asyan.org
добавить свой файл
1 2 3




  • Застосування норм права як особлива форма її реалізації


1. Поняття й ознаки правової норми.

Норма права — це правило поведінки, установлене чи санкціоноване державою, елементарна частка права, що відноситься до нього як частина до цілого (чи як одиничне до загального). Було обґрунтовано, що норма права — це і не форма, і не зміст усього права, а саме його частка. Вона володіє властивим їй змістом і формою й у системоутворюючих процесах з іншими нормами складає зміст права в цілому.

Нормі права як частини системи в тім чи іншому ступені властиві істотні ознаки, властивому праву, тому їй можна дати визначення, ідентичне за своїм значенням визначенню права в цілому.

Норма права — це загальнообов'язкове, установлене чи санкціоноване й охоронюване державою правило поведінки, що виражає обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю й інтереси народу, що активно впливає на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування.

Будь-яке державно-організоване суспільство не може обійтися без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття припускає з'ясування властивій нормі права специфічних ознак (властивостей).
По-перше, норма права являє собою відволікання від ознак індивідуалізації і вказує лише на ті характерні риси поводження, що є істотними, тобто розглядають поводження як вид суспільних відносин. Ці ознаки, включені і текст норми, стають правилами поведінки, обов'язковими до реалізації.
Наприклад, у процесі купівлі-продажу істотним є не те, скільки разів «прицінювався» покупець, вибираючи ту чи іншу річ, який час він на це затратив. Усе це — сфера життєвого звичаю. Для права важливо установити ознаки: коли можна визнати договір закупівлі-продажу укладеним, коли право власності на річ переходить від продавця до покупця. Чи інший приклад: у випадку здійснення убивства, коли закон особливо чуйний до обставин цього тяжкого злочину, закон відкидає все сугубо індивідуальне, що не має відносини до характеристики даного діяння як такого.

Отже, норми права містять вказівки на істотні ознаки поводження, властиві кожному з невизначеного числа конкретних індивідуальних відносин (учинків), що держава має намір піддати правовому регулюванню.
По-друге, норма права є наказовим розпорядженням незалежно від того, який його характер: заборона, обзивання чи дозвіл. Розпорядження в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави; тому що воно їм установлене, та передбачені і міри примусу у випадках його порушення.
По-третє, норма права являє собою визначений метод впливу на регульовані відносини. У наведених вище прикладах методи регулювання виникаючих відносин зовсім несхожі, як і самі відносини, тому що використовуються різні способи додання їм визначеності, упорядкованості. У цей метод включаються: обставини, при яких застосовується норма; коло учасників, регульованих цією нормою відносин; взаємні права й обов'язки; санкції за невиконання обов'язків.

По-четверте, норма права — загальнообов'язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремого індивіда, а для усіх вхідних до складу даної категорії людей (суспільства в цілому) як можливих (чи реальних) учасників конкретного виду суспільних відносин.

Норма права звичайно не вказує персоніфікованих виконавців розпорядження, що міститься в ній. Інакше кажучи, вона розрахована на невизначене коло уповноважених і зобов'язаних осіб. Це відбувається тому, що норма права як абстрактна модель поводження припускає її кількаразова дія, а отже, і «захопити» у поле свого притягання вона може потенційно кожного члена суспільства.
По-п'яте, абстрактність норми права зовсім не означає невизначеності її змісту. Саме навпаки, норма права тому і є такий, що містить цілком конкретне правило поведінки. Наприклад, збитки, заподіяні громадянину чи юридичній особі в результаті незаконних дій (бездіяльності) державних органів, органів місцевого самоврядування чи посадових осіб цих органів, у тому числі видання не відповідному закону чи іншому правовому акту акта державного органа чи органа місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню державою. Тут типовий приклад норми права, як формально визначеного правила, що означає повноту і точність указівки на ознаки правила поведінки. Кожен індивідуальний випадок заподіяння збитків громадянину чи юридичній особі підпадає під дію цієї норми, тобто вона регулює всі повторювані індивідуальні відносини даного виду. Завдяки тому, що вона постійно впливає на цей вид відносин, її вимоги реалізуються усіма як обов'язкові для кожного, хто причетний до відшкодування збитків без персональної вказівки, для кого саме.
Таким чином, норма права, як загальне правило поведінки регулює повторюваний вид суспільних відносин, тому що не вичерпується однократною реалізацією, а охоплює всі можливі індивідуальні випадки. У силу цього норма права — загальне і загальнообов'язкове правило поведінки.
По-шосте, зміст правової норми визначається об'єктивною природою того виду суспільних відносин, на упорядкування яких вона спрямована. Воно формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної і правової культури, моральних і політичних установок, орієнтації держави й інших факторів. У нашому прикладі пояснити правило, чому обов'язок відшкодування збитків лежить на державі в цілому, відповідних його суб'єктах, муніципальних утвореннях, тільки природою даного правоохоронного відношення не можна. Тому зміст норми в головному, основному визначається змістом регульованого відношення.

Норма права — правова реальність навіть у тому випадку, якщо вона жодного разу не застосовувалася для регулювання фактичних відносин. Наприклад, у недавній історії конституційне право союзної республіки на вільний вихід зі складу СРСР. Визнання цього права було передумовою для визначення правового статусу союзної республіки і для державно-політичної практики. Тому можна зробити висновок, що праву відомі норми, що застосовуються безпосередньо й опосередковано — через інші норми.
Таким чином, норма права — це загальне правило, що вбирає в себе все багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманіття особливого, індивідуального, окремого.

Норма права є науковим, об'єктивно обґрунтованим розпорядженням — моделлю суспільних відносин, що відображає інтереси суспільства в розвитку даного відношення.

Загальний характер норми права не випливає з її власної природи. Загальне в праві в кінцевому рахунку є відображення того реального загального, котре об'єктивно існує в численних окремих матеріальних відносинах даного виду, що є виробничими відносинами.

У сучасних умовах удосконалювання норм права йде по двох основних напрямках: поліпшення змісту норм, зміцнення їхній «істинності»; упорядкування їхньої структури і системи в цілому.

Перший шлях характеризується тенденцією до усе більш точного відображення потреб громадського життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому удосконалювання змісту стосується всього комплексу норм — зобов'язуючих, що забороняють. Зростає значення рекомендаційних норм. У рамках кожного різновиду норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносини за допомогою всіх елементів правової норми.

Основними умовами, що дозволяють домагатися удосконалювання норм права, є:

  1. Точне відображення в правових розпорядженнях закономірностей розвитку державно-правової надбудови;

  2. Відповідність норм права вимогам моралі і правосвідомості;

  3. Дотримання вимог системності (несуперечності) і інших закономірностей діючої системи права при прийнятті нових норм;

  4. Облік у процесі нормотворчості загальних принципів регулювання і керування суспільними процесами.

Таким чином, підведемо короткі підсумки:

а) норма права може бути визначена в якості вихідного від держави й охоронюваного їм загальнообов'язкового правила поведінки, що закріплює за учасникам суспільних відносин даного виду юридичні права і накладає на них юридичні обов'язки;

б) правова норма є загальним правилом поведінки, тобто зразком, еталоном поводження людей, їхніх колективів;

в) правова норма — правило абстрактного, узагальненого характеру, первинний елемент права як системи;

г) правова норма — державно-владне розпорядження;

д) правова норма — явище широке, багатопланове й у той же час конкретне по змісту.

^ 2. Структура правової норми.

Поняття структури норми права.

Структура норми права є формою її внутрішнього змісту. Норма права виконає свою роль регулятора суспільних відносин, якщо буде мати здатність реагувати на умови реального життя, у яких вони формуються, враховувати їхні суспільні властивості, у противному випадку реалізувати цю функцію буде просто неможливо, у нормі повинне бути передбачене і примусове здійснення розпорядження, інакше вона буде не нормою вдачі, а побажанням. Тому норма права являє собою єдність елементів - розпоряджень, що виконують усі зазначені вище функції.

Глибокий, різнобічний вплив на структуру норми права робить виділення правоохоронних правових розпоряджень. Вивчення історії законодавства показує, що розвиток правових систем неминуче виражається у відокремленні розпоряджень, що регламентують юридичні санкції. Такого відокремлення вимагає диференціація заходів державно-примусового впливу, необхідність нормативно закріплення різноманітних фактичних умов об'єктивних і суб'єктивних.

Виділення правоохоронних розпоряджень тільки відображається на структурі регулятивних норм складу яких «виводяться» указівки на державно-примусові міри забезпечення), але і спричиняє формування самостійних правоохоронних інститутів, а отже, впливає на структуру права більш високих рівнів. Істотний вплив на структуру права робить і відокремлення загальних правових розпоряджень, у яких закріплюються праві поняття, принципи, правове положення суб'єктів, загальні умови здійснення тих чи інших юридичних дій і т.д.

Будучи складовою частиною більш широкої проблеми питання про структуру юридичної норми має своє цілком самостійне значення. Тут (як і при характеристиці видів юридичних норм) перед нами мікроструктура права. У ній на відміну від макроструктури - підрозділу права на галузі й інститути (система права) - не настільки видно і рельєфно виявляються соціально-політичні особливості правового регулювання. У той же час у структурі норми і видах норм виявляються ті специфічні функції, що виконують юридичні норми як первинна ланка структури права, — забезпечення конкретизованого, детального, точного і визначеного нормативного регулювання суспільних відносин. А звідси в розглянутих питаннях більшого значення набувають юридико-технічна сторона, конструктивні моменти організації змісту норми, тобто те, що відноситься до догми права.

Структурі норми права властива своя типова схема (модель) зв'язку утворюючих її елементів. Головне в цій типовій схемі - нормативна побудова інтелектуально-вольового і юридичного змісту державної волі. Ця нормативна побудова полягає в тому, що зміст норми не тільки виражається за допомогою таких категорій, як права й обов'язки, але і має характер загального правила, особливо в одночасно існуючих нормах-розпорядженнях і логічних нормах.

Норма-розпорядження втілює державне веління у виді цільного нормативного положення, присвяченого конкретному питанню правового регулювання. Логічна ж норма характеризує буття і зв'язок конкретних розпоряджень, їх державно-примусової, нормативно-регулюючої якості.

Внутрішня будова, зв'язок елементів, що утворять структуру норми, відрізняються інваріантістю, твердістю, «незруйновністю». Причому ці елементи (гіпотеза, диспозиція, санкція) об'єднані не на засадах ієрархічної залежності, як це характерно в основному для зв'язку елементів усередині галузей і інститутів права, а на засадах синтетичної залежності при який відсутність хоча б одного з необхідних елементів приводить до руйнування даної цілісності - юридичної норми.
^ Зовнішнє вираження структури норми права в тексті нормативних юридичних актів.

З зовнішньої сторони (тобто з боку зовнішньої форми) норми-розпорядження і логічні норми одержують язиково-логічний, словесно-документальний виклад у тексті нормативного юридичного акта: його статтях і інших структурних підрозділах акта.

Головне, що тут необхідно відзначити, це розходження між нормою права і статтею нормативного акта. Однак співвідношення між нормою і статтею багато в чому залежить від того, чи розглядається це співвідношення стосовно до логічної чи норми ж до нормопередписанню.

Логічна норма, покликана виразити в основному зв'язку між спеціалізованими нормативними розпорядженнями, їхньої державно-примусової, нормативно-регулюючої якості, у більшості по багатьом статтям нормативних актів. випадків міститься в декількох статтях нормативного чи акта навіть у статтях різних нормативних актів. Процес спеціалізації, що підсилюється, права приводить до того, що елементи логічних норм усе більш розосереджуються.

Норма-розпорядження, як, правило, відповідає первинній структурній частині тексту нормативного акта (статті, пункту, абзацу статті, конкретній фразі тексту). Дроблення норми-розпорядження, розподіл її змісту між різними статтями, пунктами статті і т.д. узагалі неможливо. Норма-розпорядження - це цільне, логічно завершене і формально закріплене державно-владне веління. По своїй словесно-логічній побудові вона являє собою єдність, що нерозчленовується, по формулі «якщо-те».

Практика законодавства показує, що виділення частини норми-розпорядження можливо тільки шляхом самостійного її формулювання у виді особливого загального правила (при цьому якість самостійного правила зберігає і «усічена» норма).

Однак при характеристиці співвідношення норми-розпорядження і статті важливо відзначити, що повного збігу тут теж немає. Це правило, веління, нормативно-владне судження, тоді як стаття являє собою лише підрозділ тексту нормативного юридичного акта. Отже, у даному випадку можливо говорити тільки про відповідність норми права чи статті іншої частини тексту акта, а не про їхню тотожність.

Чим вище рівень спеціалізації права, тим більше спрощуються правові розпорядження, кожне з який стає самостійним нормативним узагальненням, присвяченим окремої операції в процесі правового регулювання При цьому нерідко стаття нормативного акта містить трохи тісно взаємозалежних правових розпоряджень.



следующая страница >>