asyan.org
добавить свой файл
1
Криза трьох років.
Рекомендації батькам

У період кризи трьох років дитина вперше відкриває для себе, що вона - така ж людина, як й інші, зокрема, як її батьки.
Одним із проявів цього відкриття служить поява в неї мови займенника "Я" (раніше вона говорила про себе тільки в третій особі й називала себе по імені, наприклад, "Мишко впав"). Нове усвідомлення себе проявляється також у прагненні у всьому наслідувати дорослим, повністю зрівнятися з ними. Дитина починає вимагати, щоб її укладали спати тоді ж, коли лягають дорослі, прагне самостійно, як вони, одягатися й роздягатися, навіть якщо він не вміє цього робити.
Допомога дорослого, що порушує рівність, перестає прийматися.

Конфлікт загострюється тим, що багато форм поводження дорослих, котрим прагне наслідувати дитина, заборонені для дітей. Наприклад, їм звичайно забороняють гладити білизна, шити, лягати спати одночасно з дорослими й т.п. Відмова від виконання розпоряджень, що порушують симетричність відносин з дорослими (так званий пасивний негативізм) - природна форма боротьби дитини з подібними обмеженнями.
Активний негативізм, тобто здійснення дій, прямо протилежних тим, яких вимагає дорослий, є ще більш вираженою формою твердження своєї рівності з дорослим, імітації його поводження. В активно негативізтичному поводженні відтворюється найважливіша функція дорослого: ухвалення рішення, вироблення наміру. Воно будується найпростішим з можливих способів: шляхом створення точного негатива стосовно рішення дорослого, до сформульованому їм наміру. Самостійність негативізтичного поводження чисто формальна, абстрактна. Фактичним автором наміру залишається дорослий, а дитина лише "переводить" його, заміняючи всі плюси на мінуси, а мінуси - на плюси.

^ Багато батьків ефективно цим користуються, віддаючи розпорядження, протилежні своїм реальним намірам. Провівши свій нехитрий "переклад", дитина в підсумку виконує саме ту дію, який від нього хотіли домогтися.

Тепер, зовсім необхідна перебудова відносин з дитиною на основах більшої рівноправності, чим це було раніше. Якщо батьки в цей період починають надавати дитині більше волі й самостійності, то цим вони підтримують його нове подання про себе й привчають до розумного розрізнення тих областей життя, у яких він дійсно може поводитися "як дорослий", і тих, у яких він поки ще залишається маленькою дитиною, що бідує в допомозі й керівництві. Поступово це приводить до подолання симптомів кризи.
Якщо ж батьки продовжують намагатися будувати відносини в точності так само, як раніше, те дитина не має можливості розрізнити ці області життя й у всіх випадках наполягає на своєму праві "бути дорослим". Про таку дитину звичайно говорять, що він дуже впертий, хоча в дійсності впертість тут проявляють насамперед його батьки.

Автор: А.Л. Венгер