asyan.org
добавить свой файл
1 2 3


ТЕМА 12. ОПЕРАТИВНО-КАЛЕНДАРНЕ ПЛАНУВАННЯ

1. Сутність планування діяльності внутрішніх підрозділів підприємства

2. Планування виробничої програми підрозділів. Системи оперативного планування.

3. Особливості оперативно-календарного планування на підприємствах різних типів виробництва.
1. Сутність планування діяльності внутрішніх підрозділів підприємства

Оперативно-календарне планування має забезпечити реалізацію річних планів підприємства. Для цього виробнича програма розподіляється за часом та обсягами виконання робіт із подальшим доведенням сформованих завдань до кожного виробничого підрозділу.

Оперативно-календарне планування вимагає дотримання таких вимог:

  • принципу гнучкості;

  • можливості оперативного корегування планових завдань внаслідок зміни загальних планових показників та умов діяльності підприємства;

  • збалансованості змін для всіх підрозділів підприємства.

Наприклад, якщо внаслідок зміни на ринку структури попиту корегується запланована номенклатура випуску продукції, то це зумовлює необхідність зміни виробничих програм підрозділів підприємства, їх пропускної спроможності (потужності), величини витрат і т.д.

Підрозділи, діяльність яких не виходить за межі підприємства, розробляють лише плани виробництва та витрат. Решта показників планується на рівні підприємства.

Підрозділи, що самостійно діють на ринку, мають більш розвинену структуру планів, розробляють власну маркетингову стратегію і можуть у тій чи іншій мірі впливати на розподіл фінансових ресурсів. Вони розробляють систему планів, що близька до загальних планів підприємств.

Основними завданнями планування діяльності внутрішніх підрозділів на підприємстві є:

  1. забезпечення ритмічності та своєчасності виробництва запланованих обсягів і номенклатури продукції та її постачання споживачам;

  2. забезпечення рівномірності завантаження обладнання, працівників і виробничих площ;

  3. забезпечення безперервності виробництва, мінімальної тривалості виробничого циклу, що сприятиме зменшенню незавершеного виробництва та прискоренню оборотності оборотних коштів.

Вихідними даними, що необхідні для здійснення оперативно-календарного планування є:

  • виробнича програма підприємства на плановий рік;

  • технологія та послідовність виробничого процесу;

  • норми часу для окремих операцій;

  • технологічний маршрут руху заготовок, деталей, продукції;

  • режими роботи цехів, виробничих дільниць;

  • план регламентованих робіт з ремонту та обслуговування обладнання.

Оперативне планування на рівні підприємства здійснюється для окремих цехів; на рівні окремих цехів – для дільниць та робочих місць.
2. Планування виробничої програми підрозділів. Системи оперативного планування.

Виробнича програма основних підрозділів (підрозділів основного виробництва) – це обсяг продукції певної номенклатури та асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді згідно зі спеціалізацією та виробничою потужністю цих підрозділів. Порядок розробки виробничої програми підрозділів підприємства залежить від:

  • технологічного зв’язку між ними;

  • ступеня завершеності в підрозділах циклу виготовлення продукції;

  • подальшого спрямування продукції: на подальшу обробку, внутрішні потреби або на ринок (за межі підприємства).

Оперативно-календарне планування розподіляється на: календарне планування та диспетчерське регулювання,

та передбачає календарне пов’язання у часі виробничих процесів структурних підрозділів підприємства, враховує послідовність виробництва продукції та її основних частин, тривалість циклів обробки.

Календарне планування передбачає розподіл річної виробничої програми підприємства за окремими виробничими підрозділами (цехами) та термінами виконання стосовно кожного виду продукції, а також доведення встановлених завдань до конкретних виконавців. За його допомогою розробляються добові та змінні завдання, узгоджується послідовність виконання робіт окремими виконавцями.

Календарне планування передбачає:

  • розробку календарно-планових нормативів;

  • складання планів-графіків руху предметів праці в часі та просторі під час виробничого процесу;

  • розрахунок завантаження обладнання та виробничих площ;

  • доведення виробничих завдань, що формуються на основі планів-графіків, до підрозділів, виробничих дільниць і робочих місць.

Диспетчерське регулювання забезпечує оперативне регулювання процесу виробництва через: систематичний облік та контроль за виконанням змінно-добових завдань, поточну підготовку виробництва, оперативне усунення можливих недоліків і відхилень, облік випуску продукції та використання ресурсів. Для проведення такої роботи на підприємстві може бути створений спеціальний диспетчерський відділ (служба) як на рівні підприємства так і окремих цехів (підрозділів).

Основними характерними властивостями диспетчерського регулювання є:

  • централізація, тобто регулювання здійснюється з єдиного центру (диспетчерського відділу), розпорядження якого обов’язкові для виконання на будь-якому рівні підприємства (від начальника підрозділу до робітника);

  • оперативність, а саме прийняття ефективних рішень та розробка заходів для ліквідації можливих відхилень від запланованого процесу виробництва та наслідків впливу таких відхилень. Це здійснюється на основі контролю за ходом виконання планових завдань.

Центральний диспетчерський відділ (на рівні підприємства) виконує наступні функції:

  • перевіряє виконання плану випуску продукції за номенклатурою та асортиментом;

  • контролює процес поповнення запасів міжцехових складів заготовками, деталями, покупними виробами для забезпечення безперебійності виробничого процесу;

  • наглядає за підготовкою до виробництва та ходом ремонту обладнання.

Диспетчерська служба на рівні цеху (підрозділу) здійснює:

  • контроль за виконанням змінних та добових завдань;

  • облік та аналіз незапланованих простоїв обладнання;

  • контроль за ходом ремонту обладнання та профілактичними роботами.

Об’єкти диспетчерського контролю є різними у залежності від типу виробництва.

Для серійного виробництва такими об’єктами є:

  • терміни запуску-випуску партії одиниць продукції (деталей);

  • стан запасів матеріалів та готової продукції на складах;

  • ступінь комплектної забезпеченості робіт, які пов’язані зі зборкою.

Для одиничного виробництва об’єктами диспетчерського контролю є:

  • своєчасна підготовка виробництва;

  • терміни випуску продукції;

  • стан матеріально-технічного забезпечення.

Для масового виробництва об’єктами контролю є:

  • дотримання ритму потокових ліній;

  • виконання профілактичного обслуговування обладнання:

  • стан та наявність лінійних заготовок.

Планування діяльності підрозділів здійснюється на основі координації та інтеграції. Координація передбачає взаємоузгоджене планування діяльності підрозділів одного ієрархічного рівня (цехів, дільниць у межах цеху тощо). На основі інтеграції здійснюється взаємозв’язок планових заходів і показників за вертикаллю, тобто план кожного підрозділу с логічною частиною плану підрозділу вищого рівня (план бригади → план виробничої дільниці → план цеху → план підприємства).

^ Оперативно-календарне планування у залежності від рівня планування розрізняють: міжцехове та внутрішньоцехове.

Міжцехове планування передбачає встановлення цехам взаємопов’язаних виробничих завдань згідно виробничої програми підприємства та забезпечення узгодженості в їх роботі. На його основі підтримується ритмічна робота основних виробничих підрозділів, забезпечується безперебійність їх обслуговування допоміжними цехами і службами (своєчасність поставки матеріалів та запчастин, оперативність ремонтних робіт і т.п.). Для цехів планове завдання складається на квартал із розподілом за місяцями.

Внутрішньоцехове планування – це розподіл цехового планового завдання між дільницями, доведення його завдань до всіх виробничих дільниць і робочих місць. У ході планування розробляються поточні графіки роботи дільниць з урахуванням річного плану випуску та річного плану реалізації продукції основних цехів.

Виробничі завдання цехам у натуральному вимірі розробляються у порядку, зворотному до послідовності технологічного процесу, тобто від випускових цехів до заготівельних.

У плановому завданні кожного цеху враховуються:

  • поставки продукції цехам-споживачам (заготовок, деталей, комплектів тощо);

  • поставки на склад готової продукції;

  • можлива зміна незавершеного виробництва з метою підтримання його величини на нормативному рівні.

У випадку тривалого виробничого циклу виготовлення продукції, завдання встановлюються з випуску і запуску виробів окремо. При цьому може виникнути потреба в корекції внутрішньоцехового незавершеного виробництва.

Плановий випуск продукції цеху розподіляється між дільницями згідно їх спеціалізації. Для дільниць з предметною спеціалізацією – це завдання з виготовлення деталей і складальних одиниць. Для дільниць з технологічною спеціалізацією – це завдання з виготовлення комплектів деталей на основі плану цеху і технології їх обробки.

Структура і показники виробничих завдань залежать від діючої на підприємстві системи оперативно-календарного планування.

Система оперативно-календарного планування – це сукупність методів та способів розрахунку основних планових показників для регулювання процесу виробництва, ефективного використання робочого часу та інших ресурсів підприємства.

Основні характеристики таких систем планування:

  • планово-облікова одиниця:

  • тривалість планового періоду;

  • способи і прийоми розрахунків планових показників.

Планово-облікова одиницяце вид продукції або комплекс робіт підрозділу, що розглядаються як кінцевий результат його роботи при плануванні, обліку, аналізі та оперативному регулюванні виробництва.

Планово-обліковий період це період часу (зміна, доба, місяць, декада тощо) для якого розробляються планові завдання при оперативно-календарному плануванні.

^ Вид планово-облікових одиниць різний для різних цехів і типів виробництва:

  • для випускних цехів – це найменування та обсяг готових виробів згідно з планом виробництва підприємства;

  • для заготівельних та обробних цехів – це комплекти деталей на замовлення, виріб, складальну одиницю (при одиничному та серійному виробництвах), а також окремі найменування заготовок та деталей (при масовому виробництві).

Розглянемо найбільш розповсюджені системи оперативно-календарного планування, серед яких:

(А) позамовна,

(Б) покомплектна,

(В) подетальна,

(Г) за тактом випуску виробів,

(Д) на склад або ринок.

Позамовна система. Основна планово-облікова одиниця за цієї системи – це окреме виробниче замовлення, яке містить декілька однотипних робіт конкретного споживача-замовника. Термін виконання замовлення визначається на основі розрахунків тривалості виробничих циклів та нормативів випереджень, що встановлюються замовником або ринком. Основа позамовної системи планування – цикловий наскрізний графік, де вказується черговість робіт над виробом, терміни їх виконання та виконавці. Найчастіше ця система застосовується в одиничному та дрібносерійному виробництві.

Пакомплектна система. Планово-облікова одиниця в цій системі – це деталі, що входять до збірного вузла або загального комплекту товарів, згрупованих за певними ознаками. Календарні завдання розробляються не за деталями окремого найменування, а за групами, комплектами деталей на вузол, машину, замовлення або обсяг робіт (послуг). Завдання цехам видаються у вигляді переліку виробів (можливо за номерами), де вказується час їх комплектування деталями та складальними одиницями даного цеху. Ця система характерна для серійного та масового виробництва.

Подетальн


следующая страница >>