asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
Юнг

Образ мандала

Коло, яке розділене на чотири частини. На думку Юнга, цей образ мандали (образ четвериця) – образ цілісності самості. Тут у рівновазі в певній гармонії перебувають позасвідоме і свідоме, розум, воля і почуття бажання.

Почуття і бажання – на рівні несвідомого

На рівні інтелекту і волі – раціональне.

По суті міфічні образи як і образи сновидінь – компенсаторна функція. Компенсаторність: людина, ячка активує і плекає інтелект і волю, і яка відривається від позасвідомого – ця людина вимагає компенсації.
Діти, які не знайомі з арійською, ведійською міфлогогіяю – бачать цей образ усвоїх снах.

Образ мандала – розірваність людської психіки сучасної людини. Це психіка, яка не знає позасвідомого, що не підконтрольне людині.
Юнг – син протестантського пастора. Прихильник повернення католицької релігії – у формі ритуалу і символів образи, які врівновжуюють свідоме і позасвідоме.

Вища форма атеїзму – сучасні міфологічні образи – проекція психічних проблем людини на зовнішні образи. Міф про НЛО – проекція розірваності сучасної психіки людини. НЛО завжди уявляється у формі кола. Коло є символом цілісності. Як і мандала. Постійно відтворення цього образу у психіці людини – людина проектує свої проблеми (бажання цілісності, нестачу цілісності) – на зовнішній світ.

Архетип матері-землі

Мудрого старця

Анімуса (аніме)

Архетип тіні. Тінь – казка Шварца (тінь) образ тіні завжди символізує позасвідоме
Образи міфу – символи позасвідомого (Юнг)
Дослідження про національне позасвідоме

Критики нацизму звинувачували Юнга у тому, що він казав, що у кожній нації є свої образи і архетипи позасвідомого, які актуалізують певні міфи. Для німецької свідомості, міфу першої третини ХХ століття актуалізація образу Ватана – дуже агресивного, бога війни, який не випадково актуалізується в міфах нацистських .
Архетипи української психіки – жіночності, індивідуалізму
В кожній нації соціально-політичні, економічні умови можуть актуалізувати різні архетипи. Вони спільні для людства. Але для певної історичної доби – самості, для іншої – культурного героя, великої землі – матері. Перехід від абсолютної монархії до національної держави в історії західноєвропейського суспільства – трансформація від архетипа батька як засновника світу до архетипа матері як матері-землі.
Архетип національної держави як батьківщини-матері.
Кауля – людина і сакральне. Сакральне - те, що обожнюється. Архетип – завжди в образі сакральної сили бога, культурного героя. Нумінозної сили. Божественної. Вона має амбівалентну природу – одночасно є жахливим і дуже привабливим. Всі образи мають свого «двійника» - аніма – анімус, мудрець – твікстер. Один – жахливий, інший – привабливий, бажаний.

Міфологічні образи – результат співпраці свідомого і позасвідомого.


Неокантіанець – Ернст Кассіер. Написав три томи роботи «Філософія символічних форм». Один том присвячений міфу. І тут інший підхід до міфу – не з точки зору психолога, який вважає, що образи міфу – відображення позасвідомого.

Кант – апріорних форм свідомості.

Міф і міфічне мислення є формою самої свідомості. Функція свідомості. Ніяких кентаврів, аполонів, медуз немає. Символічна концепція. Касіер вважає, що відображення світу у символічній формі – функція нашої історичної свідомості.
Кант. В критиці чистого розуму Кант хоче дослідити, як виникає знання. Взірцем наукового знання – кінець 18 століття – класична механіка, яка має математичну форму законів. Галілей, Ньютон – закони механічного руху. Лагранж – у математичному аналізі розписав ці закони. Кант має на увазі саме це знання. Це перша природнича наука, експериментальна. Експеримент – і джерело знань і метод перевірки. По-друге – теоретичне знання фізичних процесів, механічних.

Перша форма теорії – філософія. Філософія репрезентувала будь-яку теоретичну форму життя. Феорея – споглядалання сутності. Таке знання вище за будь-яке емпіричне (Платон, Арістотель). Як споглядати сутність – тільки звільнившись від докси. Треба було розумом сприймати ейдоси. Саме знання теоретичне розглядалося як споглядальне. У новий час виникає теорія, яка ґрунтується на експерименті. Експеримент – це завжди насильство над природою. Те, що не перевіряється експериментом, - не наукове.

Ньютон: фізика, бійся метафізики. Метафізика Аристотеля (споглядання), метафізика Гегеля (спекулятивне знання – знання получалися не з експерименту, а з логіки самого мислення. Бо логіка самого мислення має свої форми, свої закони). Гегель спирається на культуру, історію моралі, науки, мистецтва, і спекулятивно узагальнює ці речі у своїй філософії.

Кант аналізує сучасне йому природниче знання. У корпусі цього знання (ньютонівські натуральні начала математичної філософії – на основі цієї роботи (критика роботи) – критика чистого розуму). Аподиктичне знання – знання всезагальне. Знання, яке містить категорії або поняття, які мають нескінченний об’єм і всезагальний зміст. Простір і час? Чи входять вони в наш чуттєвий досвід світосприйняття?

У радянської людини є шосте відчуття – чувтсво глибокого удовлєтворєнія (Брєжнєв).
5 зовнішніх каналів – слух, зір, нюх, смак, дотик. Це органи. Це не самі відчуття. А що ми маємо в результаті взаємодії з зовнішнім світом? Взаємодія з зовнішніми об’єктами, які діють на нервові рецептори – виникають образи холодного, кислого, зеленого, червоного. Психологія. Рівень відчуттів – образ окремої властивості об’єкта.

Дитина, яка народжується, не сприймає матір як окремий об’єкт, який має контури і цілісність – лише на дотик, на смак. І тільки потім із окремих відчуттів складається. Чуттєво сприймаємо світ через СПРИЙНЯТТЯ – це вища форма, ніж відчуття. Перцепція – я вже можу всі відчуття синтезувати в образ окремого об’єкту. А потім працює механізм пам’яті, ми ще й запам’ятовуємо окремі феномени та об’єкти і комбінувати властивості різних сприйнятих об’єктів – є уявлення. Бачили море, людину, і можемо в памяті без безпосередньої взаємодії з цим предметом – можемо відтворити його в свідомості. Але ж це не мислення. І ссавці це можуть робити.

Кант – ми маємо універсальні поняття, які незрозуміло звідки беруться. Ми завжди сприймаємо і уявляємо ті предмети, з якими безпосередньо взаємодіємо. Ми що, сприймаємо просторі, масу, причинність, субстанція, якість (я не можу її помацати). Проблема філософська – звідки вони беруться. Ці категорії позначають універсальні властивості. Немає об’єкту, який би не мав просторової чи часової характеристики. Кант – звідки беруться універсалії? Об’єкт – це така абстракція – шо мама рідна. Зірка, світло, стіл – і все наука відображає як об’єкт.

В чуттєвому досвіді цих понять немає. Виходить дивна річ. Трансцендентальна естетика. Простір і час є апріорними формами пізнання. Вони в чуттєвому досвіді не існують. А вони є форми сприйняття – те, що знаходиться у нашій свідомості. Ця свідомість структурована. В ній є апріорні форми сприйняття.
Касіаре – світ представлений тільки у формі чуттєвого досвіду, він кантіанець.

Наука – це апріорно-понятійна форма сприйняття. Міф – це апріорно-символічна форма сприйняття.

Касіер: людство має окрім понятійно-апріорної форми ще й символічну форму – вона вкарбована в нашу свідомість.

Є враження, світосприйняття, відчуття. Але є форма впорядкування цього досвіду чуттєвого. Апріорі – даний до всякого чуттєвого досвіду.

Ми певним чуттєвим об’єктам приписуємо поняття.

Чайник кипить з причини нагрівання. Часто за причину приймаємо те, що передує певному феномену. Кант – причинність або каузальнітьсть – апріорна форма, у яку поміщаємо свій чуттєвий досвід. Блискавка – наслідок грози. Чуттєві сприйняття розміщуємо завдяки цим апріорним формам.

Поняття як апріорна форма не потребує образу. Їх треба пояснювати на рівні раціонального розуміння. Символічна форма – тут сприйняття образне, також це такий образ який позначає ціле поле значень. Хрест – це образ. Не просто поняття. Земля – це образ хтонічних сил. Символ – це палець, який вказує на інший зміст (Мандельштам).є люди, які мають символічну свідомість. Фуко: розумійте мене буквально а не символічно. Але іноді нам так притаманно сприймати певний текст як символи. Рікер (Конфлікт інтерпретацій): символ – це коли один звичайний образ або предмет окрім свого буквального значення має ще й глибинне якесь значення.

Юнг (Архетип і символ, Що таке архетип) символічна свідомість – загадкова свідомість.

Фуко (Археологія знання) – символічне сприйняття – кожна річ розглядалася як слід Бога.

Символічне світосприйняття сьогодні. В певній культурі певні речі мають інші значення (лотос, хрест, мандала, кольори)
Касірер: апріорні поняття є форми сприйняття світу – притаманні науці. Наука інтерсубєктивна. Поняття зрозумілі всім культурам.

Символічна форма є в усіх людей і культурах – всім народам притаманна.

Міфологія притаманна всім народам. Щось повинно бути спільне у світосприйняття всіх.

Науковець – перетворює все на поняття, концептуалізує світ.

Свідомість не відображає міфологічні персонажі, бо їх немає. Це функція свідомості. Для Касіера символ на щаблі розуміння світу знаходиться нижче, ніж поняття – це дитинство.
Особливості міфічного сприйняття (на відміну від понятійної форми)

В міфі немає розподілу на об’єкт і суб’єкт. Немає суб’єктивного навіть розуміння своїх властивостей. Якщо людина міфічна говорить , вона не каже «я думаю», а «до мене прийшла думка». Не «відчуваю пристрасть», а «в мене вселилися біси». Бо там розрізнення суб’єкту й об’єкту немає. І людина свої суб’єктивні властивості (мислення, пристрасть, відчуття) розуміє як входження об’єктивних міфічних сил в себе. Весь світ розуміється як дія потужних істот. Але мій світ, навіть мої фізіологічні функції є наслідком міфічних сил. Біс попутав – абсолютно міфічний вислів. А не ти согрішив.

Весь світ розуміється як воля й бажання богів і героїв. Якщо землетрус, ливень, дощ, війна – то причина у богах.

Нерозрізненість слова і дії. Імя вважалося такою ж річчю, з якою можна все що завгодно робити. Імя замінювало людину. Магічний обряд. В міфі імя як знак певної людини репрезентує річ. Він не позначає. Розрізнення між знаком і тим, що цей знак позначає, немає. Немає каузальності. Немає розрізнення образу і поняття. «звідки» - але не «з причини». Архе – це не причина, а те, з чого все виникає, з чого все складається. Хаос – не причина космосу, а космос виникає з хаосу.
Прочитати Юнга. Юнг – такий письменник, який в кожній статті пише про одне й теж. Але дуже цікаво. «Філософська попса».
Порівняння розуміння архетипу у Юнга і Мірче Еліади.
Три форми відображення світу.
ГУСЕРЛЬ

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ
Феноменологічний підхід хороший для дослідження цінностей.
У масовій свідомості значення, які вкладаються у наші категорії, будуть різні. Значення влади в свідомості населення у нас і в Китаї – інші.
Бурдьє: суспільної думки немає. Її роблять соціологи. Соціологи проблематизують думку, яка пересічну людину не цікавить
Феноменологія релігії і міфу

Рудольф Отто

Лосєв

Мірче Еліаде

В межах феноменології розглядається міф з точки зору міфічної людини. І релігія теж. Лосєв: треба відкинути суб’єкти об’єкти, а описати релігійний і міфічний досвід. Людина вірить в існування міфічних речей. Буде сприймати всі міфологічні сюжети й персонажі, як найреальнішу дійсність, яка тільки існує.

Феноменологія описує як сприймає світ міфічна людина.

Нумінозне – божественне.

Отто описує не те, як виникає міфи

Міф описуєьсся як досвід світосприйняття міфічної людини. Давній грек коли йшов по полю, де була пшениця, бачив Деметру. Відчуває простір і час не так, як людина з науковою раціональністю.

Лосєв – діалектика міфу. 1927 рік. За неї його посадили. Досвід людини будь-якої має міфологічні риси. Це якісь такі амбівалентні страшні дуже привабливі речі, які має відчуття людина від сакрального. Феноменологи вивчають досвід міфічного світосприйняття.

Лосєва посадили за те, що описав радянську міфологію (акули буржуазії). Матеріалістична ідеологія настільки має міфічний аспект, як і ідеологічна. Матеріалістична наука має міф про пусте, порожній простір, який гомогенний і існує завжди однаково. Гомогенний прогресивний час. Для нього ці речі неприпустимі. Потім Лосєв від феноменології відійшов.

Мірча Еліаде – завжди був прихильником цього підходу. Досвід релігійної міфічної людини знає таке явище, як іерофанія. Дві книжки, які дуже ґрунтовні:

Космос и история

Святое и мирское (французькою мовою – сакральне і профанне)

Досвід міфічної людини розділяє наш світ на сакральний і профан ний.

Сакральне – все те, що має відношення до явлення богів, ієрофанії

Профан ний світ – це світ буденний, який не пов'язаний ні з ритуалами, ні з міфами. Тому людина постійно живе в цих двох світах. Але сакральний світ проявляється в профанному. Коли людина бере вино в таїнстві причащання, або туринська плащаниця. То це не просто речі, а виявлення в ієрофаніях богів. Світ повний ієрофаній – просторових, часових осередків, які заповнені сакральними подіями. Можна сміятися над обожненням дерева або каміння. Але для міфічної людині дерево і каміння – це прояв (ієрофанія) сакральної сили. Це не обов’язково антропоморфний бог, але й безобразна сила, яку не можна ідентифікувати. Лосєв створює періодизацію розвитку міфу, яку грунтує на певних образах давньогрецької римської релігії. Найбільш давнім етапом розвитку міфу Лосєв вважав тератологію. Три томи античної літератури. Там у першому томі ця періодизація наведена. Тератологія як етап виникнення міфічних уявлень. Спочатку всі антропоморфні боги давньогрейцьцкої релігії виступали у формі тварин – зооморфні. Основним епітетом афіни в поемах Гомера виступає мудрая, але совоокая (сова).Гера (волоока) – корова. Зевс – бик. Якщо брати перехід від мінойської культури до класичної, то маєму таку трансформацію богів – від зооморфних до антропоморфних .терра
Періоди: тератологія (терра – земля)

Антропоморфний

Культурні герої – люди, народжені від бога, богині і людини і основна функція цих богів.

Ті, хто встановлював хаос, забирали хтонічних чудовиськ в землю. І доля їх теж бувала трагічна. Подвиги Геракла. Боротьба з хтонічними чудовиськами.
Еліаде описує як поєднуються два сакральних світу за допомогою ієрофанії – проявлення чудовиськ, антропоморфних богів, культурних героїв і того, що з ними пов’язано.

Для міфічної людини простір неоднорідний і вона завжди має центр світу – пуп землі. Він часто трактується як місце, яке було засноване. В рігведі описується заснування міста за допомогою створення жертвеника богу вогню. Жертвеник схожий на мікрокосм, у якому відтворюється космогенез.

Кожного разу, коли щось засновується – все це має характер космогенезу.

Релігійна людина,коли заходить у церкву, заходить туди,де вікдрито шлюз для спілкування з сакральним. Ця драбина, по якій підіймався котигорошко. Або дерево,яке не має кінця – це центр світу, де виникала зустріч сакрального і профанного. мікрокосм – дім. Кожний дім будувався як мікрокосм, який відтворює всі характеристики космосу. Обійстя – коло. Щоб рятуватися від демонічних сил – коло і чотири сторони – основна характеристика урбіс – місце. Коло захищає людину. І міфологія четвериці. У словян стояли по чотирьох краях стояли стовпи, а на стовпах були черепи. Бо вважалося, що хтонічні сили, які можуть зруйнувати мікрокосм, приходять з лісу. І їх треба відлякати. У Леві Строса – кухня, де готувалася їжа – сакральний мікрокосм, бо був зв'язок з небом. Цілющий вогонь.

Сприйняття часу. Час сакральний – не як гомогенний і не як прогресивний.

Два часи (Еліаде):

Час оно (іт, позасвідоме ,воно) – на початку всіх часів

Час профан ний постійно супроводжує людину в буденних речах. Те що колись відбулося в часі сакральному, в часі оно вважається архетипом або взірцем для всією людської діяльності. Міфи розповідають священні історії про те, які виникла хвороба, ліки. В часі оно відбувалися взірцеві космогонічні процеси, де були перші створіння всіх речей для людини. Коли ескімоса питають, чому ви так робите. Відповідь: бо так сказано. В час оно створювалися екземпляри культурних речей. І людина усвідомлює себе як така, що повторює ці речі.

Приклад. Перша людина, яка вийшла в море – культурний герой. Капітан сьогодні виходить в море і повторює поведінку цього культурного героя.

Вважалося, що коли відкриваєш людині міф, ти відкриваєш їй тайну створіння. Хочеш щось виправити своєму житті – повертаєшся до часу оно. Можливо, ти там щось порушив.
Ритуали ініціації. Чому так важливо це описати? Бо тут цікавий досвід, коли дитина стикається з досвідом смерті, еросу і сакральне. По суті в ініціаціях (перехідний етап – коли хлопчика або дівчину приймали дорослі члени роду племені). Це жорстокі обряди. Я повинен померти і мати досвід смерті. Щоб боятися порушень табу. Повинен пройти через випробування. І мати досвід вмирання. Хлопчиків колективно засипали деревами, сміттям і вони не повинні були шевелитися. Потім їх селили в джунглях глибоких. І вони повинні були виконати якесь завдання.

Еліаде – міфічний досвід не відрізняє від ідеології. Пролетарська ідеологія не відрізняється від певного міфу. Він відрізняє античну міфологію і християнську міфологію. Ні одна релігія не обходиться без міфу. В християнстві немає хаосу. Хаос не означає нічого не існує, просто це безлад, де треба навести лад. Християнство знає принципи креаціонізму – Бог створює світ з нічого. В міфології такого немає. Еліаде вважає: хоча релігія має догматику (раціональний елемент релігії) має приписи стосовно таїнств. У міфі цього немає.

Християнство має свій міф – есхатологічний. Бачимо неоднорідність часу. Не повернення в минуле, а розвиток людства розуміється як шлях від першорідного гріха до кінця світу – другого пришестя Христа. Це така ж сама міфологія, як антична. Юнг: у Христа – всі ознаки культурного героя. Це вища форма ієрофанії. Сюжетних особливостей між християнством і античною міфологією немає. У греків була більш природня міфілоголя – важливий космос, а не історія. У християн – історичний міф. Історія – це незворотній процес.

Єврейство – феномен релігії одного народу. Їхня ідентичність, завдяки якій їм вдалося зберегти себе.

Юнг: «Лист Іову». Історія про Йова – найбільш трагічна в Старому Заповіті. Хоче показати відмінність між образом бога. Бог забрав у нього все майно, здоровя, сімю. Йов питає: за що? Бог: я як хочу, так і використовую свою могутність (силу). Юнг: поступово при виникненні християнства ягве – влада закону. Влада така, яка не потребує сумнівів. Якщо ти мене любиш, то ти за мене ідеш. Авраам – свого сина єдиного хотів принести в жерству. Для Нового Заповіту Христос сидить з мечем і грішників карає. Але образ Христа – це любов, мораль, добро, більш пом’якшений образ. Образ ягве – образ сильного батька, який карає. Образ Христа – образ любові.
Дуже важливо:

Іларіон «Слово про закон і благодать». Скільки було лібералів і тих, хто займався правом. В Росії – Новгородцев. Хто в українській думці? Дуже мало. Ми зразу сприйняли ліберальне право (природнє право) уже з позиції критики цього права. Російська свідомість не сприймає холодності права на відміну від нравственності. Нашу людину не влаштовує те, що формальне право позбавлене людського фактору – любові, спів страждання, доброти. Ідея права не привилася. Це ціла культура. Вони знали реформацію. Але може причина й не в православ’ї, а комплексна. На Заході цінність – Закон. А в нас закони не являються значущими, у нас – солідарність, людський фактор. Формальність права протистоїть людяності. Закон і благодать. Для нашої людини завжди була вищою благодать.
Дюркгейм: релігія – це сакралізація суспільного зв’язку. Тотем (віра в єдиного предка). Він не належав ні до роду, ні до племені – там не було родичів. Тотем тримався на авторитеті і страху перед тотемом. Австралійські аборигени. У них тотем кенгуру. Казали «ми складаємося з кенгуру. Ми не просто походимо з нього, а складаємося з нього. Ми його вживаємо». Жертви тотемних тварин. Для селян по значущості тварини: кінь, корова, коза, курка.

Міфологія дому – дуже важливий поріг. Бо це врата в космос. Перед порогом кланялися.
Як сакральний час проявляється. Кожного року новий рік – це язичницький початок, відтворення старого життя. В цей час – час ритуала і свята – це час сакральний. Бо знову повертаємося. Міф про одвічне повернення лежить в цьому – людина постійно відтворює час. Раніше навіть терміни рік і мир плутали. Ялинка – світове дерево, зв’язуючи ланцюг між двома світами. Навіть коли людина виходить сіяти хліб, вона відчуває, що повторює взірець творіння. Цей момент, коли вона відтворює архетип, втручається сакральний час.

Новорічні свята. Язичницький міф про створіння світу християнство зробило своїм.

Страх перед людською незворотністю, незворотності історії. Для сучасної людини ідеології – виконуються функцію повернення, які долають страх перед історією.
завдання

Поняття архетипу в концепціях міфу К.-Г. Юнга і М. Еліаде (порівняльний аналіз)

На одну сторінку.

Порівняння щоб виявило особливості. Спільне і відмінне.

Читати:

Архетип і символ – Юнг

Сакральне і профанне або космос і історія - Еліаде
СТРУКТУРАЛІЗМ

^ Лекція

Структуралістська концепція міфу
В чому полягає сутність міфу. Символічна концепція – сутність міфу знаходиться поза самим міфом (в колективному несвідомому).

Феноменологія – не розрізняє буття і сенс. Трикутник – це не фігура, він просто існує у свідомості. Феноменолог виносить за дужки походження сенсів. М. Іліаде – як людина сприймає міф, але не цікавиться тим – чому вона його сприймає. Феноменологія – описує досвід сприйняття міфу, різниці між міфом та релігією практично немає. Світ поділяється на профанне і сакральне. Де лежить сенс? Феноменолог не займається джерелом.
Структуралістська концепція – направлена проти символічних концепцій міфу. В чому різниця? Символічні концепції міфу (культури) – шукає підвалини символу, людина, не обізнана з певною культурою, може сприйняти все буквально. Культура має глибинне значення. Символісти не можуть обійтися лише одним символом.

Структуралізм – вводить іншу модель міфу. «Парадегматична» модель міфу. Значення символу – не знаходиться поза системою символів, а визначається співвідношенням символів. «М» - це метро чи туалет? Визначити можна лише через співвідношення з іншим (сусіднім об’єктом) – оце структуралізм. Не треба шукати поза міфом, міф сам структурований – все знаходиться в ньому.

Німці – герменевтика.

Французи – структуралізм – Леві-Строс, Мартюсер, де Сюсюр.
Фердінанд де Сюсюр. Що він зробив для структуралізму. У мові розрізняє означуване (те, що позначається – психоакустичний або письмовий образ) і означувальне (те, що позначає - поняття). Дерево – це, з одного боку, акустичний і споглядальний образ, а з іншого – сутність дерева (характерну рису всіх дерев). Розрізнив мову і мовлення (актуалізація існуючої мови) – язык и речь. Мова – полісемічна (багатозначна). Математична мова (будь-яка наукова мова) – однозначна.

Мова – завжди система. Мовлення – актуалізація мови.
Система – сукупність елементів, які мають системні властивості. Система не мислиться без структури. Структура – усталене співвідношення елементів. Значення кожного знака визначається співвідношенням усталених елементів (структурою).
Структуралізм – метод математики, лінгвістики, антропології і т.д.
Значення виробляється самою мовою, через структуру і співвідношення елементів.
Структуралізм не розглядає окремо міф, а в структурі з іншими міфами – міфологією. В чому полягає структура міфології?
Жорж де Мюзіль – «Давньоіндійські боги». Вперше застосував структуралізм для вивчення арійської міфології. Вивчав принцип Тримурті – принцип трійці, три боги, які виконують різні функції в пантеоні давньоарійських богів. Кожен з цих богів є елементом релігії, місце певного бога можна визначити лише через співвідношення з іншими богами.

Де Мюзіль не просто порівнював міфи, а намагався визначити співвідношення між основними персонажами арійської міфології.
Ізоморфізм (гомологія) – проекція соціальної організації на міф (кастовий поділ в Індії – поділ на три бога означає поділ на три касти).
Структура – це така конструкція, яка не залежить від природи елементів, з яких вона складається. Парадокс – співвідношення елементів, але природа елементів може змінюватися.
Барт. Переходить від поняття мови як системи, до поняття системи кодів. Замість структури використовує термін код. Що таке код? Структура розуміється в термінах коду тоді, коли знаки стають носіями певного повідомлення. Міф – код комунікації.

Приклад – коли загорається лампочка на приборах автомобіля: бензин закінчується. Найбільш примітивний код – горить/не горить. Є носій певної інформації (повідомлення) і є людина, яка є адресатом цього повідомлення. Код не залежить від того, що він передає – це довільний знак. Міфічні оповідання щось передають. Є міф про царя Едипа. Міф виступає кодом – несе якесь повідомлення від відправника до адресата (заборона інцесту). Міф не має ніякого відношення до того, що він передає. Міфічна людина, яка хоче щось передати нащадкам, користується існуючими міфами, щоб передати інформацію.
Леві-Строс. «Структура міфів». Міф розв’язує протиріччя, в яких живе первісна людина.
Функція медіатора – посередник між якимись протилежностями, пом’якшує протиріччя. Ворон, гієна – хижак, який нікого не вбиває (їсть падаль).

Міф про Едіпа (форма оповіді)

Кадм шукає Європу



Етеокл вбиває якогось родича


Кадм вбиває дракона



Лайбдак

Лай (батько Едіпа, потомок Кадма)


Едіп одружується на

своїй матері (осліплює себебе після того, як дізнається про це)


Едіп вбиває Лая


Едіп перемагає Сфінксу


Едіп


1-ша колонка – міфеми, які позначають переоцінку родинних відносин.

2-га колонка – руйнування (недооцінка) родинних зв’язків.

3-тя колонка – культурний герой, перемога над хтонічним чудовиськом.

4-та колонка (пояснює символ міфу) – походження людини від землі. Поривають з землею, бо вбивають хтонічних чудовиськ.
Код
Чоловіче – екзогамія - сезон дощів - небо

  • Змій (медіатор)

Жіноче - порушення - посуха - земля

Екзогамії
Леві-Строс – «Сире і варена» - теж бінарний код. Кухня – медіатор. Глобальне протиріччя – протиріччя між природою і культурою.




следующая страница >>