито. У шпиталь мене везли 9 днів, пролежавши там 7 місяців, утік з нього.

  • ^ Де для Вас закінчилася війна?

  • Ми звільнили Естонію і перейшли на острів Езер, а через неділю закінчилася війна. Та нам сказали бути наготові. Угрупування есесівців Гріга не залишало своїх позицій, тож ми думали, що станемо «моряками»,загинемо, коли будемо переправлятися на землю. Та все обійшлося.

  • Яким був день 9 Травня 1945 року?

  • День був дуже сонячним, ясним та теплим. Наш полк стояв у м. Корсари, де були взагалі всі дивізії. Ми там стояли більше місяця. Потім збирали по всьому острову тіла загиблих і зробили 2 братських могили. Там ми ховали не тільки наших, а усіх, кого знайшли. Там були, як кажуть, «усі нації».

  • А чи варто говорити учням, дітям про Велику Вітчизняну війну?

  • «Треба!», - було сказано твердо і рішуче. «Про таку війну потрібно говорити.»

  • Які бойові нагороди Ви маєте?

  • «За бойові заслуги», орден Червоної Зірки, але він десь «плаває у повітрі», тому що мене на місці не було, «Орден Вітчизняної війни першого ступеня», «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Німеччиною», ну і ювілейні медалі, та я їх не рахував… Та коли прийшов із фронту, діти носили ці медалі, гралися, а я за них кров проливав…

  • А чи були випадки, коли діти йшли воювати?

  • На моїй практиці не було такого, а от жіночі батальйони були.

  • А Вам було страшно?

  • Спочатку було, але потім ставали жорсткими, і забували про все.

На останнє питання відповідь у Петра Захаровича була інша:

  • Не було страху. Час був не той, ми просто знали, що треба йти воювати, от і все. Єдине чого я боявся - потрапити у полон. Якщо потрапиш, то тебе одразу вбивають, розстрілюють.

  • А у Вас були поранення?

  • Так, двічі. Без утрат на війні не буває. Війна вже йшла, а я 17 березня тільки прийняв присягу. Мені було 19 років. Тоді нас переправили по понтонах через Дністер у Молдову, потім у Румунію, Закарпаття, ну і далі самі Карпати. Саме у Карпатах проходили основні мої бої. У Горогоморі мене вперше було поранено, потім із шпиталем ми перейшли в Угорщину. Так мене і перевели в запасного. А вже 14 квітня мене було вдруге поранено, в оці ще й досі є осколок. Як у шпиталь потрапив, то мені сказали, що буду носити різні посудини, так я сів на машину і втік із нього. Повернувся у свою частину і пішов на лінію фронту. Там мене питають: «Куди йдеш?», а я їм: «Туди». «Туди можна, а назад уже ні», - були слова у відповідь. Хоч із перев’язаним оком, та пішов воювати далі. А війна для мене закінчилась, коли я був у маленькому селі. Наш телефоніст дзвонить і каже: «СКІНЧИЛАСЯ!». Я до цих пір не можу передати ту невимовну радість. Усі радіють, плачуть, стріляють. Та чули ми і постріли німців – вони теж були раді, що скінчилась ця війна. Можливо, простий німець і не хотів воювати, але примусово доводилося йти.

  • ^ Які найулюбленіші пісні були?

  • Різні пісні і фронтові, і народні, але найулюбленішою залишається одна – «День Победы»!

Після цієї розмови особисто я багато чого усвідомила. Ти розумієш, чому так важливо пам’ятати про ці страшні події. Коли бачиш сльози радості у ветеранів на очах при єдиному слові «СКІНЧИЛАСЯ!», інших пояснень та слів не потрібно. Вічна слава тим, хто мужньо боровся за свободу, щастя, життя мільйонів нових поколінь! Ваш подвиг ми пам’ятатимемо вічно! Олексієнко Валентина, 10-А клас

Репортаж місяця Велика Вітчизняна війна...

Минуло багато часу, але пам’ять про ті страшні роки живе в серцях тих, кого вразили жахи цієї війни. Кожен рік 9 Травня ми зі сльозами на очах згадуємо їх – бійців, які захищали рідну землю та всіх безневинних жертв найстрашнішої війни XX століття.

Українську ж землю війна зачепила найбільш болюче. У кожній родині вона лишила незагойні рани від утрати рідних та близьких.

Третє покоління наших людей не знає війни. Наші дідусі й бабусі, батьки й матері зросли в мирний час, але пам’ять про ту війну відгукується болем у їхніх серцях. Із покоління в покоління передаються спогади про рідних та близьких, які грудьми заступили шлях фашистській навалі.

Чим же для нас є Велика Перемога? На це запитання давали відповіді наші учні.

  • ^ Для мене це велика подія! Саме тому ми не живемо у рабстві, живемо вільно. Але мені прикро, що до сих пір є люди, які поклоняються ідеї фашизму. Мамедов Руслан, 5-В кл.

  • Велика Перемога – це визволення України та інших народів із неволі. Южаков Богдан, 5-В кл.

  • Життя для наступного покоління українців. Черкіс Денис, 5-В кл.

  • Велика Перемога для мене є перемогою всього світу. І кожна людина має радіти, що завдяки цьому вона живе в незалежній країни. Шатський Костянтин, 5-В кл.

  • Моя бабуся була свідком війни. Щоби вижити, рідна тітка носила її в портфелі на спині. Як би не це, не було б мого тата і мене. Нарусевич Аріна, 5-В кл.

  • Це свято для мене є звичайним, таким, як для багатьох, але не для тих людей, що пережили це лихо особисто. Садовий Максим, 5-В кл.

  • Вона не тільки для мене Велика Перемога, а й для всього народу. Вона для нас чиста свобода. Єпанчинцев Влад, 5-В кл.

  • Я дякую всім ветеранам і загиблим. Хай буде радість і здоров’я у Вас. Ми пам’ятаємо, що Ви зробили для того, щоб усі жили вільно. Ляховченко Павло, 5-В кл.

Наша творчість

Війна

Війна пройшла по наших душах,

Не пощадила всіх вона:

Усіх дітей, усіх дорослих

В свої ряди, у бій взяла.

У нездоланну ту хвилину

В усіх надія у серцях

Палала палко, незрадливо.

Не покидала нас вона.

І стало чудо, стало диво,

І промінь сонця у душі –

Поставив крапку над війною

І подарував всім мир у житті.

Довгошея Альона, 7-Б клас

Роки, опалені війною

Роки, опалені війною,

Скорботні серця матерів.

І наша юність із війною –

Лунає скрізь набатний дзвін.

І невгамовні крики рідних,

Солдат, що кинулись у бій.

Піднялись з півночі на південь,

Ідуть всі з заходу на схід.

Довгошея Альона, 7-Б клас