asyan.org
добавить свой файл
1
Зміна вартісних відносин і мотивації до праці


Вартість – одна з ключових категорій ринкового господарства. На базі еквівалентності вартісних відносин стає можливим та розвивається обмін товарів. Вартість – категорія історична, а тому з розвитком господарства змінюються і вартісні відносини. Наприклад, переростання простого товарного виробництва в капіталістичне означало перетворення законів товарного виробництва в закони капіталістичного привласнення. Вартість, в даному випадку, модифікується в ціну виробництва, яка діє за капіталістичного ладу, забезпечуючи середній прибуток на капітал. Ціноутворення на основі вартості доповнюється ціноутворенням на основі капіталізації доходу. Якщо ціна виробництва утворюється додаванням до витрат виробництва середнього прибутку, то капіталізація доходу визначається множенням номінальної вартості на розмір фактичного доходу у відсотках і діленням цієї суми на існуючий відсоток [187, с. 314].

Ще більш глибоку у вартісних відносинах відбулися в умовах переходу до інформаційного постіндустріального суспільства. Оскільки для нового суспільства характерним є утвердження інтелектуальної творчої праці, що підриває ринкові, перш за все вартісні відносини. Адже творча праця носить, як правило, індивідуальний характер. Тому її не можна усереднити. Крім того, вона реалізується в якісних характеристиках створюваних речей чи послуг. Це свідчить про те, що їх ціна визначається не вартістю, а корисністю речі, не матеріальними затратами, а втіленими в них здібностями творця, його талантом.

Варто відмітити, що ці процеси не нові, вони мали місце і в індустріальному суспільстві, але вони були обмежені і виявлялись лише у сфері мистецтва. Наприклад “…стоять поряд дві художні картини, виконані на одному і тому ж матеріалі, однаково якісними фарбами, оздоблені привабливими рамками. Але одна виконана талановитим художником, а друга – посередністю. Перша коштує в багато разів більше, ніж друга. Чи можна з допомогою обчислення витрат визначити вартість цих картин: ні, не можна, оскільки в даному випадку враховується корисність картини, її суспільно-естетичне значення” [187, с. 315]. Цей простий приклад підтверджує той факт, що визначення вартості товару виготовленого з допомогою творчої праці за допомогою витрат виробництва стає неможливим, оскільки в даному випадку, витрати матеріалу та фарби однакові, проте ціна товарів є різною.

Постіндустріальне суспільство базується на поширенні творчої праці, проникненні її в увесь спектр виробничих відносин. Проявом цього процесу є зростання ролі та значення сфери послуг в економіці країн (див таблиці 1.1. і 2.3.). А виходячи з цього, зміни співвідношення між матеріальним та нематеріальним виробництвом на користь останнього.

Переважання товарів сфери послуг та нематеріального виробництва вносить суттєві зміни у всю систему суспільних відносин. Ці процеси є проявляються не лише у виникненні якісно нових змін у співвідношенні факторів виробництва, а й глибоких змін у самому процесі праці, її характері та мотивації. Оскільки послуга задовольняє потребу не лише в матеріальних, а й в нематеріальних благах та цінностях, а останні, в свою чергу мають суттєві якісні та кількісні відмінності від матеріальних. Якщо раніше рідкість та обмеженість матеріальних ресурсів потребувала визначення їх вартості, що створило можливість обміну товарами на цій основі, то за нових умов, інформація та знання – як нові виробничі ресурси усувають цю залежність. Крім того, виробництво та споживання нематеріальних благ набуває все більш індивідуалізованого характеру.

Індустріальне суспільство обмеженістю товарів обумовило потребу у використанні еквівалентності в обміні ними. Еквівалентність відносин стала дієвим механізмом у регулюванні економіки, її розвитку. В умовах же нового постіндустріального суспільства ключову роль починає відігравати не вартість, а споживна вартість, корисність послугу чи товару. Індивідуалізація виробництва в новому суспільстві, орієнтація його на потребу конкретної людини, на розвиток її здібностей та особистості заперечує можливість визначення вартості даної послуги чи товару.

В той же час, втрата вартістю регулюючої сили не означає, що зникають разом з нею ціна, гроші та грошове вираження економічних процесів. Звичайно ні, вони формуються на основі іншої характеристики товару, яка виявляється більш важливою в умовах постіндустріального суспільства – споживної вартості, корисності товару чи послуги [187, с. 318].

Внаслідок зростання ролі нематеріального виробництва виникає необхідність у врахуванні нематеріальних чинників та ресурсів, що приймають участь у виробничому процесі. Це можливо зробити завдяки наступним діям:

  • документально підтверджувати довгострокові майнові права за допомогою їх обліку на балансі підприємства, а отже, створювати відповідні фонди амортизаційних відрахувань. Розрахунки показують, що з урахуванням вартості інтелектуальної власності амортизаційні відрахування в Україні за цінами 1995 року могли б становити 10% вартості основних засобів підприємств;

  • отримувати додаткові прибутки від передачі прав на використання об’єктів інтелектуальної власності (ОІВ), а також забезпечувати обґрунтоване регулювання цін на інноваційну продукцію підприємства;

  • виплачувати фізичним особам авторські винагороди, обминаючи фонд заробітної плати, з віднесенням витрат, а виплату авторської винагороди на статтю вартості продукції “Інші витрати”, тобто без обмеження розмірів виплат і без традиційних відрахувань до страхових та інших фондів.

Крім того, інтелектуальну власність можна вносити до статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінностей. Це дозволить:

  • сформувати значний за розмірами статутний капітал без відволікання коштів і забезпечити доступ до банківських кредитів та інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність, як об’єкт застави нарівні з іншими видами майна;

  • амортизувати інтелектуальну власність у статутному капіталі і замістити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування на собівартість продукції, тобто капіталізувати інтелектуальну власність;

  • авторам і підприємцям власникам інтелектуальних продуктів стати засновниками під час організації дочірніх і самостійних фірм без відволікання коштів.

В свою чергу визначення вартості в інтелектуальній сфері є непростим завданням. Деякі науковці, аналізуючи проблему, говорять про важливість, в даному випадку, дотримання певних принципів у винайденні способів. Скажімо, Б. Леонтьєв звертає увагу на цільовому характері розрахунків, важливості врахування інтересів всіх суб’єктів причетних до функціонування інтелектуального продукту та ін [108, с. 14 – 22.].

Проте більшість економістів сходяться на думці про те, що вартість інтелектуальних творчих продуктів повинна залежати від процесу визначення корисності результату дії інтелектуального продукту і прирівняних до нього індивідуальної вартості в грошовому виразі. Дана позиція базується на тому, що результат дії інтелектуального продукту (позитивний чи негативний) передбачається науково обґрунтованою думкою експерта.

Потрібно відмітити, що принципи визначення ринкової вартості інтелектуального товару знайшли своє відображення в Міжнародних стандартах оцінки майна (МСО). Під ринковою вартістю вважається найбільш ймовірна ціна, по якій даний інтелектуальний об’єкт може бути відчужений на відкритому ринку в умовах конкуренції, коли сторони угоди діють розумно, володіють усією необхідною інформацією, а на величину ціни не впливають будь-які надзвичайні обставини.

Цікаво, що такий підхід по різному проявивсь у різних країнах. Так, скажімо, американські стандарти використовують поняття “справедлива ринкова вартість”, в той час британські – “вартість відкритого ринку”. Як бачимо, навіть на рівні термінології існують відмінності. Крім того, практики використовують поняття “інвестиційної”, “балансової”, “оподаткованої” та “ліквідаційної” вартості інтелектуального продукту.

Зважаючи на суб’єктивізацію нового господарства, існують спроби визначення вартості інтелектуального товару шляхом аналізу принципів, що базуються на очікуваннях покупця, продавця, їх ринкової взаємодії, ефективності використання. Внаслідок цього використовуються принцип корисності, заміщення, передбачення, відшкодування, залежності, відповідності між попитом і пропозицією, конкуренції, зміни вартості.

Так, скажімо, Н. Ліннік вважає, що вартість інтелектуального продукту включає в себе витрати власника виключного права на створення даних об’єктів і відповідні витрати на створення умов для його використання. А. Козирєв вказує на те, що визначення вартості інтелектуального товару не має прямого відношення до витрат на НДДКР. Більшу роль відіграє, на думку автора, очікуваний прибуток від його продажу [100, с. 125]. Підтримує даний підхід і Б. Леонтьєв, який звертає увагу на те, що основним принципом у визначення вартості інтелектуального об’єкту є принцип корисності від його використання в господарському обороті [108, с. 14 – 22.].

Як бачимо, єдиного підходу до визначення вартості інтелектуального товару не існує. Проте не можна і не помітити, що перераховані підходи та принципи взаємопов’язані і на даному етапі розвитку існує необхідність поєднання відразу декількох принципів та підходів у вирішенні цього складного завдання.

Незважаючи на всі ці складності та протиріччя вартість породжена інтелектуальною творчою працею нестримно зростає. Дану тенденцію відображає в глобальному масштабі статистика Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) – однієї із спеціалізованих установ системи ООН. За її даними, протягом 2000 року подано понад 90 тис. міжнародних заявок на винаходи за процедурою Договору про патентну кооперацію. Причому, приріст заявок до рівня 1998 року становить 20,9%, а до рівня 1997 року – 35,7%.

О. Бутнік-Сіверський вважає, що така активізація значною мірою стимулюється Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), яка зобов'язує країни-члени Світової організації торгівлі (СОТ) реформувати та суттєво підсилювати законодавство у сфері інтелектуальної власності і запроваджувати дійові засоби захисту її прав [24].

В умовах інформаційного постіндустріального суспільства відбувається інтенсивне формування комплексної галузі суспільного виробництва — економіки авторського права і суміжних прав (АПіСП) як однієї із складових елементів інтелектуальної власності. Обсяг базових галузей економіки АПіСП, наприклад, у валовому національному продукті США становив 1996 року 3,65% або 278,4 млрд. дол., за оцінкою Міжнародного альянсу інтелектуальної власності. Обсяг цілої економіки АПіСП досяг того ж року 5,68% валового національного продукту або 433,9 млрд. дол. США. При цьому темпи зростання економіки АПіСП з 1977 року до 1996 року щорічно становили 5,5%, тобто більше ніж удвічі випереджали темпи росту економіки США за той же період.

Протягом останніх років зайнятість у базових галузях економіки АПіСП зростала більш високими темпами, ніж зайнятість в економіці в цілому. Так, наприклад, в економіці АПіСП 1996 року було зайнято 6,5 млн. осіб, що становить близько 5,15% усієї робочої сили [23].

Але інтелектуальний продукт вимагає створення необхідних умов для свого захисту. Оскільки він має певні особливі властивості, які випливають з тих ресурсів, що використовуються людиною для їх створення, а саме інформація та знання.

У сучасній економіці інтелектуальну власність не можна розглядати лише як засіб охорони продукції чи технології від копіювання або як таку, що виконує “технічну” чи “юридичну” функції. Окрім зазначених функцій, вона вже набуває неабиякої ваги у сфері підприємництва і конкурентної боротьби. Поки що недооцінюється можливість капіталізації величезних активів інтелектуальної власності.

Недооцінка та неврахування вартості інтелектуальних продуктів створених в економіці досить негативно впливають на розвиток інтелектуальної сфери в цілому та творчу працю зокрема. Приміром, комерціалізація об'єктів авторського права і суміжних прав, у розвинених країнах світу, призвела до створення цілої галузі суспільного виробництва. На жаль, в Україні не сформовано законодавчого поля, яке б регулювало дії у сфері об'єктів авторського права, що не дає змоги зробити цю галузь пріоритетною, як це є в більшості країн світу. Наприклад, бюджет Російської федерації 2000 року, шляхом чіткої законодавчої регламентації відносин, передбачив надходження від використання об'єктів інтелектуальної власності, яка належить державі, понад 9,6 млрд. руб., що більше планового надходження до бюджету Росії за 1995 рік майже втричі.

Як доведено практикою розвинених країн світу, належним чином розроблена стратегія з використання інтелектуальної власності дає змогу підприємству чи компанії:

• закріпитися на сприятливих ринкових позиціях через використання сучасних технологій для виробництва продукції та надання послуг, а також завдяки розгортанню науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт підвищити ефективність маркетингових досліджень;

• своєчасно реагувати на зміну ринкової кон'юнктури завдяки точному прогнозуванню технологічних змін на базі патентно-інформаційних досліджень;

• вдосконалити свою фінансову діяльність, застосовуючи нематеріальні активи для отримання додаткових прибутків та використовуючи прогресивні розробки для зниження витрат;

• підвищити конкурентноздатність компанії.

Розвиток інновацій та технологій на основі творчої інтелектуальної праці зумовив широке застосування інформації та знань, підвищену увагу до удосконалення власної особи, розвитку її здібностей. Нове суспільство та властиві йому нові методи виробництва і технологія зробило накопичення інформації і знань справою суспільного престижу, критерієм суспільного визнання.

Проте перехід до життя за новими цінностями – це не проста справа. А. Чухно наголошує на тому, що система цінностей формується в людини на початку життя і змінюється дуже рідко. Тому частка людей з постматеріалістичними цінностями та мотивами зростає в міру зміни поколінь, коли нове покоління вступає в життя вже з новими світоглядними уявленнями [187, с. 328].

Зміна мотивації до праці відображає глибокі зміни не лише у зміні характеру праці, а й всього життя. Не матеріальні поточні інтереси визначають діяльність, а внутрішнє зростання людини, розвиток як розумових так і фізичних здібностей формує її економічну і громадську активність.

Проте, слід відмітити, що рушійними силами таких перетворень, є процеси притаманні самому виробництву. Поширення інформації та знань, утвердження нового способу виробництва, що використовує нові ресурси якнайповніше, структурні зрушення в економіці, зростання сфери послуг та тих галузей і сфер, що базуються на інформації та знаннях, освіті, науці, культурі на перший план висувають нематеріальні цінності та ідеали. Коли гідність працівника визначається обсягом та якістю знань, якими він володіє та має змогу створити, то це змінює становище людини в суспільстві, слугує базою формування нових суспільних відносин, відповідно з новою мотивацією до праці. В таких умовах виникає необхідність у створенні способів та механізмів ціноутворення на товари чи послуги, що були створені при участі інтелектуальної творчої праці, врахування в грошовій формі інтелектуального капіталу, інтелектуальної власності.

Стимулом до такої праці виступають нові потреби та чинники, які досить часто не обмежуються матеріальним виміром та змістом. В нових умовах на перше місце виходить внутрішня потреба в самовдосконаленні та саморозвитку, якнайширше залучення людини до інформаційного ресурсу суспільства, використання його в своїх цілях. Все це робить радикальне зрушення, яке проявляється в зниженні актуальності матеріальних потреб – з одного боку, і зростанні творчого характеру людської діяльності, людської праці – з іншого.