asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
Матеріал пропонується для ознайомлення на засіданнях творчих груп та під час проведення семінарів – практикумів у дошкільних навчальних закладах Запорізької області
Дитиноцентризм - лейтмотив базової програми

Нова Державна програма, розроблена згідно з положеннями Базового компонента дошкільної освіти в Україні, визначає своїм пріоритетом розвиток особистості. Оскільки особистістю називаємо соціальну істоту, яка вільно й відповідально визначає свою позицію серед інших, стратегічним завданням, яке слід розв'язувати практикам, є створення розвивальних умов для відповідального самовизначення дитини, формування в неї продуктивних форм активності (ініціативності, незалежності, творчості), позиції «Я у Світі» як системи ціннісних ставлень до природи, культури, людей, власного «Я».

До справжньої активності дитини

Тривалий час процес становлення суб'єктної активності як здатності дошкільника ініціювати та здійснювати практичну діяльність, спілкування, пізнання розглядався як похідний від керівництва дорослого. Внаслідок цього активність самої дити­ни розумілася як повністю задана ззовні, як свого роду проекція дорослих, що її виховують і навчають. Особистий досвід дошкільника як результат його індивідуальної взаємодії з оточуючим світом розгля­дався як недосконалий, такий, що потребує пере­робки. Визнавалося, що спеціально організоване на­вчання є основним джерелом формування суб'єктної активності дитини, основною умовою освоєння нею культури через привласнення розроблених норма­тивних еталонів — сенсорних, мнемічних, логічних, рухових, етичних тощо.

Проте властива дитині активність розвивається під впливом різних умов, зокрема й під час збагачення її власного життєвого досвіду. Тому в процесі вихован­ня і навчання важливо, щоб батьки та вихователі нехту­вали життєвим досвідом, що реалізує активність дитини, не ігнорували його як недосконалий, а спиралися на нього. Усім відомо: навіть якщо всі діти в умовах дошкільного за­кладу виховуються й на­вчаються за єдиною програмою, кожен із них набуває життєвого досвіду по-своєму, залежно від змісту й характеру своїх особистих вражень, здібностей, ціннісних орієнтацій.

Традиційна навчально-дисциплінарна модель дошкільної освіти базувалася на тому, що метою виховання й навчання є передання досвіду дорос­лого, тобто соціалізація дитини. Що повніше дити­на відтворювала соціально задані зразки (норма­тиви), то вищою вважалася її суб'єктна активність. Ефективність виховних і навчальних впливів ви­значалася тим, наскільки вдавалося сформувати особистість із заздалегідь заданими властивостями. Вважалося, що варто лише задати соціально значущі нормативи поведінки, обов'язкові для всіх, розробити технологію їх засвоєння в уніфікованих умовах, і мож­на сформувати активну особистість, яка відповідає суспільним вимогам.

Традиційний навчально-дисциплінарний підхід орієнтував не на саморозвиток особистості, а на формування здатності дитини відтворювати соціально задані зразки. Дитячий садок і школа нібито брали на себе завдання передавати суспільству вже гото­ву особистість, здатну функціонувати у сталих умо­вах. Реалізація впродовж десятиліть цієї педагогічної моделі призвела до того, що заклади освіти не фор­мували самоактивності, не створювали умов для ви­бору дитиною шляхів і засобів реалізації своїх по­треб (які завжди особистісно-значущі, індивідуальні), не сприяли становленню самостійності, яка вира­жається в самоорганізації, самореалізаціі, самооцінці. Замість уваги до процесів, що відбуваються в осо­бистості, яка розвивається, загальноосвітній заклад звертався в основному до кінцевого результату — оцінки того, наскільки дитина відповідає заданим соціальним нормативам.

Визнання жорсткої залежності розвитку дитини від виховних і навчальних впливів привело до того, що її пізнавальну активність теж почали розглядати як похідну від них, як адаптацію до соціального сере­довища, пристосування до нього. Основна увага в цьому разі приділялася пристосовування активності, що загалом відповідало завданню то­тального впливу на дити­ну, формуванню її як вико­навця, становленню стан­дартизованих форм свідомості й поведінки. Власне, йшлося про управління дорослим процесом розвитку зростаючої особистості через її виховання й навчан­ня.

Проте справжня активність виявляється не лише й не стільки в адаптації дошкільника до виховних і навчальних впливів, скільки в їх самостійному перетворенні на основі індивідуального досвіду; в умінні виявляти вибіркове ставлення до цінностей, змісту знань, характеру їх використання. Важливим джерелом пізнавальної активності є досвід творчості зростаючої особистості, який забезпечує їй не лише засвоєння заданого, а і його перетворення. Зрозуміла річ, оволодіння індивідуальним досвідом творчості неможливе без засвоєння знань та умінь, проте оволодіння ними не має для дитини особистісної значущості, якщо не забезпечене досвідом її творчості, до складу якого вона обов'язково вводить своє бачення світу.
__________________________________________________________________

У процесі виховання і навчання важливо, щоб батьки та вихователі не долали життєвого досвіду, що реалізує активність дитини, не ігнорували його, як недосконалий, а спиралися на нього.

__________________________________________________________________
Допомогти дитині внутрішньо самоствердитися

Нерідко діалог вихователя з дитиною будується на визнанні того, що вона не розуміє, помиляється, не знає. Ігнорування логіки дитини призводить до того, що вона починає вгадувати, чого хоче від неї дорос­лий, оскільки він «завжди правий», «більше знає», «може негативно оцінити» тощо. Наслідком цього стає зменшення кількості запитань малюків, виро­блення звички споживати готове знання, повторюва­ти за батьками та педагогами зразки дій, виконувати розпорядження, вимоги, вказівки.

Проте відомо, що суспільні цінності не мож­на нав'язувати, вони мають узгоджуватися з інди­відуальним досвідом малюка, його цінностями, зміс­том його внутрішнього світу. Викладене не заперечує того, що організоване виховання й навчання є важ­ливим джерелом психічного та особистісного роз­витку дошкільника, але вони — не єдині джерела цього процесу. Самостійна активність дошкільника відіграє в цьому важливу роль: адже особистістю на­зивають соціальну істоту, здатну (у вікових межах) до відповідального самовизначення.

Отже, на зміну тезі «зовнішнє у внутрішнє» має при­йти теза «зовнішнє через внутрішнє», яка відображає особистісну орієнтацію дошкільної освіти, враховує і поважає, за висловом М. Монтессорі, складну робо­ту дитини з внутрішнього самоствердження. На її дум­ку, призначення дорослого полягає в тому, щоб «до­помогти душі, яка розпочинає свій власний життєвий шлях, жити власними силами».

Усім відомо, що використання готових зразків (правил, приписів, алгоритмів дій) полегшує педа­гогові управління процесом засвоєння знань, ство­рює єдині вимоги для контролю, корекції та оцінки діяльності дитини. Готові зразки допомагають дітям, що відстають, але водно­час вони знижують само­стійність і пізнавальну ак­тивність інших дітей, які починають втрачати смак пошуку власних шляхів розв'язання життєвих за­вдань різної складності, звикають до відтворювальної активності, яка гарантує їм звичний і бажаний успіх «малою кров'ю».

Поле впорядкованої свободи дитини

Варто зараз, на наш погляд, суттєво змінити підхід до оцінки досягнень дитини. Сьогодні оцінюється в основному кінцевий результат оволодіння знання­ми (зробила, розв'язала, використала, запам'ятала, відтворила тощо), його відповідність заданому нормативу-зразку. Проте добре відомо, що одного й того самого результату різні діти досягають різними способами — ефективними та малораціонапьними, самостійно чи з допомогою інших. Кожен результат вартий різних особистісних зусиль, тому важли­во аналізувати й оцінювати процесуальну сторону діяльності дошкільника, тобто не лише те, що, але і як саме він діє. Йдеться про вектор віддачі кожної дитини, вкладені нею у роботу зусилля — фізичні, інтелектуальні, емоційні, вольові, моральні. Без урахування того, в який спосіб вона перетворює задані дорослими зразки, опредмечує їх для самої себе, надає їм індивідуальної значущості, неможливо впро­вадити у практику особистісно-орієнтовану модель дошкільної освіти.

Реалізація досвіду творчості дошкільників перед­бачає створення сприятливих умов, які поєднують у собі принципи індивідуальності й варіативності виховання і навчання. Що різноманітнішим буде розвивальне середовище, то легше зростаючій особистості виявляти самостійність, пізнавальну активність, творчі здібності. На часі широке впровад­ження диференційованого підходу до виховання й на­вчання дітей, який дозволить педагогові виявити та використати індивідуальний досвід кожної конкретної дитини. Лише за цих умов звернення до особистості дитини стане реальністю.

Особистісно-орієнтована модель дошкільної освіти закладена в Базовому компоненті як нормативно­му документі. Презентуючи його членам Колегії МО України та членам Президії АПН України, О. Савченко зазначала: «Базовий компонент дошкільної єсеїти побудовано за сферами життєдіяльності, що харак­теризують специфіку дошкільного дитинства, коли пріоритетним є розвиток і виховання, залучення ди­тини до різних видів діяльності, де задіяні її фізичній, психологічний і соціальний потенціали. Неодмінною умовою життєдіяльності є забезпечення гармонії між фізичним, емоційним, моральним, вольовим, соціальним та інтелектуальним розвитком» (1999).

Розробляючи особистісно-орієнтовану, гуманіс­тично спрямовану Базову програму, в якій розкри­вається інваріантна частина змісту дошкільної освіти творча група спиралася на принципове концептуальне положення О.Савченко, згідно з яким «навчання виховує, але значно глибше, систематичніше виховує організація життєдіяльності дитини. Це поле впорядкованої свободи дитини, коли вона виховується вільною, але з почуттям відповідальності…» (2001).

__________________________________________________________________

Важливим джерелом пізнавальної активності є досвід творчості зростаючої особистості, який забезпечує їй не лише засвоєння зада­ного, а і його перетворення.

__________________________________________________________________
Особливий час людського життя

Основні положення державної Базової програ­ми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» ґрунтуються на ідеї ампліфікації (О. Запорожець), зорієнтованій на максимальне використання педа­гогом можливостей кожного віку для повноцінного розвитку дошкільника й заперечення доцільності його форсованого раннього навчання. Новоутворен­ня кожного етапу дошкільного дитинства, зокрема в мотиваційно-емоційній та пізнавальній сферах, ма­ють велике значення для становлення особистості. Оптимальними педагогічними умовами всебічного розвитку дошкільника є широке розгортання і зба­гачення специфічно дитячих форм діяльності — ігрової, предметно-практичної, художньої, спілкування з дорослими та однолітками.

Працюючи над створенням Базової програми, твор­ча група виходила з розуміння, що суть гуманістичної педагогіки полягає найперше в розширенні розвиваль-
__________________________________________________________________

На зміну тезі «зовнішнє у внутрішнє» має прийти теза «зовнішнє через внутрішнє», яка відображає особистісну орієнтацію дошкільної освіти, враховує і поважає, за висловом М. Монтессорі, складну роботу дитини з внутрішнього самоствердження.
ного, виховного та навчального простору, у виведенні зростаючої особистості за межі традиційної, штучно створеної, жорстко унормованої, регламентованої та контрольованої дорослими, обмеженої вузькими рам­ками групової кімнати діяльності у сферу співбуття ДИТИНИ і СВІТУ. Дорослий (батько, вихователь, учитель) виступає посередником, «зв'язківцем» між ними.

Дошкільне дитинство суттєво відрізняється від наступних періодів життя, насамперед відносною свободою малюка: діяльність, якою він займається, здебільшого обирається за власним бажанням, емоційно насичена, дає простір для уяви і творчості. Важливою її особливістю є те, що набуті дитиною знан­ня, дії, здібності, мають загальний, неспеціалізований характер — вона ще не готується стати фахівцем у певній галузі (зокрема й освітній), а навчається бути людиною, оволодіває наукою і мистецтвом життя у злагоді з довкіллям і з собою.

Дошкільне дитинство — особливий час людського життя, названий науковцями «періодом первинного фактичного становлення особистості» (О. Леонтьєв). Саме в перші шість — сім років життя виникає дитячий обрис світогляду, складається перша цілісна картина світу, закладаються основи особистісної культури, з'являються внутрішні етичні інстанції (зачатки почут­тя совісті), формується довільна поведінка, виникає супідрядність мотивів, розвивається самосвідомість, створюються передумови для появи елементарних форм відповідального самовизначення.

Не всі якості, які розвиваються впродовж дошкільного дитинства, рівноцінні з погляду їх зна­чення для майбутнього. Одні з них слугують лише основою, своєрідною заготовкою для наступних сходинок розвитку — вони надалі перебудовуються, змінюються. До них належать пізнавальні інтереси, довільне управління поведінкою, основи логічного мислення. У старшому дошкільному віці вони лише починають складатися, а пік їх розвитку припадає на значно пізніші терміни. Проте розквіт деяких яко­стей відбувається саме протягом дошкільного дитин­ства. Зокрема, це стосується образних форм пізнання світу (сприймання, наочно-образного мислення, уяви) і моральних почуттів (любові, прихильності, чуйності, емпатії), які зв'язують зростаючу особистість з іншими людьми (Л. Венгер, В. Мухіна).

^ Образні форми пізнання природного, предметно­го, соціального довкілля та власного «Я» розвивають­ся саме в перші роки життя у специфічних для цьо­го періоду «дитячих» видах діяльності, які сприяють становленню в дошкільника орієнтовних, пошукових дій, збагачують його життєвий досвід, оснащують сенсорними еталонами, розвивають творчі здібності. Другим найважливішим здобутком дошкільного ди­тинства є прихильність до людей — спочатку рідних, близьких, а згодом до все ширшого кола дорослих та однолітків. Емоційна сприйнятливість дити­ни, її здатність розпізнавати почуття оточуючих лю­дей, адекватно на них реагувати, співпереживати і співчувати, здійснювати елементарні моральні ви­бори, розв'язувати нескладні життєві колізії, висту­пають запорукою чуйності як важливої базової якості особистості.

Розвивати різні якості особистості

Зрозуміло, під час виховання й навчання дошкіль­ників важливо розвивати різні якості особистості — як ті, що знадобляться йому в шкільному житті, так і ті, що мають загальнолюдське значення. До того ж слід усвідомлювати, що дитина, у якої за­лишилися нереалізованими можливості, створені дошкільним дитинством, може згодом досягти висо­кого рівня розвитку в тій чи іншій освітній галузі, про­те всебічним її розвиток уже не буде. Тому найближчі завдання виховання якостей, пов'язаних зі шкільним навчанням, не мають закривати віддаленішого, проте фундаментальнішого значення, яке має дошкільне виховання для морально-духовйого роз­витку особистості, формування в неї основ життєвої компетентності.

Оскільки головним напрямом державної політики у сфері освіти проголошено особистісно орієнтовану її модель, призначення якої — розширення можливо­стей компетентного вибору дитиною життєвого шляху та її саморозвиток, то пріоритетними в оцінці ефективності виховання й навчання мають ста­ти гуманітарні критерії, насамперед критерії бла­гополуччя й розвитку дитини як особистості. Власне йдеться про екологію особистості, забез­печення дитині захисту від різних дидактогеній (негативних наслідків педагогічних помилок), про створення сприятливих умов для її повноцінного жит­тя, для реалізації нею свого природного потенціалу — фізичного, психічного та соціального, для прояву сво­го індивідуального обличчя. А це потребує «олюднен­ня», гуманізації реального буття дитини, посилення уваги до системи її цінностей та інтересів.

Важливо наголосити, що засвоєння дитиною будь-яких знань (навіть етичних) і різних видів діяльності ще не є власне розвитком її особистості. Основний смисл особистісного розвитку полягає в життєвому самовизначенні, актуалізації дитиною своїх сутнісних сил, розвитку основних особистісних атрибутів — світогляду, ціннісного ставлення до світу та самої себе, потребово-мотиваційної сфери, соціальних почуттів, довільної поведінки. Важливим складником особистісного зростання є взаємодія особистості з власним внутрішнім світом — переживаннями, дум­ками, прагненнями, бажаннями, мріями, життєвими планами, цілями.



следующая страница >>