asyan.org
добавить свой файл
1
Катерина Григорівна та Микола Васильович Ковальчуки

Сімнадцятирічною дівчиною Катя добровільно пішла на фронт і потрапила з хірургічним польовим рухливим госпіталем до блокадного Ленінграда. З болем згадувала вона: «Щеміло серце, коли бачила знівечені молоді тіла з ампутованими кінцівками. Найжахливіші картини довелось побачити мені, потрапила разом з ІІ ударною армією в оточення. Близько 12000 поранених знаходилось в шпиталі. І коли нарешті вдалося ІІ ударній армії з 59 ударною армією організувати коридор, то виходити довелося з пораненими по дорозі, що була встелена тілами загиблих солдат. Танки йшли прямо по них і гусениці загрузали в суцільному масиві людських тіл. Криваві шматки забивали гусениці і танкісти прочищали їх залізними крюками». Під час тривалих боїв відпочивати не довелося, якось дві доби без відпочинку закінчилися для молодої Катюші голодним запамороченням.http://www.new-day.com.ua/img/news/985.jpg

І, хто б міг подумати, що саме тут, під Ленінградом, у вируючому морі сліз, крові, страждань зустріне Катя свою карооку долю – Колю Ковальчука. До початку війни Микола отримав звання лейтенанта, а перше бойове хрещення – у фінській війні. Потім – 900 днів оборони Ленінграда, поранення. Одного разу, під час чергового бомбардування Микола став погрожувати фашистським літакам кулаком і …опинився в госпіталі.

Після госпіталю дорога війни повела молодого лейтенанта по Європі – Кенігсберг, Данциг, Берлін.

Катя разом з госпіталем після звільнення Ленінграда передислокувалася до Польщі, під острів Мазовецький, потім був Пруський коридор, Марієнберг, Берлін. І тільки в грудні 1945 року дівчина повернулася у свій рідний сибірський край. Саме туди в 1947 році привела доля Миколу. Дві половинки нарешті об'єдналися в одне ціле на все довге і щасливе життя.