asyan.org
добавить свой файл
1 2
Зарубіжний досвід соціального партнерства в розвитку підприємництва

Для створення дієвої моделі підтримки малого та середнього бізнесу в регіоні, а також підвищення його соціальної ефективності важливим кроком є розробка основним принципів діяльності відповідних елементів системи. Лише у 2006 р. була розроблена цілісна державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 р. як окремий нормативний документ. Вона стала першим програмним документом, який вказав на реальні проблеми у регіональному розвитку та намітив основні шляхи їх вирішення з відповідним посиланням на місцеві органи влади. Крім стратегії регіонального розвитку, важливу роль у становленні регіонів відіграють нормативні документи, спрямовані на стимулювання бізнесової, управлінської та громадської активності територій. Одним з ключових документів, що стимулює розробку проектів і програм регіонального розвитку, є Постанова КМУ “Про затвердження Положення про всеукраїнський конкурс проектів та програм розвитку місцевого самоврядування” [115]. Не заглиблюючись у зміст документа, в межах цього розділу дослідження (створення системи підтримки малого та середнього бізнесу Тернопільської області, сфера проектування – туризм) зазначимо, що одним із пріоритетних напрямків проектування та програмування виступає розвиток туристичної діяльності та курортної справи (п.5.10), а також ряд напрямків удосконалення місцевої інфраструктури, покращення використання природних, фінансових та інших видів ресурсів.

Особливо гостро проблеми регіонів України виділяються на фоні інших європейських країн та деяких країн СНД. Диспропорції в економічному розвитку регіонів, низький рівень ВВП на душу населення, складна демографічна ситуація та соціальні наслідки трудової міграції українців – ось неповний перелік тих проблем, які можуть бути вирішені шляхом побудов ефективної системи соціально-економічного розвитку регіонів. Ця система, у свою чергу, повинна спиратися на основні принципи соціального партнерства, які не лише активно пропагуються, але нині мають чіткі форми практичної реалізації у вигляді відповідних угод, декларацій, меморандумів тощо. В Україні поняття “соціальне партнерство”, на нашу думку, поки що належним чином не відповідає прийнятим у світовій практиці стандартам [99, с. 176–179].

Соціальне партнерство – це система взаємозв’язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками, з одного боку, роботодавцями та їх об’єднаннями – з другого, і державою та органами місцевого самоврядування – з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин, які (взаємозв’язки) полягають у взаємних консультаціях, переговорах і мирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави [30, с. 238], що зазначено і в проекті Закону України “Про соціальне партнерство” [129]. Формами ж соціального партнерства вважаються заходи у сфері трудових і пов’язаних з ними економічних відносин та вирішення соціально-трудових конфліктів.

Окреслений підхід до визначення соціального партнерства сформувався певним чином під впливом зарубіжного досвіду регулювання соціально-трудових відносин та розбудови системи профспілок у 50-60-х роках ХХ ст. Сьогодні найбільш розвиненою в цьому розумінні є система соціального партнерства Німеччини, Швеції та Австрії [85]. Після Другої світової війни почала домінувати ідеологія держави всезагального благоденства (Welfare State).

В Австрії добробут і стабільність розвитку країни значною мірою визначаються малими підприємствами (90% усіх підприємств цієї країни є малими з чисельністю зайнятих не більше 10). Тут створено унікальну систему соціального партнерства – гнучкої взаємодії між державою, підприємцями та профспілками, які виражають інтереси працівників. Така взаємодія дозволила тривалий час розвивати економіку при низькому рівні інфляції і досягти одного з найвищих рівнів життя у Європі. Економіка Австрії являла собою ринкове господарство з елементами соціального партнерства (узгодження цілей різних груп населення). Найбільш вагомим чинником, що сприяв налагодженню таких відносин, є поставлений на високий рівень соціального менеджменту, який формує соціальну відповідальність держави за людей, які хочуть працювати.

Саме на рівні малого та середнього бізнесу в Австрії реалізується соціальний менеджмент та вирішуються його важливі завдання. За рахунок відрахувань від прибутків підприємців формується пенсійний фонд і кошти на страхову медицину; забезпечується перепідготовка та зайнятість персоналу. А відтак – за умови підтримки малого і середнього бізнесу в цій країні збільшуються заробітки, доходи і попит споживачів. Як наслідок – потреба у додатковій робочій силі, капіталах, обладнанні (інвестиційний попит). Держава свого часу активно фінансувала пріоритетні програми малого і середнього бізнесу у сфері охорони здоров’я, освіти, розробки нових поколінь комп’ютерів, виробництва екологічно чистих продуктів. Соціальне партнерство тут виявляє себе у політиці держави щодо підтримки малого і середнього бізнесу. Саме в цьому сенсі принципи соціального партнерства мають бути імплементовані у систему підтримки підприємництва Тернопільської області, як і будь-якого регіону. Досить ефективним стало створення і діяльність спеціалізованого некомерційного фонду підтримки підприємництва “Бюргес”, заснованого урядом у 1955 р. Фінансування державою цього фонду приносить не лише економічний ефект у вигляді зростання бюджетних надходжень та доходів на державні частки у бізнесі, але і соціальні ефекти у вигляді створення нових робочих місць, реалізації соціально значущих проектів і програм у сфері освіти, науки, охорони здоров’я тощо.

Взаємодію між суб’єктами такої системи у ході реалізації завдань підтримки малого і середнього бізнесу представлено на рис. 3.1.

Як видно з рис. 3.1, завданнями фонду є не лише прийняття рішень про гарантії за кредитами для малого і середнього бізнесу, але і надання консультаційних послуг, дотації новостворюваним підприємствам на оренду приміщень та інші інвестиційні витрати. Багато проектів реалізуються в рамках відповідних проектів і програм ЄС із залученням коштів з бюджету Європейського Союзу та міжнародних фінансових установ.



^ Рис. 3.1 Схема взаємодії суб’єктів системи підтримки малого і середнього бізнесу в Австрії за участю спеціалізованого некомерційного фонду (складено автором на основі [12, 13])
Важливим з точки зору застосування в регіональній політиці України є досвід Німеччини, де малий і середній бізнес становить фундамент ринкового господарства. Вирішення поставлених завдань з розвитку бізнесу покладено на спеціалізоване утворення – Спеціальний фонд європейської програми реконструкції. Початкові кошти в розмірі 6 млрд. марок було призначено для поворотного кредитування економіки з наступним рефінансуванням повернутих коштів. Цей фонд за своїм статусом є незалежним, не пов’язаним з федеральним бюджетом. Статутний капітал фонду недоторканний і має зберігатися в повному обсязі. Управління фондом здійснюють структури міністерства економіки. При цьому у федеральному бюджеті відсутні окремі позиції на цілі сприяння малим підприємствам. Допомога здійснюється через реалізацію майже 400 федеральних і земельних програм. Основні програми вищезгаданого фонду представлений на рис. 3.2.



Рис. 3.2. Ключові програми підтримки малого і середнього бізнесу, що реалізуються через Спеціальний фонд у Німеччині [13]
Фінансування та кредитування здійснюються, як правило, за участі комерційних банків країни, або ж до цього процесу залучаються державні кредитні інституції, наприклад Німецький компенсаційний банк. Останній має окрему програму підтримки МСП, схожу або об‘єднану з програмами Фонду. Банк реалізує кредитні проекти за дорученням уряду за рахунок бюджетних коштів, власних або залучених на фінансовому ринку ресурсів. Крім фінансування, згаданий банк реалізує консультаційні та освітні програми для підприємців-початківців, інвестиції за кордоном у сфері екології. У країнах Центральної та Східної Європи банк здійснює консультаційне сприяння малому та середньому бізнесу в межах програми “Трансформ ”.

Система підтримки у Німеччині працює переважно на регіональному рівні. Головною ланкою тут виступає регіональний інвестиційний банк (рис. 3.3).



Рис. 3.3. Схема державної підтримки малого і середнього бізнесу Німеччини за участю земельного (регіонального) інвестиційного банку (складено автором на основі [13, 14])
В землі Гессен, наприклад, такий банк є акціонерним товариством, статутний капітал якого розподілений між цією територіальною одиницею та регіональним відділенням ощадного банку. Особливість такої підтримки полягає у тому, що її одержують лише суб’єкти, які працюють у виробничій сфері, що певним чином обмежує стартові можливості працюючих у сфері торгівлі, сфери послуг тощо. Держава ж бере на себе частину витрат підприємців, надаючи безкоштовні або безповоротні гранти.

Корисним для регіонів України може стати і досвід Фінляндії, де підтримка спрямована на експорторієнтований бізнес. Ця система підтримки “нового експорту” передбачає надання кредитів Банком Фінляндії. Умовою їх надання є зростання обсягів експорту. Якщо ж експорт на підприємстві розвивається не так, як заявлено при одержанні кредиту, підприємець змушений повернути частину одержаних коштів. У бюджеті країни відсутні окремі статті видатків на підтримку МСП, але певні організації або міністерства мають змогу реалізувати такі програми. Так, фонд СІТРА підзвітний безпосередньо парламенту Фінляндії і покликаний сприяти науковому і технічному розвитку країни. Джерелами коштів при цьому є доходи від державних коштів, що початково вкладених у створення фонду. Сьогодні капітал фонду становить більше 1 млрд. дол. США.

У Фінляндії також діє акціонерне товариство “Фінвера”, всі акції якого належать державі. Корпорація здійснює фінансові операції шляхом надання і управління кредитами, гарантіями, державними гарантіями та іншими умовними зобов’язаннями; проводить дослідження в галузі фінансування підприємств, надає консультаційні та інші супутні послуги. Взаємодія цієї корпорації з підприємствами малого і середнього бізнесу через їх фінансування сприяє досягненню цілей промислової політики держави. Фінансові послуги “Фінвера” покривають потреби підприємства на всіх стадіях його розвитку від кредиту на створення до експортних гарантій. При цьому частка корпорації у фінансуванні не перевищує 50%. Її діяльність з видачі гарантій МСП здійснюється на платній основі. В середньому вартість видачі гарантії становить 2-3% від гарантованої суми на рік. В окремих випадках держава, однак, відшкодовує втрати корпорації від більш ризикованих проектів. Участь подібного утворення в кредитуванні малого і середнього бізнесу як гаранта дає можливість підприємству не залежати одноосібно від рішення банку і його оцінки категорії ризику. В умовах розкладання ризиків банки роблять більш прийнятними умови кредитування малого і середнього бізнесу.

Отже, в багатьох країнах упродовж тривалого часу панує атмосфера державного та суспільного сприяння розвитку малого і середнього бізнесу на принципах триєдиного соціального партнерства (держава – підприємець – суспільство). Така атмосфера базується на наступних ключових положеннях:

1. Загальне (від пересічного громадянина до представників уряду і президента) переконання в дієвості малого і середнього бізнесу як чинника економічного прогресу та соціальної стабільності.

2. Розуміння необхідності підтримувати розвиток цього сектора з використанням найширшого кола ресурсів (владних, фінансових, матеріальних).

3. Наявність впливових та стійких структур, що діють під патронажем держави, які відповідають за розробку і здійснення національної політики підтримки і розвитку малого і середнього бізнесу.

Діяльність таких структур в Україні повинна у законодавчому порядку наділятися необхідним переліком повноважень, преференцій і ресурсів (зокрема, інформаційних). Сьогодні, крім механізмів створення і діяльності цих організацій, які можна в тому чи іншому вигляді ввести у законодавче поле, необхідно усвідомити основні принципи і підходи до розбудови відповідної системи на регіональному рівні.

Важливим елементом соціального партнерства більшість авторів визначають укладання колективних договорів і угод [12, 13, 30, 141, 142]. Разом з тим, соціальне партнерство не зводиться лише до цього. Воно, поряд з іншим, є ідеологією відносин працедавців та робітників. Деякі російські автори називають соціальне партнерство механізмом цивілізованого вирішення соціально-трудових конфліктів та усунення суперечностей між інтересами працівників і власників, суспільним договором між ними на основі реалізації прав і інтересів сторін [139, с.208].

Держава в соціальному партнерстві відіграє кілька ролей: власника, роботодавця, законодавця, арбітра (посередника), координатора. Щодо державних підприємств органи державної влади виступають як роботодавці і, відповідно, виконують притаманні роботодавцям функції. Інші основні функції держави в системі соціального партнерства такі: законодавча, право- і нормотворча, прогностична, організаторська, контрольна й арбітражна. Найбільш інституційно структурованою ланкою соціального партнерства в Україні є профспілки. Згідно з Законом України „Про профспілки, їх права та гарантії діяльності”, іншими нормами законодавства України та міжнародними нормами профспілки здійснюють представництво від імені працівників на колективних переговорах, при укладанні угод на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях [30, с. 261, 262].

Домінантною ознакою соціального партнерства повинні стати неформальні угоди, а перш за все, соціальна відповідальність усіх сторін при їх укладанні й реалізації. Саме поняття суспільного прогресу являє собою баланс між свободою та справедливістю. В останній час утверджується концепція соціально відповідального господарювання. Основним недоліком існуючого підходу до соціальної відповідальності слід вважати його застосування переважно до бізнес-структур [13, с. 76-77], у той час, як у системі регіонального розвитку та побудови координуючих систем така відповідальність має бути притаманна всім сторонам угод. Отже, принципи соціального партнерства у побудові регіональної системи розвитку підприємництва повинні включати: принципи соціального підходу до вирішення завдань регіонального розвитку та принципи партнерства у розбудові такої системи.

До основних принципів партнерства слід віднести наступні:

1. Згода сторони стати частиною цілого процесу або структури.

2. Визнання тих правил гри, які запропоновані суб’єкту угоди.

3. Сподівання одержати блага, адекватні внеску; на досягнення успіху в реалізації своїх інтересів порівняно з ситуацією неукладання угоди.

4. Свобода участі, при чому сторона залишає за собою право вийти з певної угоди, але за чинної угоди не має права порушувати її умови.

Орієнтація на стратегію соціального партнерства у регіональному розвитку є гуманістичним вектором суспільного розвитку регіонів і важливою конкурентною перевагою в сучасному бізнес-просторі.

Більш ефективною, на нашу думку, є сучасна реалізація системи соціального партнерства через угоди на рівні суспільства загалом або на рівні окремих регіонів (вертикальна система договорів і угод). На рівні суспільства предметом переговорів все частіше стають основні напрями соціально-економічної політики держави, включаючи розробку показників соціального добробуту, системи соціальних гарантій для всіх прошарків населення. В нашій країні сьогодні ще не сформовані повноцінні організації, які б послідовно представляли інтереси окремих соціальних груп. Низькою залишається культура громадянського самоусвідомлення.

Відсутність відповідної законодавчої та нормативної бази в державі гальмує реалізацію соціальних замовлень та муніципальних грантів. А тим часом за допомогою таких механізмів можна вирішити багато соціально-економічних проблем, включаючи побудову та функціонування системи підтримки підприємництва у регіоні. У 2003 р. інституція соціального замовлення була доповнена Методикою визначення пріоритетних соціальних проблем, що вирішуються з використанням такого замовлення. За цією методикою визначаються теми та програми, на які виділяються кошти з місцевого бюджету. Позитивним у цьому сенсі є досвід Одеської області, де міський бюджет виділяє щороку на проведення конкурсів кілька сотень тисяч гривень. Крім того, фінансову участь у реалізації соціальних замовлень беруть громадські і благодійні організації.

Все більша увага в цьому процесі приділяється фінансовому аспекту. Перспективним, на нашу думку, є створення спеціальної фундації (фонду), яка б акумулювала засоби з різних джерел і сама частково фінансувала конкурси на соціальне замовлення. Зібрані засоби на конкурсній основі розподілятимуться між виконавцями пріоритетних соціальних програм. У створенні таких організацій зацікавлені зарубіжні фінансові донори, адже, як зазначалося у попередніх розділах дослідження, вони віддають перевагу адресним локальним проектам і програмам порівняно з абстрактними загальнодержавними ініціативами, тобто, сформулювавши пріоритетні напрями соціально-економічного розвитку Тернопільської області, можливою і необхідною є розробка за цими напрямами проектної та репрезентативної документації з подальшим поданням на розгляд всіх зацікавлених сторін, включаючи місцеві органи влади, міжнародні фінансові установи, бізнесові та громадські структури. Організаційно-фінансові основи функціонування такої системи будуть наведені у наступному параграфі роботи.

Варіативність організаційних структур та схем фінансування запропонованої системи має поєднуватися з уніфікованістю основних принципів партнерства у їх роботі. При цьому соціальне партнерство слід розглядати ширше, аніж залагодження конфліктів між працівниками та роботодавцями відповідної галузі чи регіону. На рівні регіону таке партнерство виступає як партнерство між трьома його секторами у досягненні пріоритетних соціально-економічних завдань і цілей (у розвитку бізнесу, вирішенні соціальних проблем, становленні пріоритетних галузей регіону тощо).

Це партнерство може бути реалізоване шляхом фіксації зобов’язань кожної із сторін у відповідному документі (угода) та визначення відповідальності за їх невиконання. Сторона, що не виконує взятих на себе зобов’язань, має бути готовою до застосування законних засобів впливу на неї з боку двох інших сторін, включаючи висвітлення фактів порушення у ЗМІ. Прикладом такої схеми співпраці може слугувати укладена у м. Сокаль (Львівська область) Угода про соціальне партнерство. При цьому координатором виконання Угоди виступили Агенція регіонального розвитку. Для Тернопільської області досвід таких угод міг би сприяти розбудові сучасної системи регіонального економічного менеджменту. У зв’язку з цим доцільними вважаємо розробку і впровадження проекту угоди про соціальне партнерство між трьома секторами Тернопільської області (Додаток Ж).

Виходячи з практики зарубіжних країн, незначного вітчизняного досвіду імплементації принципів соціального партнерства у регіональному розвитку, з пріоритетних завдань розвитку регіонів, а також враховуючи чинне законодавство України, що регулює відносини у сфері підприємництва, державного регулювання малого і середнього бізнесу та прогнозування і розроблення програм економічного і соціального розвитку, державної регіональної політики, соціального партнерства, можемо сформулювати перелік принципів побудови і функціонування системи підтримки малого і середнього бізнесу в регіоні (для Тернопільської області – проектованої моделі такої підтримки у вигляді спеціалізованої установи).

1.


следующая страница >>