asyan.org
добавить свой файл
1 2


Лекція: Світове господарство

1. Сучасне світове господарство

2. Міжнародний поділ праці і світове господарство

3. Структура світового господарства



1. Сучасне світове господарство

Сукупність різноманітних підприємств, що виробляють товари або на послуги, утворює господарську систему. Це може бути система господарства села, міста, району, країни, всього світу. У системі господарства світу основними складовими є національні господарства країн, а зв'язки між ними формуються за законами міжнародного поділу праці.

Під поняттям система розуміють сукупність складових, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, утворюючи певну цілісність, єдність.

^ Система з особливо високим рівнем внутрішніх зв'язків і пропорційністю взаємодіючих складових, керованістю та підвищеною стійкістю щодо зовнішнього середовища набуває рис комплексу.

Коли йдеться про географію господарства, то галузі або підприємства, які складають комплекс, надійніше взаємодіють у межах однієї країни (або певного регіону) і під єдиним управлінням.

Отже, світове господарство - система національних господарств, що пов'язані і взаємодіють за законами міжнародного поділу праці.

Взаємодія національних господарств відбувається на основі різноманітних ви­робничих, економічних та політичних відносин, які реалізуються через зовнішню торгівлю, надання послуг, рух капіталу, обмін інформацією з наукових знань, обмін здобутками культури і через міграцію робочої сили.

Звичайно, перш ніж досягти сучасного рівня економічної взаємодії, світова спільнота пройшла важкий і тернистий шлях, на якому було зламано вікову гос­подарську відокремленість окремих країн, що гальмувала прогрес. Протягом історії суспільству на шляху до єдності світу доводилося долати не тільки гео­графічний простір, природні та національні бар'єри, а й політичні догми і пере­шкоди політичного суперництва. Тому нині дивною виглядає туга за «розірваними зв'язками» на 1/6 земного суходолу, тоді як перед молодою Українською держа­вою постає можливість взаємодії з господарством всієї планети. Економічним відносинам протипоказані політичні та соціальні бар'єри. Світове господарство мо­же бути тільки єдиним.

Водночас не слід забувати, що в господарстві сучасного світу зберігається різка диференціація в рівнях розвитку окремих країн, про що вже говорилося ви­ще. Неоднаковими є економічні можливості країн різного типу, а відтак і цілі, до яких вони прагнуть, точніше прагнуть їх підприємницькі кола та політична еліта. І якщо головні економічно розвинуті країни змагаються за сфери економічного та політичного впливу, то країни, що розвиваються, ведуть боротьбу за виживання, а постсоціалістичні країни перехідної економіки переживають непросту і часом болісну перебудову свого господарства на засадах ринку.

Загальною ж закономірністю є те, що економічні зв'язки між країнами різних типів стають дедалі різноманітнішими, всеохоплюючими і взаємовигідними. Це - торгівля товарами та сировиною, побудова спільних підприємств, науково-технічні зв'язки, все зростаючий міжнародний туристський обмін та ін. Зміцнен­ня економічних зв'язків між країнами різного рівня розвитку створює фундамент нових відносин добросусідства, сприяє взаєморозумінню. Постійне ж вдосконален­ня економічних систем життєдіяльності в світовому господарстві - необхідна умова розвитку суспільства, нехтування цього призводить до економічної відста­лості і загострення соціальних проблем.

Розглядаючи політичну й економічну карти світу, можна помітити істотну особливість у розміщенні країн, що мають показники економічного розвитку вищі пересічних по світу - вони утворюють кілька територіально близько розташова­них груп. І це не просто географічний факт, а одна з важливих закономірностей географи сучасного світового господарства: формується поліцентрична система йо­го територіальної структури. То ж невипадково з'явився образний термін - «багатополюсний світ».

Наймогутніший центр світового господарства склався в ^ Північній Америці. Ядром цього центру є економіка СІНА, з нею тісно поєднуються економіки Канади і Мексики. На частку цієї трійки країн при 7 % населення світу припадає 22—23 % національного продукту та виробництва промислової продукції, 12-13 % сільсько­господарської продукції світового господарства. Найважливіші особливості господар­ства цих північноамериканських країн такі: 1) багатий ринок збуту;

2) могутність американських банків, трестів, концернів, що контролюють не тільки національне багатство своєї країни, а й перетворюються на транснаціональні корпорації;

3) висо­кий технічний рівень промисловості США і Канади;

4) високий науковий потенціал США і Канади;

5) потужний військово-промисловий комплекс США,

Не менш потужний центр світового господарства сформувався в ^ Західній Європі, країни якої мають не просто спільну географічну приналежність, а й однорідні соціально-економічні системи. Внаслідок спільності низки внутрішньо- і зовнішньополітичних інтересів європейського капіталу, незважаючи на суперниц­тво і взаємну боротьбу його національних угруповань, в Західній Європі відбувся глибокий процес економічної інтеграції. Тут сформувалося Європейське економічне товариство (ЄЕТ), яке згодом трансформувалося в Європейське співтовариство (ЄС). До нього з 1996 року входять 15 країн з населенням 370 млн чоловік: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Ірландія, Данія, Іспанія, Португалія, Греція, Австрія, Фінляндія, Швеція. Це значне еко­номічне угруповання, ринок якого за своїми можливостями попиту можна порівня­ти з ринком СПІА. Тут посилюються міжнаціональні зв'язки великих монополій, зростає залежність і супідрядність господарств сусідніх країн.

Частка ЄС становить близько 1/5 виробництва національного продукту, проми­слової та сільськогосподарської продукції світу, понад 2/5 золотовалютних його ре­сурсів. Успіхи консолідації західноєвропейського центру особливо помітні в галузі зовнішньої торгівлі - на країни ЄС припадає понад 2/5 зовнішньоторгового оборо­ту світу. ЄС стало тим інтеграційним ядром, навколо якого йдуть процеси еко­номічної та політичної інтеграції всієї Європи.

У політичному плані майже всі країни Європи входять до Ради Європи (РЄ), яка є дорадчим органом, що координує зовнішньополітичну діяльність країн регіону. На чолі РЄ стоїть Парламентська асамблея РЄ, що знаходиться в м. Страсбурзі (Фран­ція). Країни Центральної Європи (в тому числі Україна) також тяжіють до еконо­мічної інтеграції в загальноєвропейські структури.

Найбільш динамічні процеси економічного розвитку відбуваються в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). Японія, Китай та група країн і територій «дале­косхідних тигрів» формують інтеграційне ядро цього регіону. На його частку припа­дає понад 1/5 світового економічного потенціалу, а «вага» всіх країн АТР набагато більша. В регіоні сформувалось інтеграційне утворення АСЕАН.

Географічні та історичні особливості розвитку Японії сприяли утвердженню її як одного з основних лідерів Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Внаслідок ви­соких темпів економічного зростання ця країна посіла помітне місце в світово- му господарстві (майже 10 % ВВП світу), а також стала фінансовою супердержавою та сильним і динамічним суперником США й країн Західної Європи. Для країн АТР Японія - важливий зовнішньоторговий партнер. її підприємці вкла­дають кошти не тільки в гірничодобувну промисловість і сільське господарство, айв обробну промисловість, торгівлю, фінансову діяльність. Посилюються та­кож зовнішньоекономічні зв'язки Японії з Австралією та Новою Зеландією.

Дедалі міцніші позиції в АТР посідає Китай. Його економічний потенціал вже можна порівнювати з показниками економічно найбільш потужних країн світу. Ця країна, де продукується понад б % світового ВВП, зосереджені величезні запаси мінеральної сировини і значні трудові ресурси, може розглядатися і як самостійний центр світового господарства.

Регіон ^ Північної Євразії, де розташовані держави, що утворилися після розпа­ду СРСР, також займає помітне місце в світовій економіці. На частку Радянського Союзу наприкінці 80-х припадало понад 1/7 світового економічного потенціалу. Незважаючи на економічну кризу, яку переживають новоутворені незалежні країни, вони зберігають великі промислові потужності, значний контингент високо­кваліфікованих трудових ресурсів і науковий потенціал. Можливості ж мінерально-ресурсної бази - особливо на просторах Росії - чи не найбільші в світі. Разом з тим, участь цих країн у міжнародному поділі праці мінімальна: країни СНД ледь помітні на світових товарних ринках і відомі як боржники розвинутих країн. Важко визна­чити, який вигляд матиме інтеграційна система Північної Євразії в майбутньому. Поки що в цій системі ядром, безумовно, залишається Росія, з якою більш тісно співробітничають Білорусь, Казахстан та Киргизька Республіка.

Між тим, під впливом сучасних геополітичних процесів, у світі є передумо­ви формування й інших регіональних систем економічної взаємодії. Це, по-пер­ше, тісно пов'язані між собою регіони Середземномор'я і Причорномор'я (до яко­го входить і територія України), по-друге — регіон Середнього Сходу та Цент­ральної Азії, в якому протягом двох тисячоліть було міцно пов'язане життя країн і народів.

Формуються полюси економічного росту і в південній півкулі. Основним по­люсом інтеграційних процесів у Південній Америці стають країни, що входять в інтеграційне угруповання МЕРКОСУР (Аргентина, Бразилія, Уругвай та ін.). В південній частині Тихого океану основний полюс економічного розвитку -Австралія і Нова Зеландія.
2. Міжнародний поділ праці і світове господарство

Одним з основних історичних здобутків людського суспільства є така ор­ганізація суспільної праці, за якої окремі особи (колективи, країни) спеціалізу­ються на виробництві певних товарів та послуг, а потім обмінюються здобутка­ми своєї праці, користуючись механізмом ринкових відносин.

Суспільний поділ праці (або просто поділ праці) у спрощеному розумінні по­лягає в спеціалізації діяльності окремих виробників товарів чи послуг і товарному обміні між ними продуктами цієї діяльності. Протягом історії людства суспільний поділ праці був основним джерелом економічного зростання, а від його глибини за­лежав рівень розвитку виробництва і господарства в цілому.

Найпростішою формою поділу праці на зорі розвитку суспільства був природний поділ праці між чоловіком і жінкою. З розвитком знань і вдосконаленням знарядь праці етапами розвитку поділу праці стали: відокремлення скотарства від землероб­ства; відокремлення ремесла від землеробства; виникнення торгової діяльності.

У результаті цього були створені умови для регулярного обміну між людьми, товарами та послугами, а відтак і умови для формування ринку. В суспільних процесах це спричинило виникнення приватної власності, відокремлення міста від села, формування істотних відмінностей в організації фізичної та розумової праці. З часом і виробнича, і обслуговуюча діяльність ставали дедалі більш ди­ференційованими, самостійного значення набула наука.

В наш час подальша диференціація поділу праці супроводжується і зустрічним процесом - інтеграцією, в тому числі міжгалузевою, формуванням складних між­галузевих систем і комплексів.

Важливою формою суспільного поділу праці є географічний, або територіаль­ний поділ праці. Він полягає в спеціалізації окремих територій на виробництві пев­них товарів і послуг й виникненні товарного обміну між ними такими товарами та послугами, які в районах спеціалізації продукуються з порівняно меншими витрата­ми. При цьому, формування спеціалізації території може бути зумовлений як при­родно-ресурсними чинниками (можливість вирощування певних сільськогосподарсь­ких культур, наявність тієї чи іншої мінеральної сировини тощо), так і економічни­ми та соціальними передумовами (наявність кваліфікованих трудових ресурсів, капіталу та ін.), історичними та національними особливостями. Звичайно, чим, більший вибір взаємодіючих чинників і передумов може використати та чи інша те­риторія або країна, тим більші її можливості участі в географічному поділі праці. У тому й особливість географічного поділу праці, що він дає змогу нівелювати або й зовсім зняти проблеми, викликані, наприклад, нестачею ресурсів в будь-якому ра­йоні країни. Географічний поділ праці виникає між територіями незалежно від то­го, мають вони державний суверенітет, чи ні.

Найвища форма суспільного поділу праці -


следующая страница >>