asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
Кожна країна, кожне місто, кожне село пишаються видатними особистостями, що народилися, навчалися або працювали в них.
Ми живемо в місті з цікавою історією, з різноманітним мистецьким життям. Саме Харківщина стала батьківщиною багатьох художників, композиторів, письменників та поетів. Харків здавна славиться іменами людей, які посідають визначне місце в літературному житті України. Вулицями міста та стежками ланів і лісів Харківщини ходили Григорій Сковорода і Квітка-Основ'яненко, Євген Гребінка і Петро Гулак-Артемовський, Борис Грінченко і Павло Грабовський, Микола Хвильовий і Олександр Довженко, Олесь Гончар і Павло Тичина. Славу літературного Харкова примножували своїм полум’яним словом Іван Вигран та Іван Багмур, Роберт Третьяков і Ігор Муратов, Петро Панч і Леонід Первомайський. А скільки було тих, відомих і маловідомих, яких ганьбили за правду, гнали і навіть катували! І тільки зараз ми можемо назвати їх: Василь Боровий, Віталій Поліщук, Іван Світличний, Михайло Шатилов та інші. Є в Харкові вулиці, що носять імена українських письменників: це і вулиці Шевченка, Лесі Українки, Квітки-Основ'яненка.
Ми пишаємося тим, що саме стежками Харківщини ходив філософ-мандрівник Григорій Сковорода. Саме тут він створив збірку байок і назвав їх "Басні Харьковскія". Біля джерела, яке зараз називають Сковородинівська криниця, народжувались думки про сутність життя, про пізнання самого себе, про виховання людини.
Ім'я Квітки-Основ'яненка, батька української прози, відоме нам не лише завдяки повістям "Маруся" та "Конотопська відьма". Він був редактором першого в Україні журналу, з ним пов'язана історія становлення й розвитку харківського театру. А його п'єси "Шельменко-денщик" та "Сватання на Гончарівці", які наповнені національним колоритом, оптимізмом, любов'ю до простого люду, і до нашого часу приваблю ють шанувальників театру. Завдяки творам Квітки-Основ'яненка ми дізнаємося про вигляд нашого міста майже двісті років тому. Один із парків Харкова носить ім'я цього письменника. Драматургічний талант Марка Кропивницького теж пов'язаний з Харковом.
Відомий український байкар Петро Гулак-Артемовський опікувався не тільки літературними проблемами — він був першим ректором Харківського університету. Байкар Євген Гребінка писав свої байки теж у Харкові.
Особливо багато видатних імен зібралось у Харкові, коли він був столицею України за радянських часів. Письменники, поети тут навчались, працювали у газетах, журналах, видавництвах. Багато з них були у захваті від змін, що ніби обіцяли людям довгоочікувану волю, зі всією щирістю свого серця готові були оспівувати нове життя. Та жорстокі події радянської дійсності знищили найталановитіших із них: М. Хвильового, М. Еллана-Блакитного, Л. Курбаса, М. Куліша, В. Підмогильного. Є в Харкові будинок, який досі має назву "Слово". Саме в ньому жили і живуть літератори. Його стіни і вікна пам'ятають чорних "воронків", що забирали у 30-ті та наприкінці 40-х років поетів, письменників, журналістів туди, звідки багато не повернулося.
Стали відомими письменниками О. Гончар, І. Муратов, В. Добровольський, які під час Вітчизняної війни саме з Харкова пішли добровольцями на фронт. Роман О. Гончара "Прапороносці" розповідає про тих, хто, як і він сам, зі студентської аудиторії університету поринув у страхіття війни, але зберіг чистоту душі й думок.
Багато талановитих поетів і письменників-харків'ян увійшли в українську літературу у другій половині XX ст. Це А. Перерва, І. Мироненко, І. Перепеляк, Л. Таран, В. Родионов. Харків пишається російськомовними поетами Б. Чичибабіним, Р. Третьяковим, Р. Мельниковим.
"С Украиной в крови я живу на земле Украины". Цей рядок Б. Чичибабіна може бути кредо усіх митців, що живуть і працюють у Харкові зараз. Місто Харків, його працьовитий народ надихав і надихає поетів і письменників на нові твори. А ми маємо змогу першими познайомитися зі скарбами художнього слова наших земляків.

/files/images/01.jpg

^ ПЕТРО ПАНЧ

(Петро Йосипович Панченко)
(1891-1978)

Петро Панч — новеліст, повістяр і романіст, автор казок для, дітей. Свої перші твори опублікував тоді, коли йому було тридцять років, коли мав за плечима життєвий досвід.

Народився він 4 липня 1891 року в місті Валках на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника, про яке він зворушливо написав у книзі «На калиновім мості», було багатим на життєві враження. Так повелося, що в родині всі колісникували: і дід, і батько, і дядько. Та й взагалі всі члени сім'ї (мама, батько, п'ятеро дітей) були при ділі. Тож коліс у дворі Панченків було повно. Малий Петро відпочивав на них, грався, на колесах катався по льоду і, бувало, помагав дідові котити їх на базар. Нагасається за весь день, прибіжить у хату, з'їсть кусок хліба, забереться на піч, притаїться там і слухає розповіді старших. Прийде дід Гончар, сяде на ослінку і почне розказувати дивацькі історії про овечок і вовків, а малий хлопчина слухає і запам'ятовує...

З п'ятнадцяти років, після двокласної школи, Петро пішов працювати. Спершу служив у Народному домі, переписував папери і розносив пакети, а згодом — писарчуком в агента земського страхування. Сімнадцятирічним юнаком Панч уперше залишає рідну домівку і їде до Харкова шукати долі. . Тут його взяли на посаду писарчука до канцелярії Інституту шляхетних дівчат. У Харкові Петро Панч потрапляє в коло студентської молоді. Він відвідує загальноосвітні курси, дуже багато читає. Проте згодом залишає місто і вступає до Полтавського землемірного училища, одразу після закінчення якого у 1915 році був мобілізований в армію. Він навчається на прискорених курсах в Одеському артилерійському училищі, дістає офіцерське звання прапорщика артилерії таі опиняється на фронті Першої світової війни.

Восени 1921 року Петро Панч демобілізувався і приїхав у рідні Валки, де працював землеміром. На цей час припадає і початок літературної діяльності Панча.

Справжнє прізвище письменника — Панченко. Та коли на сторінках періодичних видань почали з'являтися його перші нариси, оповідання, фейлетони, «житні етюди», підписані вони були «Максим Отава». Під матеріалами ж, що Петро Панченко після повернення з фронтів Першої світової подавав до газети свого рідного містечка Валки («Незаможник»), що на Харківщині, він підписався «П. Пан». Та редактор уникнув такого сміливого та дещо негативно забарвленого на той час прізвища й своєю рукою додав одну літеру. Петро Панченко став Панчем. Чи змінило це щось в письменницькій долі поки ще літератора-початківця? Хтозна. Але до нових імен на літературному обрії додалося Петро Панч.

До Харкова Петро Йосипович приїхав уже з багажем — із ледь набубнявілими та уже втіленими творчими задумами. Одна за одною виходять його книжки «Там, де верби над ставом», «Гнізда старі» (1923), «Поза життям» (1924), «Солом'яний дим» (1925), «Мишачі нори» (1926), збірка повістей «Голубі ешелони» (1928) тощо.

У цей час Панч належав до літературних угруповань «Плуг», ВАПЛІТЕ, ВУСПП. Перші роки Великої Вітчизняної війни майбутній відомий письменник провів в Уфі, решту — у Москві на посаді головного редактора літературного відділу радіостанції «Радянська Україна». Тоді ж Петра Панча було обрано членом Всеслов'янського комітету, у якому він працював до закінчення війни. З 1949 по 1953 рік письменник був головою правління Харківської організації Спілки письменників, а в 1966-1969 роках — секретарем правління Спілки письменників України.

Робота у творчих спілках, літературних об'єднаннях не заважала реалізації себе як майстра змалювання правдивих картин життя. Мистецький доробок письменника цих років — книги оповідань «Рідна земля», «Гнів матері», книги фейлетонів «Зозуля», «Кортить курці просо». 1935 року вийшов перший роман Панча під назвою «Облога ночі». 1954-го — один з кращих творів української прози, роман «Гомоніла Україна».

«Повістю минулих літ» Петра Панча став роман «На калиновім мості». Цей твір відзначений Шевченківською премією. Він є своєрідним сплавом автобіографічного, документального та художнього матеріалу. Кращі розповіді з нього про дитинство письменника люблять читати діти (особливо «Три копійки»).

Творчість для хлоп'ят та дівчаток — окрема сторінка в доробку письменника. Ще 1922 року він написав невеличкий етюд «Свистуни», а в 1924 році в журналі «Червоні квіти» з'явилося оповідання «Портрет». У 1930-х роках Петро Панч продовжує писати для дітей і про дітей: «Малий партизан», «Будемо літати», «Син Таращанського полку», а також «Гиля, гуси», «Вовчий хвіст», «Будемо літати» (1935). Пізніше — «Гарні хлопці» (1959), «Для вас і про вас» (1965) тощо.

Невтомно працював, писав, підтримував літературний розвій у лавах Спілки письменників. Збірка статей та етюдів-спогадів «Відлітають журавлі» стала останньою. Нею письменник попрощався зі своїм читачем. 1973-й поставив у творчості Петра Панча крапку.

Помер Петро Панч 1 грудня 1978 року в місті Києві. Його творчість — приклад мистецької послідовності, великої совісності, дотримання неухильних вимог правди за різних обставин.



следующая страница >>