asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
Національний характер українців
       Риси характеру народу мають вплив і на його історичну долю. Національний характер став предметом вивчення у всіх культурних націй.
       Ігор Сікорський

       ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ ТА МЕНТАЛЬНОСТІ
       Не так давно в Україні подібна тема не тільки не могла бути дослідженою, але й просто згаданою. Виховані на “інтернаціоналістських принципах” науковці не поспішали братися за неї, щоб не потрапити в розряд українських буржуазних націоналістів.
       Чи є ця тема чимось нескромним або антигуманним? Відомо, що народи з давніх часів, спілкуючись між собою, приглядалися одне до другого, помічали якісь характерні риси своїх сусідів і давали їм певну характеристику. Так само й кожен народ здавна відрізняв себе від інших народів. Отже, спроби пізнати національні відмінності мають дуже давню історію.
       Чи існують якісь спільні для цілої нації риси? Чи національний характер складається із суми характеристик окремих індивідів? Відповіді на ці запитання не знайдемо ні в філософських, ні в психологічних словниках чи енциклопедіях. Радянські дослідники не спромоглися чи просто побоялися дати відповіді на них.
       Довгий час вважалося, що вивчення національного характеру неможливе, адже, вивчаючи окремих індивідів, ми не можемо скласти уявлення про націю в цілому. Окрема особистість не розкриває в повному обсязі національний характер. Елементами національного характеру (його складниками) можуть бути окремі соціально-психологічні риси, а не характери окремих індивідів. Індивідуальна ж психологія є лише допоміжною галуззю психології народів.
       Поняття національний характер охоплює типові якості і психологічні особливості етнічної групи, яка має спільну територію, мову, історію, культуру, звичаї, символи, що відрізняють її від сусідніх народів.
       Від чого залежить тип національного характеру? Професор Олександр Кульчицький (Франція) визначає кілька аспектів у вивченні української психічної структури: расові чинники, геопсихічні, історичні, соціопсихічні, культуро-морфічні та глибиннопсихічні причини.
       Проти расових чинників, проти генетичності національного характеру десятиліттями виступали деякі радянські дослідники. І. Кон пише, що “біологічне трактування національної психології завжди було типовим для расистських теорій”, а далі, щоб не погрішити проти істини, сам собі суперечить, пояснюючи, що расизм — це не визнання расових відмінностей, а ствердження переваг однієї раси чи нації над іншою.
       Расою тут називаємо групу людей, що мають спільне походження, певні успадковані антропо-біологічні, духовні, психологічні риси, які вона витворила протягом своєї історії і довгого проживання на спільній території.
       Територія кожного народу має свої природні особливості і певною мірою впливає на формування національного характеру. Багатство землі України сприяло закоханості в природу, ліризму, спогляданню і спокою. Проте відзначається і така риса, як відсутність активності, бо плодюча земля обдаровує людину без особливих на те потуг.
       Історичні чинники впливають на войовничість українського народу, оскільки ця багата країна завжди потребувала захисту від численних завойовників. Отже, витворився “авантурничо-козацький” тип характеру.
       Соціальні чинники, тобто відмінності в психології різних суспільних верств — майже не досліджена галузь етнології. Цікаві погляди на цю проблему висловив Дмитро Донцов у своїй праці “Дух нашої давнини” (Мюнхен-Монреаль, 1951), але про це мова далі.
       Культура нації витворюється протягом дуже довгого часу; починаючи з прообразів етнічної міфології і закінчуючи сучасною поетичною творчістю. Світовідчуття прадавніх українців органічно увійшло в ментальність їхніх нащадків. Національні образи світу (часто підсвідомі), стереотипи поведінки, психічні реакції або оцінки певних подій чи осіб завжди є відображенням етнічної ментальності, тобто того, що можна назвати “духом народу”. Космополітична ж культура, яку донедавна називали інтернаціональною, денаціоналізує особистість, позбавляє її почуття патріотизму і тому шкідлива для нації.
       Національні відмінності — це перш за все відмінності в психології мислення, яка відображається насамперед у
       мові, а також у розумовій творчості, що випливає з ментальності етносу. На думку Дмитра Овсянико-Куликівського, яскравість національних рис прямо пропорційна рівню інтелектуальної обдарованості, а отже, “геній завжди в психологічному смислі глибоко національний”. Окремі ж суб’єкти, “що стоять у розумовому відношенні нижче середнього рівня, тим більше слабоумні, а також ідіоти позбавлені національних ознак”1.
       Отже, ‘національний характер найповніше відображається саме в культурі, в інтелекті нації. Але не слід забувати, що будь-які узагальнюючі характеристики етносу завжди будуть відносними у порівнянні з іншим етносом.

       ЕТНІЧНІ СКЛАДНИКИ УКРАЇНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ
       Перш ніж розглянути вплив на формування українського характеру різних етносів, що впродовж тисячоліть мешкали або просто проходили землями України, звернімо увагу на такі факти:
       1. “Всяка крапля іншоетнічної крові через кілька десятків поколінь розходиться по жилах всього народу. Кожна сучасна людина лише на часовій глибині 20 поколінь (близько 500 років) теоретично має 1048576 предків”2.
       2. За дослідженнями чеського біолога ХІХ ст. Менделя, групи крові підлягають законам спадковості. Кожен етнос охочіше приймає споріднену йому кров, ніж чужинську.
       3. Палеоантропологічні дані та гематологічні групи сучасних народів дають право вважати українців спорідненими з людністю Північної Італії, Балкан, Швейцари, Півдня Німеччини, Півдня Англії, Чехії, Словаччини, окремих районів Франції (90 % українців мають групу крові “А”, “АВ” та “О”, але дуже мало групи “В”. Пор. з росіянами та монголами, у яких група “В” становить 80 %).
       4. У кожній нації є основні етнічні компоненти — первені (термін Юрія Липи) і домішки, тобто незначна кількість іноетнічних генів. За законом Менделя в антропологічній расі домішки є меншовартісні, ніж первені , тому вони дуже швидко будуть еліміновані (тобто вигнані, виключені).
       1 Овсянико-Куликовский Д.Н. Психология национальности. — Петербург, 1922. — С.6.
       2 Макарчук С., Турій С Український етнос. — Львів, 1990. —
       С.17.

       В Україні ХХ ст. марно шукати досліджень з етногенезу та етнопсихології. Якщо такі праці були, то їх найчастіше просто знищували. Так сталося і з працею доктора Юрія Липи, лікаря, який в 1945 p. був убитий енкаведистамм на порозі свого дому. Його книга “Призначення України”, яка з’явилася у Львові в 1938 p., була майже невідома в радянській Україні. Нині маємо видання цієї праці, здійснене у Львові в 1992 p. видавництвом “Просвіта”.
       Юрій Липа визначає 4 складники української пракультури і
       докладно характеризує їх: це трипільський, понтійський, готський, київсько-руський первені.
       1. Трипільська пракультура має етнічний зв’язок з пракультурою Малої Азії, тобто більш південною. Це були люди, що гартувалися у суворіших кліматичних умовах, ніж малоазійці. Саме вони залишили у спадок українцям свою терплячість, мовчазну відвагу, скромність, обережність, впертість у досягненні мети і вміння стійко сприймати невдачі. “Це — характери, що кружляють у крові сучасних українців, і завжди їх діла, їх здобування в них можуть відродитися”1.
       Саме трипільська цивілізація сформувала праукраїнські міста і села, збудувала дороги, вали, розбила землю на поля й лани. Від них у нас і психологія хлібороба, і пошана до жінки, і родинні звичаї, і демократичний громадський устрій.
       2. Понтійська пракультура — це культура північного Причорномор’я, де людність була перемішана з еллінським етнічним типом. Ольвія і Пантикапей існували понад тисячу років. Їхня культура була тісно пов’язана з культурою трипільців, тобто певною мірою успадкувала від них свої культи (напр.. Коструба, Богині Матері, Полеля, та ін.) Понтійська культура близька, а іноді просто ототожнюється зі скіфською. Від них українці успадкували відвагу, підприємливість, творчий дух, потяг до краси. Як писав професор Щербина, індивідуалізм українця протистоїть стадності, але його відданість улюбленій справі спонукає його знаходити спільників та однодумців. Звідси потяг українця до різних спілок, громад, артілей тощо. Цю рису також успадковано від понтійського первеня.
       3. Готські впливи, відомі в ІІ ст. н.е., прийшли в Україну через Волинь з імперії Остроготів. Щоправда, сучасні дослідження доводять, що вплив готів у нашій історіографії був дещо перебільшеним. Від них могли бути успадковані стійкість характеру, військова та державна дисципліна, дотримання угод, організованість.
       1 Липа Ю. Призначення України.— Нью-Йорк, 1953.— С. 131,

       Цікаве поєднання готизму з еллінством (понтійством) дало тип запорозького козака, який дивував іноземних істориків: люди військові і водночас торгові, продають рибу і хутра тощо. Катерина ІІ заздрила козацькому вмінню провадити свою економічну політику, а польський історик дивувався, звідки Богдан Хмельницький мав кошти для ведення війни.
       4. Київсько-руський первень. Староукраїнська держава Київська Русь проіснувала близько 700 років. Від неї в українців свідомість своїх політичних традицій, які зберегла князівська еліта навіть у Литовській державі, а також продовжили запорозькі козаки аж до скасування Гетьманщини. Цей дух волелюбності і національної гордості почав найбільше притлумлюватися у ХVІІІ ст. Ще старші люди передавали нащадкам цей глибинний український патріотизм, але вже для українськості наставали сумні часи.
       Далі Юрій Липа розглядає домішки, які вважає меншовартісними, ніж первені в національному характері, проте зазначає, що нехтувати ними не можна.
       Домішки можуть бути двох типів: ті, що виявляються в антропології (фізіологічні), і ті, які накладають духовний відбиток на національний характер (імпрегнаційні).
       Велику роль для імпрегнації має психологічний стан народу, його ставлення до сусідів, його сприйняття чи не сприйняття іншого етносу.
       Українці дуже неохоче вступали в шлюб з представниками інших етносів. Щоб поєднати свою долю з чужинцем, українській дівчині потрібно було побачити спільність його норм моралі з українськими звичаями, правопорядком. А також вагому роль має ще й ставлення цього чужинця до України. Ще рідше одружувалися з чужинками українські чоловіки.
       . Так для українців сильною перешкодою злиттю з кочівниками була абсолютна нехіть і ненависть до руйнівників, ґвалтівників, грабіжників, і про це є чимало свідчень в літописах. Тому маємо всі підстави (враховуючи також закони Менделя) говорити, що це психологічне несприйняття кочових етносів (татари, печеніги, монголи тощо) було надзвичайно відштовхуючою силою чужорідних елементів, які відзначалися й нижчим рівнем культури в порівнянні з осідлим людом.
       Так само перешкодою для сприйняття іранських і кавказьких домішок була їхня мусульманська релігія, хоча незначний вплив цих етносів лишився серед народу Азовського примор’я, Донеччини, Кубані. Характерною рисою залишеною цими етносами вважають войовничість, незалежність, грубуватість.
       Незначними в українській нації є домішки кельтського й норманського етносів, які також характеризуються як войовничі, мало організовані, але найбільш творчі елементи (кельто-скіфи, варяги).
       Римська і фракійська домішки позначилися переважно в галузі права. “Римське право” користувалося популярністю і в запорозьких козаків, хоча вони мали і свої давні правові норми. Особливо римські і фракійські етнічні впливи відчутні в характері південних українців, в Карпатах, Подністров’ї, на Буковині.
       Єврейські домішки мало позначились на українській антропології, оскільки не мають певного антропологічного типу (напр., наявність євреїв серед негрів, китайців та ін.), проте додали до психології українців деякі посередницькі здібності, хоча ці впливи незначні.
       У багатьох дослідженнях, особливо російських, значно перебільшена роль польських, литовських, угорських і німецьких чинників в українській етнічній психології та антропології.
       Особливої уваги заслуговує розгляд російських (московитських) домішок. Юрій Липа зазначає: “Кільканадцять урало-алтайських номадських племен без культури й держави підбили Київські, а пізніше Новгородські культуртрегери в Х — ХІІ ст. і християнізували, нав’язавши їм богослужебну мову Києва, кріпацтво (для ліпшого економічного визиску) і назву, що вказувала на приналежність до Києва-Руси (“русскіє”). Монгольське поневолення, що тривало в них найдовше з усіх європейських народів, дало їм спільне глибоке відчуття святості влади, хоч би й найбільш брутальної, а зате презирство до індивідуальності своїх і чужих людей”.1 Далі Юрій Липа робить висновок, що “московити були заслабою індивідуальністю, щоб впливати й духовно. Імпрегнація з їхнього боку була дуже незначна і не зоставила слідів”2.
       Щодо формування московського етносу, то про це маємо чимало праць як російських, так і іноземних авторів ХІХ —



следующая страница >>