asyan.org
добавить свой файл
1
Пам'ять мого серця

c:\documents and settings\user\рабочий стол\images.jpeg 6.jpeg

Я знаю, никакой моей вины

В том, что другие не пришли с войны,

В том, что они – кто старше, кто моложе –

Остались там, и не о том же речь,

Что я их мог, но не сумел сберечь,-

Речь не о том, но все же, все же, все же…

О.Твардовський

З кожним роком на травневих вулицях все менше і менше можна побачити і почути ветеранів Великої Вітчизняної війни. Ось і я свого прадіда Губченка Олександра Івановича ніколи не знав, він помер за місяць до мого народження.   Про прадідуся мені розповідала моя бабуся Раїса Олександрівна.  На захист рідної землі прадід пішов з перших днів війни, йому було тоді 22 роки. Воював в 136-ій стрілецькій дивізії, яка за бойові заслуги 16 лютого 1942 перетворилася в 15-у гвардійську дивізію. Олександр Губченко служив шофером. Мій прадід брав участь в оборонних боях на Донбасі, Сталінградській і Курській битвах, звільняв Лівобережну і Правобережну Україну, брав участь у бойових операціях: Львівсько-Сантській, Сантсько-Сілезькій, Нижньоселезській, Верхнеселезській, Берлінській і в Празькій. Він був нагороджений орденами і медалями: «Вітчизняної війни 1-го ступеня», «За відвагу» і «За бойові дії», «За оборону Сталінграда», «За взяття Будапешта», «За визволення Праги» та багатьма іншими орденами і медалями.  За розповіддю бабусі , у вересні 1944 року прадідусеві випала велика честь бути за кермом автомобіля начальника дивізії гвардії полковника В.Б.Гонтмона, який зустрічав і супроводжував у розташування дивізії прославленого полководця Маршала Радянського Союзу І.С. Конєва. Маршал прибув в дивізію на честь її п'ятої річниці.

Війна - це важка щоденна, щогодинна праця. Боєць Губченко тягнув своєю вантажівкою гармату, в кузові знаходилися снаряди і бійці-солдати. Війна - це смерть, біль, страждання і ще страх. Страх тому, що в секунду від твоїх товаришів і вантажівки може залишитися глибока димляча воронка.

Прадідусь брав участь в небезпечних боях, двічі був важко поранений, але вижив і повертався на фронт. Перемогу зустрів у Берліні. Війна для старшини Губченка Олександра Івановича, мого прадіда, закінчилася в 1947 році. Аж через два роки після закінчення війни він повернувся додому на Батьківщину. Найбільшим святом для нього і його товарищів було 9 Травня - символ непереможності всього народу.Світла пам'ять і вдячність за мирне небо всім, хто воював і загинув у Великій Вітчизняній війні, помер у мирний час. Здоров'я, щастя, вдячність і повага всім живим ветеранам , хто боровся за нашу свободу. Сьогодні ми, юні українці, учимося в школі. Проте кожен із нас саме сьогодні має замислитися над майбуттям прийдешніх поколінь, узагалі над долею нації.