asyan.org
добавить свой файл
1
Конституція України

(інформаційна довідка)
Новітній конституційний процес в Україні розпочався з ухваленням 16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР „Декларації про державний суверенітет України”.

Невдовзі відбулися видатні історичні події – проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. та всенародний референдум 1 грудня 1991 р., що підтвердив проголошений Акт незалежності України. Протягом 1991-1996 років комісіями, окремо створеними Верховною Радою та Президентом, було складено декілька проектів Конституції. Вони тривалий час обговорювалися, доповнювалися і доопрацьовувалися.

Завдяки досягнутому консенсусу між усіма політичними силами країни, ^ 28 червня 1996 року Верховна Рада прийняла Конституцію України і Закон про введення її в дію.

Згідно з Основним законом, Україна – суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава. Ознака „соціальна” передбачає обов’язок держави забезпечувати соціальний захист населення. Ознака „правова держава” підкреслює, що в Україні має панувати право як загальна міра свободи, рівності і справедливості. Ст.5 Конституції стверджує принцип народовладдя: „...носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”, який здійснює її „безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування”.

Конституція України містить 15 розділів, 161 статтю та прикінцеві положення.

Принциповим визначенням державного устрою є поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6). Єдиним органом законодавчої влади в Україні Конституція визначає Верховну Раду (ст. 75). Вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів України (ст. 113). Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції (ст. 124, 125). Статус Президента України визначається ст. 102: "Президент України є главою держави і виступає від її імені”.

Найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека (ст.3).

Згідно зі ст.24, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Кожній людині гарантується невід'ємне право на життя (ст.27), повага до його гідності (ст.28), свобода та особиста недоторканність (ст.29), недоторканність житла (ст.30), таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31). Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.32). Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст.33).

Гарантується свобода політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ст. 15). Серед важливих політичних прав - право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34), а також на свободу світогляду і віросповідання (ст.35).

Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей (ст.36). Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст.38).

Соціально-економічними правами є право на працю (ст.43), житло (ст.47), достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст.48), охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.49), освіту (ст.53).

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст.55).

У 1996 р. Конституція України була загалом позитивно оцінена найавторитетнішою в галузі конституційного законодавства Європейською комісією Ради Європи „Демократія через право”, більше відомою як Венеціанська комісія.

У 2004 році в умовах гострої політичної кризи, з метою зменшення рівня конфронтації між основними політичними гравцями, які боролися за владу під час президентських вибрів, було досягнуто домовленості щодо внесення змін до Основного закону. 8 грудня 2004 р. Верховна Рада ухвалила закони про внесення змін до Конституції та про внесення змін до закону про вибори Президента.

Закон про зміни до Конституції передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років. Згідно з прикінцевими та перехідними положеннями закону, він мав набрати чинності з 1 вересня 2005 року в разі, якби на той час були ухвалені зміни до Конституції стосовно реформування системи місцевого самоврядування (законопроект 3207-1). Позаяк до 1 січня 2006 р. ці зміни не були ухвалені, то, згідно з прикінцевими та перехідними положеннями, закон набув чинності самостійно з 1 січня 2006 р.

Політично мотивовані зміни до Конституції 2004 р., які стосувалися системи розподілу влади, стали основною причиною політичної нестабільності в Україні.

Слід наголосити на тому, що конституційний процес в Україні проходить прозоро і публічно, зміни до Основного закону широко обговорюються громадськістю.