asyan.org
добавить свой файл
1
КОНЦЕПЦІЯ (проект) МЕТОДИКИ КАТЕГОРУВАННЯ СПОРТИВНИХ ТУРИСТСЬКИХ ПОХОДІВ В УКРАЇНІ

З моменту розвалу у 1991 році колишньої єдиної системи профспілкового туризму, до складової якого відносився і, так званий, самодіяльний туризм (тепер - спортивний туризм), у країнах СНД і Прибалтики розпочався процес створення своїх, національних нормативів зі спортивного туризму (СТ), у тому числі й методик категорування туристських спортивних походів. При цьому, безсумнівно, багато чого позитивного, що було напрацьовано у ті, попередні часи, повинно бути враховане і на сучасному етапі розвитку СТ. Розглянемо деякі основні моменти щодо концепції та приципів створення методики категорування туристських спортивних походів.

^ Категорія складності (к.с.) походів з різних видів спортивного туризму (автомобільного, велосипедного, вітрильного, водного, гірського, лижного, мотоциклетного, пішохідного та спелеотуризму), визначається в залежності від тривалості (Т, днів) та протяжності (L, км) кожного конкретного маршруту, а також кількості та змісту (характеру) природних перешкод на цьому маршруті.

До цього часу у СТ нормувалася тільки мінімальна, а не максимальна, тривалість походів у ходових днях. За цей мінімальний період, зі спортивної точки зору, треба подолати маршрут походу відповідної к.с.. До цієї мінімальної тривалості дозволяється добавляти (не більше 20% від загальної тривалості походу) дні, так званого "активного відпочинку", для розвідки складних ділянок маршруту, для ремонту спорядження і техніки, прання одягу тощо. Такі дні активного відпочинку зазвичай мають назву "днювання" або "півднювання". При цьому, як правило, максимальна тривалість походів кожної попередньої к.с. не повинна дорівнювати мінімальній тривалісті походу наступної к.с. (хоча офіційно такого правила у СТ поки не існує). Крім цього, з боку маршрутно-кваліфікаційних комісій (МКК) не заохочувалося проходження маршруту за менший (від нормованого) термін. Більше того, такі випадки розглядалися як невиконання нормативу на тривалість походу, хоча це суперечить основному принципу спорту - подолання дистанції за найкоротший час. Адже у СТ, як і в інших видах спорту, нормативні перешкоди, при умові виконання правил безпеки, важче подолати за короткий термін, ніж за більший. Тому у нових нормативах цей недолік повинен бути усунутий. Якщо заглянути в історію, то слід вказати, що ще у 1972 році це питання вже було актуальним, а саме:

В.Д.Тихомиров у своїй статті „О классификации маршрутов” вказав (мовою оригіналу): « Более дискуссионный вопрос – о нормативной продолжительности путешествий. Ряд организаций потребовал замены ограничения снизу («не менее») ограничением сверху («не более»), мотивируя замену необходимостью установить для всех групп одинаковую интенсивность физической и технической нагрузки. В новых разрядных требованиях все же сохранено «не менее» - признано, что гонка, которая косвенно поощрялась бы обратным решением, опаснее, чем не обоснованная надобностью затяжка путешествия. Кроме того, установлено, что такая затяжка по усмотрению МКК может «наказываться» снижением зачетной категории сложности путешествия.»

^ Вважаємо за доцільне існуючий термін тривалості походів назвати оптимальним або рекомендованим (для ходових днів). На наш погляд, збільшення тривалості ходових днів доцільне тільки після того, як будуть виконані усі нормовані вимоги.

З цього виходить, що і офіційно починати спортивно-туристський похід треба з того пункту, з якого починаються перешкоди і відлік нормованих вимог.

У існуючій на сьогоднішній день методиці категорування туристських спортивних походів для більшості видів туризму діє загальний критерій щодо зниження щоденної середньої швидкості V, (км/день) для кожної наступній к.с. походу, а саме: щоденна середня швидкість у походах VІ-ої к.с. у порівнянні з походами І-ої к.с. для пішохідного і лижного туризму знижується в 1,44 рази, для гірського - у 2,07 рази, а для водного - у 2,63 рази. Але навантаження на туристів при цьому не зменшуються, а збільшуються у зв'язку зі збільшенням загальної тривалості маршруту, його протяжності, зростанням складності природних перешкод та їх непередбачуваності, накопиченню втоми, у тому числі й психологічного перенавантаження тощо.

Якщо викладене вище оцінити з точки зору фактичного порядку денного туристської групи у спортивному поході, то слід зробити деякі припущення, а також врахувати час, які група витрачає (у середньому) на різні свої дії, а саме:

-Робочий день кожної туристської групи починається з підйому, туалету, сніданку, складання спорядження тощо. На все це, як правило, потрібно 1,5 – 2 години. У випадку, коли деякі блюда сніданку готуються з вечора, термін приготування з ранку може значно скоротитися.

-Похідна частина складається з активного пересування за маршрутом, підготовкою та подоланням перешкод (що виникають на маршруті), запланованими або незапланованими (за несподіваною необхідністю) зупинками на короткий відпочинок (можливо з перекусом) або на більш тривалий термін, пов’язаний з обідом. Період активного пересування „Т.акт.” може бути різним для походів різної категорії складності, але для того, щоб оцінити темпи пересування груп для виконання нормативних вимог, зробимо припущення, що у середньому „Т.акт.” дорівнює 6 годинам.

-Завершення кожного робочого дня необхідно планувати у місцях з наявністю питної води і здійснювати з таким розрахунком, щоб був час для встановлення наметів та інших приготувань для ночівлі ще до заходу сонця.

Виходячи з діючих нормативів оптимальної тривалості ходових днів, протяжності маршрутів та допущення, що час щоденного активного пересування „Т.акт.” у середньому дорівнює 6 годин, отримаємо фактичну (середню) швидкість „V” км/год для походів І-ої (6 ходових днів) та VІ-ої к.с. (20 днів) для деяких видів спортивного туризму:

^ Вид туризму

Середня швидкість пересування „V”, км/год

у походах І к.с.

у походах VІ к.с.

Водний

4,2

1,5

Ґірський

2,8

1,35

Лижний

3,7

2,6

Пішохідний

3,7

2,6

Велосипедний

6,9

6,6

Вважаємо за необхідне дотримуватися у подальшому вказаних вище положень при розробці методик визначення категорій складності традиційних туристських спортивних походів з різних видів туризму. Але це не повинно стати правилом для, так званих, екстремальних туристських спортивних походів, прибічником яких стає все більше як молодих туристів так і досвідчених.

До екстремальних походів слід віднести такі, що при виконанні нормативів перешкод для походу будь-якої категорії складності, здійснюються будь-якою кількістю осіб за менший термін від нормативного. При цьому, попереднє оформлення маршрутної книжки може бути тільки у таких випадках, коли це потрібно самим туристам (проходження заповідників, прикордонних зон тощо). Безумовно, що при представлені звіту за здійснений похід, повинні бути усі підтверджуючі матеріали, на підставі яких МКК може видати довідки за здійснений похід відповідної к.с.
^ М Е Т О Д И К А ВИЗНАЧЕННЯ КАТЕГОРІЙ СКЛАДНОСТІ ПОХОДІВ

З ВЕЛОСИПЕДНОГО ТУРИЗМУ

(затверджена рішенням Виконкому ФСТУ, прот.№7-06 від 25.02.2006)
Комісія з велосипедного туризму в період роботи Президії Виконкому ФСТУ 08 - 09.10.2005 внесла пропозиції до Центральної МКК щодо методики визначення категорій складності велосипедних походів.

У данній методиці пропонується при рекомендованій (оптимальній) тривалості походу (Треком.) протяжність (L) велосипедних походів кожної наступної к.с., починаючи з 250 км для I-ої к.с. (традиційної ще за часів СРСР), збільшувати з урахуванням вказаного вище загального критерія - зниження щоденної середньої швидкості V, (км/день) для кожної наступної к.с. походу. Досвід велопоходів показав, що якщо у походах І-ої к.с. група може проходити 40 - 60 км за день, то у походах V-ої к.с. дуже часто буває подолання за день відстані 5 - 10 км. Ще менші денні переходи можна очікувати при введенні у велотуризм походів VІ-ої к.с., бо на тих ділянках маршруту, де велотуристи змушені йти пішки, швидкість їх пересування значно нижче, ніж у туристів-пішохідників. При цьому, часто подолання складних перешкод здійснюється за чергою: спочатку переноситься вантаж, потім повернення до велосипеду і перевезення (або переніс) його. Тобто, той шлях, яких пішохідний турист проходить за один раз, вело туристу потрібно пройти його тричі.

Розрахунки, проведені з урахуванням вказаних вище особливостей вело туризму та положень даної методики, при умові долання традиційних перешкод, дозволили зробити висновок, що для велотуризму вказане співвідношення денних швидкостей складає (у середньому) близько 1,2.

Але для велотуризму є ще одна особливість, яка пов'язана з більш інтенсивним рухом у зрівнянні з іншими видами (крім авто-мототуризму), що викликає таку істоту перешкоду, як опір повітря, що збільшується пропорційно квадрату швидкості. Очевидно, саме це і було основою для попередньої методики визначення категорії складності велопоходів (до 1991 року), в якій було значне відхилення від загальноприйнятої для більшості видів туризму вказаної вище закономірності. При цьому, щоденна швидкість, як одна з основних перешкод, зростала з кожною наступною категорією складності походу і у поході V к.с. була у 1,65 рази вищою ніж у поході І к.с. Постановою Президії всесоюзної федерації туризму (№20-2 від 16.03.91) цей недолік у деякій мірі було ліквідовано, а саме: частково зменшено кілометраж і введено окремо основні види перешкод для рівнинної місцевості (грунтові дороги, лісові стежини, пересування по пустелі, тундрі, тайзі, у тому числі з переправами через річки вбрід) і для гірських районів (сумарний набір висоти).

Але використання вказаної методики в сучасних умовах, коли велотуристам у багатьох випадках доводиться подорожувати за кордоном і стикатися з відсутностю грунтових доріг та інших природних перешкод, постає необхідність у збільшенні такої перешкоди, як відстань у поході "L" і, відповідно, більш інтенсивному зростанні середньої швидкості при пересуванні на рівнинній місцевості і загальної набраної висоти у гірській місцевості.

При цьому слід враховувати, що поняття "рівнинна місцевість" є дуже умовним, адже на такій місцевості, як правило, завжди є ділянки з перемінним профілем, які складаються з підйомів та спусків. Як правило, такі відносно незначні відхилення від горизонталі (від 5 до 15 м) велотуристи не враховують при побудові висотної схеми, хоча подолання таких під'йомів також потребує значних додаткових зусиль.

^ Для вказаних випадків пропонується збільшити кілометраж L для рівнинних ділянок з коефіціентом 2,0 (крім походів V-VI к.с.), а збільшення висоти у гірських районах - з коефіцієнтом від 1,7 до 2,0. Врахування цих критеріїв передбачено в табл.1.

Таблиця 1.

Катего-рія складн. походу

Тривал. ходових днів походу ^ Т,* рекомендована

Протяж-ність

у км, L не менше

Характеристика природних перешкод **


на рівнинній місцевості

у гірській місцевості


1

2

3

4

I

6


250

не регламентується

не регламентується

II

8


400

Не менше 150 км грунтових доріг

При відсутності цих перешкод - L 800 км

Не менше 75 км грунтових доріг, сумарний набір висоти не менше

Н =2000 м

При відсутності грунт. доріг Н=4000 м

III

10


500

Не менше 200 км грунтових доріг, польових та лісових стежок.

При відсутності цих перешкод - L 1000 км

Не менше 100 км грунтових доріг, Н =4000м.

При відсутн. грунт. доріг

Н = 7000 м

IV

13


600

Не менше 300 км грунтових доріг, польових та лісових стежок.

При відсутності цих перешкод - L 1200 км

Не менше 150 км грунтових доріг, Н=7000 м.
При відсутн. грунт. доріг Н=10000 м

V

16


700

Не менше 400 км грунтових доріг з піщаними або заболоченими ділянками, по лісових хащах з подоланням водних перешкод вбрід.

Не менше 200 км грунтових доріг Н=10000 м.

При відсутн. грунт. доріг

Н = 15000 м


VI

20


800

Не менше 500 км доріг, що важко долаються на заболочених чи піщаних ділянках, лісових хащах, подолання річок з наведенням не менше однієї переправи.

Не менше 250 км грунт. доріг, Н =12000 м, подолання не менше одного категорійного перевалу 1-А або річки з наведенням переправи. При інших умовах - Н=20000м

Примітки:

*- тривалість ходових днів може бути зменшена для походів І к.с. до 4-х, а для походів ІІ- VI к.с.- не менше рекомендованої для походу попередньої к.с., до рекомендованої тривалості дозволяється добавляти (не більше 20% від загальної тривалості походу) дні, так званого "активного відпочинку", для розвідки складних ділянок маршруту, для ремонту спорядження і техніки, прання одягу тощо.

**- для велопоходів, що включають рівнинні та гірські ділянки, перешкоди враховуються у відповідних (до відстані та подоланих перешкод) пропорціях;

**- радіальні кільцеві виїзди (не більше 10% від загальної протяжності маршруту) як у рівнинній так і у гірській місцевостях зараховуються в повному обсязі;

**-лінійні радіальні виїзди у гірській місцевості, на велосипедах з вантажем, зараховуються у обидві сторони, а без велосипедів (підняття на вершини, спуски до джерел, інші вилазки тощо) - зараховуються в одну сторону;

**- не менше ніж 50% ночівель для походів усіх к.с. повинно бути в польових умовах.